95Сформулюйте теорію граничної корисності.

Критерієм цінності товару, згідно з теорією граничної корисності, є ступінь його корисності для споживача. Цей напрям економічної теорії виник в останній третині XIX ст. Найвідомішими його представниками були У. Джеванс, А. Маршалл, К. Мснгер, Ф. Візер, О. Бем-Баверк, Д. Кларк.

Головна ідея такого підходу полягає у тому, що розуміння вартості як витрат (праці, землі, капіталу) є неприйнятним, оскільки при цьому не враховується корисність товару. Згідно з цієї теорією вартість визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага. Якщо існує достатня кількість блага (наприклад, вода), то якою б не була його сукупна корисність, корисність останньої одиниці дорівнюватиме нулю. Оскільки немає значення, яку саме одиницю вважати останньою, то нулю дорівнюватиме будь-яка одиниця цього блага. І навпаки, якщо сукупна корисність усіх наявних благ (наприклад, діамантів) не надто велика, то їхня обмежена кількість робить цінність граничного (останнього) екземпляра дуже високою. Таким чином, останній екземпляр певного блага, що задовольняє «граничну потребу», має граничну корисність, яка визначає ринкову цінність цього блага.

У правильності теорії граничної корисності можна переконатися на прикладі явища дефіциту. Цінність речі, виробленої з тими самими витратами, що й інші блага, підвищуватиметься залежно від суспільної потреби в ній. Перевищення попиту над пропозицією сприятиме зростанню ціни над вартістю, і навпаки.

97 Сформулюйте закони грошового обігу.

Закони грошового обігу — загальні економічні закони, які діють у кількох формаціях і виражають внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між кількістю необхідних для обігу грошей, цінами товарів, що підлягають реалізації, і вартістю грошей.

Оскільки існують різні форми грошей та виконуваних ними функцій, то відповідно розрізняють і певні типи законів грошового обігу. З урахуванням виконуваних повноцінними грошима функцій міри вартості і засобу обігу за умов металевого грошового обігу і насамперед золотого монометалізму (коли кількість грошей стихійно пристосовувалась до вимог товарного обігу) закон грошового обігу в абстрактній формі виражався формулою:

де Кn - кількість необхідних для товарного обігу дійсних грошей у році; СЦ — сума цін товарів; О — середнє число обертів за рік кожної грошової одиниці.

В західній економічній літературі закони грошового обігу в абстрактній формі визначаються також запропонованою І. Фішером формулою:

де Р — рівень цін; Q — обсяг виробництва; О — швидкість обороту грошової одиниці. Символ Q викликає заперечення, оскільки не весь обсяг вироблених за певний час товарів підлягає продажу. Вимагає уточнення і показник "обсяг виробництва", який може однаково стосуватися виробництва промислової продукції, національного доходу та інших агрегатних величин. Тому доцільніше замість нього використовувати показник "обсяг товарів, які підлягають реалізації". Фактори "кількість товарів, які підлягають реалізації" та "рівень цін" слід виразити поняттям "сума товарних цін".

Другий закон кількості грошей в обігу пов'язаний з виконанням грошима функції платежу, появою кредитних грошей, з обігом платіжних засобів. У ньому якісна характеристика законів грошового обігу комплексно модифікується і набуває вигляду:

Обіг платіжних засобів сприяє значній економії грошей шляхом зарахування взаємних платіжних зобов'язань, тобто безготівкових розрахунків. Це зумовлено тим, що швидкість обігу грошей у функції платіжного засобу (вексель, банкнота) визначають ступінь концентрації платежів, одночасність їх здійснення, можливість за рахунок поточних надходжень забезпечувати їх взаємну компенсацію. Система взаємного погашення платежів найповніше втілена у розвитку клірингу (англ. clearing — очищувати), тобто взаєморозрахунку (внутрішнього та міжнародного). Прискоренню обігу платіжних засобів сприяла комп'ютеризація.

Така закономірність визначає швидкість обігу грошей при виконанні функції засобу платежу. При виконанні грошима функції засобу обігу дія закономірності інша — швидкість обігу грошей у такому разі визначається швидкістю переходу товарів (а значить і грошей) з одних рук в інші при обслуговуванні актів купівлі-продажу. Одночасність цих актів уповільнює обіг грошей і призводить до збільшення маси грошей в обігу.