6. Держава антів.

Уперше слов'яни згадуються у працях Тацита, Птоломея (I ст. н.е.) під назвою “венеди”. Розселялися вони у районі Балтійського моря. Пізніше, на середину I тис. н.е. з венедів вирізняються дві групи слов'янського населення - анти і склавіни. Перші заселили територію від Дунаю до витоків Дону і Азовського моря і склали згодом східну гілку слов'янства. Основою господарства антів лишалися землеробство і скотарство. Значного розвитку набули і ремесла - ливарне, ковальське, ювелірне, каменярське. Торгівля з містами - державами Північного Причорномор'я та арабськими країнами. Річка Дніпро, яка протікала через територію антів, була важливим міжнародним торгівельним шляхом. Суспільно-політичний устрій антів мав демократичний характер. На чолі племені стояв князь і старшини, але всі важливі питання вирішувались на народних зборах - віче. Анти часто воювали проти готів, загрожували північним кордонам Візантії по Дунаю. На час небезпеки вони обирали царя («тех»), авторитет яког визнава народ. Таким вождем був Бож, Адагаст, Мусокій. В середині V ст. підкорені гунами анти разом із ними брали активну участь у Балканських війнах. Держава антів проіснувала близько трьох століть (кінець IV - початок VII ст. ) і у 602 році загинула під натиском аварів. Після цього у письмових джерелах анти вже не згадуються. Починаючи з VII ст. у літературі трапляється назва "слов'яни" - людність, яка мешкала на правому березі Дніпра. Незабаром формується понад 10 великих племінних об'єднань східних слов'ян, які заселяли землі нинішніх України, Росії і Білорусі.

7. Писемні джерела з історії кр.

«Повість минулих літ» Нестора 12 ст.. 1110ст. Печерський монастир. Це не 100% документ, так як два рази переписувався і не дійшов оригіналі: 1116р. – монахом Сильвестром, 1118р. невідомим автором пребісником Мстислава Володимировича. 1 частина – Лаврентівський (14 ст.), 2 частина – Єпатівський (15 ст.) – збірники літописів.

Листування монахів «Києво-Печерський патерик». «Слово про закони благодать», «Слово о полку Ігоровим», «Повчання Володимира Мономаха». «Руська правда» Ярослава Мудрого 1015-1016 ст.. «Київські літописи», «Галицько-Волинськи літописи».

8. Теорія утворення Київської Русі.

Спираючись на уривок з «Повість временних літ», ряд німецьких учених, зокрема Готліб Байєр, Міллер та Шльоцер, розвинули так звану норманську теорію. В ній доводилося, що Київську Русь заснували варяги — германо-скандінавська народність, відома на Заході як вікінги, або нормани. Аскольд, Дір=варяги.

Твердження Ломоносова дістали назву антинорманської концепції та поклали початок суперечкам, які тривають і до сьогодні. За документами та знахідками варяги були але пізніше. «Русь» походить від назви славянського племені, яке було на р.Рось (Бцла Церква). Існує ще і хозарська гіпотеза О. Пріцака, згідно з якою поляни є не слов'янами, а різновидом хозарів. За хозарською теорію поляни є не слов'янами, а різно­видом хазарів. Там вод­ночас правили два царі — цар по крові (хакан каган), та його «заступник» (хакан-бек). Тогочасні візантійські та арабські джерела згадують Аскольда з титулом хакана. Антинорманських поглядів уперто трималися такі два провідних українських учених, як Михайло Грушевський та Микола Костомаров. У 30-х роках радянські вчені почали контрнаступ, оголосивши норманську теорію політичне шкідливою, бо в ній заперечується здатність слов'янських народів створити незалежну державу. Антинорманісти стверджували, що Кий запрошував варяг на платну службу(руси або роси), звідки вони асимілювали з українцями. Також не може йти мова про хазарську теорію, так як КР платила полюддя хазарам і було дуже мало знайдено незначних артефактів щодо хазарського впливу.

Що стосується самого слова «Русь», то, як виявляється, ним спочатку називали варягів, потім землі полян у Центральній Україні, а згодом — ту політичну єдність, що стала зватися Київською Руссю. (Слово «Україна» вперше з'являється в літописах у 1187 р. і спочатку вживається як географічне позначення Київського порубіжжя).

Нині існує загальна згода щодо впливу скандинавів на суспільство й культуру східних слов'ян. Мандруючи у складі невеликих ватаг заповзятливих воїнів-купців, варяги швидко засвоювали східнослов'янську мову та культуру й через свою малочисельність навряд чи могли серйозно вплинути на спосіб життя місцевого населення. Проте важко заперечувати участь, ба навіть провідну роль варягів у політичному житті з огляду на те, що всі правителі Києва аж до Святослава, а також їхні дружинники мали скандинавські імена. Варяги відігравали роль каталізатора політичного розвитку завдяки тому, що або підкоряли слов'ян і політичне організовуваній їх, або ж створювали для них загрозу, що змушувала їх краще організовуватися самим. Щоправда, у ряді випадків інтереси східних слов'ян і варягів співпадали. Це. зокрема, стосувалося обмеження впливу хозарів, протистояння нападам кочовиків, забезпечення й охорони дніпровського торговельного шляху на Візантію.