2. Класифікація форматів метаданих

Формати метаданих класифікуються за обсягом та детальністю типів описуваних ресурсів, за шириною та детальністю області опису ресурсів, потужністю структури елементів метаданих, а також за предметними галузями, або цілями розробки і використання формату метаданих. 

Більшість дослідників виділяє наступні типи метаданих: 

• Описові, наприклад, бібліографічна інформація або інші відомості про зміст (семантику) цифрових об'єктів;  

• Структурні, які включають відомості про формати, структуру, об'єм і інші формальні властивості цифрових об'єктів;

• Адміністративні – інформація про власників прав, дозволів на доступ, на корекцію даних, дані про користувача, дані для систем оплати, технологічні дані; 

• Ідентифікатор, задачею якого є однозначне представлення цифрового об'єкта і різних додатків для зовнішнього доступу [5]. 

Метадані складаються з елементів, об'єднаних в набори.  Такі набори розробляються з різними цілями (наприклад, для опису різних інформаційних об'єктів) різними організаціями, які вживають у разі доцільності зусилля по поширенню і стандартизації своїх розробок. У тому випадку, якщо набір елементів метаданих розглядається і приймається відповідною уповноваженою організацією (наприклад, International Standard Organisation, ISO), він стає офіційним стандартом метаданих. 

Існує безліч стандартів для багатьох аспектів зберігання інформаційних ресурсів і доступу до інформації, включаючи стандарти інтероперабельності (Z39.50 – ISO 23950), кодування ресурсів (форматів даних, наприклад postscript, PDF, TIFF, GIF), у тому числі структурованої інформації (SGML, XML), стандарти ідентифікації ресурсів (URL, ініціативи DOI, ARK, Handle System, PURL), стандарти опису ресурсів (ISBD, MARC, EAD, RDF), стандарти архівації даних (OAIS), а також стандарти управління записами.

Структурні і адміністративні метадані відомі давно і широко використовувалися в розвинених корпоративних системах для задач управління даними. Спеціальні системи метаданих цього типу були відомі під назвою "системи словників - довідників". Останніми роками, особливо в Інтернет, ці системи стали інтегруватися з описовими метаданими в єдині системи. Проблема ідентифікації цифрових об'єктів є однією з найскладніших в теорії і практиці ЕІС. Будь-яка система метаданих обов'язково включає ідентифікатор, що використовується в рамках конкретної ЕІС і в межах прийнятої в даній ЕІС методології ідентифікації. Вибір системи метаданих і, відповідно, клас задач, що вирішуються на основі цієї системи визначається функціональністю ЕІС, для якої ця система метаданих створюється.   

Сукупність правил запису і представлення даних в пам'яті ЕОМ, в базі даних, на екрані монітора або на зовнішньому носії носить найменування «Формат». Основною структурною одиницею формату є «Елемент даних», який записується в «Полі даних». Формат визначає: перелік полів даних, їх характеристики, зміст даних, що вносяться, структуру їх запису і розміщення. 

Залежно від сфери дії або характеру розповсюдження розрізняють комунікативні і внутрішньосистемні формати. 

Комунікативний (обмінний) формат призначений для забезпечення можливості обміну даними між автоматизованими системами різних організацій. Комунікативний формат є засобом узгодження структури та характеру записів в масивах і базах даних, що є об'єктами передачі і прийому в процесах інформаційної взаємодії систем. Вимоги комунікативних форматів накладають певні обмеження складу, структури та правил заповнення обов'язкових для кожного з них складів полів даних на комунікативні формати більш низького рівня ієрархії (міжнародного на державні, державного на загальносистемні або корпоративні), а також внутрішні формати окремих автоматизованих систем, на які розповсюджується його дія. Прикладами міжнародних комунікативних форматів є бібліографічні формати UNIMARC і MARC 21 (USMARC). 

Внутрішньосистемний або корпоративний формат є засобом, що забезпечує обмін даними усередині групи організацій, виділеної за відомчими, територіальними або іншими ознаками. Основні відмінності внутрішніх форматів від комунікативних характеризуються складом дода- ткових полів даних, призначених для вирішення службових та призначених для користувача задач конкретного ЕІС. Відповідно до етапів обробки інформації внутрішній формат складається з декількох форматів. В загальному випадку в їх число можуть входити: передмашинний, передсистемний, формат зберігання, робочий формат, формат пошуку, видавничий і т.п.. В конкретних реалізаціях автоматизованих систем деякі з перерахованих форматів можуть поєднуватися. 

Деякі види внутрішніх форматів: 

• передмашинний формат призначений для представлення результатів аналітико-синтетичної обробки (переробки) документів і фактів та забезпечення введення даних в ЕОМ. Реалізується передмашинний формат у вигляді робочих листів (паперових формулярів і/або на екрані монітора); 

• передсистемний формат призначений для виконання операцій коректури, формально-логічного контролю записів і подальшого їх перетворення в інші формати (наприклад, формат зберігання, видавничий формат і т.п.); 

• формат зберігання призначений для забезпечення компактності представлення записів в БД і зручності переходу в робочий формат і назад;

• робочий формат призначений для забезпечення простоти і високої швидкості доступу до всіх елементів даних при виконанні різнорідних видів машинної обробки і перетворення даних; 

• формат пошуку призначений для забезпечення видачі даних (на екран монітора або друк) в режимі діалогу; 

• видавничий формат забезпечує виконання вимог видавничої продукції; 

• формат виводу є формат видачі результатів роботи програми [5].    

Іншою підставою для розподілення видів форматів в електронних бібліотеках є зміст записуваних даних. За цією ознакою можна виділити формати бібліографічних і авторитетних записів, що використовуються в електронних каталогах, а також формати фактографічних (у тому числі об’єктографічних) баз даних. Повнотекстові БД і бібліотеки прикладних програм ведуться в довільній формі або формі, прийнятій для відповідних документів на твердих носіях. Внутрішньосистемні формати кожної БД розробляються за безпосередньої участі виконавців, які повинні її експлуатувати за загальними для всієї електронної бібліотеки правилами [5].