1.4.3. Периферійні пристрої : пристрої введення-виведення інформації

Пристрої введення інформації

Пристрої введення інформації — це пристрої комп'ютера, призначені для передаван­ня інформації від користувача комп'ютеру.

З часів створення комп'ютерів до 90-х років минулого сторіччя користувач міг вводити в комп'ютер тільки текстову інформацію за допомогою пультів (прообразів сучасних клавіа­тур), перфокарт (аркушів паперу з отворами) та перфострічок. Перфокарти були в той час основним засобом введення програм у комп'ютер, тому що швидкість зчитування інформації з них у сотні разів перевищувала швидкість введення з клавіатури.

У сучасних комп'ютерах користувач має змогу вводити в комп'ютер інформацію будь-якого виду: текстову, числову, графічну, звукову.

Клавіатура призначена для введення до комп'ютера текстової інформації (літер, цифр, розділових знаків) та керування його роботою.

Зазвичай клавіатура стаціонарного ПК — це самостійний конструктивний блок. У пе­реносних ПК клавіатура входить до складу корпуса; кількість її клавіш значно менша, ніж у стаціонарного.

Клавіатури мають по 101 — 104 клавіші, які розміщені за стандартом QWERTY (у верхньо­му лівому куті літерної частини клавіатури містяться клавіші "Q", "W", "Е", "R", "T", "Y"). Розріз­няють їх лише за незначними варіаціями розташування і форми деяких службових клавіш, а також особливостями, зумовленими мовою, що використовується.

За своїм призначенням всі клавіші умовно поділяють на чотири групи:

• алфавітно-цифрові і знакові клавіші;

• функціональні клавіші;

• службові клавіші;

• допоміжна (або мала цифрова) клавіатура.

Ця класифікація умовна, тому що залежно від програми, яка виконується, одна й та сама клавіша може здійснювати і функціональні, і службові обов'язки. Кожний про­грамний продукт, як правило, супроводжується поясненням призначення основних фун­кцій клавіш.

Алфавітно-цифрові і знакові клавіші призначаються для введення латинських літер від А до Z, символів українського алфавіту (А—Я), цифр (0 — 9), розділових знаків (,.- ! ? : ; 3 " " ), службових символів (+-#$%& *). Серед клавіш цієї групи є і клаві­ша проміжку (англ. Space bar), яка розташована у нижньому рядку клавіатури. Вона призначена для введення проміжку між символами. При цьому курсор переміщується на один символ праворуч.

Для введення великих літер або символів, що знаходяться у верхньому регістрі призначена клавіша "Shift".

Для введення тексту, який складається з великих літер, можна натиснути клавішу ~~l "Caps Lock" (від англ. Caps Lock — фіксація верхнього регістра). При цьому підсвічується відповідний індикатор у правому верхньому куті клавіатури. Повторне натискання на цю ж саму клавішу призводить до переходу в режим введення малих літер.

Другу групу клавіш складають 12 функціональних клавіш — від "F1" до "F12". Ці клавіші призначені для виконання певних функцій, які залежать від конкретної програми. Третя група клавіш містить службові клавіші: "Enter", "Tab", "Esc", "Delete", "Insert", кла­віші управління курсором "←", "↑, "→","↓", "Home", "End", "PgUp", "PgDn".

Клавіша "Enter" (англ. enter — ввести, увійти) призначена для завершення введення ко­манди. Натискування на цю клавішу може сприйматися і як вказівка виконувати команду. У текстових редакторах "Enter" може означати перехід на наступний рядок або абзац тексту.

Клавіша "Tab" (табуляція) при редагуванні текстів використовується для швидкого переміщення на екрані — не на одну позицію, а на певну відстань.

Клавіша "Esc" (від англ. escape — відміна) зазвичай використовується для відміни пе­вної дії, виходу з режиму виконання програми тощо.

Клавіша "Delete" використовується для вилучення символу, який знаходиться під кур­сором або праворуч від нього.

Клавіша "<— Backspace" розташовується над клавішею "Enter" і призначена для вилу­чення символу, що знаходиться ліворуч від курсору.

Клавіша "Insert" призначена для переключення між режимами вставки і заміщення при введенні текстової інформації.

Натискування на клавіші управління курсором призводить до переміщення курсору у відповідному напрямку: ліворуч, вгору, праворуч, вниз, на початок і кінець рядка, сторінку вверх, сторінку вниз відповідно.

Клавіші "Ctrl" (читається "контрол" від англ. control — управління), Shift (від англ. shift— зсув, переміщення) і "Alt" (читається "алт" від англ. alternate — інший, додатковий) називаються управляючими і використовуються для зміни призначення інших клавіш. На­приклад, для виходу з програм часто використовуються "Alt + X", "Ctrl + Q", "Alt + F4". Комбінація "Ctrl + Alt + Delete" призводить до перевантаження персонального комп'ютера, а "Ctrl + Pause" завершує виконання поточної програми.

Клавіша "PrintScreen" (від англ. print — друкувати, screen — екран) виконує друку­вання поточного текстового екрана (у DOS) або зберігає у буфері обміну графічну копію екрана (у Windows).

Клавіша "Pause" (від англ. pause — пауза, робити зупинку) призначена для тимчасового припинення виконання програми. Для продовження виконання треба натиснути на будь-яку клавішу.

Клавіша "ScrollLock" (від англ. scrolling — прокрутка, lock — фіксація) — у деяких програмах використовується для включення або виключення режиму вертикального про­кручування інформації на екрані.

Четверта група клавіш — це допоміжна клавіатура. Вона містить деякі дублюючі кла­віші для набору цифр, знаків арифметичних операцій, для управління курсором. Перехід до режиму введення цифр здійснюється при натисканні на клавішу "NumLock" (від англ. Number Lock — фіксація цифр). При цьому підсвічується відповідний індикатор у правому куті клавіатури (ліворуч від індикатора "CapsLock"). Повторне натискання на цю клавішу переводить клавіші допоміжної клавіатури у режим управління курсором.

Маніпулятор "миша" — це пристрій, за допомогою якого користувач керує позиці­єю курсору на екрані монітора та обирає об'єкти для роботи.

Миша містить всередині кульку, яка може обертатися у різних напрямках. При пере­міщенні миші по поверхні стола чи планшета курсор відповідно переміщується по екрану. Миші, що використовуються для роботи з програмами фірми Microsoft, є двокнопковими. Програми, розраховані на комп'ютери типу Apple, потребують мишу з однією кнопкою. Рані­ше використовувалися миші з трьома кнопками, існувала навіть миша з 41 кнопкою, яка призначалась спеціально для комп'ютерних систем креслення.

Джойстик (від англ. joy — радість, stick — палка) — це пристрій, який використову­ється в комп'ютерних іграх. Джойстик має вигляд рукоятки з кнопками (для "пострілу", "стрибка" тощо), при обертанні якої курсор переміщується на екрані.

Сканер — це пристрій, для введення в комп'ютер чорно-білого або кольорового пів-тонового зображення, графічної та текстової інформації. За допомогою спеціального програ­много забезпечення можна розпізнавати текст, введений за допомогою сканера, і це дає змогу швидко переносити у комп'ютер надрукований (на принтері, друкарській машинці, а іноді — навіть рукописний) текст. Введена інформація може оброблятися за допомогою графічних або текстових редакторів, зберігатися, виводитися на друк тощо.

Основними показниками сканерів є глибина кольору та оптична роздільна здатність. Глибина кольору — це обсяг пам'яті (звичайно в бітах), який відводиться для кодування кольорової палітри.

Оптична розподільна здатність вимірюється кількістю точок, які містяться в одному дюймі, від оптичної здатності напряму залежить якість зображення. Одиниця виміру оптичної здатності називається "dpi" (від англ. Dot Per Inch — кількість точок на одному дюймі).

Зараз існують сканери ручні, сторінкові (листові), барабанні, планшетні і проекційні. Крім цих видів, активно розвиваються і спеціальні ручні сканери, які вводять текст ряд­ками.

Мікрофон — це пристрій для введення звукової інформації. Мікрофон підключається до звукової плати, яка вмонтовується в системний блок.

Пристрої виведення інформації

Пристрої виведення інформації — це пристрої комп'ютера, призначені для переда­вання інформації від комп'ютера до користувача.

З часів створення комп'ютерів до 60-х років минулого сторіччя користувач міг отри­мувати від комп'ютера лише текстову інформацію, яка виводилася на папір. У сучасних комп'ютерах користувач має змогу одержувати від комп'ютера інформацію будь-якого виду: числову, текстову, графічну та звукову.

Монітор (дисплей) комп'ютера — це пристрій, призначений для відображення тексто­вої або графічної інформації.

У текстовому режимі екран монітора умовно поділяється на окремі ділянки - — зна-комісця (найчастіше - - на 25 рядків по 80 символів у кожному). Поточне місце екрана, тобто місце, куди буде виводитися черговий символ, помічається курсором.

У графічному режимі на екран виводиться будь-яке зображення — текст, малюнки, графіки тощо. В цьому режимі екран монітора складається з окремих точок — пікселів (від англ. picture element —. елемент зображення), кожному з яких можна надати певного кольору. Кількість точок по горизонталі й вертикалі, яку монітор здатний відтворити чітко і розділь­но, називається його роздільною здатністю. Наприклад, вираз "роздільна здатність 800 х 600" означає, що монітор може виводити 600 горизонтальних рядків по 800 точок у кожному. Якість зображення безпосередньо залежить від розподільної здатності монітора. Відстань між двома точками (пікселями) на екрані називається розміром зерна монітора і визначає щіль­ність їх розташування. Чим менший розмір зерна, тим кращі чіткість та якість зображен­ня. У сучасних моніторах розмір зерна дорівнює від 0,31 мм до 0,21 мм. Для задовільної яко­сті зображення в режимі 800 ^х 600 на 15-дюймовому моніторі достатньо обмежитись розмі­ром зерна 0,28 мм.

Розмір екрана вимірюється по діагоналі у дюймах. Використовуються монітори розмі­ром 14", 15", 17", 19", 20", 21", 24".

Принтери та плоттери — це пристрої для виведення на папір символьної та гра­фічної інформації.

Серед багатьох моделей принтерів, як правило, використовуються три види — мат­ричні, струменеві та лазерні.

Друкування за допомогою матричного принтера здійснюється таким чином. Голо­вним вузлом матричного принтера є друкарська голівка з тонкими металевими стрижнями (голками), розміщеними у вертикальній площині перпендикулярно до паперу. Рухається вона вздовж рядка, який друкується, а стрижні у потрібний момент ударяють по паперу через фарбувальну стрічку і залишають на ньому відбитки — крапки. Так формується повне зображення. Чим більше голок на друкувальній голівці, тим більше формується точок на па­пері, тобто тим краща якість друку. У дешевих моделях принтерів використовується друкарська голівка з 9 стрижнями. Якість друку при цьому посередня. Більш якісний і швидкий друк забезпечують принтери з 24 друкарськими голками. Швидкість друкуван­ня матричними принтерами - - від 10 до 60 с на сторінку в текстових режимах. Швид­кість друкування в графічних режимах відчутно нижча.

У струменевих принтерах зображення формується мікрокраплями спеціального чорнила, що викидаються на папір через мініатюрні сопла. Швидкодія та якість друку за

допомогою струменевих принтерів вища, ніж матричних. Розповсюдження дістали кольо­рові струменеві принтери, які забезпечують якісний друк будь-яких кольорових текстів і зображень.

Найбільш швидке і якісне друкування забезпечують лазерні принтери, у яких зо­браження створюється лазерним променем на світлочутливому барабані, що знаходиться всередині принтера. Там, де промінь підсвічує поверхню барабана, виникає електричний заряд, який притягує сухі частки фарби-тонера. Коли барабан торкається паперу, тонер переводиться на папір. Потім тонер плавиться нагріванням і фіксується на папері.

Плоттери (від англ. plot — креслити), або графопобудувачі призначені для дру­кування будь-яких складних графічних зображень великих форматів. Використовуються вони у галузях, де необхідне виготовлення креслень, схем, графіків, карт, діаграм.

Звукова плата — це пристрій комп'ютера, який забезпечує введення та виведення звукової інформації. Звукова плата вмонтовується в системний блок та виконує операції, пов'язані з перетворенням звукової інформації на цифрову та навпаки. До звукової плати для виведення звуку можна підключати колонки або навушники, а для введення -- мікро­фон. Основним параметром звукової плати є розрядність, що визначає кількість бітів, які використовуються при опрацюванні звукових сигналів. Нині найбільш популярні 32-та 64-розрядні плати.

Пристрої для організації комп'ютерного зв'язку

При фізичному з'єднанні двох або більше комп'ютерів виникає комп'ютерна ме­режа.

Комп'ютерна мережа — це сукупність комп'ютерів, які поєднані лініями зв'язку, оснащені комунікаційними пристроями та відповідним програмним забезпеченням. Комп'ютерна мережа забезпечує користувачів засобами обміну інформацією і колективно­го використання її апаратних, програмних та інформаційних ресурсів.

Комп'ютерні мережі можна класифікувати за територіальним розподілом. При цьому розрізняють глобальні, регіональні та локальні мережі.

Локальні мережі (LAN — Local Area Network) поєднують групи невіддалених ком­п'ютерів. Такі мережі звичайно сполучають абонентів одного або кількох сусідніх буді­вель одного підприємства, установи та включають, як правило, декілька десятків ком­п'ютерів. Для організації локальної мережі кожний комп'ютер повинен мати мережеву плату (через яку і відбувається обмін даними) та відповідне програмне забезпечення. Ло­кальні мережі набули дуже великого поширення, оскільки 80 — 90% інформації цирку­лює поблизу місць її появи і тільки 20 — 10% пов'язані із зовнішніми взаємодіями. Такі мережі можуть мати будь-яку структуру, але найчастіше комп'ютери тут сполучаються єдиним високошвидкісним каналом передавання даних, що є головною відмітною рисою локальних мереж.

Регіональні мережі об'єднують користувачів міст, областей, невеликих країн. Як канали зв'язку в них найчастіше застосовують телефонні лінії. Відстані між вузлами ме­режі становлять 10 — 1000 км.

Глобальні мережі (WAN — Wide Area Network) — це мережі, які поєднують ло­кальні мережі та комп'ютери, що знаходяться на великій відстані один від одного, тобто об'єднують користувачів, розташованих в різних частинах світу. У них часто використо­вуються супутникові канали зв'язку, що дають змогу сполучати вузли мережі зв'язку та комп'ютери, які розташовані на відстані 10 — 15 км один від одного.

Модем (скорочення від Модулятор-Демодулятор) — це пристрій для перетворення телефонних сигналів на цифрові комп'ютерні та навпаки.

Конструктивно існує два види модемів: зовнішні та внутрішні. Внутрішні модеми виконуються у вигляді плати та вмонтовуються у системний блок комп'ютера (в один із слотів розширення). Зовнішні модеми підключаються через один із комунікаційних по­ртів, мають окремий корпус і власний блок живлення.

Основною характеристикою модему є швидкість передавання даних. Вона вимірю­ється у бітах за секунду, у сучасних модемах швидкість варіюється від 33 000 до 115 000 біт/с.