2. Формування капіталу підприємства.

Основною метою формування капіталу є задоволення потреби в придбанні необхідного обсягу активів та оптимізації його структури з позиції забезпечення найкращих умов ефективного його використання.

На етапі створення підприємства відбувається формування капіталу, яке передбачає наступне (принципи:

1. Капітал новостворюваного підприємства не може формуватися за рахунок внутрішніх джерел (прибутку, чи поточних зобов’язань за розрахунками);

2. Основу стартового капіталу підприємства складає власний капітал його засновників;

3. Стартовий капітал, що формується в процесі створення нового підприємства, може бути залучений у будь-якій формі – у формі грошових засобів, основних засобів, матеріальних і нематеріальних активів, певних видів фінансових активів.

4. Власний капітал засновників нового підприємства вкладається у формі статутного капіталу.

5. Особливості формування статутного капіталу нового підприємства визначаються організаційно-правовими формами його створення.

6. Можливості й джерела позичкового капіталу вкрай обмежені.

7. Формування капіталу нового підприємства за рахунок позичкових коштів, як правило потребує підготовки бізнес-плану, а для цього повинні бути здійснені певні затрати на його розробку.

8. Рівень ризиків, що пов’язані із формуванням капіталу новостворюваного підприємства є дуже високим.

У процесі діяльності підприємства принципи змінюються:

• визначення та врахування перспектив господарської діяльності з позиції забезпечення його необхідним обсягом фінансових ресурсів;

• забезпечення відповідності обсягу, складу і структури капіталу обсягам, складу і структурі активів підприємства;

• забезпечення оптимальності структури капіталу;

• забезпечення мінімізації витрат при формуванні капіталу за рахунок різних джерел;

• забезпечення високоефективного використання капіталу в процесі господарської діяльності підприємства.

При визначенні сумарної потреби в капіталі використовують два методи: прямий та опосередкований.

Прямий метод базується на де­тальному плануванні інвестиційних потреб підприємства за його окремими активами: основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних запасів, грошових коштів (на стадії ство­рення підприємства практично повністю відсутні дебіторська за­боргованість, довгострокові й поточні фінансові інвестиції).

Цей метод може застосовуватися як при визначенні загальної потреби у капіталі для створення нового підприємства, так і у випадку обґрунтування необхідного додаткового капіталу для розширення виробничої діяльності діючого підприємства, здій­снення модернізації та диверсифікації.

Непрямий (опосередкований) метод розрахунку загальної по­треби в капіталі є менш трудомістким і базується на використанні відносного показника — капіталомісткості продукції (се­редній розмір інвестованого капіталу в розрахунку на одиницю виготовленої продукції). Цей показник суттєво відрізняється за галузями народного господарства і дає інвестору уявлення про рівень фондомісткості та матеріаломісткості. Водночас, рівень капіталомісткості продукції залежить не лише від конкретної га­лузі, а й від масштабів діяльності підприємства, стадії його жит­тєвого циклу, рівня технологічного оснащення виробництва та ступеня зносу виробничих засобів.

Користуватися непрямим методом доцільно на попередніх ста­діях розробки інвестиційного проекту, оскільки він дає лише приблизне уявлення про необхідний розмір початкових інвес­тицій. Для остаточного розрахунку потреби у джерелах фінансу­вання застосовується прямий метод.

Для визначення потреби в капіталі непрямим методом необхід­но капіталомісткість продукції (на аналогічному виробництві або в середньому по галузі) помножити на плановий обсяг виробниц­тва. Крім того, необхідно враховувати передстартові витрати і передбачити резерв капіталу на випадок, якщо подорожчають будівельно-монтажні роботи, будівельні матеріали, сировина тощо (як правило, не менше 10 % від загальних витрат на будівництво й експлуатацію інвестиційного об'єкта).

Структура капіталу пов'язана з особливостями кожної з його складових частин, тобто власного і позичкового.

Власний капітал підприємства характеризується такими ос­новними особливостями:

• простотою залучення, тому що рішення, пов'язані зі збіль­шенням власного капіталу (особливо за рахунок внутрішніх дже­рел його формування), приймаються власниками і менеджерами підприємства без необхідності одержання згоди інших суб'єктів господарювання;

• високою здатністю генерувати прибуток, так як не сплачується позичковий відсоток за його використання;

• під час його використання підприємство не несе додатко­вих витрат (сплата відсотків), що сприяє фінансовій стійкості підприємства, забезпеченню його платоспроможності.

Одночасно власний капітал має певні недоліки:

— обмеженість обсягу залучення, а отже, і можливостей істо­тного розширення операційної, фінансової та інвестиційної дія­льності підприємства в періоди сприятливої кон'юнктури ринку на окремих етапах його життєвого циклу;

— висока вартість порівняно з альтернативними позичковими джерелами формування капіталу;

— невикористовувана можливість збільшення рентабельності власного капіталу за рахунок залучених (позичкових) коштів. Без залучених коштів неможливо забезпечити перевищення коефіці­єнта фінансової рентабельності діяльності підприємства над еко­номічною.

Таким чином, підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт авто­номії дорівнює 1), але обмежує темпи свого розвитку (тому що не може забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон'юнктури ринку) і не викорис­товує фінансових можливостей приросту прибутку на вкладений капітал.

Позичковий капітал характеризується такими позитивними особливостями:

—досить широкими можливостями залучення, особливо за умови високого кредитного рейтингу підприємства, наявності за­стави чи гарантії поручителя;

— забезпеченням зростання фінансового потенціалу підпри­ємства за необхідності істотного розширення його активів і під­вищенням темпів зростання обсягів його господарської діяль­ності;

— нижчою (порівняно з власним капіталом) вартістю завдяки забезпеченню ефекту «податкового щита» (вилучення витрат на його обслуговування з бази оподаткування під час визначення суми податку на прибуток);

— здатністю сприяти приросту фінансової рентабельності (ко­ефіцієнта рентабельності власного капіталу).

Водночас використання позичкового капіталу має такі недоліки:

— використання позичкового капіталу пов'язане з ризиком зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності під­приємства. Рівень цих ризиків зростає пропорційно зростанню питомої ваги використання позичкового капіталу;

— активи, сформовані за рахунок позичкового капіталу, гене­рують меншу (за інших рівних умов) норму прибутку, що знижу­ється на суму виплачуваного позичкового процента в усіх його формах (процента за банківський кредит; лізингової ставки; ку­понного процента за облігаціями; вексельного процента за товар­ний кредит);

— висока залежність вартості позичкового капіталу від коли­вань кон'юнктури фінансового ринку. У ряді випадків за знижен­ня середньої ставки позичкового процента використання раніше отриманих кредитів (особливо на довгостроковій основі) підпри­ємству стає невигідним у зв'язку з наявністю дешевших альтер­нативних джерел кредитних ресурсів;

— складність процедури залучення коштів (особливо у вели­ких розмірах), оскільки надання кредитних ресурсів залежить від рішення інших суб'єктів (кредиторів), які вимагають у ряді випадків відповідних гарантій: застави (гарантії страхових компаній, чи банків, інших суб'єктів, що надаються, як правило, на платній основі).

Отже, підприємство, що використовує позичковий капітал, має вищий фінансовий потенціал для свого економічного розвит­ку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) і можли­вості приросту рентабельності власного капіталу. Водночас бі­льшою мірою генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства (що зростає в міру збільшення питомої ваги позичкових коштів у загальній сумі капіталу).