6 Лекц. Нормування якості навколишнього середовища.

1. Стандартизація в галузі охорони повітряного середовища.

2. Нормування домішок в атмосфері.

3. ГДВ та вимоги до них.

4. Поняття про розсіювання викидів в атмосфері.

5. Санітарно – захисні зони підприємства.

6. Нормування якості води у водоймах.

1. Екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов’язкових норм, правил і вимог що до охорони НПС, використання природних ресурсів та гарантування екобезпеки.

Екобезпека – такий стан НПС при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення загрози для здоров’я людини.

Державні стандарти в галузі охорони НПС визначають:

• поняття і терміни;

• режими використання і охорону природних ресурсів;

• методи контролю за станом НПС;

• вимоги що до запобігання шкідливого впливу забруднення НС на здоров’я людини;

• інші питання, пов’язані з охороною НС і використання природних ресурсів.

Система державних стандартів включає в себе такі групи:

• гідросфера;

• атмосфера;

• ґрунти;

• флора;

• фауна;

• надра.

І кожна ця група включає деякі види стандартів:

1. Основні положення.

2. Терміни, визначення, класифікація.

3. Показники якості середовища, параметри викидів, скидів, показники інтенсивності використання природних ресурсів.

4. Правила охорони природи і раціонального використання природних ресурсів.

5. Методи визначення параметрів стану природних об’єктів.

6. Вимоги до засобів контролю і вимірювань стану НПС.

7. Вимоги до пристроїв, споруд по захисту НС.

Ці державні стандарти є обов’язковими для виконання.

Система екобезпеки включає в себе нормативи екобезпеки, до яких відносять:

• ГДК забруднюючих речовин в НПС.

• ГДР (рівні) акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу на НПС.

• ГД вміст ЗР (забруднюючих речовин) в продуктах харчування.

• ГДВ та ГДС (скиди) у НС забруднюючих хімічних речовин.

• Граничні нормативи утворення ЗР, які відводяться у НПС при експлуатації технологічного чи іншого обладнання, споруди, об’єктів.

• Нормативи використання окремих ресурсів, як сировини останнього виробничого процесу.

• Нормативи вмісту ЗР у відпрацьованих пересувних джерел.

Нормативи ГДК забруднюючих речовин у НПС та рівні шкідливих фізичних впливів на нього є єдиним для всієї території України.

Пріоритет обґрунтування ГДК належить радян. вченому проф.. В. Я. Рязанову – в 1971 році ним складено список для 120 речовин. Він обґрунтував критерії шкідливості забруднення:

1. Допустимою є та концентрація, яка не викликає у людини прямої чи не- шкідливої дії, не знижує її працездатності, не впливає на самопочуття і настрій.

2. Звикання до ШР (шкідливі речовини) повинне розцінюватись як несприятливий момент і доказ недопустимості цієї концентрації.

3. Недопустимі такі концентрації, які шкідливо впливають на рослинність, клімат, прозорість атмосфери і побутові умови населення.

2. Основною фізичною характеристикою домішок в атмосфері є їх концентрація – маса речовини в одиниці об’єму при нормальних умовах (мг \ м³).

ГДК- максимальна концентрація домішок в атмосфері в певний проміжок часу, яка періодично, або на протязі життя людини не має негативного впливу на неї і на НС.

Якщо речовина має негативний вплив на НС в менших концентраціях, ніж на організм людини, то при нормуванні виходить з порога дії речовини на НС.

Види ГДК:

1. Максимально разова ГДК (ГДК_max) – концентрація, яка викликає рефлекторні реакції у людини при короткочасній дії на неї – 20 хв. (відчуття запаху, тепла, світлова чутливість).

2. Середньодобова ГДК (ГДК_{С. Д.}) – встановлена для попередження загально токсичного, канцерогенного та ін. впливу на організм людини. Ця ГДК не має шкідливого впливу на людину у разі тривалої дії (24 год.).

Найбільша концентрація (С) кожної шкідливої речовини над поверхнею грунту не повинна перевищувати максимально разової дії ГДК , тобто С ≤ ГДК_{max ,} при тривалості дії не більше 20 хв. якщо час дії ШР більше 20 хв, то С ≤ ГДК_{С. Д.}

При одночасній присутності в атмосфері декількох ШР одно направленої дії , їх сумарна концентрація задовольняється умовою:

С₁ С₂ С_n

─ + ─ + ─ ≤ 1, де С – концентрація речовини.

ГДК₁ ГДК₂ ГДК_n

3. У відповідності з вимогами ГОСТУ 17.2.3.02 – 78 для кожного промислового підприємства встановлюється ГДВ ШР в атмосфері при умові, що викиди ШР від даного джерела забруднення разом з ін. джерелами не створюють наземну концентрацію, що перевищить ГДК.

• При визначенні ГДВ від розрахункового джерела необхідно врахувати їх концентрацію в атмосфері, обумовлену викидами від ін. джерел за умови: С_і + С_ф ≤ ГДК, де С_і – концентрація ШР в наземному шарі повітря; С_ф – фонова концентрація речовини.

• Контроль ГДВ беруть в середньому за добу, місяць, квартал, рік.

• ГДВ встановлюють для кожного джерела викиду.

• Для неорганізованих джерел викидів, а також для сукупності дрібних джерел встановлюють сумарний ГДВ.

• Якщо на певному виробництві ГДВ не може бути досягнуте відразу, то по за домовленістю з комітетом Мінохорони природи можливе поетапне зниження викидів до величини ГДВ. Цей комітет встановлює тривалість кожного етапу.

• Паралельно з цим встановлюють значення – тимчасово погоджувального викиду ТПВ із врахуванням технології даного виробництва.

• ГДВ і ТПВ встановлюють не рідше 1 разу \ рік.

ТПВ – викид забруднюючих речовин у повітрі, що встановлюється на відповідний термін на рівні викидів аналогічних за потужностями і технології до досягнення ГДВ.

ГДВ – науково – технічний норматив, який встановлюється за умови, щоб вміст ЗР в приземному шарі повітря від джерела, або їх сукупності не перевищував норматив якості повітря для населення, тваринного і рослинного світів.

4. Розповсюдження в атмосфері ЗР, котрі викидаються із труб і вентиляційних пристроїв відбуваються за законами турбулентної дифузії.

На процес розсіювання викидів мають вплив:

• стан атмосфери (вітер, вологість, атм. тиск);

• розміщення підприємств і джерел викидів;

• характер місцевості (рівнина, степ, гори, ліс);

• хімічні та фізичні властивості речовини, що викидається;

• висота джерела викиду (за рахунок більш інтенсивного потоку повітряних мас);

• діаметр труби і т. д.

Горизонтальне переміщення домішок визначається в основному швидкістю вітру, а вертикальне – розподілом температури у вертикальному напрямку.

По мірі віддалення від труби у напрямку розповсюдження промислових викидів можна умовно виділити 3 зони забруднення атмосфери:

1. Перекид факела викидів – характеризується невисоким вмістом ШР в приземному шарі атмосфери.

2. Задимлення з максимальним вмістом ШР.

3. Поступове зниження рівня забруднення.

   • 2 – найбільш небезпечна зона для населення. Її розміри залежать від метеоумов.

   • При викидах через високі труби в безвітряних умовах розсіювання ШР здійснюється під дією вертикальних потоків.

   • Великі швидкості вітру сприяють розбавленню шкідливих домішок, що зумовлює зниження їх концентрації у напрямку вітру. На основі цього вводять поняття для джерел викидів – небезпечна швидкість вітру.

   • Швидкість викинутого газу повинна вдвічі перевищувати небезпечну швидкість вітру на рівні горловини труби.

   • Саме ж розсіювання домішок залежить від розмірів частинок; впливу температури на НС (якщо t⁰ НС ▼ із h – повітряний газовий потік ▲, а на його зміну опускаються холодні повітряні маси – ці умови назив. конвективні) (якщо ж t⁰ із h ▲ – з-газоповітряний потік, що має нижчу t⁰ вверх не піднімається, а затухає – це інверсійні умови).

   • Тумани –негативно діють на процес розсіювання викидів. Краплини туману поглинають забруднюючі частинки. В результаті цього концентрація токсичних речовин дуже зростає в шарі туману і зменшується над ним. Розчинення двоокису сірки в краплинах туману призводить до утворення сірчаної кислоти та випадання кислотних опадів.

   • Опади – очищають повітря від домішок. Після тривалих інтенсивних опадів високі концентрації домішок в атмосфері практично не спостерігаються.

   • Сонячна радіація – обумовлює фотохімічні реакції в атмосфері з утворенням вторинних речовин більш токсичних, ніж вихідні продукти, що викидаються джерелами забруднення. Більшість газоподібних домішок, що викидаються в атмосферу знаходяться в відновленій формі, або у вигляді окислів з низьким ступенем окислення, а повертаються на землю сполуками з високим ступенем окислення. Таким чином тропосфера відіграє роль окислювального середовища. В ролі окислювача може бути кисень, озон та ін. саме в цій сфері проходять безперервні процеси, що викликають зміни концентрації домішок в атмосферному повітрі.

5. Важливе місце в системі охорони атмосферного повітря займають роботи планувальної забудови, що дозволяє при постійних викидах знизити вплив забруднення НС на людину. Особливе значення мають взаємне розміщення промислових об’єктів і населених масивів. Площадки для розміщення промислових об’єктів необхідно вибирати із урахуванням: -- аеродинамічної характеристики і рельєфу місцевості (на рівному підвищеному місці із достатнім продуванням вітру);

-- рози вітрів.

Об’єкти, які являються джерелами викидів у НС ШР слід відділити від місць проживання населення С –З З підприєм. Розміри цих зон до межі жилої забудови встановлюють в залежності від:

• потужності підприємства;

• умов здійснення технологічного процесу;

• характеру і кількості викинутих у НС ШР.

Підприємства за санітарними критеріями діляться на 5 класів для яких встановлені розміри:

1кл. – дії на НС – 1000 м (хімічні, нафтопереробні, металургійні з-ди, целюлозно-паперові комбінати);

2кл. – 500 м (цементні, гіпсові, азбестові, вапнякові з-ди);

3 кл. – 300 м (залізобетонні, асфальтобетонні з-ди, ТЕЦ);

4 кл. - 100 м (м \ б, металообробні, ел-монтажні з-ди);

5 кл. – 50 м ( харчова промисловість).

--- Підприємства, що не виділяють в атмосферу ШР, можуть бути розміщені в межах житлових районів.

При наявності несприятливих кліматичних умов С –З З-у можна збільшити в 3 рази, якщо:

1. Розміри зони можуть бути зменшенні при: - зміні технології;

-вдосконаленні технологічного процесу;

- впровадженню високоефективних і

надійних в експлуатації споруд.

2. С – З З не можна розглядати як резервну територію підприємства і використовувати під розширення промислової діяльності.

3. На території С –З З можна розміщувати об’єкти нижчого класу шкідливості, ніж саме ви-во: гаражі, склади, медпункт, їдальня, депо, адміністративний корпус...

4. Територія С –З З із сторони житлового масиву повинна бути засаджена – не менше 10 м, а при ширині зони 100 м- не менше 20 м.

5. На території С –З З не можна розміщувати: дитсадки, парки відпочинку, дит. майданчики, навчальні заклади, заклади громадського харчування, профілакторії, розважальні заклади тощо.

6. Нормування якості води рік, озер, водосховищ проводять відповідно до санітарних правил і норм охорони поверхневих вод від забруднення.

--- Згідно документації розрізняють 2 категорії водойм:

1. – водойми питного і культурно побутового призначення.

2. – водойми рибогосподарського призначення.

--- Склад і властивості води в об’єктах 1 категорії повинні відповідати нормам на відстані 1 км вище по течії, в непроточних водоймах – в радіусі 1 км від пункту водокористування.

--- Склад і властивості води в об’єктах 2 категорії повинні відповідати нормам в місцях випуску стічних вод при наявності течії, а при її відсутності – не далі, ніж на 500 м від місця випуску.

--- Правила встановлюють нормативні значення для таких параметрів води:

• вміст плаваючих домішок і завислих речовин;

• запах;

• присмак;

• забарвлення і температура води;

• значення pH;

• склад і концентрація мінеральних домішок і розчиненого у воді кисню;

• біологічна необхідність води в кисні;

• склад ГДК отруйних і ШР і хвороботворних мікроорганізмів.

--- Шкідливі та отруйні речовини різні за складом, тому їх нормують за принципом лімітую чого показника шкідливості – найбільш ймовірна шкідлива для кожної речовини. При нормальній якості води у водах 1-ої категорії використовують 3 види лімітую чого показника шкідливості:

1. санітарно – токсичний;

2. загально санітарний;

3. органолептичний.

Для водойм 2-ої категорії крім цих 3-х ще + 4. токсикологічний

--- нормами встановлено ГДК більше 400 ШР у водоймах 1 категорії, а також більше 100 ШР – для водойм 2-ої категорії. ГДК у водоймах 2-ої категорії як правило менші, ніж 1-ої, тому що 1 категорія проходить перед вживанням додаткове очищення.

--- Підприємство веде контроль за якістю води, тому і здійснює технічні та ін. заходи для запобігання забруднення.

--- Щоб гарантувати якість води для кожного підприємства встановлюють ГДС (скид).

ГДС – маса ШР в стічних водах, що є максимально допустимою встановленим режимом в даному пункті водного об’єкту за одиницю часу з метою забезпечення нормальної якості води в контрольному пункті.

--- При надходженні декількох речовин з однаковим лімітуючим показником шкідливості сума відношень фактичних концентрацій цих речовин і відповідність ГДК повинна перевищувати 1.

--- Речовини, що знаходяться в стоках здатні окислюватись, що пов’язано з споживанням розчиненого у воді кисню. Нестача кисню – веде до явища автофікації.