1. Мета та завдання курсової роботи (кр).

Курсова робота є завершальним етапом вивчення курсу “В’яжучі речовини”. При виконанні курсової роботи студент розширює, систематизує, закріплює теоретичні знання, одержані при вивченні спеціальності, а також оволодіває навичками самостійного розв’язання інженерних задач.

Працюючи над курсовою роботою, студент користується технічною літературою, нормами проектування, каталогами, довідниками, стандартами, тощо.

Студент є автором курсової роботи, обґрунтовує прийняті ним технічні розв`язки та правильність розрахунків і компонування обладнання та відстоює їх під час захисту курсової роботи.

2. Завдання на проектування.

Курсова робота виконується за індивідуальним завданням. Видається завдання курсової роботи викладачем кафедри. Основна увага приділяється технологічним розрахункам, вибору та компонуванню обладнання, використовуючи нововведення в технології виробництва в’яжучих речовин.

Завдання на проектування містить:

1. Вид в’яжучого.

2. Продуктивність заводу.

3. Характеристика сировинних матеріалів.

4. Вид палива.

5. Необхідні додаткові вказівки про використання тих чи інших технологічних схем, обладнання, тощо.

Підготовлений фахівець повинен вміти:

• застосовувати практично одержані знання в області проектування заводу з виробництва в’яжучих речовин;

• користуватись стандартами та питанням економічної доцільності при прийнятті рішень використання технології виробництва в’яжучих речовин враховувати ефективність з точки зору останніх наукових досягнень, використовуючи безвідпадкові, ресурсозберігаючі та паливно-енергетичні .

3. Об’єм і структура курсової роботи.

Курсова робота включає розрахунково-пояснювальну записку об’ємом 30 сторінок рукописного тексту і графічну частину, виконану на 1-2 листах формату А-2 (407х283 мм). Пояснювальна записка повинна містити такі розділи:

• вступ;

• характеристика продукції;

• характеристика сировинних матеріалів;

• вибір і обґрунтування способу виробництва;

• обґрунтування та опис технологічної схеми виробництва

• розрахунок сировинної суміші;

• розрахунок матеріального балансу;

• вибір і обґрунтування сировинної суміші;

• вибір і розрахунок обладнання;

• контроль виробництва;

• охорона праці та техніки безпеки;

• охорона навколишнього середовища;

• висновки;

• список використаної літератури.

Графічна частина виконується на основі технологічних розрахунків, підібраного обладнання та нормативної літератури і містить план розрізу цеху з зображенням на них всього технологічного обладнання із вказанням габаритних розмірів.

Розріз цеху виконується переважно в масштабі 1:100, а план розміщення обладнання – 1:200.

Специфікація обладнання наводиться як додаток до пояснювальної записки.

4.Порядок оформлення пояснювальної записки та графічної частини.

Пояснювальна записка до курсової роботи повинна виконана акуратно та грамотно з одного боку білого аркушу формату А-4 (210х237 мм) з полями: з лівого боку – 25 мм, з правого боку - 10 мм, зверху - 25 мм, знизу - 15мм. На сторінках, де починаються розділи або на яких пишуть завдання, зміст, вступ, висновки, список літератури, тощо, розмір верхнього поля збільшують до 40 мм.

Всі аркуші текстової частини повинні мати наскрізну нумерацію, починаючи від титульної сторінки і до використаної літератури. На титульній сторінці номер не вказується, а на всіх решта сторінках номер проставляється в центрі.

Розділи нумеруються арабськими цифрами у всій записці. Першим розділом є вступ. Підрозділи також нумеруються арабськими цифрами в межах кожного розділу, наприклад: 2.1 (перший пункт другого розділу).

Всі ілюстрації/ схеми, креслення, тощо/ називаються рисунками. Їх нумерують послідовно в межах розділу арабськими цифрами, наприклад: рис.3.1 - перший рисунок третього розділу. Розміщують рисунки відразу після посилання на них в тексті. Під малюнком повинен бути змістовний підпис, що пишеться в одній строчці з номером. Наприклад: “Рис. 3.2 Технологічна схема приготування сировинної суміші”.

Таблиці нумерують в межах розділу (глави) арабськими цифрами. Слово “Таблиця” пишеться після згадування про неї в тексті, з правого боку аркушу. Заголовок таблиці розташовують під словом “Таблиця”.

Наприклад: Таблиця 3.3 Хімічний склад сировинних компонентів.

При подальшому посиланні на цю таблицю пишуть скорочено: “Табл. 3.3”, наприклад: “Хімічний склад глини наведений в табл.3.3” або див. “табл.3.3”.

Список літератури починають з заголовка “Література”, який не нумерують. Джерела у списку літератури нумерують за порядком наведення їх у тексті. Порядковий номер означає джерело, на яке посилаються в тексті. Після номера джерела ставлять крапку та назву джерела наводиться мовою оригіналу.

Наприклад:

1. Пащенко О.О., Сербин В.П., Старчевская О.О. В`яжучі матеріали.- К.: Вища шк., 1995.- 416 с.

2. Волженский А.В.Минеральные вяжущие вещества.- М.:Высш шк. 1986.-386 с.

В тексті літературні джерела вказують в квадратних дужках, тобто [1], [8].

Додатки. Ілюстраційний матеріал, таблиці, специфікації обладнання подаються у вигляді додатків, як продовження пояснювальної записки.

Кожен додаток розташовують на певному аркуші. Якщо додатків кілька, їх нумерують. Напис “Додаток 1” розміщують в правому верхньому куті аркуша.

Графічна частина виконується на листах формату А-2. В правому нижньому куті листа ставиться штамп.

Зміст пояснювальної записки

1. Вступ

У вступі слід дати огляд розвитку та перспективи виробництва даної зв’язної речовини та її значення в народному господарстві України, обґрунтувати доцільність будівництва цеху у вказаному регіоні/ або необхідність розширення чи реконструкції сировинних цехів діючих заводів.

2. Характеристика продукції

В цьому розділі необхідно дати повну характеристику відповідно до заданого виду продукції: хімічний та мінералогічний склад, властивості, вимоги діючих нормативних документів до даного виду зв’язної речовини, область застосування, тощо.

3. Характеристика сировинних матеріалів

Відповідно до прийнятого виду продукції, вибирають сировинні матеріали, які необхідно подати у вигляді таблиці їх якісна та кількісна характеристика (хімічний склад та фізичні властивості, вологість), описати, користуючись довідниковою літературою або даними діючих заводів.

Оцінка якості сировини визначається за двома ознаками: однорідністю за хімічним складом та фізичними властивостями. З фізичних властивостей найбільш важливі наступні: вологість, гранулометричний склад м`яких порід, міцність, твердість, абразивність, здатність до розмелювання твердих порід, а також мінеральний склад та структура, наявність домішок та інших включень.

Таблиця 3.1 Характеристика сировинних матеріалів

Назва сировинного компоненту	Хімічний склад, мас. %						Вологість, в %
	CaO	Al2O3	SiO2	Fe2O3	SO3*	MgO
Вапняк	54,15	1,15	0,69	0,52	0,12	0,49	5,2
Глина	2,71	14,98	73,79	3,65	0,29	1,75	15,0
Піритні недогарки	2,10	1,44	13,94	78,40	3,10	0,22	4,5
Гіпсовий камінь	32,5	0,18	0,36	0,36	46,1	0,21	6,2

В даному розділі необхідно також навести характеристику коригуючих та активних мінеральних додатків, інтенсифікаторів розмелення та палива.