55. Зелене добриво та фекальні масси

55. Сидерати(зелені добрива)

Сидерати (зелені добрива) – рослини, які тимчасово вирощують на вільних ділянках ґрунту з метою поліпшення структури ґрунту, збагачення його азотом та пригнічення росту бур’янів. Зазвичай, сидерати вирощуються в окремий період часу, а потім проорюються та змішуються з ґрунтом у недозрілому виді, або незабаром після цвітіння. Сидерати зазвичай асоціюються з органічним сільським господарством, і вважаються необхідними для систем з однолітніми культурами, які хочуть зробити стійкими. Традиційно, практику використання сидератів можна віднести до циклу парування землі в сівооберті, який використовувався відпочинку землі.

Сидерати швидко розвивають густе листя, яке створює тінь та затримує ріст бур’янів. Крім того, деякі види сидератів(злакові) виділяють речовини, що затримують пророщення насіння, таким чином теж зменшують кількість бур’янів. У сидератів добре розвинена та сильно розгалужена коренева система, яка сприяє поліпшенню структури ґрунту: проникаючи глибоко в нього, вона розрихлює та збагачує повітрям важкі глинисті ґрунти та підтримує від вимивання легкі, піщані. Деякі сидерати можуть відлякувати шкідників, наприклад: редька пригнічує нематод, гірчиця – паршу. Крім того деякі зелені добрива мають яскраві квіти, які привертають увагу бджіл, котрі запилюють рослини та сприяють підвищенню врожайності деяких культур. Сидерати родини бобових живуть у симбіозі з азотфіксуючими бактеріями, які переводять атмосферний азот у зв’язаний стан, що робить його доступним для споживання рослинами. При використанні сидератів, кількість азоту, доступного для подальших культур зазвичай становить 40-60% від загальної кількості азоту, що містився в сидератній культурі.

Сидератами можуть бути бобові, такі як соя, лагута, однолітня конюшина, горошок, сесбанія, а також не бобові, такі як просо, сорго, гречка. Бобові сидерати часто вживаються завдяки їх азотофіксуючим здібностям, в той час як не-бобові вживаються переважно для придушення бур’яну та збільшення біомаси в ґрунті. Сидерати зазвичай виконують декілька функцій, які містять в собі покращення ґрунту та його захист:

• Бобові сидерати, такі як конюшина та горошок містять азотофіксуючі бактерії в кореневих бульбах, які перетворюють атмосферний азот на форму, придатну для вживання рослинами.

• Сидерати збільшують відсоток органічних речовин (біомаси) у ґрунті, таким чином покращуючи затримування води, аерацію та інші характеристики ґрунту.

• Кореневі системи деяких видів сидератів проростають глибоко у г’рунт та витягують нагору корисні речовини, недоступні для рослин з мілкою кореневою системою.

• Загальні риси покривних культур, такі як придушення бур’яну та запобігання ерозії та ущільнюванню ґрунту також беруться до уваги при виборі та використанню сидератів.

• Деякі сидерати під час цвітіння надають корм для запильних комах.

Відразу після змішування покривних культур з ґрунтом починається ріст мікроорганізмів, які допомагають розкладу свіжого матеріалу. Розклад рослинного матеріалу звільнює корисні речовини, які містились в сидератах, та робить їх доступними для наступних рослин. Цей додатковий розклад також призводить до повторного перемішування корисних речовин, які знаходяться у ґрунті, таких як азот (N), калій(K), фосфор(P), кальцій(Ca), магній(Mg) та сірка(S). Мікробна активність у г’рунті також призводить до формування міцелію та липких матеріалів, які оздоровлюють г’рунт, покращуючи його структуру (тобто гранулюючи її). У добре гранульованому г’рунті покращується рівень аерації та проникнення води, обробка такого г’рунту також стає легшою. Додаткова аерація г’рунту є результатом здібності кореневої системи багатьох сидератів ефективно проникати у щільний г’рунт. Кількість гумусу, що знаходиться у г’рунті, також збільшується разом зі збільшенням розкладу, що є також корисним для росту рослин, посаджених після сидератів.

Сидерати також корисні для запобігання ерозії, боротьби з бур’янами, комахами-шкідниками та хворобами. Глибока корінна система багатьох сидератів робить їх ефективними засобами придушення бур’янів. Сидерати часто стають середовищем як для природних обпилювачів, так і для хижих корисних комах, які дозволяють зменшити кількість інсектицидів в місцях де ростуть покривні культури. Деякі сидерати також корисні в стримуванні хвороб рослин, таких як Verticillium wilt на картоплі. Застосування сидератів в сільському господарстві може значно зменшити, якщо не видалити проблему додаткових продуктів, таких як допоміжні добрива та пестициди.

Співвідношення вуглецю до азоту в рослині є критичним чинником, на який треба звертати увагу, так як воно впливає на вміст корисних речовин у ґрунті та може призвести до нестачі азоту, якщо використовувались невідповідні сидерати. Співвідношення вуглецю до азоту буде розрізнятись від виду до виду, та залежати від віку рослини. Співвідношення означається як C:N. Значення N завжди дорівнює одиниці, в той час як значення вуглецю та вуглеводів виражено в значенні близько 10 та до 90; співвідношення повинно бути менше ніж 30:1. Микориза – це ґрунтовий організм, що взаємодіє з сидератом для утримування атмосферного азоту в г’рунті. Бобові, такі як боби, люцерна, конюшина та люпин, мають кореневі системи багаті на мікоризу, що часто робить їх найкращим джерелом сидерату.

Фекальні маси. Немало утруднень на садовій ділянці викликає утилізація фекалій. Недосвідчені садівники просто виливають вміст вигрібних ям на ділянку під перекопування. Це неприпустимо.Як було сказано вище, фекалії можна додавати в збірний компост або готувати з них окремо фекальний компост.

У фекальній масі в середньому міститься 0,5-0,8% азоту, 0,2-0,4% фосфору (Р2О5), 0,2-0,3% калію (K2О).Краще всього компостувати фекалії з торфом, соломою, іншими рослинними залишками, а при їх недоліку - із землею. На одну частину фекалій беруть не менше двох частин торфу або три-чотири частини соломи і інших рослинних залишків (по вазі). При використанні однієї землі її кількість повинна бути достатньою для поглинання всієї фекальної маси.Компост з фекальних мас характеризується високою якістю, багатий поживними речовинами.

На присадибній ділянці слід обладнати "культурну" убиральню, яка на відміну від звичайної вигрібної ями забезпечує отримання цінного добрива і не має неприємного запаху аміаку. Замість вигрібної ями в ній влаштовується висувний ящик з добре заструганих дощок. Внутрішні стінки ящика просмолюють, до зовнішньої його сторони прикріплюють ручку. Приблизні розміри ящика; висота - 40см, довжина - 70 см, ширина - 40 см. Ящик встановлюється на двох оббитих залізом дошках, по яких він за ручку висувається з убиральні.Дно ящика засипають торфом або землею шаром - 8-10 см. Всередині убиральні встановлюють невелику місткість для торфу або землі. Після кожного користування в ящик висипають 1-2 совки торфу або землі. Ящик очищають щонеділі.Санітарні умови використання компосту вимагають, щоб температура в компості піднялася до 60°С.Фекальну масу відносять до місця зберігання - до компостної купи або неглибокої ями, де вона зберігається до повного перепрівання.З санітарно-гігієнічної точки зору фекальні компости повинні дозрівати не менше року. Цей термін гарантує загибель всіх збудників хвороб і повне зникнення неприємного запаху.