Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля
Кафедра права
Методичні вказівки
студентам заочної форми навчання
щодо вивчення дисципліни
«Інтелектуальна власність»
галузь знань 0305 – «Економіка підприємства»
напрями підготовки «Економічна кібернетика»6.030502
«Міжнародна економіка» 6.030503
«Фінанси і кредит» 6.030508
«Облік і аудит » 6.030509
«Економіка підприємства»6.030504
«Маркетинг» 6.030507
Затверджено на засіданні кафедри
Протокол № 1 від 7 вересня 2011 р.
Дніпропетровськ
2012
Лекція №1 Поняття інтелектуальної власності
1. Інтелектуальна власність та її значення
В умовах ринкової економіки інтелектуальна власність є товаром так само, як речі, майнові права тощо. Світовий досвід свідчить, що інтелектуальна власність стає визначальним фактором соціально-економічного розвитку.
Специфіка відносин у сфері інтелектуальної власності полягає в тому, що вони стосуються інтелектуальної діяльності. Об’єктом цих відносин є результат творчої діяльності. Водночас не кожен результат творчої діяльності може бути об’єктом зазначених правовідносин, а лише визначений законом. Результат творчості, який не відповідає вимогам закону, не підлягатиме правовій охороні. Так, літературний твір повинен мати певну об’єктивну форму, доступну для сприйняття та відтворення, а результат науково-технічної діяльності на основі експертизи має бути визнаний об’єктом інтелектуальної власності компетентним органом.
Цивільний кодекс (далі - ЦК) України і спеціальне законодавство містять перелік результатів інтелектуальної діяльності, які підлягають правовій охороні. Цей перелік не має вичерпного характеру, оскільки з розвитком науково-творчої думки неможливо передбачити усі об’єктивовані результати творчої діяльності. Наприклад, ще кілька десятків років тому комп’ютерні програми не були об’єктом правової охорони в національному законодавстві.
Традиційно всі результати творчої діяльності поділяються на об’єкти духовної творчості та продукти науково-технічної діяльності. До перших належать об’єкти авторських і суміжних прав, до других — винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки та знаки послуг, інші види інтелектуальної Діяльності у науково-технічній сфері.
Відмінність правової охорони результатів духовної творчості від результатів науково-технічної діяльності полягає в тому, що перші не потребують визнання уповноважених державних органів, а інші вважаються об’єктами інтелектуальної власності у разі отримання у встановленому законодавством порядку відповідного документа — патенту або свідоцтва. Спільне між ними — це насамперед творчий характер діяльності в різноманітних сферах суспільного життя.
Отже, гуманітарна творчість призначена для задоволення духовних потреб суспільства, а об’єкти науково-технічної діяльності сприяють здебільшого забезпеченню науково-технічного прогресу, основним завданням якого є створення нових технологій, матеріалів, механізмів. До науково-технічних об’єктів прирівнюються також результати інтелектуальної діяльності, які за своєю природою загалом не є технічними. Це стосується, зокрема, комерційних найменувань, знаків для товарів і послуг, географічних зазначень походження товарів. Цю групу об’єктів ще називають засобами індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг.
Власне, об’єкти інтелектуальної власності є своєрідним товаром, предметом ліцензійних правочинів на право використання. Результати творчої діяльності в гуманітарній сфері є гарантією розвитку освіти, науки та мистецтва. У поєднанні з науково-технічною діяльністю вони є необхідною умовою формування матеріально-технічної основи суспільної формації. Отож ефективність правового регулювання відносин, пов’язаних зі створенням, переданням та використанням об’єктів інтелектуальної власності, впливає на науково-технічний прогрес.
2. Загальна характеристика законодавства України про інтелектуальну власність
В умовах незалежності України поняття «інтелектуальна власність» було вперше передбачено у Законі України від 7 лютого 1991 р. «Про власність», у ст. 41 якого визначалося, що об’єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці.
Закон України від 13 грудня 1991 р. «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності» передбачив основні засади створення ринку науково-технічної діяльності. Указом Президента України від 18 вересня 1992 р. № 477/93 було затверджено Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні. Цей Указ заповнив правовий вакуум у сфері регулювання охорони об’єктів патентного права. Наступним етапом розвитку нормативної бази регулювання інтелектуальної діяльності було прийняття Закону України від 25 червня 1993 р. «Про науково-технічну інформацію». Але визначальним фактором формування правової основи регулювання охорони об’єктів інтелектуальної власності було затвердження законів України від
грудня 1993 р. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (в редакції Закону від 1 червня 2000 р.), від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на промислові зразки», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Водночас затверджено закони України від 15 грудня 1993 р. «Про племінну справу у тваринництві» (в редакції Закону від 21 грудня 1999 р.), від 5 листопада 1997 р. «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», від 21 квітня 1993 р. «Про охорону прав на сорти рослин» (в редакції Закону від 17 січня 2002 р.) і «Про охорону прав на зазначення походження товарів», які становлять правову основу регулювання захисту об’єктів промислової власності. Згадані закони визначили перелік об’єктів промислової власності, обсяг прав авторів, строки їх захисту тощо.
У сфері охорони авторських і суміжних прав важливе місце займає Закон України від 23 грудня 1993 р. «Про авторське право і суміжні права» (в редакції Закону від 11 липня 2001 р.), спрямований на охорону особистих немайнових і майнових прав авторів та їх правонаступників, пов’язаних зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва, прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення.
Певні аспекти інтелектуальної власності регулюються законами України від 21 січня 1994 р. «Про державну таємницю» (в редакції Закону від 21 вересня 1999 р.), від 10 лютого 1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу».
У ЦК України 2003 р. питанням регламентування інтелектуальної власності присвячена Книга четверта. Це підкреслює ту увагу, яку законодавець приділяє охороні інтелектуальної власності. У ЦК Української РСР 1963 р. також містилися положення, які регулювали відносини в галузі інтелектуальної власності, але після прийняття спеціальних законів 1993 р. в сфері авторського і патентного права відповідні розділи з ЦК Української РСР 1963 р. були виключені.
Згідно з ЦК України право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений законом.
Крім спеціальних законів, ЦК України, право інтелектуальної власності регулюється Господарським кодексом (далі — ГК) України. Глава 16 цього Кодексу закріплює особливості застосування прав інтелектуальної власності у господарській Діяльності. Предмет регулювання ГК України становлять також інноваційні відносини, до яких належить інноваційна діяльність У сфері господарювання учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання науково-технічних програм з трипалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя. Отож ця сфера регулювання інтелектуальної діяльності більшою мірою стосується промислової власності.
Водночас ГК України передбачено особливості укладення та змісту договору на створення та передання науково-технічної інформації, під якою розуміють завершені науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, створення дослідних зразків або партій виробів, необхідних для проведення цих робіт згідно з вимогами, погодженими із замовниками, що виконуються чи надаються суб’єктами господарювання (науково-дослідними, конструкторськими, проектно-конструкторськими і технологічними установами, організаціями, а також науково-долідними і конструкторськими підрозділами підприємств, установ і організацій). Відносини, що виникають у процесі здійснення інноваційної діяльності, регулюються законодавством про інтелектуальну власність. В частині, не врегульованій ГК України, застосовуються відповідні положення ЦК України.
Книга четверта ЦК України складається з глав, присвячених особливостям охорони окремих об’єктів інтелектуальної власності. Це стосується об’єктів авторських і суміжних прав, винаходів, промислових зразків, корисних моделей. Виокремлено правові засади права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію.
Новелою є регулювання в ЦК України правової охорони комерційного найменування і права інтелектуальної власності на торговельну марку. Окрема глава присвячена охороні географічного зазначення.
Одним із об’єктів інтелектуальної власності в умовах ринкової економіки є право па комерційну таємницю, тому позитивним є включення відповідних положень в ЦК України. Зокрема, запропоновано поняття «комерційна таємниця», зміст правової охорони такої інформації.
Отже, в Україні сформована правова основа охорони прав інтелектуальної власності. Вона складається із правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері інтелектуальної діяльності. Ці відносини існують між суб’єктами, які незалежні один від одного і не підпорядковані один одному. Об’єктом цих відносин є результати інтелектуальної діяльності, що мають вартісно-матеріальний характер. Зміст правовідносин у сфері інтелектуальної діяльності становлять права і обов’язки їхніх учасників, пов’язані з переданням та охороною прав інтелектуальної власності.
3. Предмет, система і метод охорони права інтелектуальної власності
Указом Президента України «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» від 27 квітня 2001 р. вивчення основ права інтелектуальної власності вводиться в усіх вищих навчальних закладах без будь-якого винятку. Цим самим Указом поставлено завдання розпочати підготовку за державним замовленням фахівців з питань інтелектуальної власності для органів державної влади та закладів освіти, науки, культури державної форми власності.
Отже, основи права інтелектуальної власності мають вивчатися в усіх юридичних та неюридичних вищих навчальних закладах.
Право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні цього поняття — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності.
Цим поняттям охоплюється широке коло правових відносин — державно-правових, цивільно-правових і адміністративно-правових. Проте основу всієї сукупності зазначених правовідносин складають саме цивільно-правові відносини. Саме у цьому більш вужчому значенні будемо вживати термін «право інтелектуальної власності».
Право інтелектуальної власності у цивільно-правовому значенні не є галуззю права, його слід вважати підгалуззю цивільного права, оскільки воно містить у собі багато окремих цивільно-правових інститутів, що регулюють окремі види відносин інтелектуальної власності.
Отже, суспільні відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності, за своєю юридичною природою є цивільно-правовими і характеризуються такими загальними ознаками:
вони є товарно-грошовими і мають вартісний характер;
характеризуються самостійністю та автономністю учасників зазначених відносин;
їм притаманна юридична рівність сторін як самостійних суб'єктів цивільного обігу.
Товарно-грошовий, вартісний характер цивільних відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності відображає їх спрямованість на забезпечення потреб суспільства, в якому панує товарно-грошове виробництво. Результати інтелектуальної діяльності виражаються в нематеріальних благах, проте вони мають свою вартість.
Суб'єкти цивільних відносин незалежні один від одного, вони не підпорядковані один одному і є автономними. Їх воля на вчинення певної правової дії набуває чинності лише за умови, що воля однієї сторони збігається з волею іншої сторони. Тобто незалежність, автономність сторін у цивільних відносинах виражається і в тому, що мета, поставлена ними, може бути досягнута лише за їх взаємною волею та взаємним бажанням.
Суб'єкти цивільних відносин є юридично рівними між собою. Це означає, що вони мають юридичне рівні можливості вчиняти будь-які правові дії у межах закону. Суб'єкти цивільного права однаковою мірою вільні щодо вступу у майнові відносини, вибору способу поведінки.
Наведені ознаки характерні для будь-яких цивільно-правових відносин. Проте зазначені відносини характеризуються й спеціальними ознаками:
1) вони складаються лише у сфері інтелектуальної власності. Об'єктами зазначених відносин можуть бути лише результати інтелектуальної, творчої діяльності;
2) зазначені результати дістають правову охорону лише за умови, що вони відповідають вимогам закону. Не будь-який результат творчої діяльності стає об'єктом інтелектуально-правових відносин, а лише той, що визнаний законом.
Об'єкти інтелектуально-правових відносин не мають матеріальної субстанції, вони не матеріальні. Проте вони можуть стати об'єктом правової охорони лише за умови, що зазначені об'єкти можуть бути втілені у певний матеріальний об'єкт. Наприклад, твір може бути опублікований у формі книги, винахід втілений у промисловий виріб тощо.
Зазначена специфічна особливість об'єктів інтелектуальної власності уможливлює їх тиражування в необхідній кількості, що зумовлює особливості їх використання, - один і той самий об'єкт може використовуватися різними користувачами в необмеженій кількості, але з дозволу суб'єкта права інтелектуальної власності.
Цивільно-правові відносини у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності досить різноманітні за своїм змістом і характером. Передусім вони поділяються на особисті немайнові та майнові. Особисті немайнові відносини тісно пов'язані з творцем об'єкта інтелектуальної власності. Права, що виникають із особистих немайнових відносин, невідчужувані від творця об'єкта цих відносин. Зазначені права належать лише йому.
Відповідно до ЦК України існують такі особисті немайнові права інтелектуальної власності:
1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;
2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдавати шкоди честі та репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;
3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові відносини, об'єктом яких є результат інтелектуальної діяльності, можуть виникати між творцем цих результатів і будь-якою іншою особою, якій творець передав свої права на цей результат.
Згідно зі ст. 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є:
1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання.
Характер майнових відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності зумовлює їх абсолютний характер. Праву суб'єкта інтелектуальної власності кореспондує відповідний обов'язок будь-яких третіх осіб не порушувати право суб'єкта інтелектуальної власності, дотримуватися його і поважати.
Майнові відносини у сфері інтелектуальної власності є виключними. Виключний характер цих відносин зумовлюється абсолютними правами суб'єкта інтелектуальної власності. Це означає, що будь-яка третя особа може використати об'єкт права інтелектуальної власності лише за дозволом суб'єкта цього права (за винятком випадків, встановлених чинним законодавством).
Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності визначає такі види об'єктів права інтелектуальної власності:
— літературні, художні і наукові праці;
— виконавську діяльність артистів, звукозаписи, радіо- і телевізійні передачі;
— винаходи в усіх галузях людської діяльності;
— наукові відкриття;
— промислові зразки;
— товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування комерційні позначення;
— захист проти недобросовісної конкуренції;
— а також усі інші види інтелектуальної діяльності у виробничій науковій, літературній і художній галузях.
Чинне законодавство України про інтелектуальну власність містить дещо інший перелік об'єктів інтелектуальної власності (ст. 420 ЦК). Воно включає до числа об'єктів правової охорони нові сорти рослин, компонування інтегральних мікросхем. Хоча законодавство України поки що не містить у цьому переліку наукові відкриття та захист проти недобросовісної конкуренції, проте вживаються заходи для приведення чинного законодавства України до міжнародних стандартів.
Отже, предметом інтелектуально-правового регулювання є майнові і особисті немайнові відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності, на цивільно правових засадах.
У наведеному визначенні об'єднані дві групи інтелектуально правових відносин: 1) відносини, що складаються у процесі інтелектуальної діяльності, 2) відносини, що складаються у процес правової охорони інтелектуальної власності.
Першу групу відносин складають ті, що виникають між замовником створення об'єкта інтелектуальної власності і творцем цього об'єкта, між роботодавцем і працівником, що створює зазначені об'єкти інтелектуальної власності тощо.
Другу групу складають відносини, що виникають у процесі здійснення охорони права інтелектуальної власності. У першому випадку йдеться лише про діяльність щодо створення будь-якого об'єкта інтелектуальної власності, тобто про відносини, коли ще немає самого об'єкта інтелектуальної власності, його лише створюють. У другому випадку йдеться про охорону вже готового результату інтелектуальної діяльності, який визнано в установленому порядку об'єктом інтелектуальної власності.
Оскільки право інтелектуальної власності є підгалуззю цивільного права, то метод регулювання цивільно-правових відносин поширюється і на відносини у сфері інтелектуальної власності.
Метод цивільно-правового регулювання полягає, передусім, у загальному юридичне рівному становищі суб'єктів цивільного права.
4. Поняття та види інтелектуальної діяльності
Одразу постає запитання: що таке інтелектуальна діяльність і чим вона відрізняється від творчості.
Досить часто ці поняття вживають як однозначні — інтелектуальна діяльність і є творчою. Безперечно, це так. Інтелектуальна діяльність не може бути не творчою. Проте і творчість, і інтелектуальна діяльність мають свої особливості та відмінності.
Конституція України у ст. 41 проголошує: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності». Отже, у Конституції України розрізняється інтелектуальна діяльність і творча діяльність. В усякому разі ці поняття не тотожні і не означають одне і те саме.
Творча діяльність або просто творчість — це діяльність, внаслідок якої народжується щось якісно нове, що вирізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Суб'єктом творчої діяльності може бути лише людина. Природа інколи також створює унікальні шедеври, але в природі здійснюється процес розвитку, а не творчості.
У цьому аспекті специфічною рисою творчості є те, що творча діяльність не може бути повторенням відомого, її результату завжди властива новизна.
Творчість властива людині у будь-якій сфері її доцільної діяльності.
Творча діяльність — поняття більш широке ніж інтелектуальна діяльність. До поняття «результати творчої діяльності» чи просто «результати творчості» або «творчі результати» належать будь-які результати творчості. Результати інтелектуальної діяльності — це результати творчої діяльності, але які обов'язково мають відповідати встановленим вимогам закону.
В усьому світі інтелектуальна власність є об'єктом цивільного обороту. Вона часто стає об'єктом неправомірних дій, зловживання, недозволеного використання, тому потребує надійної й ефективної правової охорони.
Перелічити всі можливі різновиди діяльності, що належить до інтелектуальної, — заняття досить безперспективне. Адже творчість людини не має меж і наявний на сьогодні перелік видів творчості завтра поповниться новими видами.
Уже з часу виникнення і становлення правової охорони результатів творчої діяльності почали розрізняти літературну творчість і творчість у сфері виробництва — технічну творчість. Останню часто називають науково-технічною творчістю, оскільки технічна творчість обов'язково має опиратися на досягнення науки.
Відповідно до міжнародних конвенцій результати інтелектуальної діяльності уже давно поділяються на дві основні групи: 1) твори літератури і мистецтва або літературно-художня власність і 2) технічні творчі витвори або промислова власність. Звідси і поділ творчості: літературно-художня і науково-технічна творчість.
Проте автори Модельного цивільного кодексу для країн СНД, враховуючи реальний стан, висунули пропозицію всі результати творчої діяльності поділяти не на дві, а на три групи: 1) об'єкти літературно-художньої власності, 2) об'єкти промислової власності і 3) засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Цей поділ дістав визнання принаймні в Україні і Російській Федерації.
Книга четверта ЦК «Право інтелектуальної власності» складається із 12 глав, що об'єднують 90 статей (418—508). Усі вони умовно можуть бути поділені на чотири блоки. Перший з них складає главу 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності» із 14 статей. У цій главі містяться норми, що в тій чи іншій мірі стосуються усіх видів права інтелектуальної власності (поняття, види прав інтелектуальної власності, об'єкти, суб'єкти, строки чинності, виникнення та здійснення прав інтелектуальної власності, їх захист тощо).
Другий блок «Авторське право і суміжні права» складається із двох глав (36, 37), що містять 24 статті (16 — авторське право, 8 — суміжні права).
Третій блок «Патентне право» або, як його зараз називають, «Право промислової власності», складається із чотирьох глав: 1) глава 39 «Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок» — 12 статей; 2) глава 40 «Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми» — 10 статей; 3) глава 41 «Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію» — 4 статті; 4) глава 42 «Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин» — 4 статті.
Четвертий блок у спеціальній літературі називають «Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг». Він складається із трьох глав (43, 44, 45); глава 43 ~ «Право інтелектуальної власності на комерційне найменування» — 3 статті; глава 44 — «Право інтелектуальної власності на торговельну марку» — 9 статей; глава 45 — «Право інтелектуальної власності на географічне зазначення» — 4 статті.
Окремими є дві глави книги четвертої: глава 38 — «Право інтелектуальної власності на наукове відкриття» — 2 статті; глава 46 — «Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю» — 4 статті.
Зазначені глави не можна включати до раніше наведених чотирьох блоків. Право інтелектуальної власності на наукове відкриття у точному значенні слова не є монопольним правом, оскільки саме відкриття не є об'єктом правової охорони. Наукове відкриття — це досягнення всього людства і воно не може бути монополізоване будь-ким.
Право на комерційну таємницю є правом інтелектуальної власності, але воно також не охоплюється жодним блоком. Комерційна таємниця будь-якого суспільства, безперечно, є наслідком інтелектуальної, творчої діяльності, яка за своїм змістом і характером може стосуватися будь-якої суспільне корисної діяльності і тому виходить за межі чітко окреслених блоків.
5. Поняття та види права інтелектуальної власності
Термін і поняття «інтелектуальна власність» виникли порівняно недавно. Поняття «інтелектуальна власність» має принаймні два основних значення: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб'єктивних прав творця на результат його творчої діяльності.
Право інтелектуальної власності у зазначенні цивільно-правового інституту — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері створення, оформлення, використання й охорони результатів інтелектуальної діяльності людей.
Суб'єктивне право інтелектуальної власності — це право його суб'єкта на володіння, користування і розпорядження належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної діяльності.
Отже, зміст права інтелектуальної власності ми визначаємо так, як він визначається для звичайного права власності. Зміст правомочностей звичайного права власності залежить від об’єкта власності.
Вище підкреслювалось, що власник результату творчості може ним володіти і володіє так само, як і звичайний власник. Але особливість об'єкта інтелектуальної власності полягає в тому, що він має здатність до тиражування і його копією можуть володіти треті особи, яким належить право власності на носій результату інтелектуальної діяльності. Власники зазначених носіїв володіють результатом інтелектуальної власності від імені власника цього результату.
Як відомо, володіння може бути також двох видів — володіння фактичного володільця чи власника і похідне володіння, що здійснюється від імені власника третіми особами.
Щодо творів науки, літератури і мистецтва, то до їхнього оприлюднення (опублікування, публічного виконання, публічного показу публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо) володіння здійснюється їхніми авторами. Ніхто інший цими творами без дозволу автора володіти не може. Фактичне володіння здійснює сам автор твору. Після опублікування твору чи оприлюднення іншим способом відповідно до його здатності до тиражування право володіння на копії цього твору переходить до невизначеного кола інших осіб. Але їх володіння — це володіння похідне, яке їм передає автор чи його правонаступник шляхом видачі дозволу на опублікування чи інше доведення твору до широкого загалу. В усіх інших випадках володіння твором буде неправомірним.
Результати технічної творчості перебувають у виключному володінні авторів зазначених результатів до їх кваліфікації відповідним державним органом — в Україні Державним департаментом інтелектуальної власності, утвореним 1999 року у складі Міністерства освіти і науки України. Після кваліфікації пропозиції як винаходу, промислового зразка чи будь-якого іншого результату складається патентний опис цього результату, що стає загальнодоступним. Описом будь-якого результату технічної творчості за невелику винагороду (збір) в принципі може володіти будь-яка особа. Це також буде похідне володіння сутністю самого технічного рішення, що здійснюється від імені автора чи його правонаступників. При цьому варто підкреслити, що володіти зазначеним рішенням можна, а використовувати — лише за дозволом автора чи його правонаступників.
Проте і серед технічних рішень є такі, якими володіє виключно сам автор. Йдеться про секрети виробництва (ноу-хау). Автор також може передавати його третім особам і тоді вони здійснюють володіння від імені автора.
Серед суміжних прав невіддільним є виконавська діяльність, якою володіє виключно сам виконавець. Майстерність виконавця, в якій проявляється його індивідуальність, художній рівень, митецький хист тощо як об'єкт права, може бути у володінні лише самого виконавця, треті особи можуть володіти матеріальними носіями, на яких зафіксоване виконання.
Що стосується інших видів суміжних прав — прав розробників фонограм, відеограм, теле- і радіопрограм, то знову-таки володільцями вироблених фонограм, відеограм чи теле- і радіопрограм є їхні автори. Інші особи можуть володіти матеріальними носіями фонограм, відеограм чи програм лише з дозволу їхніх виробників чи авторів.
З наведеного, на нашу думку, можна зробити висновок, що твори літератури, науки і мистецтва, а також об'єкти промислової власності можуть бути у фактичному володінні автора. Автор позбавляється свого володіння лише тоді, коли твір гине, тобто перестає існувати фізично, або він уступає його іншим особам. Автор зберігає за собою володіння навіть тоді, коли твір, матеріалізований у певному носії, переходить до третіх осіб. Скульптура, картина, фотографія та інші подібні твори, якщо власниками їх є інші особи, завжди залишаються й у власності, й у володінні їх авторів.
Право користування об'єктами права інтелектуальної власності також належить власнику цього об'єкта чи його правонаступникам. Воно полягає в тому, що суб'єкт цього права має законну підставу вилучати із належного йому результату інтелектуальної діяльності всі корисні якості, що може дати людині цей результат.
Зрозуміло, що способи використання об'єктів інтелектуальної власності зумовлюється характером самого об'єкта (книга, винахід, селекційне досягнення тощо), а також доцільністю.
У ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» зазначається, що автору або іншій особі, яка має авторське право, належать виключні права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Автор має право дозволяти або забороняти використовувати твір третім особам різними способами, що не суперечать чинному законодавству. Зазначена стаття містить широкий перелік способів, якими можна використати твір. Проте й тут широке коло об'єктів літературної і художньої творчості зумовлює різноманітність способів їх використання. Твори скульптури, архітектури, образотворчого мистецтва, пластичні та інші подібні твори можуть використовуватися шляхом копіювання, фотографування, експонування на виставках тощо. Одним із поширених способів використання творів образотворчого мистецтва є їх видання, тобто відтворення поліграфічним способом тощо.
Музичні і музично-драматичні твори можуть використовуватись у кіно- і телефільмах, радіо тощо. Сценічні твори використовуються в театрах, кіностудіях тощо. Важливий не спосіб використання, я його правомірність.
Проте є одна особливість використання результатів інтелектуальної діяльності, яка не властива об'єктам звичайного права власності. Йдеться про виключення із загального правила, за яким результат творчості може бути використаний лише за дозволом його творця чи правонаступника. Закони про інтелектуальну власність України передбачають ряд випадків, коли використовувати результат інтелектуальної діяльності можна без дозволу його власника. Усі ці випадки передбачені чинним законодавством і так зване вільне використання має відповідати вимогам закону. Допускається також і примусове ліцензування використання творів чи інших об'єктів інтелектуальної діяльності.
Використання результатів інтелектуальної діяльності за загальним правилом здійснюється лише на платній основі. Користувач має платити власнику результату певну винагороду. Але не можна стверджувати, що це особливість інтелектуального права власності.
Об'єкти звичайного права власності також передаються іншим особам у користування, як правило, за плату.
Слід зазначити, що право використання результату інтелектуальної діяльності, на нашу думку, є чи не найширшою правомочністю суб'єкта взагалі права власності і суб'єкта права інтелектуальної власності зокрема. Саме через використання власник зазначеного об'єкта одержує очікувані ним вигоди, прибуток тощо.
Право розпорядження — це правомочність, яка також властива праву інтелектуальної власності. Вона полягає в тому, що суб'єкт права інтелектуальної власності має право визначити правову долю результату творчості, що належить йому. Право розпорядження в суб'єктивному розумінні — це закріплена в нормах права можливість визначити юридичну чи фактичну долю майна. Такі правомочності, як володіння і користування, часто передаються власником іншим особам, які здійснюють зазначені правомочності від імені власника. Право розпорядження — це така правомочність, яку за загальним правилом здійснює особисто власник. Проте чинне законодавство передбачає винятки з цього загального правила, коли розпорядження правом інтелектуальної власності здійснюють інші особи.
Право розпорядження реалізується власником шляхом припинення або обмеження належного йому права власності. Власник може передати своє право власності на майно, у тому числі і на об'єкти інтелектуальної власності, іншим особам (продати, подарувати, обміняти тощо). Власник може обмежити своє право власності. Так, відповідно до ЦК України у випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено або припинено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами. Але це припинення чи обмеження примусове, воно може бути вчинене і самим власником. Так, власник сам може встановити сервітут на користь іншої особи, чим обмежує своє право власності (статті 401-405 ЦК України).
У зміст правомочності розпорядження майном входить також право власника відмовитися від свого права шляхом викидання або знищення належних йому речей. Право розпорядження майном власник може також передавати іншим особам. Так, через зайнятість, похилий вік або нездоров'я власник може передати своє право розпорядження іншим особам. Розпорядження майном може також бути реалізовано примусово, наприклад, при конфіскації і реквізиції.
Ці загальні положення стосуються і права інтелектуальної власності.
Цей короткий аналіз правомочності розпорядження суб'єкта права звичайної власності і суб'єкта права інтелектуальної власності свідчить, що у змісті цієї правомочності, як, між іншим, і в правомочностях володіння і користування, принципової різниці немає. Але не тільки в наведеному співвідношенні різниці не помітно. Не вбачається її і в правовому режимі понять «право власності на результат інтелектуальної діяльності» і «виключне право на використання результату інтелектуальної діяльності».
Види права інтелектуальної власності наведені у змісті до книги IV ЦК України (авторське право, право інтелектуальної власності на наукове відкриття, право інтелектуальної власності на торгівельну марку тощо).
6. Захист права інтелектуальної власності
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності. До цих прав можуть бути застосовані як загальні способи захисту цивільних прав, передбачені ст. 16 ЦК України, зокрема визнання права, припинення дії, яка його порушує, відшкодування збитків тощо, так і специфічні — лише для прав інтелектуальної власності. При цьому суд може постановити рішення про:
1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;
2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;
3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;
4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, що використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;
5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єктів права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають суттєве значення;
6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.
Лекція №2 Поняття та об'єкти авторського права