5. Вартість і структура капіталу

Вартість капіталу відбиває ціну, яку підприємство сплачує за його залучення з різних джерел у відносному виразі. Приймаючи рішення про застосування (залучення) будь-якого джерела (ресурсу), важливо оцінити вартість цього джерела. Вар­тість капіталу — це відносна величина витрат на об­слуговування складових капіталу. Окремі складові капіталу мають різну вартість. Ця вартість відображається у відносних величинах як процентна ставка (річні проценти).

Приймаючи фінансові рішення, менеджер мусить оцінити ва­ртість кожної складової капіталу і комбінації різних елементів у загальній вартості капіталу. Ця загальна вартість капіталу під­приємства, як ставка дисконтування під час приведення майбут­ніх грошових потоків до поточних умов (моменту), дасть змогу отримати поточну оцінку капіталу.

Оцінка і порівняння різних складових капіталу уможливлює вибір найдешевшого способу довгострокового фінансування, тобто формування цільової структури капіталу. Менеджер підприємства повинен оптимізувати загальну суму витрат на обслуговування різних джерел формування капіталу.

Узагальнюючим показником, що відображає мінімальну нор­му прибутку, яку отримують інвестори від своїх вкладень, є се­редньозважена вартість капіталу (СЗВК — WACC).

Для визначення СЗВК (WACC) застосовується формула:

СЗВК =  Ві* Чі

де СЗВК — середньозважена вартість капіталу, %; Ві — вартість і-го джерела коштів, %; Чі — частка і-го джерела в загальній сумі капіталу, %; п — кількість джерел (і = 1, 2, 3,... п).

Показник середньозваженої вартості капіталу підприємства використовується в аналізі під час вибору інвестиційних проектів. Тобто якщо норма рентабельності інвестицій (ІRR) буде бі­льшою середньозваженої вартості капіталу (СЗВК), рішення що­до прийняття проекту має бути позитивним. Якщо показник IRR буде меншим за СЗВК, проект приймати не доцільно, і якщо IRR дорівнюватиме СЗВК, в цьому випадку проект не принесе під­приємству ні прибутку, ні збитків.

Показник СЗВК може змінюватися під впливом зміни вартості окремих елементів капіталу. Тому менеджер повинен постійно вносити корективи в розрахунки й у визначений показник — СЗВК.

Для оцінки вартості капіталу підприємства у звітному періоді, використовуються показники, які пов'язані з оцінкою окремих його елементів і які відображені у звітному балансі.

Розрахунок показника СЗВК підприємства на плановий про­гнозний період має певну невизначеність, яка обумовлена як зов­нішніми факторами — станом фінансового ринку, так і внутрі­шніми — динамікою прогнозних фінансових результатів підприєм­ства, його платоспроможністю.

Важливим для підприємства є визначення взаємозв'язку оцін­ки поточної і майбутньої вартості СЗВК. Такий взаємозв'язок до­сягається за допомогою показника граничної вартості капіталу (ГВК). Цей показник відображає приріст СЗВК до суми кожної нової одиниці капіталу, який додатково залучається підприємством.

Гранична вартість капіталу відображає ті витрати, які під­приємство понесе для відтворення планової структури капіталу з урахуванням змін на фінансовому ринку. Наприклад, підприємс­тву для розширення виробництва необхідні додаткові джерела фінансування. Ці джерела можна отримати тільки на фінансово­му ринку. У цьому випадку вартість капіталу на плановий (про­гнозний) період буде граничною.

Визначення граничної вартості капіталу (ГВК) здійснюється за такою формулою:

ГВК = СЗВК /  К

де  СЗВК — приріст середньозваженої вартості капіталу в про­гнозному (плановому) періоді, %;

 К — приріст усього капіталу в прогнозному періоді, %.

Обсяг власних і залучених коштів на кожному етапі розвитку підприємства має свою межу. Так, збільшення власного капіталу за рахунок прибутку має обмеження, яке обумовлено загальною сумою прибутку; збільшення випуску емісійних цінних паперів буде можливим тільки за високого рівня дивідендних і процент­них виплат акціонерам і кредиторам.

Залучення додаткового банківського кредиту супроводжуєть­ся підвищенням кредитного і процентного ризиків. Усе це повин­но враховуватись під час прийняття інвестиційних рішень.

Граничну вартість капіталу доцільно порівнювати з очікува­ною нормою прибутку за окремими операціями, здійснення яких потребує додаткового капіталу. При цьому очікувана норма при­бутку має бути вищою за граничну вартість капіталу.

Прийняття рішення про додаткове залучення капіталу об'єк­тивно передбачає визначення межі ефективного його викорис­тання. З цією метою розраховується показник «гранична ефекти­вність капіталу» (ГЕК):

ГЕК =  Рк /  СЗВК

де Р_К — приріст рівня рентабельності капіталу, %;

СЗВК — приріст середньозваженої вартості капіталу, %.

Визначені показники у звітному періоді і на прогнозний (пла­новий) період дають змогу прийняти рішення щодо формування ефективної вартості капіталу підприємства.

Під структурою капіталу розуміють співвідношення між влас­ним і позичковим капіталом. Власний і позичковий капітал ма­ють певну відмінність, яка випливає з різного рівня дохідності останніх і рівня ризику для власників цього капіталу і оптимальне їх співвідношення можна знайти за допомогою фінансового левериджу.

Ефект фінансового важеля (левериджу) — це прирощення до рентабельності (збільшення рентабельності) власного капіта­лу, яке отримано в результаті зміни структури пасиву балансу, тобто використання кредиту, незважаючи на те, що ця складова має планову основу. Під оптимальною структурою капіталу слід розуміти таке співвідношення між власним і позичковим капіталом, яке забез­печить оптимальне поєднання ризику і дохідності, що сприятиме підвищенню ціни акції.

ЕФВ = (1-Сппр)*(Квра - r)*(ЗК/ВК)

Квра – коефіцієнт дохідності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів), %; r – середній розмір % за кредит, що сплачується за використання залученого капіталу; ЗК – середня сума залученого капіталу підприємства; ВК – середня сума власного капіталу підприємства.

Мета управління структурою капіталу — мінімізувати ви­трати на залучення довгострокових джерел фінансування і цим забезпечити власникам капіталу максимальну ринкову оцінку вкладених ними коштів.

17