15. Фізичний аспект у вивченні звуків.

Звук людської мови — це явище фізичне. Усі звуки, в Значно рідше звуки мови можуть вимовлятися

тому числі і мовленнєві, — це хвилі, які виникають уна- на основі струменя вдихуваного повітря. У зв’яз-

слідок коливання фізичного тіла. ку з цим усі звуки мовлення поділяють на експі-

Звуки людської мови утворюються коливанням голосових зв'язок і рати (творяться при видиху) та інспірати (тво-

приводяться в рух струменем повітря з легенів. Середо- ряться на вдиху). Експірати характерні для всіх

вищем будь-якого звука є повітря. Коливальна хвиля мов, а інспірати утворюються тільки в окремих

сприймається вухом. Людське вухо здатне сприймати від ситуаціях, зокрема при збудженому мовленні.

16 До 20 000 коливань за секунду, тобто від 16 до 20 000

герців. Поширюється звук із швидкістю 340 метрів на

секунду.

Коливання тіла можуть бути ритмічними і неритміч-

ними. Якщо коливальний рух є ритмічним, то утворю-

ються звуки, які називаються тонами (звук струни); як-

що неритмічним, то виникають шуми (шелест листя від

вітру). При творенні мовних звуків тони виникають унас-

лідок коливання голосових зв'язок, шуми — внаслідок

подолання повітряним струменем різних перешкод у мов-

леннєвому апараті. Голосні є тоновими звуками, а приго-

лосні — переважно шумовими.

Акустика розрізняє в звуках силу, висоту, довготу і

тембр.

Сила звука залежить від амплітуди (розмаху) коли-

вання: чим більша амплітуда, тим звук сильніший.

Сила звука вимірюється белами. Десята доля бела називається де-

цибелом.

Висота звука залежить від частоти коливань за одини-

цю часу: чим більша частота коливань, тим вищий звук.

Голосові зв'язки утворюють звуки від 80 (дуже низький

бас) до 1300 герців (найвище сопрано, колоратурне сопра-

но). Вищий голос у жінок пояснюється тим, що в них

коротші й тонші зв'язки.

Довгота звука залежить від тривалості звучання.

Сила, висота і тривалість пов'язані з різними типами

словесного наголосу в мовах. Є мови з силовим (динаміч-

ним), тонічним (музикальним, висотним) і довготним на-

голосом. Крім того, в деяких мовах довгота є однією з важ-

ливих особливостей звуків, за якою вони протиставляються і розрізняються.

Особливо важливим для звуків людської мови є тембр

(від ФР- timbre "дзвіночок") — звукове забарвлення. Тембр

виникає внаслідок накладання на основний тон додатко-

вих тонів, які є вищими від основного. Такі тони назива-

ють обертонами (від нім. ober "верхній, вищий"). Якщо

основний тон дорівнює 100 герцам, то виникають оберто-

ни в 200, 300, 400 герців.

В утворенні тембру провідну роль відіграє резонатор —

порожнє тіло з твердими стінками й отвором певного

розміру (для музичних інструментів — їх корпус, у лю-

дини — порожнина рота, носа і глотки). Самі обертони є

слабкими, але їх звучання може бути посилене резонато-

ром — тілом, у якому відбувається явище резонансу.

Явище резонансу (фр. resonance від лат. resonans "той,

що звучить у відповідь") полягає в тому, що коливання

звучного тіла викликають коливання іншого тіла, яке

перебуває в замкнутому просторі (в порожнині).

Зміна форми резонаторів, яка посилює певний обертон,

визначає відмінності в тембрі звука.

Два звуки можуть бути однаковими за основним тоном,

але різними за тембром.

Звуки мовлення можуть бути розкладені на ряд прос-

тих коливань, які утворюють певний спектр. Характерні

ознаки спектра, тобто тони звука, які найбільше посилю-

ються впливом резонаторів, називають формантами (від

лат. formans "такий, що утворює"). Форманти, якими роз-

різняються мовленнєві звуки, називають мовленнєвими