13. Агрохімічне картографування грунтів

Агрохимическая карта, специальная карта природы, на которой показана степень обеспеченности почв доступными для растений формами азота, фосфора, калия, а также др. показатели плодородия почв (реакция среды, содержание гумуса, состав обменных оснований, величина гидролитической кислотности и др.).

Агрохимические карты, составляемые для каждого хозяйства в крупном или детальном масштабе, необходимы для правильного определения доз вносимых удобрений и мелиорации почв, а также для составления средне- и мелкомасштабных агрохимических карт более крупных территорий. Периодически составляемые агрохимические карты позволяют определять направленность изменений эффективного плодородия почв. Планово-картографически основой для составления агрохимических карт служит почвенная карта соответствующего масштаба с изображением контурной ситуации территории. По обеспеченности винограда каждым элементом питания выделяют 4 группы почв: очень низкая, низкая, средняя и высокая. Контуры агрохимических карт для виноградников проводят по содержанию элементов на 2-х глубинах: 0—30 и 30—60 см. В экспликации агрохимических карт названия агрохимическими контуров, их площади, а также перечень и условные обозначения почвенных разновидностей приводят с почвенной карты. Для агрохимического картографирования почвы отбирают смешанные образцы почвы, по которым проводят лабораторные определения агрохимическими показателей. Агрохимические карты широко применяются в виноградарстве для определения оптимальных доз удобрений на каждом участке, выбора участков для полевых опытов по удобрению виноградников, планирования и проектирования некоторых мероприятий по мелиорации земель (гипсование, известкование, орошение, осушение и др.). Уточнение нормы удобрений проводят по биологическому выносу и уровням содержания в почве элементов питания.

14. вапнування кислих грунтів та його ефективність. Розрахунки норм вапняних добрив. Особливості вапнування ґрунтів в сівозмінах із льоном та картоплею Для зменшення кислотності ґрунту проводять його вапнування. Вапнування ґрунтів не тільки зумовлює збільшення азотфікфуючої здатності мікрофлори, а й підвищує нітрифікаційну здатність ґрунту, зменшує газоподібні втрати азоту. Вапнування поліпшує фосфатне живлення рослин за рахунок перетворення фосфатів заліза та алюмінію на більш рухомі сполуки, збільшує поглинальну здатність кореневої системи, зменшення антагонізму між фосфором і алюмінієм.  Норму вапна N встановлюють за формулою N = 1,5•Hг, де Нг — гідролітична кислотність ґрунту, мг-екв/І00 г ґрунту; 1,5 — кількість вапна, потрібна для нейтралізації 1 мг-екв гідролітичної кислотності, т/га. Розрахована за цією формулою норма СаСО3 вважається повною, що встановлена за гідролітичною кислотністю. Вапно вносять безпосередньо під кар-топлю. При проведенні вапнування під льон треба вносити долом-ітове борошно, бор і збільшити удвоє рекомендовану норму калію. Найкращий для вапнування весняно-осінній період. 15. гіпсування солонців. Визначення норм гіпсу, способи і строки його внесення. Норму гіпсу визначають з урахуванням вмісту активного на-трію за формулою H = 0,86(Na — 0,1E) hd, де Н — норма гіпсу (СаSO4•2Н2О) т /га; Na — вміст увібраного натрію у типових солонцях, мг-екв/І00 г ґрунту; Е — ємність вбирання, мг-екв/100 г ґрунту; h — глибина меліорованого шару ґрунту, cм; d — об’ємна маса ґрунту, г/см3. Хімічна меліорація солонцевих ґрунтів полягає у донасиченні ґрунтового вбирного комплексу кальцієм за рахунок витіснення натрію. На солонцюватих ґрунтах меліоранти вносять під оранку, на мілких стовпчастих і кіркових солонцях першу половину норми меліоранта вносять під оранку, а другу — під культивацію на глибокостовпчастих солонцях спочатку вносять 3/4, а потім 1/3 норми меліоранта.

16. значення азоту в житті рослин та в яких формах він засвоюється рослинами в ґрунту та добрив. Азот є важливим елементом живлення рослин і має велике загально біологічне значення. Без азоту не може бути білка, а без білка не може бути життя. Особливе значення азоту у живленні рослин і в землеробстві визначається наступними причинами: по-перше, азот повітря не засвоюється вищими рослинами, за виключенням бобових культур, які можуть азотом живитися з повітря в симбіозі з бактеріями; по-друге в землі корі азоту дуже мало і в більшості ґрунтів, особливо у дерново-підзолистому ґрунті. Азот в рослинах входить до складу амінокислот, амідів, а також нуклеїнових кислот (РНК,ДНК), відіграючи виключно важливу роль у обміні речовин у рослин. Азот містить також в хлорофілі, фосфатидах, алкалоїдах, деяких вітамінах, ферментах і других органічних сполуках. Надмірне використання азотних добрив у сільському господарстві сприяє забрудненню нітратами та нітритами як води, так і рослинних продуктів харчування. Особливо високий рівень нагромадження цих токсикантів у рослинах закритого ґрунту, де має місце неконтрольоване внесення добрив у ґрунт. Азот застосовується рослиною у вигляді аніонів – NО2-, NО3-, катіона NН4+. 

17. застосування добрив і охорона н.с. Способи і строки внесення добрив залежать від біологічних і сортових особливостей культури, попередників, ґрунтово-кліматичних умов, організаційно-господарських можливостей. Ґрунтово-кліматичні умови, рівень забезпечення рослин поживними речовинами значною мірою визначають способи внесення добрив. Як правило, застосовують розкидний і локальний способи внесення добрив. Розкидне та локальне внесення добрив може бути основним, припосівним удобренням і підживленням. Розкидне внесення добрив. При розкидному способі внесення добрив вони рівномірно розподіляються по поверхні ґрунту чи посіву з обов'язковим наступним зароблянням при основному, припосівному обробітку ґрунту та боронуванні. Система використання добрив у сівозміні — важлива ланка високопродуктивного землеробства. Однак зростаючі обсяги їхнього застосування (особливо при отриманні низьких врожаїв) мають наслідком забруднення навколишнього середовища. Основні його причини: значні втрати добрив на шляху завод — поле; змив добрив з поверхні полів у водойми; вилуговування по профілю ґрунтів ліофільних елементів та надлишкове їх накопичення в пахотному шарі за рахунок його переудобрювання; неправильна експлуатація тваринницьких комплексів та ін. Велике значення має розумне визначення доз внесення мінеральних добрив, при якому потрібно враховувати запаси в ґрунті доступних поживних речовин, кількість органічних добрив, що планується внести, та врожай, що планується отримати. В усіх випадках складання системи удобрення ґрунту для всієї сівозміни і неухильне її виконання виявляється більш ефективним та виправданим економічно, ніж орієнтація на удобрення культур одного року. Необхідно ухилятися також від надмірних доз внесення добрив, котрі можуть виявитися не лише нерентабельними, але й призвести до зменшення врожаю сільськогосподарських культур, накопичення в них нітратів та токсичних елементів, а також до зниження якості, в тому числі при збереженні товарної продукції (картопля, овочі, фрукти та ін.).