1.2. Зміна ролі письма у навчанні іноземної мови.
Прихильники комунікативного підходу спочатку розглядали писемне мовлення лише як засіб навчання говоріння, аудіювання, читання, що зумовлено специфікою цього виду мовленнєвої діяльності та меншим розповсюдженням його в побуті порівняно з усним мовленням, і обмежували формування комунікативної компетенції учнів написанням листа другу із-за кордону.
Значення писемного мовлення у світовій методичній науці зросло в середині 80-х років XX ст., спочатку в методиці навчання рідних мов, потім — іноземних. Це обумовлено не тільки новими даними лінгвістики, психології та психолінгвістики, а й зміною в суспільстві, засобів масової комунікації. З появою комп'ютера, телефаксу та електронної пошти писемне мовлення стало більш актуальним засобом спілкування людства.
В методичній літературі існують різні підходи до трактування терміну «письмо».
|
|
У вузькому значенні |
- це техніка використання графічної та орфографічної систем мови як знакових систем фіксації мовлення, що уможливлюють передавання інформації на відстані і закріплення її в часі. |
У широкому значенні |
- це специфічний, активний, продуктивний вид мовленнєвої діяльності, який передбачає уміння кодувати інформацію з урахуванням графічного каналу зв'язку; - спосіб формування і формулювання думки в письмових мовних знаках. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
||
ідходи
до ролі П і ПМ у навчанні іноземної
мови:
исемне
мовлення сприяє:
Письмо супроводжує процеси навчання аудіювання, говоріння та читання, дає змогу залучати до роботи одночасно всіх учнів класу, дає змогу здійснювати індивідуальний контроль їх навичок та вмінь, учить самоконтролю і самокорекції.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Уміння писати формується поступово протягом усього шкільного курсу паралельно з вивченням граматичних одиниць і супроводжує писемне мовлення як вид мовленнєвої діяльності і інші види МД в якості засобу контролю і опори при монологічному говорінні.