2. Конституція 1996 р. – основні закони незалежності України

Конституція України 1996 р. — це особливий нормативно-правовий акт — Основний Закон Української держави. Розширення меж правового регулювання за рахунок суто "державної сфери" призвело до того, що в юридичній науці радянського періоду був зроблений висновок про те, що Кон­ституція — це Основний закон не лише держави, а й сус­пільства. Дійсно, як і вся система права, Конституція звер­нута і до суспільства, проте вона, як і будь-який інший закон, являє собою різновид правового акта, характеризуєть­ся властивостями останнього і приймається державою в осо­бі її органів.

Конституція України — це найвищий за юридичною силою правовий акт. Вона закріплює організацію органів, що здійснюють публічну владу на основі принципу народно­го суверенітету, їх взаємовідносини між собою та людиною і громадянами. Система національного права України — це не просто сума, сукупність законів. Внутрішня погодженість та структурна єдність права визначається тим, що її ядром ви­ступає Конституція. Своїми нормами вона сприяє пого­дженості всього правового розвитку країни, систематизації права.

Таким чином, у конституції існують і взаємодіють дві вза­ємопов'язані властивості. З одного боку, вона є свого роду підсумком, вершиною у розвитку законодавчих праць у кра­їні, втіленням досягнень теорії і практики попередніх часів, а, з другого — становить основу для вдосконалення права у майбутньому. Вершина піраміди законодавства, яке пройшло певний історичний етап, стає основою піраміди наступного етапу. Відтак використання конституційних настанов у по­точному законодавстві має першорядне значення і для самої конституції, оскільки без цього її дії будуть неповними і ма­лоефективними. Відзначаючи найвищу юридичну силу Кон­ституції України, в Основному Законі зазначається, що всі інші нормативні акти державних органів видаються на основі і відповідно до Конституції України.

Конституція України — це безпосередньо чинне право. Конституція, всі її статті набирають чинності після її затвер­дження згідно з існуючим порядком, як правило, у повному обсязі без будь-яких обмежень. Разом з тим, її положення реалізуються далеко неоднаково. Регулятивна дія ряду ста­тей Конституції виявляється повною мірою лише у єдиному комплексі з іншими нормами, які закріплені в звичайних за­конах. Не випадково, що в самій Конституції перелічено за­кони, без яких дія її статей була б утруднена.

Конституція містить норми, які одночасно можуть бути основою галузевих правових норм, тобто Консти­туція є базою поточного законодавства.

Конституція України має три групи підстав, які підтвер­джують це положення. Перша з них включає статті, в яких безпосередньо йдеться про необхідність прийняття певних законів: про громадянство, Верховний Суд України, Гене­ральну прокуратуру тощо. До другої групи належать статті, у яких йдеться про те, що закріплені у відповідній статті Конституції положення конкретизуються законом, проте сам закон не названий. Третя група — це положення, аналіз змісту яких обумовлює появу нових законів, які "не замкнуті" на конкретних статтях Конституції.

Будучи базою поточного законодавства, Конституція сти­мулює подальший розвиток і оновлення законодавства, при­ведення його у відповідність з Конституцією України.

Співвідношення конституції і поточного законодавства визначає відповідь на питання про обсяг конституції і "кон­ституційну мову". Як свідчить практика, це питання має не лише чисто технічне значення. Конституція безпосередньо звернута до народу і тому повинна бути, по-перше, корот­кою, а, по-друге, має бути написана простою зрозумілою для кожного мовою.

Конституція України, як і інші конституції цивілізо­ваних країн, повинна виступати юридичним виразом об­меження державної влади. Саме Конституція визначає ме­жі здійснення повноважень кожної з гілок влади з метою недопущення диктатури.

Конституції України притаманний нормативний ха­рактер. Нормативний, свого роду загально-правовий харак­тер Конституції ставить її в один ряд з іншими нормативни­ми актами, особливо із законами, але не можна забувати про специфічні риси Конституції, які відрізняють її від інших нормативних актів. До таких особливостей належить, перш за все предмет її правового регулювання, який охоплює всі сторони державного і громадського життя. У суспільстві не повинно бути таких відносин, регулювання яких у поточно­му законодавстві не спиралося б на Конституцію. Різниця між Конституцією та іншими законами визначається, таким чином, за характером відносин, які регулюються нормами права.

Конституція України закріплює в узагальненому ви­гляді положення, які мають найбільш важливе значення для життя суспільства на даному етапі. Внаслідок свого становища в ієрархії правових актів Конституція характеризується найбільш високим рівнем узагальненості регулю­ючих відносин. Своїми нормами вона охоплює все суспіль­ство. В Конституції у ряді випадків прямо зазначається, яким чином найбільш загальне рішення конкретизується у галузевому законодавстві.

Конституція України має установчий характер. Це властивість Конституції наділяти певні суб'єкти (органи, орга­нізації, посадові особи) конкретними правами та обов'язками.

Властивістю Конституції України є особливий поря­док її прийняття, доповнення і зміни. Так, відповідно до ст. 154 Конституції України законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ра­ди України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Вер­ховної Ради України.

Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Рефе­рендум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції Украї­ни", попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конститу­ційного складу Верховної Ради України.

Законопроект про внесення змін до розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" подається до Вер­ховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома трети­нами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призна­чає Президент України.

Повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, III і ХІІІ цієї Конституції з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.

Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод люди­ни і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію не­залежності чи на порушення територіальної цілісності України.

Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

Верховна Рада України протягом строку своїх повнова­жень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Кон­ституції України.

Законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності вис­новку Конституційного Суду України щодо відповідності за­конопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції.

Нова Конституція України чіткіше окреслює частину су­спільних відносин, які регулюються нормами конституційно­го права. Необхідно врахувати і той факт, що згадана части­на істотно звузилася. Специфікою сучасного предмета конституційного права України є те, що він охоплює, в пер­шу чергу, сферу закріплення, організації та здійснення дер­жавної влади на основі її розподілу на законодавчу, виконав­чу та судову, як гарантію забезпечення громадянських прав і свобод особи, та самоврядної влади (останньої лише у ме­жах норм Конституції), і в той же час ця влада обмежується саме політичними відносинами у процесі її організації та здійснення.

Конституція України досить вдало і логічно виходить із взаємовідносин людини і держави саме через родову і видо­ву характеристику влади. Розкриття змісту влади як родово­го поняття здійснюється за схемою — джерело влади в ціло­му — розподіл влади на окремі види. Згідно з цією схемою відповідно до ч. 1 ст. 5 Конституції України єдиним джере­лом влади є лише народ як певна сукупність людей, і саме народ здійснює владу: безпосередньо (народне волевиявлен­ня); через органи державної влади; через органи місцевої влади (місцевого самоврядування).

Безумовно, суспільні відносини, що виникають з приводу здійснення народовладдя, відіграють визначальну роль в ор­ганізації державної влади. Тому предмет конституційного права повинен включати і суспільні відносини, що виника­ють з приводу та у зв'язку з формуванням на підставі основ­них форм народного волевиявлення державної влади, яка покликана виконувати службову роль не лише щодо людини як вищої соціальної цінності, а й забезпечувати охорону су­веренітету і територіальної цілісності держави, здійснювати державне управління усіма сферами державного і суспільно­го життя, приватним і державним секторами економіки тощо.

Відповідно до ст. 160 Конституція України набула чинності в день її прийняття Верховною Радою України — 28 червня 1996 р. на 5-й сесії. Моментом набуття чинності Конституцією є час оголошення результатів голосування за проект Конституції України в цілому на пленарному засіданні Верховної ради України.

Конституція України складається з преамбули, 15 роз­ділів, 161 статті, та 14 перехідних положень.

Преамбула

Розділ І. Загальні засади.

Розділ II. Права, свободи та обов'язки людини і громадя­нина.

Розділ III. Вибори. Референдум.

Розділ IV. Верховна Рада України.

Розділ V. Президент України.

Розділ VI. Кабінет Міністрів України. Інші органи вико­навчої влади.

Розділ VII. Прокуратура.

Розділ VIII. Правосудця.

Розділ IX. Територіальний устрій України.

Розділ X. Автономна Республіка Крим.

Розділ XI. Місцеве самоврядування.

Розділ XII. Конституційний Суд України.

Розділ XIII. Внесення змін до Конституції України.

Розділ XIV. Прикінцеві положення.

Розділ XV. Перехідні положення.

Незважаючи на те, що конституційні норми відобража­ють політику держави, конституція є перш за все правовим актом. Тому необхідно визначити її місце і роль у системі на­ціонального права України, її юридичну силу та особливості. На всі ці питання може дати відповідь висвітлення юридич­них властивостей Конституції як юридичного нормативно-правового акта.

Перш за все, слід відзначити, що Конституція України є елементом системи нормативно-правових актів, її не можна винести за межі чинного права, оскільки є складовою частиною позитивного права і в той же час — специфічним законодавчим актом. Більше того, Конституція — основна галузь національного права і всієї правової системи України.

ПРАВА ЛЮДИНИ ЗГІДНО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ.

Конституція України 1996 року увійшла в суспільне життя як головний оберіг державності та демократії, гарант незалежності та соборності України. Її найвища юридична сила, верховенство права, політична, економічна та ідеологічна багатоманітність – фундаментальні засади, на яких ґрунтується сьогодення і вибудовується майбутнє українського народу. Основні права людини — гарантована міра свободи особи, яка в змозі забезпечити її існування і розвиток. Конституцією України, другим розділом, регламентовано права, свободи та обов’язки людини і громадянина. Даний розділ Конституції України включає в себе 48 статей.

Конституція України закріплює такі особисті права і свободи:

• право на життя та право на захист свого життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (от. 27);

• право на повагу до своєї гідності (ст. 28);

• право на свободу та особисту недоторканність та право невідкладно знати про мотиви свого арешту або затримання, з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника, оскаржити затримання в суді (ст. 29);

• право на недоторканність житла (ст. 30);

• право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст.31);

• право на невтручання в особисте життя, право громадян України знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, право на спростування недостовірної інформації про себе і членів сім'ї та право вимагати вилучення будь-якої інформації та на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (ст. 32);

• свободу пересування, право вільного вибору місця проживання та право вільно залишати територію України, право громадян України в будь-який час повернутися в Україну (стаття 33);

• право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35);

• право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49);

• право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50);

• право на вільне (за взаємною згодою жінки і чоловіка) укладання шлюбу, охорона сім'ї, дитинства, материнства і батьківства (ст. 51);

• право на судовий захист, право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися до міжнародних органів і установ, членом або учасником яких є Україна, право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ст. 55);

• право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56);

• право знати свої права і обов'язки (ст. 57);

• право на звільнення від відповідальності за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (заборона зворотної сили закону) (ст. 58);

• право на правову допомогу (ст. 59);

• право не виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60);

• заборона повторного притягнення до юридичної відповідальності (ст. 61);

• право на презумпцію невинності та на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням (ст. 62);

• право на звільнення від відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім "і чи близьких родичів, коло яких визначається законом (гарантія проти самообвинувачення) та право на захист у суді (ст. 63).

Конституція України передбачає такі політичні права і свободи:

• право на свободу думки і свободу слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань та право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (ст. 34);

• право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації, на участь у професійних спілках (ст. 36);

• право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, право обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування - виборче право (ст. 38);

• право рівного доступу до державної служби, а також служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38);

• право на свободу зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39);

• право петицій, тобто право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст. 40).

Конституція України фіксує такі економічні, соціальні, культурні права і свободи:

• право власності та право громадян України користуватися об 'єктами права державної та комунальної власності (ст.41);

• право на підприємницьку діяльність (ст. 42); право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, право на захист від незаконного звільнення та на своєчасне одержання винагороди за працю (ст. 43);

• право тих, хто працює, на страйк (ст. 44); право кожного, хто працює, на відпочинок (ст. 45);

• право громадян України на соціальний захист (ст. 46);

• право на житло (ст. 47);

• право на достатній життєвий рівень (ст. 48);

• право на освіту, право громадян України безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах та право громадян України, які належать до національних меншин, на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови (ст. 53);

• право громадян України на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності та на захист інтелектуальної власності (ст. 54).

Права людини — права, які кожний має лише тому, що він є людиною, і якими всі люди володіють однаковою мірою і які є невід'ємними. Вони є соціальними і політичними гарантіями, необхідними для захисту особи від посягань на людську гідність.

Конституція УРСР 1937 p.

У середині 30-х років керівництво Комуністичної партії дійш­ло висновку про необхідність внесення "демократичних" змін до Конституції СРСР 1924 p., а також до конституцій союзних і автономних республік. Вперше це питання було винесене на обговорення у 1935 р. на лютневому Пленумі ЦК ВКП(б). Таким чином намічалося утворити видимість подальшої демократизації держав­ного ладу. Про які вибори до державних органів могло йтися, якщо й після прийняття Конституції 1936 p. ніхто нікого не обирав? У будь-якому виборчому окрузі балотувався лише один депутат, кан­дидатура якого висувалася відповідним партійним керівництвом. Був підготовлений досить демократичний за зовнішніми показни­ками проект Основного Закону СРСР, розглянутий на червневому Пленумі ЦК ВКП(б). Проект Конституції було схвалено Президією ЦВК СРСР і винесено на всенародне обговорення. Зовнішньо активно відбувалося воно й на території України. У підсумку все звелося до загального схвалення проекту Кон­ституції. В умовах терору 30-х років мало хто б намагався критику­вати цей проект, який навіть не містив реальних гарантій захисту прав людини. VIII Всесоюзний з'їзд Рад 5 грудня 1936 р. одноголосно затве­рдив і ввів у дію нову Конституцію СРСР 1936 p. Прийняття Конституції Союзу РСР вимагало розробки нових республіканських конституцій, у тому числі й Конституції УСРР. Розробка проекту Конституції УСРР нагадувала процес, який вже відбувався на союзному рівні. 13 липня 1936 p. Президія ЦВК УСРР утворила конституційну комісію, до складу якої увійшли державні та партійні провідники України: Петровський, Косіор, Постишев, Затонський, Любченко, Якір та ін. Наприкінці 1936 p. Президія ЦВК УСРР прийняла проект Конституції, запропонований консти­туційною комісією, за основу. Після всенародного "обговорення" він був переданий на розгляд Надзвичайного XIV з'їзду Рад УСРР, який відкрився 25 січня 1937 p., ЗО січня з'їзд Рад постановив: "Проект Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки в редакції, поданій Редакційною Комі­сією З'їзду, затвердити". Одночасно з'їзд дав доручення ЦВК у відповідності з новою Конституцією УРСР розробити й затверди­ти положення про вибори, а також визначити строк виборів до Верховної Ради республіки. Конституцію УРСР 1937 p. побудовано у відповідності з Кон­ституцією СРСР 1936 p. Вона майже повністю відбивала союзну Конституцію, відтворювала її принципи, копіювала основні поло­ження. Обидві Конституції мали демагогічний характер і були як би поза часом і простором. Численні положення Конституції УРСР, як і Конституції СРСР, особливо про права людини, насправді не діяли. Вони мирно співіснували з репресивною машиною, масови­ми арештами, розстрілами. Основний Закон за формою був демок­ратичним, але повністю відірваним від реального життя. Конституція УРСР 1937 p. складалася з 146 статей, об'єднаних у 13 розділів. Розділ 1, присвячений суспільному устрою, був побудований на соціалістичних засадах. Україна визначалась як "соціалістична держава робітників і селян", де політичну владу становлять Ради депутатів трудящих. Економічною основою УРСР визнавались со­ціалістична система господарства і соціалістична власність на зна­ряддя та засоби виробництва, яка мала форму державної або коо­перативно-колгоспної власності. Особливе значення мав розділ 2, присвячений державному устрою. Згідно зі ст. 13 Конституції УРСР "добровільно об'єдналася з іншими рівноправними Радянськими Соціалістичними Республі­ками" в союзну державу — СРСР. Конституція підкреслювала, що територія УРСР не могла бути змінена без згоди республіки. Най­більш важливим було положення про те, що "Українська РСР зберігає за собою право виходу з Союзу Радянських Соціалістичних Республік". Проте, як свідчила практика, такі принципи об'єднан­ня, як добровільність та рівність, були лише декларацією, що не відповідала дійсності, а право виходу з СРСР — фікцією. Реально діючими були лише статті Конституції УРСР 1937 p., де йшлося про те, що кожний громадянин України є громадянином СРСР і що "УРСР здійснює державну владу самостійно" тільки поза межами ст. 14 Конституції СРСР, де визначені права і компетенція вищих органів влади і управління СРСР. В наступних розділах Конституції йшлося про структуру, поря­док утворення, компетенцію та основні форми діяльності централь­них і місцевих органів державної влади і державного управління. Вищим органом державної влади УРСР ставала Верховна Рада, яка обиралася громадянами України строком на 4 роки. Віднині це був єдиний законодавчий орган УРСР. Інші органи такого права вже не мали, як це було раніше. У відповідності з Конституцією Верховна Рада УРСР обирала Президію — колегіальний, постійно діючий орган. Верховна Рада утворювала також уряд — Раднарком УРСР, який був найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади. Він мав право видавати постанови і розпорядження "на основі і на виконання законів СРСР і УРСР, постанов і розпоряд­жень Ради Народних Комісарів СРСР" і перевіряти їх виконання. До складу Раднаркому УРСР входили голова Раднаркому, його заступники, голова державної планової комісії УРСР, уповноважений комітету заготівель СРСР, начальник управління у справах мистецтв, уповноважені загальносоюзних наркоматів і 14 наркомів УРСР, 10 з яких очолювали союзно-республіканські наркомати і тільки 4 — республіканські (освіти, місцевої промисловості, кому­нального господарства, соціального забезпечення). Така структура Раднаркому свідчила про дуже сильну централізацію в справах державного управління. Місцевими органами державної влади а областях, округах, районах, містах і селах України були Ради депутатів трудящих, які "обиралися" населенням відповідних адміністративних одиниць строком на два роки. Розділи 5 і 6 Конституції присвячувалися органам влади і управління Молдавської АРСР. У розділі 10 Конституції закріплювалися основні права і обо­в'язки громадян УРСР, які отримували право на працю, відпочи­нок, матеріальне забезпечення в старості, а також в разі хвороби і втрати працездатності, на освіту та ін. В ст. 124 Конституції йшлося про свободу слова, друку, зборів і мітингів, вуличних походів і демонстрацій, тобто про свободи, які були просто неможливі в умовах тоталітарної системи. В той час, коди провадились незаконні обшуки і арешти, здійснювались масо­ві репресії, в Конституції урочисто проголошувалась недоторка­ність особи, житла та ін. Конституція 1936 p. була побудована таким чином, що сама її структура абсолютизувала державу. Серед 13 її розділів розділ про права та обов'язки громадян займав лише десяте місце, до того ж мав декларативний характер. Всебічний розвиток особи в цій Кон­ституції розглядався не як мета соціалістичного будівництва, а як засіб досягнення мети — побудови сталінської моделі соціалізму. Усе це свідчило про те, що Конституція УРСР, як і Конститу­ція СРСР, не забезпечувала втілення в життя багатьох своїх поло­жень. Реальна практика сталінщини перекреслювала демократич­ність Конституції УРСР 1937 p. Не захищала Конституція УРСР і національні права українсь­кого народу. Розпочата ще з 20-х років українізація не просто припинилась, вона почала тепер розглядатися під тиском Сталіна як прояв націоналізму, наслідками чого стали розгром української науки, культури, знищення українських провідних кадрів. Зазнали утисків і національні меншості. У квітні 1938 p. було видано поста­нову ЦК КП(б)У, згідно з якою створення в Україні навчальних закладів національних меншостей визнавалось насадженням осере­дків буржуазно-націоналістичного впливу. В наступному році були ліквідовані національні райони та національні сільські Ради. Серйозних змін зазнала виборча система. Конституція УРСР 1937 p. відмовилась від виборів, де робітничий клас мав переваги над селянством, а значна частина населення взагалі була позбавле­на виборчих прав, від виборів багатоступеневих та відкритих. Згідно зі ст. 133 Конституції вибори до Рад депутатів трудящих усіх ступенів провадились на основі "загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні". Як уже зазначалось, справжніх виборів у дійсності не провадилось, це була, лише шир­ма, яка прикривала тоталітарний режим. На відміну від Конституції УСРР 1929 p., де не розглядалися питання, пов'язані з організацією та діяльністю судово-прокурор­ських органів, Конституція 1937 р. мала спеціальний розділ, прис­вячений суду та прокуратурі. Тут визначався порядок утворення судово-прокурорських органів, проголошувались основні принци­пи їх діяльності. В Конституції багато говорилося про зміцнення соціалістичної законності, право обвинуваченого на захист, проце­суальні гарантії особи. Але практика була зовсім іншою. Виключ­ний порядок судочинства у справах про терористичні акти, діяль­ність особливої наради при НКВС СРСР, терор і репресії — все це було несумісним з принципами, проголошеними Конституцією УРСР 1937 p.

Конституція УСРР 1919 р.

б березня 1919 р. у Харкові відкрився III Всеукраїнський з'їзд Рад, на який прибули 1887 делегатів, з яких 1435 були комуністами. На з'їзді виступив Свердлов, який від імені ЦК РКП(б) указав на необхідність зміцнення радянського ладу. Був заслуханий звіт Тимчасового робіт­ничо-селянського уряду (Раднаркому) України, розглянуті військове, продовольче та земельне питання. 10 березня проект Конституції УСРР був поданий на розгляд і затвердження з'їзду Рад. З доповіддю про проект Конституції висту­пив член ЦК КП(б)У, нарком юстиції 0. Хмельницький. Проти проекту Конституції аиступили ліві есери, які піддали критиці положення, що УСРР є республікою диктатури пролетаріату. III Всеукраїнський з'їзд Рад відкинув це заперечення і затвердив запропонований проект Конституції. Проголошена більшовиками диктатура пролетаріату була чистою фікцією. Насправді владу прибрала на той час більшовицька партія, лідери якої здебільшого переслідували честолюбні цілі, понад усе праг­нули влади і слави. Для утримання влади необхідно було мати могутню силу. Розрахунок Леніна на те, що «народ придушити експлуататорів може і при дуже простій «машині», майже без «машини», без особли­вого апарату, простою організацією «озброєних мас», не виправдався. «Озброєна маса» складалася майже повністю з селян і солдатів, які під­тримували більшовиків, коли ті пообіцяли їм землю і мир, але відразу ж відійшли від них, як тільки був проголошений «воєнний комунізм». Тільки неп врятував більшовицьку диктатуру від загибелі. У Конституції УСРР 1919 р.г як і в Конституції РСФРР, у першому розділі «Загальні положення» визначалися основні завдання дикта­тури пролетаріату — здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму шляхом проведення революційних перетворень і приду­шення контрреволюційних намірів з боку заможних класів, УСРР про­голошувалася державою «трудящих і експлуатованих мас пролетаріату та найбіднішого селянства». Влада трудящих здійснювалася Радами робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Визначалися структура і компетенція органів вищої державної влади, якими був з'їзд Рад, а в період між з'їздами — ВУЦВК, який утворювався з'їздом і відповідав перед ним. В організації та діяльності Всеукраїнських з'їздів Рад, ВУЦВК і Раднаркому не було поділу на гілки влади. Навіть Раднаркому було надано право видавати закони. Починаючи з травня 1919 р. у законодавчій діяльності ШУШ стала брати участь і Президія ВУЦВК. На початку 1920 р. ВУЦВК перейшов до сесійного порядку роботи. Між сесіями ВУЦВК його функції стала виконувати Президія. Вона керувала сесіями, го­тувала до них матеріали, в першу чергу проекти декрелв, здійснювала нагляд за виконанням постанов ВУЦВК, інструктувала державні органи як в центрі, так і на місцях. Між сесіями ВУЦВК Президія мала право затверджувати постанови Раднаркому УСРР і припиняти їх дію, пере­носячи питання на вирішення найближчої сесії ВУЦВК. Президія також розглядала клопотання про помилування та вирішувала інші питання в порядку управління. Завідування окремими галузями управління покладалося на нар­комати. Конституція визначила також структуру, компетенцію та порядок утворення місцевих органів алади. Такими на місцях були міські та сільські Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів і обрані ними виконкоми, а також губернські, повітові та волосні з'їзди Рад і їх виконкоми.

Конституція УСРР 1929 року.

Конституція Української РСР 1929 склалася на основі тих змін у державному будівництві, в політичному та економічному житті УРСР, які відбулися в період з 1919 по 1929 рік, на базі першої конституції — Конституції СРСР 1919 року, на відбитих в ній принципах пролетарського інтернаціоналізму і соціалістичного демократизму. Конституція 1929 року, як і всі прийняті раніше радянські конституції, породжена в одних і тих же історичних умовах перехідного від капіталізму до соціалізму періоду. Як перша, так і друга конституція СРСР являли собою конституції диктатури пролетаріату, конституції соціалістичного типу. Конституція 1929 року, як і перша Конституція УРСР, законодавча закріпила принципи диктатури пролетаріату і республіку Рад як державну форму цієї диктатури. Ст. 1  - Вся влада в межах Української Соціалістичної Радянської Республіки належить Радам робітничих, селянських і червоноармійських депутатів».  Конституція УРСР 1929 року Законодавчо закріпила створені за роки Радянської влади на Україні основи нового економічного ладу, які були вирішальними передумовами для здійснення соціалістичної перебудови всього народного господарства на базі індустріалізації країни і колективізації сільського господарства. Конституція УРСР 1929 року, як і перші радянські конституції, закріпила рівноправність громадян, незалежно від їх расової і національної належності, та проголосила суперечним основним законам Української Радянської Республіки встановлення або допущення будь-яких привілеїв чи переваг з причин расової або національної належності, а також і будь-яке обмеження рівноправності національних меншостей. Українська РСР, беручи до уваги непорушну волю молдавського народу до оформлення свого державного існування в складі Української Радянської Соціалістичної Республіки, об'єдналась з молдавським народом на основі створення в складі УРСР Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. У ст. 18 Конституції УРСР 1929 року Нові, особливо важливі положення Конституції УРСР 1929 року, що мали велике принципове значення у порівнянні з Конституцією 1919 року, знайшли своє відображення у ст. 2 і 3 Конституції, в яких було висвітлено змінене правове становище УРСР та законодавче закріплення основних принципів Радянської федерації і суверенітету Української РСР. Конституція УРСР 1929 року встановила такі суверенні правила: -   Право самостійно, без наступного затвердження органами Союзу РСР, приймати свою власну Конституцію, в якій враховані національні особливості і яка відповідає Конституції Союзу РСР в цілому. -   Право на територіальне верховенство. Територія Української РСР не могла бути зміненою без її згоди ;Право на створення своїх власних органів державної влади і органів державного управління (була побудована на зразок системи, встановленої Конституцією Української РСР 1919 р.); -   Право прийому до громадянства Української РСР. В досоюзний період громадянство визначалося і регулювалося поточним законодавством. -   Право на обрання повноважних представників Української РСР до складу ради Національностей Центрального Виконавчого Комітету Союзу РСР. -   Право здійснення законодавства і управління в межах компетенції, встановленої Конституцією СРСР і конституцією УРСР; -   Право ВУЦВК на здійснення законодавчої ініціативи у найвищих органах Союзу РСР. Відповідно до Конституції СРСР, Конституція УРСР 1929 року визначила численне коло питань, з яких Українська РСР здійснювала свою державну владу самостійно. Конституція Української РСР 1929 року залишила в силі всі ті гарантії свободи трудящих, які були встановлені Конституцією УРСР 1919 року. Але Конституція Української РСР 1929 року мала й сумні наслідки. Надання великої влади місцевим органам призвело до перекручувань державної політики, а це виявилось в бездушне адміністрування (виселення і знищення найбільш працездатної частини селянства і інтелігенції). Конституція дала поштовх до занепаду сільськогосподарського виробництва в Україні, що призвело до голодомору 1932—1933 років (всі кошти направлялись тільки на індустріалізацію, безжально вилучалось із сільськогосподарського виробництва). Ця Конституція закріпила диктатуру пролетаріату, що в подальшому зробило неможливим розвиток приватної власності і відкинуло Україну від магістралі світового розвитку.

Конституція УРСР 1978 року.

Четверту Конституцію УРСР прийнято 20 червня 1978 року позачерговою сесією Верховної Ради республіки. Її текст розробила комісія на чолі з В. В. Щербицьким відповідно до Конституції СРСР 1977 року, «яка відобразила новий стан розвитку Радянської держави — побудову в СРСР розвинутого соціалістичного суспільства і стала політико-правовою основою конституцій усіх соціалістичних республік» Конституція СРСР 1977 р. декларативно і пропагандистськи закріплювала суверенітет союзних республік, тобто їх верховенство, повновладдя, незалежність і самостійність щодо інших держав та внутрішньої і зовнішньої політики, зокрема: право вступати у відносини з іноземними державами, укладати з ними договори, обмінюватись з ними дипломатичними і консульськими представництвами, брати участь у міжнародних організаціях, а також право вільного виходу зі складу СРСР. На підставі Конституції СРСР була прийнята Конституція УРСР 1978 р. Зміст : 10 розділів, 171 стаття : I.             ОСНОВИ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ І ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ II.        ДЕРЖАВА І ОСОБА III.   ДЕРЖАВНИЙ І ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ IV.        РАДИ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ УКРАЇНИ І ПОРЯДОК ЇХ ОБРАННЯ V.             ОРГАНИ ЗАКОНОДАВЧОЇ І ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ VI.        ОРГАНИ ЗАКОНОДАВЧОЇ І ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ VII.   ДЕРЖАВНИЙ ПЛАН ЕКОНОМІЧНОГО І СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ І ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ УКРАЇНИ VIII.                     ПРАВОСУДДЯ, АРБІТРАЖ І ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД IX.        ГЕРБ, ПРАПОР, ГІМН І СТОЛИЦЯ УКРАЇНИ X.             ДІЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ І ПОРЯДОК ЇЇ ЗМІНИ  Найвищим органом влади УРСР була Верховна Рада, яка формувалась строком на 5 р. на основі загального, рівного і прямого виборчого при таємному голосуванні, притому депутатом міг бути громадянин УРСР, віком з 18 р. Допоміжними органами ВР УРСР були її постійні комісії, обрані з числа її депутатів для ведення законопроектної роботи, попереднього розгляду і підготовки питань, що належали до відання ВР, сприяння проведенню у життя законів ВР, а також контролю за діяльністю державних органів і організацій. Верховній Раді була підзвітна Президія ВР, яка забезпечувала її організацію її роботи, і до складу якої входили: голова ВР (очолював її), його перший заступник і заступник, голова Комітету народного контролю та голови постійних комісій ВР. Органами державного управління УРСР були: Рада Міністрів УРСР, союзно-республіканські і республіканські міністерства, відомства і державні комітети. Уряд – Рада Міністрів – був найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади, відповідальним перед ВР; вона утворювалась Верховною Радою у складі голови Ради Міністрів, його перших заступників і заступників, міністрів і голів державних комітетів. Місцевими органами влади УРСР були: обласні, районні, міські, районні у містах, селищні і сільські Ради народних депутатів, які обирались на 5 р. на основі загального, рівного і прямого виборчого при таємному голосуванні. Вони обирали голів Рад, формували свої президії, утворювали постійні комісії, створювали підзвітні їм виконавчі і розпорядчі органи – виконкоми. Судову систему УРСР становили: Верховний Суд, обласні суди, Київський міський суд, районні (міські) народні суди. Вони утворювались на засадах виборності суддів і народних засідателів – народні судді районних (міських) народних судів обирались відповідними обласними Радами, а судді Верховного і обласних судів – Верховною Радою; народні засідателі районних (міських) народних судів обирались на зборах громадян за місцем їх проживання чи роботи відкритим голосуванням, а вищих судів – відповідними Радами народних депутатів. Господарські спори між підприємствами, установами і організаціями вирішували органи державного арбітражу. Правоохоронну систему УРСР становили: 1. прокуратура – Прокурор УРСР і прокурори областей, які призначались Генеральним прокурором СРСР, та районні і міські прокурори, які призначались Прокурором УРСР і затверджувались Генеральним прокурором СРСР; усі – строком на 5 р.; 2. органи внутрішніх справ – підрозділи міліції, виправно-трудові заклади, пожежна охорона, слідство, штабні та інші служби. Діяли також органи державного нотаріату і адвокатура.

КОНСТИТУЦІЯ (ОСНОВНИЙ ЗАКОН) УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ

Прийнята позачерговою сьомою сесією Верховної Ради Української РСР дев'ятого скликання 20 квітня 1978 року

Зі змінами і доповненнями, внесеними Законами Української РСР від 27 жовтня 1989 року N 8303-11, Відомості ВР N 45,ст.624, 24 жовтня 1990 року N 404-12, Відомості ВР N 45,ст.606, 18 квітня 1991 року N 983-12, Відомості ВР N 19,ст.233, 21 травня 1991 року N 1048-12, Відомості ВР N 26,ст.294, 19 червня 1991 року N 1213а-12,Відомості ВР N 35,ст.467, 5 липня 1991 року N 1293-12, Відомості ВР N 33,ст.445

• ПРЕАМБУЛА

• І. ОСНОВИ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ І ПОЛІТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

  • Глава 1 Політична система

  • Глава 2 Економічна система

  • Глава 3 Соціальний розвиток і культура

  • Глава 4 Зовнішньополітична діяльність і захист соціалістичної Вітчизни

• II. ДЕРЖАВА І ОСОБА

  • Глава 5 Громадянство Української РСР. Рівноправність громадян

  • Глава 6 Основні права, свободи і обов'язки громадян Української РСР

• III. НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНИЙ І АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

  • Глава 7 Українська РСР — союзна республіка в складі СРСР

  • Глава 7-1 Кримська АРСР

  • Глава 8 Адміністративно-територіальний устрій Української РСР

• IV. РАДИ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ УКРАЇНСЬКОЇ РСР І ПОРЯДОК ЇХ ОБРАННЯ

  • Глава 9 Система і принцип діяльності Рад народних депутатів

  • Глава 10 Виборча система

  • Глава 11 Народний депутат

• V. НАЙВИЩІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ І УПРАВЛІННЯ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

  • Глава 12 Верховна Рада Української РСР

  • Глава 12-1 Президент Української РСР

  • Глава 13 Кабінет Міністрів Української РСР

• VI. МІСЦЕВІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ І УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР

  • Глава 14 Місцеві Ради народних депутатів

  • Глава 15 Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів

• VII. ДЕРЖАВНИЙ ПЛАН ЕКОНОМІЧНОГО І СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ РСР І ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

  • Глава 16 Державний план економічного і соціального розвитку Української РСР

  • Глава 17 Державний бюджет Української РСР

• VIII. ПРАВОСУДДЯ, АРБІТРАЖ І ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД

  • Глава 18 Суд і арбітраж

  • Глава 19 Прокуратура

• IX. ГЕРБ. ПРАПОР, ГІМН І СТОЛИЦЯ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

• X. ДІЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ РСР І ПОРЯДОК ЇЇ ЗМІНИ

[ред.]ПРЕАМБУЛА

Велика Жовтнева соціалістична революція, здійснена робітниками і селянами Росії під керівництвом Комуністичної партії на чолі з В.І.Леніним, повалила владу капіталістів і поміщиків, встановила диктатуру пролетаріату і створила Радянську державу — основне знаряддя захисту революційних завоювань, будівництва соціалізму і комунізму. Радянська влада звільнила народи Росії від соціального і національного гноблення, гарантувала їм рівність і право на вільне самовизначення.

В результаті творчої діяльності трудящих, керованих Комуністичною партією, у нашій країні побудоване розвинуте соціалістичне суспільство — суспільство справжньої свободи людей праці, в якому створені могутні продуктивні сили, утвердились зрілі соціалістичні суспільні відносини, неухильно підвищуються добробут і культура народу, зміцнюється непорушний союз робітничого класу, колгоспного селянства і народної інтелігенції, склалася нова історична спільність людей — радянський народ. Завдяки послідовному проведенню ленінської національної політики і побудові соціалізму в СРСР вперше в історії успішно розв'язане національне питання.

Великий Жовтень ознаменував керівний поворот і в долі українського народу. Ставши на шлях соціалістичної революції, робітники і селяни України при братерській допомозі російського пролетаріату повалили експлуататорський лад, розгромили буржуазно-націоналістичну контрреволюцію, вперше в історії створили свою державу — Українську Радянську Соціалістичну Республіку.

Об'єднання братніх радянських республік в єдину союзну державу — Союз Радянських Соціалістичних Республік примножило сили і можливості народів нашої країни у здійсненні корінних соціально-економічних перетворень, в захисті великих завоювань соціалізму. Перед трудящими України відкрився простір для бурхливого прогресу в усіх галузях суспільного життя, для небувалого піднесення економіки і розквіту культури. Український народ воз-з'єднався в єдиній Радянській соціалістичній державі.

Українська Радянська Соціалістична Республіка — рівноправна республіка у складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік, який уособлює державну єдність радянського народу, згуртовує всі нації і народності з метою спільного будівництва комунізму.

Народ Української Радянської Соціалістичної Республіки:

— керуючись ідеями наукового комунізму,

— усвідомлюючи себе невід'ємною частиною всього радянського народу,

— зберігаючи наступність конституційного розвитку нашої країни, ідей і принципів Конституції Української РСР 1919 року, Конституції Української РСР 1929 року і Конституції Української РСР 1937 року і відповідно до Конституції (Основного Закону) Союзу Радянських Соціалістичних Республік 1977 року, яка закріпила права, свободи і обов'язки громадян, принципи організації і цілі соціалістичної загальнонародної держави, приймає і проголошує цю Конституцію.

[ред.]І. ОСНОВИ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ І ПОЛІТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

[ред.]Глава 1 Політична система

Стаття 1. Українська Радянська Соціалістична Республіка є соціалістична загальнонародна держава, яка виражає волю й інтереси робітників, селян та інтелігенції, трудящих республіки всіх національностей.

Стаття 2. Вся влада в Український РСР належить народові.

Народ здійснює державну владу через Ради народних депутатів, які становлять політичну основу Української РСР.

Всі інші державні органи підконтрольні і підзвітні Радам народних депутатів.

Стаття 3. Організація і діяльність держави будуються на засадах виборності всіх органів державної влади, підзвітності їх народові, відповідальності кожного державного органу і службової особи за доручену справу, обов'язковості рішень вищестоящих органів для нижчестоящих згідно з розподілом їх повноважень.

Стаття 4. Радянська держава, всі її органи діють на основі соціалістичної законності, забезпечують охорону правопорядку, інтересів суспільства, прав і свобод громадян.

Державні і громадські організації, службові особи зобов’язані додержувати Конституції СРСР, Конституції Української РСР і радянських законів.

Стаття 5. Найважливіші питання державного життя виносяться на всенародне обговорення, а також ставляться на всенародне голосування (референдум).

Стаття 6. Виключена згідно з Законом N 404-12 від 24.10.90.

Стаття 7. Політичні партії, громадські організації і рухи через своїх представників, обраних до Рад народних депутатів, та в інших формах беруть участь у розробці і здійсненні політики республіки, в управлінні державними і громадськими справами на основі їх програм і статутів відповідно до Конституції Української РСР і чинних законів.

Не допускається створення і діяльність партій, інших громадських організацій і рухів, що ставлять за мету зміну шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави, а також підрив її безпеки, розпалювання національної і релігійної ворожнечі.

Стаття 8. Трудові колективи беруть участь в обговоренні і вирішенні державних і громадських справ, у плануванні виробництва і соціального розвитку, в підготовці і розстановці кадрів, в обговоренні і вирішенні питань управління підприємствами й уста-новами, поліпшення умов праці і побуту, використання коштів, призначених для розвитку виробництва, а також на соціально-культурні заходи і матеріальне заохочення.

Трудові колективи розвивають соціалістичне змагання, сприяють поширенню передових методів роботи, зміцненню трудової дисципліни, виховують своїх членів у дусі комуністичної моралі, дбають про підвищення їх політичної свідомості, культури і професійної кваліфікації.

Стаття 9. Основним напрямом розвитку політичної системи радянського суспільства є дальше розгортання соціалістичної демократії: дедалі ширша участь громадян в управлінні справами держави і суспільства, вдосконалення державного апарату, підвищення активності громадських організацій, посилення народного контролю, зміцнення правової основи державного і суспільного життя, розширення гласності, постійне врахування громадської думки.

[ред.]Глава 2 Економічна система

(Дію глави припинено Законом Української РСР N 404-12 від 24.10.90 )

Стаття 10. Основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.

Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Держава охороняє соціалістичну власність і створює умови для її примноження.

Ніхто не має права використовувати соціалістичну власність з метою особистої наживи та в інших корисливих цілях.

Стаття 11. Державна власність — спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності.

У виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

Стаття 12. Власністю колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об'єднань є засоби виробництва та інше майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Земля, яку займають колгоспи, закріплюється за ними в безплатне і безстрокове користування.

Держава сприяє розвиткові колгоспно-кооперативної власності та її зближенню з державною.

Колгоспи, як і інші землекористувачі, повинні ефективно використовувати землю, бережно ставитися до неї, підвищувати її родючість.

Стаття 13. Основу особистої власності громадян Української РСР становлять трудові доходи. В особистій власності можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження. Особиста власність громадян і право її спадкоємства охороняються державою.

У користуванні громадян можуть бути ділянки землі, які надаються в установленому законом порядку для ведення підсобного господарства (включаючи тримання худоби і птиці), садівництва та городництва, а також для індивідуального житлового будівництва. Громадяни зобов'язані раціонально використовувати надані їм земельні ділянки. Держава і колгоспи сприяють громадянам у веденні підсобного господарства.

Майно, що є в особистій власності або в користуванні громадян, не повинно служити для одержання нетрудових доходів, використовуватись на шкоду інтересам суспільства.

Стаття 14. Джерелом зростання суспільного багатства, добробуту народу і кожної радянської людини є вільна від експлуатації праця радянських людей.

Відповідно до принципу соціалізму «Від кожного — за здібностями, кожному — за працею» держава здійснює контроль за мірою праці і споживання. Вона визначає розмір податку на доходи, які підлягають оподаткуванню.

Суспільне корисна праця та її результати визначають становище людини в суспільстві. Держава, поєднуючи матеріальні і моральні стимули, заохочуючи новаторство, творче ставлення до роботи, сприяє перетворенню праці в першу життєву потребу кожної радянської людини.

Стаття 15. Найвища мета суспільного виробництва при соціалізмі — найповніше задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб людей.

Спираючись на творчу активність трудящих, соціалістичне змагання, досягнення науково-технічного прогресу, вдосконалюючи форми і методи керівництва економікою, держава забезпечує зростання продуктивності праці, підвищення ефективності виробництва і якості роботи, динамічний, планомірний і пропорційний розвиток народного господарства.

Стаття 16. Економіка Української РСР є складовою частиною єдиного народногосподарського комплексу, що охоплює всі ланки суспільного виробництва, розподілу і обміну на території СРСР.

Керівництво економікою здійснюється на основі державних планів економічного і соціального розвитку, з урахуванням галузевого і територіального принципів, при поєднанні централізованого управління з господарською самостійністю й ініціативою підприємств, об'єднань та інших організацій. При цьому активно використовуються господарський розрахунок, прибуток, собівартість, інші економічні підойми і стимули.

Стаття 17. В Українській РСР відповідно до закону допускаються індивідуальна трудова діяльність у сфері кустарно-ремісничих промислів, сільського господарства, побутового обслуговування населення, а також інші види діяльності, що ґрунтуються виключно на особистій праці громадян і членів їх сімей. Держава регулює індивідуальну трудову діяльність, забезпечуючи її використання в інтересах суспільства.

Стаття 18. В інтересах нинішнього і майбутніх поколінь в Українській РСР здійснюються необхідні заходи для охорони і науково обґрунтованого, раціонального використання землі та її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, для збереження в чистоті повітря і води, забезпечення відтворення природних багатств і поліпшення середовища, яке оточує людину.

[ред.]Глава 3 Соціальний розвиток і культура

Стаття 19. Соціальну основу Української РСР становить непорушний союз робітників, селян та інтелігенції.

Держава сприяє посиленню соціальної однорідності суспільства — стиранню класових відмінностей, істотних відмінностей між містом і селом, розумовою і фізичною працею, всебічному розвиткові та зближенню всіх націй і народностей СРСР.

Стаття 20. Відповідно до комуністичного ідеалу «Вільний розвиток кожного є умова вільного розвитку всіх» держава ставить собі за мету розширення реальних можливостей для застосування громадянами своїх творчих сил, здібностей і обдаровань, для всебічного розвитку особи.

Стаття 21. Держава дбає про поліпшення умов і охорону праці, її наукову організацію, про скорочення, а надалі і повне витіснення важкої фізичної праці на основі комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів у всіх галузях народного господарства.

Стаття 22. В Українській РСР послідовно втілюється в життя програма перетворення сільськогосподарської праці в різновид індустріальної; розширення в сільській місцевості мережі закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування і комунального господарства; перетворення сіл у благоустроєні селища.

Стаття 23. На основі зростання продуктивності праці держава неухильно здійснює курс на підвищення рівня оплати праці, реальних доходів трудящих.

З метою повнішого задоволення потреб радянських людей створюються суспільні фонди споживання. Держава за широкою участю громадських організацій і трудових колективів забезпечує зростання і справедливий розподіл цих фондів.

Стаття 24. В Українській РСР діють і розвиваються державні системи охорони здоров'я, соціального забезпечення, торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування і комунального господарства.

Держава заохочує діяльність кооперативних та інших громадських організацій у всіх галузях обслуговування населення. Вона сприяє розвиткові масової фізичної культури і спорту.

Стаття 25. В Українській РСР існує і вдосконалюється єдина система народної освіти, яка забезпечує загальноосвітню і професійну підготовку громадян, служить комуністичному вихованню, духовному і фізичному розвиткові молоді, готує її до праці і громадської діяльності.

Стаття 26. Відповідно до потреб суспільства держава забезпечує планомірний розвиток науки і підготовку наукових кадрів, організовує впровадження результатів наукових досліджень у народне господарство та інші сфери життя.

Стаття 27. Держава дбає про охорону, примноження і широке використання духовних цінностей для морального й естетичного виховання радянських людей, підвищення їх культурного рівня.

В Українській РСР всемірно заохочується розвиток професіонального мистецтва і народної художньої творчості.

[ред.]Глава 4 Зовнішньополітична діяльність і захист соціалістичної Вітчизни

Стаття 28. Українська РСР у зовнішньополітичній діяльності керується цілями, завданнями та принципами зовнішньої політики, визначеними Конституцією Української РСР.

В Українській РСР пропаганда війни забороняється.

Стаття 29. Відповідно до Конституції Української РСР захист соціалістичної Вітчизни належить до найважливіших функцій держави і є справою всього народу.

Порядок проходження військової служби громадянами Української РСР визначається законодавством Української РСР.

Стаття 30. Українська РСР бере участь у забезпеченні безпеки та обороноздатності країни, оснащенні Збройних Сил СРСР усім необхідним.

Обов'язки державних органів, громадських організацій, службових осіб і громадян щодо забезпечення безпеки країни та зміцнення її обороноздатності визначаються законодавством Української РСР.

[ред.]II. ДЕРЖАВА І ОСОБА

[ред.]Глава 5 Громадянство Української РСР. Рівноправність громадян

Стаття 31. Відповідно до встановленого в СРСР єдиного союзного громадянства кожний громадянин Української РСР є громадянином СРСР.

Підстави і порядок набуття і втрати радянського громадянства визначаються Законом про громадянство СРСР.

Громадяни інших союзних республік користуються на території Української РСР однаковими правами з громадянами Української РСР.

Громадяни Української РСР за кордоном користуються захистом і покровительством Радянської держави.

Стаття 32. Громадяни Української РСР є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Рівноправність громадян Української РСР забезпечується в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя.

Стаття 33. Жінка і чоловік мають в Українській РСР рівні права.

Здійснення цих прав забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у здобутті освіти і професійної підготовки, у праці, винагороді за неї і просуванні по роботі, у громадсько-політичній і культурній діяльності, а також спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок: створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства та дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям, поступове скорочення робочого часу жінок, які мають малолітніх дітей.

Стаття 34. Громадяни Української РСР різних рас і національностей мають рівні права.

Здійснення цих прав забезпечується політикою всебічного розвитку і зближення всіх націй і народностей СРСР, вихованням громадян у дусі радянського патріотизму і соціалістичного інтернаціоналізму, можливістю користуватися рідною мовою та мовами інших народів СРСР.

Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян за расовими і національними ознаками, так само як і всяка проповідь расової або національної винятковості, ворожнечі або зневаги — караються за законом.

Стаття 35. Іноземним громадянам і особам без громадянства в Українській РСР гарантуються передбачені законом права і свободи, в тому числі право на звернення до суду та інших державних органів для захисту належних їм особистих, майнових, сімейних та інших прав.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території Української РСР, зобов'язані поважати Конституцію СРСР, Конституцію Української РСР і додержувати радянських законів.

Стаття 36. Українська РСР надає право притулку іноземцям, яких переслідують за захист інтересів трудящих і справи миру, за участь у революційному і національно-визвольному русі, за прогресивну громадсько-політичну, наукову або іншу творчу діяльність.

[ред.]Глава 6 Основні права, свободи і обов'язки громадян Української РСР

Стаття 37. Громадяни Української РСР мають усю повноту соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод, проголошених і гарантованих Конституцією СРСР, Конституцією Української РСР та радянськими законами. Соціалістичний лад забезпечує розширення прав і свобод, безперервне поліпшення умов життя громадян у міру виконання програм соціально-економічного і культурного розвитку.

Використання громадянами прав і свобод не повинно завдавати шкоди інтересам суспільства і держави, правам інших громадян.

Стаття 38. Громадяни Української РСР мають право на працю, — тобто на одержання гарантованої роботи з оплатою праці відповідно до її кількості та якості і не нижче встановленого державою мінімального розміру, — включаючи право на вибір професії, роду занять і роботи відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти та з урахуванням суспільних потреб.

Це право забезпечується соціалістичною системою господарства, неухильним зростанням продуктивних сил, безплатним професійним навчанням, підвищенням трудової кваліфікації і навчанням нових спеціальностей, розвитком систем професійної орієнтації і працевлаштування.

Стаття 39. Громадяни Української РСР мають право на відпочинок.

Це право забезпечується встановленням для робітників і службовців робочого тижня, що не перевищує 41 години, скороченим робочим днем для ряду професій і виробництв, скороченою тривалістю роботи в нічний час; наданням щорічних оплачуваних відпусток, днів щотижневого відпочинку, а також розширенням мережі культурно-освітніх і оздоровчих закладів, розвитком масового спорту, фізичної культури і туризму; створенням сприятливих можливостей для відпочинку за місцем проживання та інших умов раціонального використання вільного часу.

Тривалість робочого часу і відпочинку колгоспників регулюється колгоспами.

Стаття 40. Громадяни Української РСР мають право на охорону здоров'я.

Це право забезпечується безплатною кваліфікованою медичною допомогою, що подається державними закладами охорони здоров'я; розширенням мережі закладів для лікування і зміцнення здоров'я громадян; розвитком, вдосконаленням техніки безпеки і виробничої санітарії; проведенням широких профілактичних заходів; заходами щодо оздоровлення навколишнього середовища; особливим піклуванням про здоров'я підростаючого покоління, включаючи заборону дитячої праці, не зв'язаної з навчанням і трудовим вихованням; розгортанням наукових досліджень, спрямованих на запобігання та зниження захворюваності, на забезпечення довголітнього активного життя громадян.

Стаття 41. Громадяни Української РСР мають право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, а також втрати годувальника.

Це право гарантується соціальним страхуванням робітників, службовців і колгоспників, допомогою по тимчасовій непрацездатності; виплатою за рахунок держави і колгоспів пенсій за віком, інвалідністю і в зв'язку з втратою годувальника; працевлаштуванням громадян, які частково втратили працездатність; піклуванням про громадян похилого віку і про інвалідів; іншими формами соціального забезпечення.

Стаття 42. Громадяни Української РСР мають право на житло.

Це право забезпечується розвитком і охороною державного і громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі, яка надається в міру здійснення програми будівництва благоустроєних жител, а також невисокою платою за квартиру і комунальні послуги. Громадяни Української РСР повинні дбайливо ставитись до наданого їм житла.

Стаття 43. Громадяни Української РСР мають право на освіту.

Це право забезпечується безплатністю всіх видів освіти, здійсненням загальної обов'язкової середньої освіти молоді, широким розвитком професійно-технічної, середньої спеціальної та вищої освіти на основі зв'язку навчання з життям, з виробництвом; розвитком заочної і вечірньої освіти; наданням державних стипендій та пільг учням і студентам; безплатною видачею шкільних підручників; можливістю навчання в школі рідною мовою; створенням умов для самоосвіти.

Стаття 44. Громадяни Української РСР мають право на користування досягненнями культури.

Це право забезпечується загальнодоступністю цінностей вітчизняної та світової культури, які є в державних і громадських фондах; розвитком і рівномірним розміщенням культурно-освітніх закладів; розвитком телебачення і радіо, книговидавничої справи і періодичної преси, мережі безплатних бібліотек; розширенням культурного обміну з зарубіжними державами.

Стаття 45. Громадянам Української РСР відповідно до цілей комуністичного будівництва гарантується свобода наукової, технічної і художньої творчості. Вона забезпечується широким розгортанням наукових досліджень, винахідницької та раціоналізаторської діяльності, розвитком літератури і мистецтва. Держава створює необхідні для цього матеріальні умови, подає підтримку добровільним товариствам і творчим спілкам, організує впровадження вина-ходів і раціоналізаторських пропозицій у народне господарство та інші сфери життя.

Права авторів, винахідників і раціоналізаторів охороняються державою.

Стаття 46. Громадяни Української РСР мають право брати участь в управлінні державними і громадськими справами, в обговоренні і прийнятті законів та рішень загальнодержавного й місцевого значення.

Це право забезпечується можливістю обирати і бути обраними до Рад народних депутатів та інших виборних державних органів, брати участь у всенародних обговореннях і голосуваннях, у народному контролі, у роботі державних органів, громадських організацій та органів громадської самодіяльності, у зборах трудових колективів і за місцем проживання.

Стаття 47. Кожний громадянин Української РСР має право вносити в державні органи і організації пропозиції про поліпшення їх діяльності, критикувати недоліки в роботі.

Службові особи зобов'язані у встановлені строки розглядати пропозиції та заяви громадян, давати на них відповіді і вживати необхідних заходів.

Переслідування за критику забороняється. Особи, які переслідують за критику, притягаються до відповідальності.

Стаття 48. Відповідно до інтересів народу і з метою зміцнення та розвитку соціалістичного ладу громадянам Української РСР гарантуються свободи: слова, друку, зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.

Здійснення цих політичних свобод забезпечується наданням трудящим та їх організаціям громадських будинків, вулиць і площ, широким розповсюдженням інформації, можливістю використання преси, телебачення і радіо.

Стаття 49. Громадяни Української РСР мають право об'єднуватись у політичні партії, інші громадські організації, брати участь у рухах, що сприяють задоволенню їх законних інтересів.

Здійснення цього права не підлягає жодним обмеженням, крім тих, які передбачаються законом і є необхідними для інтересів державної чи суспільної безпеки, громадського порядку або захисту прав та свобод громадян.

Політичним партіям і громадським організаціям гарантуються умови для виконання своїх статутних завдань.

Стаття 50. Громадянам Української РСР гарантується свобода совісті, тобто право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, висловлювати релігійні або атеїстичні погляди. Розпалювання ворожнечі і ненависті в зв'язку з релігійними віруваннями забороняється.

Церква в Українській РСР відокремлена від держави і школа — від церкви.

Стаття 51. Сім'я перебуває під захистом держави.

Шлюб ґрунтується на добровільній згоді жінки та чоловіка; подружжя є повністю рівноправним у сімейних відносинах.

Держава виявляє піклування про сім'ю шляхом створення і розвитку широкої мережі дитячих закладів, організації і вдосконалення служби побуту та громадського харчування, виплати допомоги в разі народження дитини, надання допомоги і пільг багатодітним сім'ям, а також інших видів допомоги сім'ї.

Стаття 52. Громадянам Української РСР гарантується недоторканність особи. Ніхто не може бути арештований інакше як на підставі судового рішення або з санкції прокурора.

Стаття 53. Громадянам Української РСР гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають у ньому.

Стаття 54. Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень охороняються законом.

Стаття 55. Поважання особи, охорона прав і свобод громадян — обов'язок усіх державних органів, громадських організацій і службових осіб.

Громадяни Української РСР мають право на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, на особисту свободу та майно.

Стаття 56. Громадяни Української РСР мають право оскаржити дії службових осіб, державних і громадських органів. Скарги повинні бути розглянуті в порядку і в строки, встановлені законом.

Дії службових осіб, які вчинені з порушенням закону, з перевищенням повноважень і які ущемляють права громадян, можуть бути у встановленому законом порядку оскаржені до суду.

Громадяни Української РСР мають право на відшкодування втрати, заподіяної незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків.

Стаття 57. Здійснення прав і свобод є невіддільним від виконання громадянином своїх обов'язків.

Громадянин Української РСР зобов'язаний додержувати Конституції СРСР, Конституції Української РСР і радянських законів, поважати правила соціалістичного співжиття, з гідністю нести високе звання радянського громадянина.

Стаття 58. Обов'язок і справа честі кожного здатного до праці громадянина Української РСР — сумлінна праця в обраній ним галузі суспільне корисної діяльності, додержання трудової дисципліни. Ухилення від суспільне корисної праці є несумісним з принципами соціалістичного суспільства.

Стаття 59. Громадянин Української РСР зобов'язаний берегти і зміцнювати соціалістичну власність. Обов'язок громадянина Української РСР — боротися з розкраданням і марнотратством державного та громадського майна, дбайливо ставитись до народного добра.

Особи, які посягають на соціалістичну власність, караються за законом.

Стаття 60. Громадянин Української РСР зобов'язаний оберігати інтереси Радянської держави, сприяти зміцненню її могутності й авторитету.

Захист соціалістичної Вітчизни є священний обов'язок кожного громадянина Української РСР.

Зрада Батьківщини — найтяжчий злочин перед народом.

Стаття 61. Військова служба в рядах Збройних Сил СРСР — почесний обов'язок громадян Української РСР.

Стаття 62. Обов'язок кожного громадянина Української РСР — поважати національну гідність інших громадян, зміцнювати дружбу націй і народностей Радянської багатонаціональної держави.

Стаття 63. Громадянин Української РСР зобов'язаний поважати права і законні інтереси інших осіб, бути непримиренним до антигромадських вчинків, всемірно сприяти охороні громадського порядку.

Стаття 64. Громадяни Української РСР зобов'язані піклуватися про виховання дітей, готувати їх до суспільне корисної праці, ростити гідними членами соціалістичного суспільства. Діти зобов'язані піклуватися про батьків і надавати їм допомогу.

Стаття 65. Громадяни Української РСР зобов'язані берегти природу, охороняти її багатства.

Стаття 66. Турбота про збереження історичних пам'яток та інших культурних цінностей — обов'язок громадян Української РСР.

Стаття 67. Інтернаціональний обов'язок громадянина Української РСР — сприяти розвиткові дружби і співробітництва з народами інших країн, підтриманню і зміцненню загального миру.

[ред.]III. НАЦІОНАЛЬНО-ДЕРЖАВНИЙ І АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

[ред.]Глава 7 Українська РСР — союзна республіка в складі СРСР

Стаття 68. Українська Радянська Соціалістична Республіка — суверенна радянська соціалістична держава. З метою успішного будівництва комуністичного суспільства, зміцнення економічної і політичної єдності, забезпечення безпеки і оборони країни Українська Радянська Соціалістична Республіка в результаті вільного самовизначення її народу, на основі добровільності і рівноправності разом з Радянськими Соціалістичними Республіками: Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою, Білоруською Радянською Соціалістичною Республікою, Узбецькою Радянською Соціалістичною Республікою, Казахською Радянською Соціалістичною Республікою, Грузинською Радянською Соціалістичною Республікою, Азербайджанською Радянською Соціалістичною Республікою, Литовською Радянською Соціалістичною Республікою, Молдавською Радянською Соціалістичною Республікою, Латвійською Радянською Соціалістичною Республікою, Киргизькою Радянською Соціалістичною Республікою, Таджицькою Радянською Соціалістичною Республікою, Вірменською Радянською Соціалістичною Республікою, Туркменською Радянською Соціалістичною Республікою, Естонською Радянською Соціалістичною Республікою — об'єдналась у Союз Радянських Соціалістичних Республік — єдину союзну багатонаціональну державу.

Стаття 69. Українська РСР зберігає за собою право вільного виходу з СРСР.

Стаття 70. Територія Української РСР не може бути змінена без її згоди. Кордони між Українською РСР та іншими союзними республіками можуть змінюватися за взаємною угодою відповідних республік, яка підлягає затвердженню Союзом РСР.

Стаття 71. На території Української РСР забезпечується верховенство законів республіки.

Стаття 72. Віданню Української Радянської Соціалістичної Республіки в особі її найвищих органів державної влади і управління підлягають:

1) прийняття Конституції Української РСР, внесення до неї змін;

2) контроль за додержанням Конституції Української РСР і відповідністю правових актів Верховної Ради Кримської АРСР Конституції Української РСР;

3) законодавство Української РСР;

4) охорона державного порядку, прав і свобод громадян;

5) встановлення порядку організації і діяльності республіканських і місцевих органів державної влади і управління;

6) проведення єдиної соціально-економічної політики, керівництво економікою Української РСР; забезпечення науково-технічного прогресу і здійснення заходів щодо раціонального використання і охорони природних ресурсів;

7) розроблення і затвердження державних планів економічного і соціального розвитку Української РСР, затвердження звітів про їх виконання;

8) розроблення і затвердження республіканського бюджету Української РСР, затвердження звіту про його виконання;

9) встановлення відповідно до законодавства СРСР доходів, що надходять на утворення державного бюджету Української РСР;

10) керівництво галузями народного господарства союзно-республіканського підпорядкування, об'єднаннями і підприємствами республіканського підпорядкування;

11) керівництво житловим і комунальним господарством, торгівлею і громадським харчуванням, побутовим обслуговуванням населення, житловим будівництвом і благоустроєм міст та інших населених пунктів, шляховим будівництвом і транспортом;

12) встановлення порядку користування землею, надрами. водами, лісами; охорона навколишнього середовища;

13) керівництво народною освітою, культурними і науковими організаціями і установами в Українській РСР, охороною здоров'я, фізичною культурою і спортом, соціальним забезпеченням; охорона пам'яток історії і культури;

14) амністія і помилування громадян, засуджених судами Української РСР;

15) представництво Української РСР у міжнародних відносинах;

16) вирішення інших питань республіканського значення.

Стаття 73. Державною мовою Української Радянської Соціалістичної Республіки є українська мова. Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.

Українська РСР забезпечує вільне користування російською мовою як мовою міжнаціонального спілкування народів Союзу РСР.

В роботі державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей, можуть використовуватися поряд з державною мовою і інші національні мови.

Українська РСР виявляє державну турботу про вільний розвиток і вживання усіх національних мов, якими користується населення республіки.

Порядок застосування української та інших мов в Українській РСР визначається законом.

Стаття 74. Українська РСР бере участь у вирішенні питань, віднесених до відання Союзу РСР, на З'їзді народних депутатів СРСР, у Верховній Раді СРСР, Президії Верховної Ради СРСР, Уряді СРСР та інших органах Союзу РСР.

Українська РСР забезпечує комплексний економічний і соціальний розвиток на своїй території, сприяє здійсненню на цій території повноважень Союзу РСР, проводить у життя рішення найвищих органів державної влади і управління Союзу РСР.

У питаннях, що належать до її відання, Українська РСР координує і контролює діяльність підприємств, установ і організацій союзного підпорядкування.

Українська РСР вступає у відносини з іноземними державами, укладає з ними договори і обмінюється дипломатичними і консульськими представниками, бере участь у діяльності міжнародних організацій.

Стаття 75. Суверенні права Української РСР відповідно до Конституції СРСР охороняються Союзом РСР.

[ред.]Глава 7-1 Кримська АРСР

(доповнено згідно з Законом N 1213а-12 від 19.06.91)

Стаття 75-1. Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка є складовою частиною Української Радянської Соціалістичної Республіки і самостійно вирішує питання, віднесені до її відання.

[ред.]Глава 8 Адміністративно-територіальний устрій Української РСР

Стаття 76. Віданню Української Радянської Соціалістичної Республіки підлягає визначення обласного, районного поділу і вирішення інших питань адміністративно-територіального устрою республіки.

Стаття 77. В Українській Радянській Соціалістичній Республіці є Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка і області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька і Чернігівська.

Містами республіканського підпорядкування в Українській РСР є Київ і Севастополь.

[ред.]IV. РАДИ НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ УКРАЇНСЬКОЇ РСР І ПОРЯДОК ЇХ ОБРАННЯ

[ред.]Глава 9 Система і принцип діяльності Рад народних депутатів

Стаття 78. Ради народних депутатів - Верховна Рада Української РСР, Верховна Рада Кримської АРСР і місцеві Ради народних депутатів: обласні, районні, міські, районні в містах, селищні та сільські Ради народних депутатів - становлять єдину систему представницьких органів державної влади Української РСР.

Стаття 79. Строк повноважень Рад народних депутатів - п'ять років.

Вибори народних депутатів призначаються не пізніш як за чотири місяці до закінчення строку повноважень відповідних Рад.

Стаття 80. Найважливіші питання республіканського і місцевого значення вирішуються на сесіях Верховної Ради Української РСР, Верховної Ради Кримської АРСР, місцевих Рад народних депутатів або виносяться ними на референдуми.

Верховна Рада Української РСР, Верховна Рада Кримської АРСР і місцеві Ради народних депутатів обирають голів Рад, утворюють постійні комісії, створюють відповідно органи державного управління, виконавчі і розпорядчі, а також інші підзвітні їм органи.

Службові особи, які обираються або призначаються Радами народних депутатів, за винятком суддів і арбітрів арбітражних судів, не можуть займати свої посади більш як два строки підряд.

Будь-яка службова особа може бути достроково звільнена з посади, яку вона займає, в разі неналежного виконання нею своїх службових обов'язків.

Стаття 81. Ради народних депутатів утворюють органи народного контролю, який поєднує державний контроль з громадським контролем трудящих на підприємствах, в установах і організаціях.

Органи народного контролю перевіряють виконання вимог законодавства, державних програм і завдань; ведуть боротьбу з порушеннями державної дисципліни, проявами місництва, відомчого підходу до справи, з безгосподарністю і марнотратством, тяганиною і бюрократизмом координують роботу інших контрольних органів; сприяють удосконаленню структури і роботи державного апарату.

Стаття 82. Ради народних депутатів безпосередньо і через створювані ними органи керують усіма галузями державного, господарського і соціально-культурного будівництва, приймають рішення, забезпечують їх виконання, здійснюють контроль за проведенням рішень у життя.

Стаття 83. Діяльність Рад народних депутатів будується на основі колективного, вільного, ділового обговорення і вирішення питань, гласності, регулярної звітності виконавчих і розпорядчих органів, інших створюваних Радами органів перед ними та населенням, широкого залучення громадян до участі в їх роботі.

Ради народних депутатів і створювані ними органи враховують громадську думку, виносять на обговорення громадян найважливіші питання загальнодержавного і місцевого значення, систематично інформують громадян про свою роботу і прийняті рішення.

[ред.]Глава 10 Виборча система

Стаття 84. Вибори народних депутатів проводяться по одномандатних або багатомандатних виборчих округах на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні.

Стаття 85. Вибори народних депутатів є загальними: право обирати і бути обраними мають громадяни Української РСР, які досягли 18 років.

Громадянин Української РСР не може бути одночасно народним депутатом більш як у двох Радах народних депутатів.

Особи, які входять до складу Ради Міністрів Української РСР, виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів, за винятком голів цих органів, керівники відомств, відділів і управлінь виконавчих комітетів місцевих Рад, судді і державні арбітри не можуть бути депутатами в Раді, якою вони призначаються або обираються.

Судді і арбітри арбітражних судів не можуть бути народними депутатами.

У виборах не беруть участі психічно хворі громадяни, визнані судом недієздатними, особи, які тримаються в місцях позбавлення волі, а також особи, які знаходяться за рішенням суду в місцях примусового лікування.

Стаття 86. Вибори народних депутатів є рівними: кожний виборець має один голос; виборці беруть участь у виборах на рівних засадах.

Стаття 87. Вибори народних депутатів є прямими: народні депутати обираються громадянами безпосередньо.

Стаття 88. Голосування на виборах народних депутатів є таємним: контроль за волевиявленням голосуючих не допускається.

Стаття 89. Право висування кандидатів у народні депутати належить трудовим колективам, громадським організаціям, колективам професійно-технічних, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, зборам виборців за місцем проживання і військовослужбовців по військових частинах.

Кожний учасник передвиборних зборів може пропонувати для обговорення будь-які кандидатури, в тому числі і свою.

До виборчих бюлетенів може бути включено будь-яку кількість кандидатів.

Кандидати в депутати беруть участь у виборчій кампанії на рівних засадах.

Витрати, пов'язані з підготовкою і проведенням виборів народних депутатів, проводяться виборчими комісіями з єдиного централізованого фонду, створюваного за рахунок державних коштів, коштів підприємств, громадських та інших організацій з метою забезпечення рівних умов для кожного кандидата в народні депутати.

Стаття 90. Підготовка до виборів народних депутатів здійснюється відкрито і гласно.

Проведення виборів організують виборчі комісії, які утворюються з представників трудових колективів, громадських організацій, колективів професійно-технічних, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, зборів виборців за місцем проживання і військовослужбовців по військових частинах.

Громадянам Української РСР, трудовим колективам і громадським організаціям гарантується можливість вільного і всебічного обговорення політичних, ділових і особистих якостей кандидатів у народні депутати, а також право агітації за чи проти кандидата на зборах, у пресі, по телебаченню, радіо.

Порядок проведення виборів народних депутатів визначається законами Союзу РСР та Української РСР.

Стаття 91. Виборці дають накази своїм депутатам.

Відповідні Ради народних депутатів розглядають накази, враховують їх при розробленні планів економічного і соціального розвитку та складанні бюджету, а також при підготовці рішень в інших питаннях, організують виконання наказів та інформують громадян про їх реалізацію.

[ред.]Глава 11 Народний депутат

Стаття 92. Депутати є повноважними представниками народу в Радах народних депутатів.

Беручи участь у роботі Рад, депутати вирішують питання державного, господарського і соціально-культурного будівництва, організують проведення рішень Рад у життя, здійснюють контроль за роботою державних органів, підприємств, установ і організацій.

У своїй діяльності депутат керується загальнодержавними інтересами, враховує запити населення виборчого округу, добивається втілення в життя наказів виборців.

Стаття 93. Депутат здійснює свої повноваження, як правило, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю.

На час сесій Верховної Ради Української РСР, Верховної Ради Кримської АРСР, місцевих Рад народних депутатів, а також для здійснення депутатських повноважень в інших випадках, передбачених законом, депутат звільняється від виконання виробничих або службових обов'язків з відшкодуванням йому витрат, пов'язаних з депутатською діяльністю, за рахунок коштів відповідно республіканського або місцевого бюджету.

Стаття 94. Депутат має право запиту до відповідних державних органів і службових осіб, які зобов'язані дати відповідь на запит на сесії Ради.

Депутат має право звертатися до всіх державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій у питаннях депутатської діяльності і брати участь у розгляді поставлених ним питань. Керівники відповідних державних і громадських органів, підприємств, установ і організацій зобов'язані невідкладно приймати депутата і розглядати його пропозиції у встановлені строки.

Стаття 95. Депутатові забезпечуються умови для безперешкодного й ефективного здійснення його прав і обов'язків.

Недоторканність депутатів, а також інші гарантії депутатської діяльності встановлюються Законом про статус депутатів та іншими законодавчими актами Союзу РСР і законодавчими актами Української РСР.

Стаття 96. Депутат зобов'язаний звітувати про свою роботу і роботу Ради перед виборцями, а також перед колективами та громадськими організаціями, які висунули його кандидатом у депутати.

Депутат, який не виправдав довір'я виборців, може бути в будь-який час відкликаний за рішенням більшості виборців у встановленому законом порядку.

[ред.]V. НАЙВИЩІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ І УПРАВЛІННЯ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

[ред.]Глава 12 Верховна Рада Української РСР

Стаття 97. Найвищим органом державної влади Української РСР є Верховна Рада Української РСР.

Верховна Рада Української РСР правомочна розглядати і вирішувати будь-яке питання, що належить до відання Української РСР.

До виключного відання Верховної Ради Української РСР належить:

1) прийняття Конституції Української РСР, внесення до неї змін;

2) прийняття рішень з питань національно-державного устрою республіки;

3) вирішення питань, пов'язаних із зміною кордонів Української РСР з іншими союзними республіками; розгляд питань про визначення державного кордону СРСР у випадках, що призводять до зміни території Української РСР;

4) участь у визначенні основних напрямів внутрішньої і зовнішньої політики СРСР;

5) формування основних напрямів внутріполітичної і зовнішньополітичної діяльності Української РСР;

6) затвердження перспективних державних планів і найважливіших республіканських програм економічного, соціального і національно-культурного розвитку; затвердження державних планів економічного і соціального розвитку Української РСР, державного бюджету Української РСР, здійснення контролю за ходом виконання плану і бюджету; затвердження звіту про їх виконання; в разі необхідності внесення змін до плану і бюджету;

7) призначення виборів народних депутатів Української РСР і твердження складу Центральної виборчої комісії по виборах народних депутатів Української РСР; призначення виборів депутатів місцевих Рад народних депутатів Української РСР;

8) обрання Голови Верховної Ради Української РСР, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради Української РСР;

9) затвердження за пропозицією Президента Української РСР Прем'єр-міністра; утворення і ліквідація за пропозицією Президента Української РСР міністерств Української РСР;

10) обрання Верховного Суду Української РСР, суддів обласних і Київського міського судів, призначення арбітрів Вищого арбітражного суду Української РСР, арбітражних судів Кримської АРСР, областей, міста Києва, Генерального прокурора Української РСР, Голови Комітету державної безпеки Української РСР, Голови Правління Національного банку України, головного редактора газети Верховної Ради Української РСР, затвердження президії Вищого арбітражного суду Української РСР, колегій Прокуратури Української РСР, Комітету державної безпеки Української РСР;

11) обрання Конституційного Суду Української РСР;

12) регулярне заслуховування звітів органів, які вона утворює або обирає, а також службових осіб, яких вона призначає або обирає;

13) здійснення законодавчого регулювання відносин власності, організації управління народним господарством, соціальним і культурним будівництвом, науково-технічного прогресу, бюджетно-фінансової системи, оплати праці і ціноутворення, оподаткування, охорони навколишнього середовища, використання і відтворення природних ресурсів республіки;

14) вирішення питань про використання території та природних ресурсів республіки, забезпечення екологічної безпеки; затвердження програм охорони навколишнього середовища;

15) здійснення законодавчого регулювання відносин громадянства Української РСР;

16) розгляд питань, пов'язаних з забезпеченням конституційних прав, свобод і обов'язків громадян Української РСР;

17) розгляд питань забезпечення рівноправності громадян всіх національностей, що проживають на території Української РСР, в поєднанні з загальними інтересами і потребами багатонаціональної держави;

18) прийняття рішень про проведення всенародного голосування (референдуму) в Українській РСР;

19) тлумачення Конституції Української РСР і законів Української РСР;

20) визначення порядку вирішення питань адміністративно-територіального устрою Української РСР; утворення і ліквідація областей, районів, районів у містах; затвердження кордонів Кримської АРСР; встановлення і зміна меж областей та міст (крім міст Кримської АРСР); віднесення населених пунктів до категорії міст (крім населених пунктів Кримської АРСР); найменування і перейменування міст, районів, районів у містах (крім міст, районів, районів у містах Кримської АРСР);

21) визначення порядку організації і діяльності республіканських і місцевих органів державної влади і управління, суду, прокуратури та арбітражу; визначення загальних правових засад утворення і діяльності громадських організацій в Українській РСР;

22) спрямування діяльності місцевих Рад народних депутатів;

23) встановлення доходів, що надходять на утворення державного бюджету Української РСР;

24) вирішення питань про відкриття дипломатичних представництв, консульств, представництв при міжнародних організаціях, торговельних представництв Української РСР;

25) ратифікація і денонсація міжнародних договорів Української РСР;

26) здійснення контролю за наданням Українською РСР позик, економічної та іншої допомоги іноземним державам, а також за укладенням угод про державні позики і кредити, одержувані з іноземних джерел;

27) встановлення почесних звань Української РСР та заснування інших державних нагород;

28) видання республіканських актів про амністію громадян, засуджених судами Української РСР;

29) звернення до Комітету конституційного нагляду СРСР з пропозицією дати висновки про відповідність Конституції СРСР і законам СРСР, прийнятим З'їздом народних депутатів СРСР, актів Верховної Ради СРСР та її палат, а також проектів актів цих органів, про відповідність Конституції СРСР і законам СРСР актів інших державних органів, громадських організацій;

30) скасування указів і постанов Президії Верховної Ради Української РСР, розпоряджень Голови Верховної Ради Української РСР;

31) скасування постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів Української РСР, Уряду Кримської АРСР у разі невідповідності їх Конституції Української РСР і законам Української РСР;

32) постановка перед З'їздом народних депутатів СРСР або Верховною Радою СРСР питання про скасування законів, прийнятих ними, інших актів Верховної Ради СРСР та її палат, якщо вони виходять за межі компетенції Союзу РСР і ущемлюють суверенні права республіки;

33) зупинення дії актів Кабінету Міністрів СРСР, міністерств СРСР, інших підвідомчих Кабінету Міністрів СРСР органів на території Української РСР у разі їх невідповідності Конституції Української РСР і законам Української РСР з одночасною постановкою перед Верховною Радою СРСР або Кабінетом Міністрів СРСР питання про скасування цих актів.

Верховна Рада Українські РСР приймає закони Української РСР і постанови.

Стаття 98. Верховна Рада Української РСР складається з 450 народних депутатів Української РСР, що обираються по виборчих округах з приблизно рівною кількістю виборців.

Стаття 99. Верховна Рада Української РСР скликається на першу сесію Президією Верховної Ради Української РСР не пізніш як через два місяці після виборів.

Перше після виборів засідання Верховної Ради Української РСР відкриває Голова Центральної виборчої комісії по виборах народних депутатів Української РСР і до обрання Голови Верховної Ради та його заступників веде обрана Верховною Радою президія. Далі засідання Верховної Ради Української РСР веде Голова Верховної Ради Української РСР або його заступники.

Стаття 100. Верховна Рада Української РСР за поданням Мандатної комісії, яку вона обирає, приймає рішення про визнання повноважень народних депутатів Української РСР, а в разі порушення законодавства про вибори - про визнання виборів окремих народних депутатів недійсними.

Стаття 101. Верховна Рада Української РСР проводить свою роботу сесійно.

Сесії Верховної Ради Української РСР складаються з пленарних засідань Верховної Ради Української РСР, а також засідань постійних та інших комісій Верховної Ради, що проводяться у період між ними.

Чергові сесії - весняна і осіння - скликаються Президією Верховної Ради Української РСР.

Позачергові сесії скликаються Президією Верховної Ради Української РСР з її ініціативи або за пропозицією Голови Верховної Ради Української РСР чи не менш як третини складу Верховної Ради Української РСР.

Стаття 102. Верховна Рада Української РСР зберігає свої повноваження до обрання нового складу Верховної Ради Української РСР.

Стаття 103. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді Української РСР належить народним депутатам Української РСР, Президії Верховної Ради Української РСР, Голові Верховної Ради Української РСР, постійним комісіям Верховної Ради Української РСР, Президенту Української РСР, Конституційному Суду Української РСР, Кабінету Міністрів Української РСР, Верховному Суду Української РСР, Вищому арбітражному суду Української РСР, Генеральному прокурору Української РСР, Верховній Раді Кримської АРСР, Академії наук Української РСР.

Стаття 104. Проекти законів та інші питання, внесені на розгляд Верховної Ради Української РСР, обговорюються на її засіданнях.

Закон Української РСР і постанова Верховної Ради Української РСР вважаються прийнятими, якщо за них проголосувала більшість народних депутатів Української РСР.

Проекти законів та інші найважливіші питання державного життя республіки рішенням Верховної Ради Української РСР можуть бути винесені на народне обговорення.

Стаття 105. Президія Верховної Ради Української РСР є підзвітним Верховній Раді Української РСР органом, який забезпечує організацію роботи Верховної Ради Української РСР та здійснює інші повноваження в межах, передбачених Конституцією Української РСР і законами Української РСР.

До складу Президії Верховної Ради Української РСР входять Голова Верховної Ради Української РСР, Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради Української РСР, голови постійних комісій Верховної Ради Української РСР.

Президію Верховної Ради Української РСР очолює Голова Верховної Ради Української РСР.

Стаття 106. Президія Верховної Ради Української РСР:

1) скликає сесії Верховної Ради Української РСР;

2) організує підготовку сесій Верховної Ради Української РСР;

3) у міжсесійний період у разі необхідності видає укази, якими вносить зміни і доповнення в чинні законодавчі акти Української РСР, з обов'язковим поданням їх на затвердження чергової сесії Верховної Ради Української РСР;

4) координує діяльність постійних комісій Верховної Ради Української РСР;

5) сприяє народним депутатам Української РСР у здійсненні ними своїх повноважень і забезпечує їх необхідною інформацією;

6) здійснює контроль за додержанням Конституції Української РСР;

7) організує підготовку і проведення всенародних голосувань (референдумів), а також народних обговорень проектів законів Української РСР та інших найважливіших питань державного життя республіки;

8) проводить найменування та перейменування селищ міського типу, сіл;

(п.п. 9 - 14 виключені згідно з Законом N 1293-12 від 05.07.91)

15) оголошує в разі необхідності надзвичайний стан в окремих місцевостях Української РСР в інтересах безпеки громадян;

(п. 16 виключен згідно з Законом N 1293-12 від 05.07.91)

17) публікує українською і російською мовами закони Української РСР та інші акти, прийняті Верховною Радою Української РСР, Президією Верховної Ради Української РСР, Головою Верховної Ради Української РСР; сприяє публікації зазначених актів у перекладі іншими мовами, якими користується більшість населення відповідних місцевостей республіки.

Президія Верховної Ради Української РСР видає укази і приймає постанови.

Стаття 107. Голова Верховної Ради Української РСР обирається Верховною Радою Української РСР з числа народних депутатів Української РСР таємним голосуванням строком на п'ять років і не більш як на два строки підряд. Він може бути в будь-який час шляхом таємного голосування відкликаний Верховною Радою Української РСР.

Голова Верховної Ради Української РСР підзвітний Верховній Раді Української РСР.

Стаття 108. Голова Верховної Ради Української РСР:

1) здійснює загальне керівництво підготовкою питань, які підлягають розглядові Верховною Радою Української РСР, підписує акти, прийняті Верховною Радою Української РСР і Президією Верховної Ради Української РСР;

2) подає Верховній Раді Української РСР доповіді про становище республіки та про важливі питання її внутріполітичної і зовнішньополітичної діяльності;

3) представляє Верховній Раді Української РСР кандидатури для обрання на посади Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради Української РСР, а також пропозиції про персональний склад Конституційного Суду Української РСР;

4) представляє Верховній Раді Української РСР кандидатури для обрання або призначення на посади Голови Конституційного Суду Української РСР, Голови Верховного Суду Української РСР, Голови Вищого арбітражного суду Української РСР, Генерального прокурора Української РСР, Голови Правління Національного банку України, головного редактора газети Верховної Ради Української РСР;

5) веде переговори і підписує міжнародні договори Української РСР;

6) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів Української РСР, міністерств Української РСР, інших підвідомчих Кабінету Міністрів Української РСР органів у разі їх невідповідності Конституції Української РСР і законам Української РСР з одночасною постановкою перед Верховною Радою Української РСР або Кабінетом Міністрів Української РСР питання про скасування цих актів.

Голова Верховної Ради Української РСР видає розпорядження.

Перший заступник Голови Верховної Ради Української РСР і заступник Голови Верховної Ради Української РСР виконують за уповноваженням Голови Верховної Ради Української РСР окремі його функції і заміщають Голову в разі його відсутності або неможливості здійснення ним своїх обов'язків.

Стаття 109. Верховна Рада Української РСР обирає з числа народних депутатів Української РСР постійні комісії для ведення законопроектної роботи, попереднього розгляду і підготовки питань, що належать до відання Верховної Ради Української РСР, а також для сприяння проведенню в життя законів Української РСР та інших рішень, прийнятих Верховною Радою Української РСР, контролю за діяльністю державних органів і організацій.

Верховна Рада Української РСР створює, коли визнає за необхідне, слідчі, ревізійні та інші комісії в будь-якому питанні.

Стаття 110. Закони та інші рішення Верховної Ради Української РСР приймаються, як правило, після попереднього обговорення їх проектів відповідними постійними комісіями Верховної Ради Української РСР.

Обрання і призначення посадових осіб до складу Конституційного Суду Української РСР, Кабінету Міністрів Української РСР, Верховного Суду Української РСР, Вищого арбітражного суду Української РСР, суддів обласних і Київського міського судів, арбітрів арбітражних судів Кримської АРСР, областей, міста Києва, а також затвердження президії Вищого арбітражного суду Української РСР, колегій Прокуратури Української РСР, Комітету державної безпеки Української РСР провадяться при наявності висновку відповідних постійних комісій Верховної Ради Української РСР.

Усі державні і громадські органи, організації і службові особи зобов'язані виконувати вимоги комісій Верховної Ради Української РСР, подавати їм необхідні матеріали і документи.

Рекомендації комісій підлягають обов'язковому розглядові державними і громадськими органами, установами і організаціями. Про результати розгляду і вжиті заходи повинно бути повідомлено комісіям у встановлений ними строк.

Стаття 111. Народний депутат Української РСР на сесії Верховної Ради Української РСР має право звернутись із запитом до Президента Української РСР, до Кабінету Міністрів Української РСР, до керівників інших органів, що їх утворює або обирає Верховна Рада Української РСР, а також до керівників розташованих на території Української РСР підприємств, установ і організацій, незалежно від їх підпорядкування, з питань, що належать до відання Української РСР. Орган або службова особа, до яких звернуто запит, зобов'язані дати усну чи письмову відповідь на даній сесії Верховної Ради Української РСР.

Народні депутати Української РСР звільняються від виконання службових або виробничих обов'язків на певний строк, необхідний для здійснення депутатської діяльності у Верховній Раді Української РСР, її комісіях, а також серед населення. Вони можуть звільнятись від виконання службових або виробничих обов'язків на весь період своїх повноважень у Верховній Раді Української РСР.

Народний депутат Української РСР не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, заарештований або підданий заходам адміністративного стягнення, які накладаються в судовому порядку, без згоди Верховної Ради Української РСР, а в період між її сесіями без згоди Президії Верховної Ради Української РСР.

Стаття 112. Конституційний Суд Української РСР обирається Верховною Радою Української РСР на десять років з числа спеціалістів у галузі права у складі Голови, заступника Голови і 23 членів Суду.

Особи, обрані до Конституційного Суду Української РСР, не можуть одночасно входити до складу інших державних органів, діяльність і акти яких є піднаглядними Конституційному Суду, а також бути народними депутатами Української РСР чи належати до будь-яких політичних партій і рухів.

Особи, обрані до Конституційного Суду Української РСР, при виконанні своїх обов'язків є незалежними і підкоряються тільки Конституції Української РСР. Організація і порядок діяльності Конституційного Суду Української РСР визначаються Законом про Конституційний Суд Української РСР.

Стаття 113. Верховна Рада Української РСР здійснює контроль за діяльністю всіх підзвітних їй державних органів.

Стаття 114. Порядок діяльності Верховної Ради Української РСР та її органів визначається Регламентом Верховної Ради Української РСР та іншими законами Української РСР, що видаються на основі Конституції Української РСР.

[ред.]Глава 12-1 Президент Української РСР

(доповнено згідно з Законом N 1293-12 від 05.07.91)

Стаття 114-1. Президент Української Радянської Соціалістичної Республіки є найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади.

Повноваження Президента Української РСР визначаються Конституцією Української РСР.

Стаття 114-2. Президентом Української РСР може бути обраний громадянин Української РСР не молодший тридцяти п'яти років.

Одна й та ж особа не може бути Президентом Української РСР більше двох строків підряд.

Президент Української РСР не може бути народним депутатом, займати будь-яку посаду у державних органах і громадських об'єднаннях, а також в інших організаціях та займатися комерційною діяльністю.

Стаття 114-3. Президент Української РСР обирається громадянами Української РСР на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на п'ять років.

Порядок проведення виборів Президента Української РСР визначається Законом "Про вибори Президента Української РСР".

Стаття 114-4. Президент Української РСР при вступі на посаду приносить присягу на пленарному засіданні Верховної Ради Української РСР. Текст присяги і порядок її принесення визначаються Законом "Про Президента Української РСР".

Стаття 114-5. Президент Української РСР:

1) виступає гарантом забезпечення прав і свобод громадян, державного суверенітету України, додержання Конституції і законів Української РСР;

2) представляє Українську РСР у міждержавних і міжнародних відносинах;

3) вживає необхідних заходів щодо забезпечення обороноздатності, державної і суспільної безпеки та територіальної цілісності республіки;

4) очолює систему органів державного управління, забезпечує їх взаємодію з Верховною Радою Української РСР;

5) звертається з посланнями до народу Української РСР, подає на розгляд Верховної Ради Української РСР щорічні доповіді про виконання прийнятих Верховною Радою Української РСР соціально-економічних та інших програм, про становище Української РСР та програми внутрішньополітичної і зовнішньополітичної діяльності Президента і Уряду Української РСР. Верховна Рада Української РСР більшістю голосів від загальної кількості народних депутатів Української РСР вправі зажадати від Президента Української РСР позачергової доповіді з найбільш важливих питань державного життя;

6) представляє Верховній Раді Української РСР кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра; вносить пропозицію Верховній Раді Української РСР про звільнення з посади Прем'єр-міністра;

7) за погодженням з Верховною Радою Української РСР призначає Державного міністра з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій Української РСР, Міністра внутрішніх справ Української РСР, Міністра закордонних справ Української РСР, Міністра фінансів Української РСР, Міністра юстиції Української РСР, Голову Комітету державної безпеки Української РСР. За поданням Прем'єр-міністра призначає і звільняє інших членів Кабінету Міністрів Української РСР;

8) веде переговори і підписує міждержавні і міжнародні договори Української РСР, які набирають чинності після ратифікації Верховною Радою Української РСР; призначає і відкликає дипломатичних представників Української РСР в іноземних державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти акредитованих при ньому дипломатичних представників іноземних держав;

9) нагороджує державними нагородами Української РСР, присвоює почесні звання Української РСР;

10) вирішує питання прийняття до громадянства і виходу з громадянства Української РСР, надання притулку;

11) здійснює помилування осіб, засуджених судами Української РСР;

12) приймає рішення у випадках оголошення стану війни та небезпеки державному суверенітету Української РСР про загальну чи часткову мобілізацію на території Української РСР та запровадження воєнного стану в окремих місцевостях республіки. Порядок запровадження і режим воєнного стану визначаються законами Української РСР;

13) оголошує в разі необхідності зонами надзвичайних екологічних ситуацій окремі місцевості Української РСР.

Стаття 114-6. Президент Української РСР на основі і на виконання Конституції і законів Української РСР в межах своєї компетенції видає укази, які є обов'язковими до виконання на території Української РСР.

У разі визнання Конституційним Судом Української РСР указів Президента такими, що суперечать Конституції Української РСР і законам Української РСР, вони вважаються нечинними.

Стаття 114-7. Президент Української РСР має право скасовувати постанови і розпорядження Кабінету Міністрів Української РСР, Уряду Кримської АРСР, акти міністерств Української РСР, інших підвідомчих йому органів, виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів Української РСР, а також зупиняти дію рішень органів виконавчої влади Союзу РСР на території Української РСР, якщо вони суперечать Конституції Української РСР і законам Української РСР.

Стаття 114-8. Президент Української РСР підписує закони Української РСР. Він має право не пізніш як у двотижневий строк повернути закон із своїми запереченнями до Верховної Ради Української РСР для повторного обговорення і голосування. Якщо Верховна Рада Української РСР більшістю голосів підтвердить раніше прийняте нею рішення, закон вважається прийнятим.

Стаття 114-9. Президент Української РСР користується правом недоторканності.

У разі порушення Президентом Конституції і законів Української РСР Президент може за висновком Конституційного Суду Української РСР бути зміщений з посади Верховною Радою Української РСР. Рішення про зміщення Президента в такому разі приймається більшістю не менш як дві третини від загальної кількості народних депутатів Української РСР.

Верховна Рада Української РСР може призначити всеукраїнський референдум з питання про дострокове припинення повноважень Президента за ініціативою громадян Української РСР. При достроковому припиненні повноважень Президента Української РСР за результатами референдуму нові вибори проводяться відповідно до Закону "Про вибори Президента Української РСР".

[ред.]Глава 13 Кабінет Міністрів Української РСР

Стаття 115. Кабінет Міністрів Української РСР - Уряд Української РСР - є найвищим органом державного управління Української РСР.

Стаття 116. Кабінет Міністрів Української РСР утворюється Верховною Радою Української РСР у складі Прем'єр-міністра Української РСР, Першого віце-Прем'єр-міністра, Віце-Прем'єр-міністра, Державного секретаря Кабінету Міністрів, державних міністрів, міністрів Української РСР.

У роботі Кабінету Міністрів Української РСР може брати участь з правом вирішального голосу Голова Уряду Кримської АРСР

Кабінет Міністрів Української РСР складає свої повноваження перед новообраною Верховною Радою Української РСР на її першій сесії.

Стаття 117. Кабінет Міністрів Української РСР є відповідальним перед Верховною Радою Української РСР і їй підзвітним.

Новоутворений Кабінет Міністрів Української РСР подає на розгляд Верховної Ради Української РСР програму наступної діяльності на строк своїх повноважень.

Верховна Рада Української РСР може виразити недовір'я окремим членам Кабінету Міністрів Української РСР або Кабінету Міністрів Української РСР у цілому, що тягне за собою їх відставку.

Стаття 118. Кабінет Міністрів Української РСР правомочний вирішувати всі питання державного управління, оскільки вони не належать згідно з Конституцією Української РСР до компетенції Верховної Ради Української РСР та її Президії, Президента Української РСР. Стаття 119. Кабінет Міністрів Української РСР у межах своїх повноважень:

1) створює умови для забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності Української РСР;

2) розробляє стратегію соціально-економічного розвитку республіки;

3) здійснює управління економічними процесами з метою задоволення потреб громадян Української РСР у матеріальних, соціальних і духовних благах;

4) забезпечує проведення фінансової політики Української РСР, державної політики в галузі ціноутворення та оплати праці; складання і виконання республіканського бюджету Української РСР; здійснення загальнореспубліканських і міжреспубліканських економічних програм; створення загальнореспубліканських фондів розвитку, фондів для ліквідації наслідків стихійного лиха і катастроф, проведення політики в галузі охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

5) здійснює загальнореспубліканські програми з питань продовольства, охорони здоров'я, соціального забезпечення, зайнятості населення, піклування про материнство і дитинство, культури і освіти, екології, використання вторинних ресурсів, фундаментальних наукових досліджень та стимулювання науково-технічного прогресу;

6) вживає заходів у межах, встановлених Конституцією Української РСР, щодо забезпечення державної безпеки і обороноздатності країни;

7) забезпечує реалізацію зовнішньої політики Української РСР, регулювання зовнішньоекономічної діяльності Української РСР та митної справи;

8) здійснює заходи щодо захисту інтересів Української РСР, забезпечення законності, прав і свобод громадян, охорони власності і громадського порядку, боротьби із злочинністю;

9) утворює у разі необхідності державні комітети Української РСР, головні управління, державні інспекції та інші підвідомчі йому органи.

Стаття 120. Кабінет Міністрів Української РСР на основі і на виконання законів Української РСР та інших рішень Верховної Ради Української РСР, указів і постанов Президії Верховної Ради Української РСР, указів Президента Української РСР видає постанови і розпорядження, організує і перевіряє їх виконання. Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів Української РСР є обов'язковими до виконання на території Української РСР.

Стаття 121. Рада Міністрів Української РСР в межах своєї компетенції має право скасовувати рішення і розпорядження виконавчих комітетів обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів, акти міністерств Української РСР, державних комітетів Української РСР, інших підвідомчих їй органів.

Стаття 122. Кабінет Міністрів Української РСР об'єднує і спрямовує роботу міністерств Українськой РСР, інших підвідомчих йому органів.

Міністерства та інші центральні органи державного управління Українськой РСР підпорядковані Кабінету Міністрів Української РСР.

Міністерства та інші центральні органи державного управління Української РСР здійснюють керівництво дорученими сферами управління, несуть відповідальність за їх розвиток; у межах своєї компетенції видають акти на основі і на виконання законів Української РСР та інших рішень Верховної Ради Української РСР і її Президії, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів Української РСР, організують і перевіряють їх виконання.

Стаття 123. Структура і компетенція Кабінету Міністрів Української РСР, порядок його діяльності та відносин з іншими державними органами визначаються законами Української РСР.

[ред.]VI. МІСЦЕВІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ І УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ РСР

[ред.]Глава 14 Місцеві Ради народних депутатів

Стаття 124. Органами державної влади в областях, районах, містах, районах у містах, селищах і селах Української РСР є обласні, районні в містах, селищні, сільські Ради народних депутатів.

Стаття 125. Місцеві Ради народних депутатів у межах своєї компетенції вирішують усі питання місцевого значення виходячи з інтересів громадян, які проживають на їх території, та державних інтересів, проводять у життя рішення вищестоящих органів державної влади, координують діяльність нижчестоящих Рад народних депутатів, забезпечують додержання законності і правопорядку, беруть участь в обговоренні питань республіканського значення, вносять з цих питань свої пропозиції.

Стаття 126. Місцеві Ради народних депутатів забезпечують комплексний соціально-економічний розвиток на своїй території, здійснюють керівництво підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями, які є їх комунальною власністю.

Відносини місцевих Рад народних депутатів з підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями, які не належать до комунальної власності, будуються на податковій і договірній основі в інтересах задоволення потреб населення та соціально-економічного розвитку території.

Стаття 127. Місцеві Ради народних депутатів приймають рішення в межах своїх повноважень, наданих їм законодавством Української РСР.

Рішення місцевих Рад є обов'язковими для виконання всіма розташованими на території Ради підприємствами, установами й організаціями, а також службовими особами і громадянами.

Стаття 128. Роботу обласних, районних, міських, районних у містах, селищних і сільських Рад народних депутатів організують голови цих Рад, які одночасно є головами їх виконавчих комітетів.

Сесії місцевих Рад народних депутатів скликаються головами цих Рад в міру необхідності, але не менш як чотири рази на рік.

Коло питань, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях Ради, встановлюється Законом "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування".

Стаття 129. виключена згідно з Законом N 1213а-12 від 19.06.91.

Стаття 130. Місцеві Ради народних депутатів обирають з числа депутатів постійні комісії для попереднього розгляду та підготовки питань, що належать до відання місцевих Рад, а також для здійснення контролю за виконанням їх рішень.

Призначення і обрання посадових осіб до складу виконавчих комітетів місцевих Рад, інших створюваних ними органів, а також керівників відділів і управлінь виконавчих комітетів Рад провадиться при наявності висновку відповідних постійних комісій Рад народних депутатів.

Рекомендації постійних комісій місцевих Рад народних депутатів підлягають обов'язковому розглядові відповідними державними і громадськими органами, підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями. Про результати розгляду і вжиті заходи повинно бути повідомлено комісіям у встановлений ними строк.

Стаття 131. Місцеві Ради народних депутатів здійснюють свою діяльність у тісному зв'язку з трудовими колективами і громадськими організаціями, виносять найважливіші питання місцевого значення на обговорення громадян і ставлять їх на референдум, вживають заходів до розширення участі громадян у роботі Рад та підзвітних їм органів.

[ред.]Глава 15 Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів

Стаття 132. Виконавчими і розпорядчими органами місцевих Рад народних депутатів є виконавчі комітети, які обираються ними.

Виконавчі комітети не рідше одного разу на рік звітують перед Радами, які їх обрали, а також на зборах трудових колективів і за місцем проживання громадян.

Стаття 133. Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів є безпосередньо підзвітними Радам, що їх обрали.

Стаття 134. Компетенція виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів і порядок їх діяльності визначаються на основі цієї Конституції Законом "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування".

Стаття 135. Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів приймають рішення і видають розпорядження в межах повноважень, наданих їм законодавством Української РСР.

Стаття 136. виключена згідно з Законом N 1213а-12 від 19.06.91.

Стаття 137. Після закінчення повноважень місцевих Рад народних депутатів їх виконавчі комітети зберігають свої повноваження аж до обрання Радами народних депутатів нового скликання виконавчих комітетів.

Стаття 138. Відділи і управління виконавчих комітетів утворюються місцевими Радами народних депутатів.

Відділи і управління виконавчих комітетів Рад народних депутатів керують дорученими їм галузями управління і підпорядковуються у своїй діяльності відповідній Раді та її виконавчому комітетові.

[ред.]VII. ДЕРЖАВНИЙ ПЛАН ЕКОНОМІЧНОГО І СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ РСР І ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

[ред.]Глава 16 Державний план економічного і соціального розвитку Української РСР

(Дію глави припинено Законом Української РСР N 404-12 від 24.10.90 )

Стаття 139. Державний план економічного і соціального розвитку Української РСР є складовою частиною державного плану економічного і соціального розвитку СРСР.

Поточні і перспективні державні плани економічного і соціального розвитку Української РСР мають на меті забезпечення комплексного економічного і соціального розвитку на території республіки відповідно до основних завдань і напрямів економічного і соціального розвитку СРСР.

Стаття 140. Державні плани економічного і соціального розвитку Української РСР визначають завдання в галузі економіки і соціально-культурного будівництва, містять цільові комплексні програми, плани розвитку галузей народного господарства і економічних районів на території Української РСР, включають в себе плани економічного і соціального розвитку областей та міст республіканського підпорядкування.

Стаття 141. Державний план економічного і соціального розвитку Української РСР розробляється Радою Міністрів Української РСР, виходячи із державного плану економічного і соціального розвитку СРСР, на основі проектів планів міністерств, державних комітетів та інших органів державного управління Української РСР, місцевих Рад народних депутатів.

До державного плану економічного і соціального розвитку Української РСР включаються основні показники планів підприємств, установ і організацій союзного підпорядкування, які знаходяться на території Української РСР.

Розробка планів економічного і соціального розвитку здійснюється з урахуванням пропозицій колективів підприємств, установ і організацій, а також громадських організацій.

Стаття 142. Рада Міністрів Української РСР вносить державний план економічного і соціального розвитку Української РСР на розгляд Верховної Ради Української РСР.

Верховна Рада Української РСР по доповіді Ради Міністрів Української РСР і висновку Планово-бюджетної та інших постійних комісій Верховної Ради Української РСР обговорює і затверджує державний план економічного і соціального розвитку Української РСР.

Стаття 143. Рада Міністрів Української РСР організує виконання державного плану економічного і соціального розвитку Української РСР та вживає заходів щодо зміцнення планової дисципліни.

Стаття 144. Звіти про виконання державних планів економічного і соціального розвитку Української РСР розглядаються і затверджуються Верховною Радою Української РСР. Загальні показники виконання планів публікуються для загального відома.

[ред.]Глава 17 Державний бюджет Української РСР

(Дію глави припинено Законом Української РСР N 404-12 від 24.10.90 )

Стаття 145. Державний бюджет Української РСР є складовою частиною єдиного державного бюджету СРСР.

Стаття 146. Державний бюджет Української РСР об'єднує республіканський бюджет Української РСР і місцеві бюджети.

Розмежування доходів і видатків державного бюджету Української РСР між республіканським і місцевими бюджетами визначається Законом Української РСР про бюджетні права Української РСР і місцевих Рад народних депутатів.

Стаття 147. Державний бюджет Української РСР розробляється Радою Міністрів Української РСР на основі державних планів економічного і соціального розвитку Союзу СРСР і затверджується Верховною Радою Української РСР по доповіді Ради Міністрів Української РСР і висновку Планово-бюджетної та інших постійних комісій Верховної Ради Української РСР.

Стаття 148. Звіт про виконання державного бюджету Української РСР затверджується Верховною Радою Української РСР. Загальні показники виконання бюджету публікуються для загального відома.

[ред.]VIII. ПРАВОСУДДЯ, АРБІТРАЖ І ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД

[ред.]Глава 18 Суд і арбітраж

Стаття 149. Правосуддя в Український РСР здійснюється тільки судом.

Судами Української РСР є Верховний Суд Української РСР, обласні суди, Київський міський суд, районні (міські) народні суди.

Найвищий судовий контроль і нагляд за судовою діяльністю судів республіки здійснюються лише Верховним Судом Української РСР.

Організація і порядок діяльності судів Української РСР визначаються законами Української РСР.

Стаття 150. Всі суди Української РСР утворюються на засадах виборності суддів і народних засідателів.

Народні судді районних (міських) народних судів обираються відповідно обласними, Київською міською Радами народних депутатів.

Судді Верховного Суду Української РСР, а також обласних судів, Київського міського суду обираються Верховною Радою Української РСР.

Народні засідателі районних (міських) народних судів обираються на зборах громадян за місцем їх проживання або роботи відкритим голосуванням, а народні засідателі вищестоящих судів - відповідними Радами народних депутатів.

Судді всіх судів обираються строком на десять років. Народні засідателі всіх судів обираються строком на п'ять років.

Судді і народні засідателі є відповідальними перед органами або виборцями, які їх обрали, звітують перед ними і можуть бути ними відкликані у встановленому законом порядку.

Судді не можуть бути народними депутатами і на час виконання своїх обов'язків припиняють членство у будь-яких політичних партіях і рухах.

Стаття 151. Верховний Суд Української РСР складається з Голови, його заступників, членів і народних засідателів.

Стаття 152. Розгляд цивільних і кримінальних справ у всіх судах здійснюється колегіальне; в суді першої інстанції — з участю народних засідателів. Народні засідателі при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

Стаття 153. Судді і народні засідателі є незалежними і підкоряються тільки законові.

Суддям і народним засідателям забезпечуються умови для безперешкодного і ефективного здійснення їх прав та обов'язків. Будь-яке втручання в діяльність суддів і народних засідателів по здійсненню правосуддя є неприпустимим і тягне за собою відповідальність за законом.

Недоторканність суддів і народних засідателів, а також інші гарантії їх незалежності встановлюються Законом "Про статус суддів в СРСР" та іншими законодавчими актами Союзу РСР і Української РСР.

Стаття 154. Правосуддя в Українській РСР здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом.

Стаття 155. Розгляд справ у всіх судах є відкритим. Слухання справ у закритому засіданні суду допускається лише у випадках, встановлених законом, з додержанням при цьому всіх правил судочинства.

Стаття 156. Обвинуваченому забезпечується право на захист.

Стаття 157. Судочинство в Українській РСР провадиться українською мовою або мовою більшості населення цієї місцевості. Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право повного ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових діях через перекладача і право виступати в суді рідною мовою.

Стаття 158. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.

Стаття 159. Для подання юридичної допомоги громадянам і організаціям діють колегії адвокатів. У випадках, передбачених законодавством, юридична допомога громадянам подається безплатно.

Організація і порядок діяльності адвокатури визначаються законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Стаття 160. У судочинстві в цивільних і кримінальних справах допускається участь представників громадських організацій і трудових колективів.

Стаття 161. Вирішення господарських спорів в Українській РСР здійснюється Вищим арбітражним судом Української РСР, арбітражними судами Кримської АРСР, областей, міста Києва.

Втручання будь-яких органів, організацій і посадових осіб у діяльність арбітрів арбітражних судів щодо вирішення спорів не допускається.

[ред.]Глава 19 Прокуратура

Стаття 162. Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів усіма міністерствами, державними комітетами й відомствами, підприємствами, установами та організаціями, виконавчими і розпорядчими органами місцевих Рад народних депутатів, колгоспами, кооперативними та іншими громадськими організаціями, службовими особами, а також громадянами на території Української РСР здійснюється Генеральним прокурором Української РСР і підлеглими йому прокурорами.

Стаття 163. Генеральний прокурор Української РСР призначається Верховною Радою Української РСР, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний. Прокурорів областей, районних та міських прокурорів призначає Генеральний прокурор Української РСР.

Стаття 164. Строк повноважень Генерального прокурора Української РСР і всіх нижчестоящих прокурорів - п'ять років.

Стаття 165. Органи прокуратури у здійсненні своїх повноважень є незалежними і керуються Конституцією Української РСР та чинними законами.Організація і порядок діяльності органів прокуратури Української РСР визначаються Законом про прокуратуру Української РСР.

[ред.]IX. ГЕРБ. ПРАПОР, ГІМН І СТОЛИЦЯ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Стаття 166. Державний герб Української Радянської Соціалістичної Республіки являє собою зображення серпа і молота, розміщених на щиті у променях сонця і в обрамленні колосся, з написом на стрічці: внизу вінка — «Українська РСР», на правому витку — «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». Над щитом між колоссям — п'ятикутна зірка.

Стаття 167. Державний прапор Української Радянської Соціалістичної Республіки являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох горизонтально розташованих кольорових смуг: верхньої — червоного кольору, яка становить дві третини ширини прапора, і нижньої — лазурного кольору, яка становить одну третину ширини прапора, з зображенням у його верхній частині, на відстані однієї третини довжини від древка, золотих серпа й молота і над ними червоної п'ятикутної зірки, обрамленої золотою каймою. Відношення ширини прапора до його довжини — 1:2.

Стаття 168. Державний гімн Української Радянської Соціалістичної Республіки затверджується Президією Верховної Ради Української РСР.

Стаття 169. Столицею Української Радянської Соціалістичної Республіки є місто Київ.

[ред.]X. ДІЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ РСР І ПОРЯДОК ЇЇ ЗМІНИ

Стаття 170. Всі закони та інші акти державних органів Української РСР видаються на основі і відповідно до цієї Конституції.

Стаття 171. Зміна Конституції Української РСР провадиться рішенням Верховної Ради Української РСР, прийнятим більшістю не менш як дві третини від загальної кількості народних депутатів Української РСР.

Конституції УРСР 1919—1978

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.