3. Управління власним капіталом.

Створення юридичного суб'єкта господарювання починається з формування його початкового капіталу і закріплення цього фа­кту чинними нормативними актами. Головною метою функціо­нування капіталу підприємства є його рух. Протягом поточної ді­яльності у підприємства форма капіталу постійно змінюється. Ці зміни стосуються збільшення (зменшення) як абсолютного роз­міру капіталу, так і окремих його складових. Постійно здійсню­ється перетворення одних ресурсів на капітал, інших — на товар або інші види цінностей.

При цьому матеріальні цінності перетворюються на капітал тільки тоді, коли вони починають брати участь у господарському обороті. Сума грошових коштів, якщо вона не рухається, не є ка­піталом.

Фінансовою основою діяльності підприємства є сформований ним власний капітал. На діючому підприємстві власний капітал представлений наступними формами:

1. Статутний капітал – це сума коштів, що внесені в майно підприємства власниками (засновниками, учасниками). Розмір статутного капіталу визначається за домовленістю, фіксується в установчих документах, реєструється у відповідних органах. Через певний період часу, кошти внесені до статутного капіталу, можуть бути як примножені так і втрачені. Тому об’єктивною оцінкою будь-якого підприємства є не розмір його статутного капіталу, а кошти чистих активів.

2. Пайовий капітал – це сукупність коштів фізичних та юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його фін госп. д-сті.

3. Додатковий капітал складається з емісійного доходу, тобто до­ходу, одержаного від розміщення акцій власної емісії за цінами, які перевищують номінальну вартість; іншого вкладеного капіталу; дооцінки активів; безоплатного одержання необоротних активів; іншого додаткового капіталу.

4. Резервний капітал представляє собою суму резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства. Кошти резервного (страхового) капіталу використовуються відповідно до напрямків, передбачених в установчих документах. Як правило, у випадку недостачі прибутку за рахунок резервного (страхового) капіталу покриваються непередбачені витрати, пога­шаються борги перед кредиторами при ліквідації товариства, вип­лачуються дивіденди за привілейованими акціями тощо.

5. Прибутки і збитки нерозподілені.

6. Вилучений капітал - це фактична собівартість акцій власної емісії, вилучених товариством у своїх акціонерів. Суми вилученого капіталу відображають вартість акцій власної емісії, які на певний момент не розміщені серед акціонерів. Вилуче­ний капітал не впливає на суму власного капіталу, а лише показує, що цей капітал належить підприємству, але не закріплений за кон­кретною фізичною особою (акціонером). Вилучений капітал пови­нен бути або перепроданий, або анульований.

7. Неоплачений капітал (вираховується).

Механізм оцінювання вартості власного капіталу підприємст­ва зводиться до оцінювання: функціонуючого власного капіталу; додатково залученого акціонерного капіталу; додатково залуче­ного акціонерного (пайового) капіталу; вартості нерозподіленого прибутку.

Оцінка вартості функціонуючого власного капіталу визнача­ється виходячи із звітних даних підприємства.

Розглянемо механізм оцінювання вартості елементів власного капіталу.

Вартість власного капіталу, який використовується у звітному періоді, визначається за формулою:

де ВВК_ЗВ — вартість власного капіталу товариства (підприємст­ва), який використовується у звітному періоді, %;

ЧПр — сума чистого прибутку, яка сплачена акціонерам при йо­го використанні;

ВК — середня сума власного капіталу товариства у звітному періоді.

Розрахунок вартості додаткового капіталу через емісію зви­чайних акцій визначається за такою формулою:

де ВДК ем. зв.ак — вартість додаткового капіталу від емісії звичайних акцій, %;

Кдеа — кількість додатково емітованих звичайних акцій, шт.;

Да — сума дивіденду на одну звичайну акцію у звітному пе­ріоді, грн;

Ід_пл — індекс зростання дивідендів у плановому періоді;

ВКдеа — сума власного капіталу, залученого від додаткової емісії звичайних акцій, грн;

В_ем — витрати на емісію звичайних акцій відносно загальної суми емісії акцій, %.

Власники привілейованих акцій мають перевагу перед влас­никами звичайних акцій. Привілейовані акції не обмежені датою їх погашення. У разі ліквідації активів власники привілейованих акцій одержують гроші лише після того, як будуть виконані ви­моги кредиторів. Коли підприємство залучає кошти шляхом ви­пуску привілейованих акцій, воно менше ризикує. Одна з особ­ливостей привілейованих акцій — це сплата фіксованого дивіденду або оголошеного процента від вартості акцій на час їх випуску.

Вартість додаткового власного капіталу за рахунок емісії при­вілейованих акцій можна визначити за формулою:

де ВДКем.пр.акц — вартість додаткового власного капіталу, отриманого від привілейованих акцій, %;

Дпр.а — сума дивідендів до виплати відповідно до контракт­них зобов'язань акціонерного товариства;

ВКпр.а. — сума власного капіталу від привілейованих акцій;

Вем.пр.а - емісійні витрати за привілейованими акціями від­носно загальної суми емісії.

Політика управління власним капіталом являє собою части­ну загальної фінансової стратегії підприємства (товариства), яка зводиться до забезпечення його виробничо-комерційної ді­яльності.

Трансформація економічних відносин на сучасному етапі роз­витку економіки потребує значних грошових вкладень, тому ко­жен суб'єкт господарювання самостійно вирішує питання збіль­шення свого капіталу, його ефективного інвестування і реінвестування. Вибір варіантів і шляхів залучення капіталу має від­мінності залежно від сфер діяльності, організаційно-правової фо­рми підприємства. Крім того, на прийняття рішень щодо управ­ління власним капіталом впливають як фактори зовнішнього середовища, так і внутрішні характеристики підприємства і під­ходи власників і менеджерів (одна компанія вибирає метод збі­льшення капіталу через емісію акцій і облігацій, друга — залу­ченням позичкового капіталу, третя — вибирає політику внутріш­нього фінансування, мобілізуючи резерви і реінвестуючи більшу частину прибутку, і т. д.).

Певний вплив на прийняття рішень, пов'язаних із формуван­ням капіталу, має структура власності компанії (зовнішні і внут­рішні власники, співвідношення учасників власного і позичково­го капіталу), фінансова інфраструктура (ступінь розвинутості фондового ринку), правова система (захищеність інвесторів, за­конодавча база про банкрутство).

Сутність політики управління капіталом зводиться до вирішення таких пи­тань:

• вибір між джерелами формування капіталу (власні і позич­кові кошти). Принциповою рисою позичкових коштів є їх повер­нення в установлений строк з урахуванням плати за користуван­ня (процент);

• вибір схеми мінімізації податкових платежів;

• вибір форми залучення зовнішніх джерел фінансування (з фіксованим або плаваючими процентами за позичкові кошти, конвертованих активів, похідних) і забезпечення їх привабливос­ті на фінансових ринках;

• дивідендної політики, схем виплат власникам капіталу під­приємства і пропорції між реінвестованим прибутком і прибут­ком, який сплачується власникам.

Політика управління складовими власного капіталу підприєм­ство може здійснюватися в такій послідовності:

— аналіз формування загального обсягу власного капіталу в передплановому періоді. На даному етапі вивчається відповід­ність темпів приросту власного капіталу активам і обсягу вироб­леної (реалізованої) продукції;

— вивчається співвідношення між зовнішніми і внутрішніми джерелами формування власного капіталу;

— оцінюється достатність власного капіталу у звітному пері­оді. Критерієм такої оцінки може бути показник «коефіцієнт са­мофінансування розвитку підприємства»;

— визначається загальна потреба у власному капіталі в плано­вому періоді;

—у розрізі основних елементів власного капіталу оцінюється вартість власного капіталу. Результати цієї оцінки є основою роз­роблення управлінських рішень щодо вибору джерел формування власного капіталу, які б забезпечили його приріст;

— забезпечення загального обсягу власного капіталу в плановому періоді може бути досягнуто за рахунок залучення додаткового пайо­вого капіталу або додаткової емісії акцій чи за рахунок інших джерел;

— оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власного капіталу. При цьому доцільно враховувати, що вартість залучення власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел не повинна перевищувати планову вартість залучення по­зичкових коштів. Крім того, зростання додаткового пайового чи акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може не­гативно вплинути на процес управління підприємством першими його засновниками.