12. Пам’ятки права Литовсько-польської доби(судебник Казимира, литовські статути, устава на волоки).

Судебник 1468 — збірник норм права 15 ст., складений за великого князя литовського Казимира IV Ягеллончика. В оригіналі мав загальноприйняту для тогочасних правових пам'яток назву "Лист". Інша назва - "Судебник" (так називалися підручники права, якими користувалися в судах під час розгляду кримінальних і цивільних справ). Затверджений на Віленському сеймі. Діяв у Великому князівстві Литовському, в українських землях, що входили до його складу, в Аукштайтії і Чорній Русі. Складався зі вступу і 28 артикулів (статей), в яких визначалася система судів, їхня компетенція, а також містилися норми цивільного, кримінального і процесуального права. С. 1468 встановлював порядок захисту маєткових прав, визначав порядок досудового провадження і судового розгляду кримінальних та земельних справ, окреслював види покарань. Згідно з С. кримінальна відповідальність наступала з досягненням 7-річного віку. У ст. 2-8 йдеться про крадіжку і співучасть, у ст. 13-19- про покарання за крадіжку відповідно до розмірів і обтяжуючих обставин. Ст. 9-10 визначають компетенцію державного суду над княжими селянами, а ст. 11-12- компетенцію державних судів над панськими селянами у випадку, коли пани не виконують своїх обов'язків як судді.С. 1468 розрізняв 3 види крадіжок: дрібні крадіжки (вартість вкраденого менше 1/2 рубля), середні - більше вартості 1/2 коня, великі крадіжки - вартість вкраденого становить вартість одного коня. За дрібну крадіжку, вчинену вперше, застосовувалось покарання у формі штрафу, за середню та велику-смертна кара через повішання. Крім крадіжки, С. називає такі види злочинів, як розбій, грабунок (ст. 22), чаклунство (ст. 19). Слідчі дії проводив сам потерпілий (т.зв. "право сліду"). Злочини, пов'язані з самовільною порубкою лісу, розбої, грабунки були підвідомчі королю. Провадити слідство міг воєвода (мав право застосовувати до підозрюваних запобіжний захід -утримання у в'язниці). Ст. 19 допускає застосування тортур щодо осіб звинувачених у крадіжці та чаклунстві. С. містить таке поняття, як співучасть. Співучасниками найчастіше виступали близькі родичі - дружина, діти. Співучасники несли солідарну відповідальність. Вищою судовою інстанцією у всіх справах був король. Основні види покарань - смертна кара через повішання або спалення, штраф.

ЛИТОВСЬКІ СТАТУТИ --- кодекси середньовічного права Великого князівства Литовського, що діяли на захоплених ним українських землях в 16 --- першій пол. 19 ст. Протягом 16 ст. було видано три Литовські статути: 1529 («Старий»), 1566 («Волинський») і 1588 («Новий»). Л. с. використали поточне законодавство, судові постанови, німецьке, польське, римське та звичаєве право Литви, Польщі, України тощо. Норми Л.с. спрямовані на захист приватної власності (особливо земельної), закріплювали станові привілеї землевласників, визначали правові підстави феодальної експлуатації селянства. Так, за Л. с. 1529 мисливський собака оцінювався в два рази дорожче за «мужика тяглого». Найрозробленішим був Л. с. 1588, в якому значною мірою зберігались основні засади давньоруського права. Цей статут, що діяв, зокрема, у Київській, Подільській та Волинській губерніях до 1840, юридичне запровадив кріпосне право на Бращіавщині і Придніпров'ї. Закріплював феодальну власність на землю, передбачаючи і власність на неї селян. Третій статут оформив створення єдиного стану кріпосних селян шляхом злиття закріпачених слуг з ін. розрядами залежних селян. Договори, як правило, укладаються в письмовій формі. Інколи вимагалася їх реєстрація в суді та присутність свідків. Для забезпечення зобов'язань застосовувалася застава. Право спадщини належало синам, дочки могли одержати не більше четвертини майна у вигляді приданого. За вмисні злочини винний відповідав повною мірою. Наприклад, за вмисне вбивство злочинець карався смертю, а з його майна стягувалася т. зв. головщина, також ін. видатки, пов'язані з нанесенням матеріальної шкоди. При необережному вбивстві винний звільнявся від покарання, але зобов'язаний був сплатити родичам убитого годовщину. Суд повинен був враховувати і вік злочинця. Так, не несли кримінального покарання неповнолітні особи (за Статутом 1568 --- які не досягли 14 років, а починаючи з 1580 --- не досягли 16 років). При складній співучасті злочинці поділялися на виконавців, пособників і підбурювачів. Суворе покарання передбачалося за крадіжку: при крадіжці коня або рецедиві передбачалося повішення. Водночас злочин, вчинений шляхтичем, карався легше, ніж такі ж протизаконні дії простої людини. Зокрема, у випадку нанесення ран шляхтичем шляхтичеві винний карався відрубуванням руки. За подібний злочин, вчинений щодо простої людини, винний шляхтич карався грошовим штрафом. Якщо ж простолюдин поранив шляхтича, він підлягав смертній карі.

Одним із актів пограбування, закріпачення селян була “Устава на волоки” (1557 р.) – аграрна реформа, проведена у Литовському князівстві великим князем польським Сигізмундом 2-м Августом. Вона поширюється і на Ковельське староство. Вся земля перемірялася і поділялася на волокі – ділянки площею близько 20-25 гектарів. Кращі землі відводилися під фільварки гірші селянам. За часів Курбського було засновано хотешівський фільварок в урочищи Гора. Так формувалось велике феодальне землеволодіння на нашій території села. На цей момент, з 1588 року 111 Литовський статут остаточно закріпачив селян. Влада феодалів стає необмеженою ніким і нічим, кріпацтво набирає форми рабства. Одночасно польська влада старається поступово витравлювати все українське. Селяни втратили право власності на землю. Наслідком утисків були низка селянських повстань і рух втікачів у подніпровські степи – Дике поле. З другої половини XVI ст. селяни вже масово приєднувались до козаків.