2. Сполучник. Класифікація сполучників за морфологічною структурою. Групи сполучників за способом уживання. Типи сполучників за синтаксичними функціями. Сполучники і сполучні слова.

Сполучник - це службова частина мови, яка вживається для поєднання членів речення, частин складного речення і окремих речень у тексті.

За морфологічною структурою сполучники поділяють на прості, складні та складені і на одиничні, повторювані, парні.

П р о с т і с п о л у ч н и к и . До них належать сполучники, які ні синхронно, ні діахронно не поділяються на складові частини: і (й ), та, а, бо, ні, чи. Це первинні однокореневі слова, які повністю втратили зв’язок зі своїми етимонами і нині є нерозкладними. їх інколи синхронно називають непо­хідними, хоч фактично вони походять від інших частин мови. Всі прості сполучники є однослівними, одномісними, елементарними.

С к л а д н і с п о л у ч н и к и . Вони історично утворилися шляхом злиття двох слів (сполучника; прийменника, частки, займенника) в одне слово зі сполучниковим значенням: але (а + ле), або (а -Ь бо), якщо (як -Ь що), ніби (ні -Ь -I- би), якби (як -Ь би); щ об (що + б), поза (по + за), задля(за + для) і под. За часом виникнення ці сполучники похідні, вторинні, синхронно нерозкладні, але етимологічно прозорі і частково зберігають ще зв’язок зі своїми етимонами. Вони однослівні, одномісні, неелементарні.

С к л а д е н і с п о л у ч н и к и . Це слова, які становлять багатослівну роздільно оформлену конструкцію, що виникла внаслідок поєднання відмінкових форм займенника з іншими самостійними і службовими словами, які втратили свої первісні частиномовні ознаки: тому що, незважаючи на те що, подібно до того як, зад л я того щоб, через те що, в міру того як, у зв ’язку з тим що, як тільки, дарма що та ін. Складені сполучники є багатослівними, багатомісними, похідними, вторинними.

За способом уживання сполучники поділяються на одиничні, повторювані, парні.

О д и н и ч н і ( о д н о м і с н і ) с п о л у ч н и к и . Вони займають одне місце в реченні чи словосполученні, розташовуються між поєднуваними компонентами (членами речення, предикативними частинами складного речення), тяжіють до одного з них, не повторюючись і не поділяючись на частини. До них належать прості (і, а, бо, ні, та,чи), складні (щоб, якби, якщо) і частина складених (як тільки, тому що, дарма що, після того як), напр.: Як тільки піднявся на ноги, не балувало його життя (І. Цюпа); О після того як сусід розпріг коней та пішов до хати,завітав я до господи (Ю. Збанацький); Д а р м а що стояло тихе безвітря, листя тріпотало на деревах (Ю. Смолич). Вони одномісні.

П о в т о р ю в а н і ( б а г а т о м і с н і ) с п о л у ч н и к и . Вони вживаються при кожному членові речення або предикативній частині складного речення як анафора (і... і... і; ні.., ні.., н і; або.., або; то.., т о; чи..,чи), напр.: Н ехай ні ж ар, ні холод не спинить вас (І. Франко); Чи буде суд! Чи буде кара царям, царятам на землі? (Т. Шевченко); Чи живі, чи здорові всі родичі гарбузовій (І. Олександров).

П а р н і ( д в о м і с н і ) с п о л у ч н и к и . Це позиційно розчленовані складені перервані сполучники, які з ’єднують або два члени речення, або дві предикативні частини складного закритого речення (не тільки..., ал е й; не лише...,а й; як..., так і; не так..., як ; як не :, так; якщо..., то; хоч але; як..., т о; якби..., то), напр.: Якби ви вчились так, як треба, той мудрість би була своя (Т. Шевченко). Така розмаїта структура сполучника дає йому можливість сполучати як окремі слова, словосполучення," так і окремі речення та предикативні частини складних речень.

Сполучники оформляють два типи синтаксичних зв'язків - сурядний і підрядний, залежно від чого поділяються на сурядні та підрядні.

Сурядні сполучники поєднуть між собою однорідні члени речення або частини складносурядного речення. За характером вираження смислових відношень між однорідними членами речення або частинами складносурядного речення сполучники сурядності поділяються на єднальні, протиставні і розділові.

1. Єднальні /, й, та (у значенні і), ні... ні, ані... ані: Піснями щедро перемита, пішла у спогад снігоожать, і перестоялося літо, і тіні втомою лежать(Л. Талалай); Шануймося, друзі, на довгім віку та щедрими будьмо ми завше в коханні, хай діти всміхаються нам в сповитку, літаючи в снах на світанні (М. Ткач).

2. Протиставні а, але, та (у значенні але), проте, зате, однак: Любов, до народу - це служіння народові, а не ідея служіння (О. Довженко); "Брехнею, - кажуть люди, - світ пройдеш, та назад не вернешся" (Г. Квітка-Основ'яненко).

3. Розділові або, чи, або ... або, чи ... чи, то ... то, хоч ... хоч, не то ... не то, чи то ... чи то: От стеляться розложисті, як скатерть зелені левади. Подекуди по жовто-зеленій скатерті розкидані темно-зелені кущі верболозу, то кругленькі, наче м ячики, то гостроверхі, неначе топольки (І. Нечуй-Левицький); Мій синочок розбишака: чи то кіт, чи то собака - він нічого не боїться - лізе биться (О. Олесь).

Підрядні сполучники поєднують, підрядну частину складнопідрядного речення з головною, а значенням вони поділяються на:

а) з'ясувальні (що, щоб, чи, як, немов, ніби, наче): Хіба не бачите, що небо голубіє, що сонце ранками всміхається ніжніш, що вся земля в якімсь чеканні дивнім мліє і легше дихає, і дивиться ясніш (О. Олесь); Наваживсь Вовку Лева попросити, щоб старшиною до овець наставили його служити... (Л. Глібов);

б) часові (як, після того як, як тільки, тільки-но ...як, ледве, скоро, коли, поки, доки): Як ішла додому в житньому вінку, радо всі вітали дівчину струнку (П. Воронько); Коли достигають чорниці - починай косити жито (Нар. творч.);

в) мети (щоб, для того щоб, з тим щоб): Великих саможертовних зусиль має докладати творча інтелігенція, щоб піднести самосвідомість наших сучасників, пробудити глибинне життя душі, національну гідність і честь (О. Гончар);

г) причинові (бо, через те що, тому що, затим що): Доки мені Бог сил дасть і доки буду жити буду робити... Наша доля працювати, тому що й відпочинок наш потім без кінця (О. Кобилянська);

ґ) умовні (якби, якщо, коли, як, аби, коли б): Якщо ви вдало виберете працю і вкладете в неї всю свою душу, то щастя само вас знайде (К. Ушинський);

д) допустові (хоч, дарма що, незважаючи на те що): Хоча стояла тільки перша половина травня, сонце пекло немилосердно, по-літньому (В. Малик);

е) порівняльні (мов, мовби, немов, немовби, наче, неначе, неначебто, ніби, нібито, як, що): Душа моя розкрита для любові, як нива для солодкого зерна... (Т. Севернюк).

У функції сполучників можуть уживатися повнозначні слова, які називаються сполучними словами: хто, що, чий, котрий, де, куди, звідки. На відміну від сполучників, які не виступають членами речень, сполучні слова виконують роль головних або другорядних членів підрядної частини складного речення. Наприклад: / тим, що згинули в зорі весінніх літ, хрестів поставити в свій час ми не зуміли. Одна вечірняя вітає їх могили, одна вечірняя віта їх заповіт (М. Філянський); / сама вона зсутилилась, чого ніколи не було з нею раніше (О. Гончар). У першому реченні виділене сполучне слово виступає підметом, а в другому - додатком.

Сполу́чне сло́во приєднує підрядне речення до головного і водночас є членом підрядного речення.

Різниця між сполучниками та сполучними словами полягає в тому, що:

• сполучники не відповідають на питання, а сполучні слова відповідають;

• підрядне речення зі сполучним словом можна перетворити на питальне речення, а зі сполучником — не можна.

(Сталося щось таке, чого не могло статися (В. Козаченко) — Чого не могло статися?);

• сполучник можна замінити лише сполучником, а сполучне слово — тільки іншим сполучним словом.