4. Управління позичковим капіталом

Зобов’язання – це борги (заборгованість) підприємства, які виникають внаслідок придбання товарів та послуг в кредит, або кредити, які підприємство отримує для свого фінансування. Відповідно до П(С)БО 11 це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої приведе в майбутньому до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

Для визнання зобов’язань повинні бути дотримані дві умови:

1. оцінка їх має бути достовірно визначена;

2. існує імовірність зменшення економічних вигод в майбутньому.

До складу позичкового капіталу входять такі елементи: довгострокові фінансові зобов'язання, короткострокові фінансові зобов'язання, кредиторська заборгованість.

Довгострокові фінансові зобов'язання розглядаються як дов­гостроковий позичковий капітал (у формі кредитів і позик), що є джерелом фінансування позаоборотних активів і частини оборот­них активів. Довгострокові фінансові зобов'язання згідно з П(С)БО 2 «Баланс» і 11 «Зобов'язання» включають: довгострокові кредити банків; інші довгострокові фінансові зобов'язання (за випущеними облігаціями; за виданими довгостроковими векселями; за іншими позичковими коштами); відкладені податкові зобов'язання; інші довгострокові фінансові зобов'язання. Довгострокові кредити і позики відображають у бухгалтерсь­кому балансі як довгострокові зобов'язання зі строком погашен­ня, який перевищує 12 місяців.

Другою формою залучення довгострокового капіталу є випуск облігаційних позик. Акціонерне товариство має право розміщу­вати облігації відповідно до рішення ради директорів, якщо ін­ший порядок не визначено його статутом. Облігація засвідчує право власника вимагати її погашення (виплату номінальної вар­тості і процентів або номінальної вартості за дисконтною обліга­цією) у встановлений термін. У рішенні про емісію облігацій повинні визначатись форми, строки та інші умови їх розміщення. Номінальна вартість усіх випущених облігацій не повинна пе­ревищувати 25% розміру статутного капіталу товариства.

Підприємство може отримати кредити в комерційних бан­ках під забезпечення векселів або інших боргових цінних па­перів. Повернення підприємством таких кредитів здійснюється з поточних рахунків підприємства або за рахунок коштів, отриманих банком від дебіторів під час оплати векселів (застав­лених). Підприємство несе відповідні витрати за залучення ка­піталу. Ці витрати пов'язані зі сплатою процентів за кредитами і позиками.

Фінансові довгострокові зобов'язання можуть бути конверто­вані і не конвертовані. Довгострокові конвертовані зобов'язання пов'язані з кредитами і позиками, які підприємство отримало на умовах, згідно з якими у випадку їх непогашення у визначений термін, до кредиторів переходить певна кількість акцій або вони володітимуть частиною вкладу в статутний капітал.

Порівнюючи довгострокові кредити з фінансуванням через позики, які залучаються через фондовий ринок (емісія корпора­тивних облігацій), доцільно відзначити такі переваги:

• підприємство не несе витрат щодо випуску документарних емісійних цінних паперів, на їх розміщення; оплату послуг фі­нансових посередників;

• умови надання кредиту визначаються партнерами за кожною кредитною угодою;

• термін отримання кредиту від банку з моменту його оформ­лення завжди менший порівняно з надходженням коштів з фон­дового ринку.

Короткостроковий позичковий капітал залучається підприємс­твом відповідно до кредитного договору, укладеного з банками. У бухгалтерському балансі короткострокові кредити і позики ві­дображаються як короткострокові зобов'язання зі строком пога­шення протягом 12 місяців. Вони є джерелом покриття оборот­них активів.

Позики можуть бути у вигляді облігацій; привілейованих ак­цій; фінансових векселів; інших боргових цінних паперів. Пози­ками вважаються і суми до сплати за фінансовий лізинг.

Використання залученого капіталу дає змогу підприємству нарощувати економічний потенціал і забезпечити ефективніше використання власного капіталу, а отже, підвищити ринкову вар­тість підприємства.

Різні джерела й умови формування капіталу позичковими ко­штами обумовлюють доцільність проведення порівняльної оцін­ки ефективності залучених коштів.

Основою такої оцінки може бути розрахунок вартості залуче­них коштів за складовими. Оцінка вартості залученого капіталу має ряд особливостей, а саме:

— залучення додаткового капіталу завжди супроводжується збільшенням вихідних грошових потоків на підприємстві. Це збі­льшення пов'язане зі сплатою процентів за обслуговування пози­чкового капіталу і з погашенням основного боргу. Крім того, це пов'язано з кредитним і процентним ризиком;

— вартість позичкового капіталу пов'язана з оцінкою креди­тоспроможності позичальника з боку банку. Чим вища кредито­спроможність підприємства за оцінкою кредитора, тим нижча ва­ртість залученого капіталу, оскільки кредит під мінімальну заставу процента надається тільки першокласним позичальникам;

—урахування впливу суми, пов'язаної з обслуговуванням бо­ргу (проценти за кредит) на розмір оподаткованого прибутку і податку на прибуток. Це пов'язано з тим, що виплати на обслуго­вування боргу відносять на витрати виробництва і цим збільшу­ють валові витрати і зменшують податок на прибуток.

Першим кроком аналізу ефективності короткострокових банківських кредитів на збільшення фонду оборотних коштів є визначення оборотності цих кредитів і порівняння швидкості їх обороту з швидкістю обороту власних оборотних коштів та інших оборотних коштів підприємства. Якщо підприємство протягом року неодноразово отримує кредити банку в оборотні кошти і має досить сталу заборгованість за короткостроковими кредитами, швидкість їх оборотності визначається за формулою:

Окр = Кр*Д / Пкр

Окр – оборотність короткострокового кредиту в днях

КР – середній залишок заборгованості за банківськими позиками, включаючи прострочені, у звітному періоді; тис. грн..

Д – тривалість звітного періоду, дні

Пкр – повернення короткострокової заборгованості за позиками у звітному періоді, тис. грн.

Для оцінки можливості погашення поточних зобов’язань розраховують показник чистого робочого капіталу (ЧРК)

ЧРК = Поточні Активи – Поточні Зобов’язання

Вартість позичкового капіталу у формі банківського кредиту визначається за формулою:

де ЗКб.к — залучений капітал у формі банківського кредиту, %;

r — ставка процента за банківський кредит, %;

Сп_пр — ставка податку на прибуток, %;

РВбк — рівень витрат за банківський кредит у його сумі (част­ка), %

Вартість залученого капіталу за рахунок емісії корпоративних облігацій визначається на основі ставки купонного процента, за якою формується сума періодичних купонних виплат. Оцінка здійснюється за форму­лою:

де ЗКем.об. — вартість залученого капіталу за рахунок емісії обліга­цій, %;

Ск.п — ставка купонного процента за облігацією, %;

РВем — рівень емісійних витрат в обсязі емісії.

Залучення капіталу у формі випуску облігацій забезпечує ак­ціонерному товариству такі переваги:

• емісія облігації не веде до втрати контролю над управлінням товариством (порівняно з випуском акцій);

• облігації можуть бути емітовані за відносно невисоких фі­нансових зобов'язань за процентами (порівняно з процентами за банківський кредит або дивіденди за акціями);

• облігації мають більшу можливість розповсюдження, ніж акції, завдяки зменшенню рівня ризику для інвесторів, оскільки забезпечені майном товариства.

Одночасно емісія облігацій має і негативні наслідки для акці­онерного товариства:

• облігації не можуть бути емітовані для формування статут­ного капіталу і покриття тимчасової нестачі грошових коштів;

• емісія облігацій пов'язана зі значними додатковими витра­тами емітента; емісію облігацій на велику суму в змозі здійсню­вати тільки великі акціонерні товариства (корпорації);

• після випуску облігацій унаслідок зміни кон'юнктури фі­нансового ринку середня ставка позичкового процента може зни­зитися, а це негативно впливає на емітента.

Отже, в умовах сучасного вітчизняного фінансового ринку емісія корпоративних облігацій поки що вигідніша для високоре­нтабельних акціонерних компаній.

Вартість фінансового лізингу визначається на основі ставки лізингових платежів. Оцінюючи таку сучасну форму залучення фінансового кредиту, підприємство має враховувати, що вартість фінансового лізингу не повинна, з одного боку, перевищувати вартість банківського кредиту, а з іншого — використання фінан­сового лізингу має супроводжуватися зниженням його вартості.

ВФЛ – вартість фінансового лізингу;

ЛСр – річна лізингова ставка, %;

НАм – річна норма амортизації активу залученого за рахунок фінансового лізингу;

Вофл – рівень витрат на оформлення угоди фінансового лізингу, виражений десятковим дробом.

Внутрішня кредиторська заборгованість являє собою безкош­товне джерело фінансування підприємства. Сума цієї заборгова­ності умовно може бути прирівняна до власного капіталу. З ура­хуванням оцінки вартості окремих складових позичкового капіта­лу і питомої ваги кожного елемента у загальній сумі визначається середньозважена вартість позичкового капіталу.

Мета управління капіталом, як власним так і залученим, — підвищення рентабельності і, як наслідок, збільшення прибутку підприємства..

У процесі управління позичковим капіталом треба:

1. Проаналізувати процес формування і використання залуче­ного капіталу у звітному періоді. Для цього доцільно провести аналіз загального обсягу залуче­них позичкових коштів у звітному періоді; форми залучення й ефективність їх використання. У процесі аналізу варто порівняти темпи зростання позичкових і власних коштів; виявити зміну економічних показників діяльності підприємства (обсяг опера­ційної, фінансової й інвестиційної діяльності); загальної суми ак­тивів підприємства. Визначити і проаналізувати динаміку обсягів залученого капіталу за строками.

Вивчити кредиторів за умовами надання ними різних форм фінансового і товарного кредитів, пов'язуючи форми кредитів з кон'юнктурою фінансового і товарного ринків.

Розрахувати і проаналізувати ефективність використання по­зичкових коштів у розрізі окремих складових і в цілому. На цьо­му етапі доцільно визначити показники оборотності і рентабель­ності позичкового капіталу.

2. Визначити мету залучення капіталу в майбутньому періоді.

3. Визначити максимальний обсяг залученого капіталу з ура­хуванням забезпечення достатньої фінансової стійкості підпри­ємства.

4. Оцінити вартість різних форм позичкового капіталу. Ре­зультати такої оцінки можуть бути покладені в основу прийняття управлінських рішень, щодо вибору альтернативних джерел залучення позичкових коштів, які забезпечують потребу підприєм­ства в позичковому капіталі.

5. Визначити співвідношення обсягу короткострокових і дов­гострокових позичкових коштів.

6. Вибрати кредиторів, форми кредиті, умови кредитів (термін надання кредиту; ставка процентів за кредит; умови виплати суми проце­нта; умови виплати основної суми боргу та інші умови).

7. Забезпечити своєчасні розрахунки за отримані кредити. Платежі за обслуговування залученого капіталу відображаються у платіжному календарі і повинні контролюватися в процесі по­точної фінансово-господарської діяльності.

8. Забезпечити ефективне використання позичкових коштів. Критерієм такої ефективності є показники оборотності й рента­бельності позичкового капіталу.