4. Адміністративно-територіальна система та судоустрій.

Десятинна система здійснювалася управителями територій:

• Київські князі ставили у центрах васальних князівств свої гарнізони: тисячі, в менших містах – сотні, десятки.

• Тисяцькі, соцькі, десятники виконували крім військових, адміністративні, судові, фінансові й інші функції.

• З розвитком феодалізму – двірсько-вотчинна система;

• Різниці між органами державного управління й управлінням особистими справами князя не існувало.

• Центральні управлінські функції здійснювали особи з оточення князя та його особисті слуги.

• На місцевому рівні владні функції виконували воєводи, посадники, волостелі, старости. Не утримувалися з центру, а використовували на свої потреби частину податків (система кормління).

Судові органи: світські і церковні суди

• До світських судів належать суди княжі, князівської адміністрації, вічові, доменіальні (вотчинні), громадський суд – суд общини (верви).

• Процесуальні особи у княжому суді: „ябедник” (обвинувач), „метальник” (писар), „істці” (слідчі), „старці” (представники громадськості)

• До церковних судів підлягали церковні люди (залежне від монастирського населення) і духовенство.

Функції суддів виконували архімандрити, архієпископи, єпископи, митрополит.

Завдання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте суспільний лад Київської Русі

2. Дайте загальну характеристику державного устрою Київської Русі.

3. Охарактеризуйте систему судових органів Київської Русі.

Тема: 6. Джерела та характерні риси права Київської Русі

План

1. Основні джерела права

2. „Руська правда” – походження та основні редакції.

3. Основні риси права Київської Русі.

Література:

[1] ст. 36-44; [3] ст. 42-58; [4] ст. 71-92; [9] ст. 22-29

1. Основні джерела права.

Джерело права - це (засіб), спосіб існування і вираження правових норм як певних установок у поведінці людей, що характеризуються владністю і підтримуються державним примусом.

Традиційно в системі джерел права виділяють нормативний акт, правовий звичай, релігійно-правові норми, судовий прецендент, адміністративний прецендент, юридичний договір і міжнародні правові акти.

Основним джерелом права в Україні є нормативно-правовий акт (закон).

Основними джерелами давньоруського права були:

• звичаєве неписане право, в основі якого лежав правовий звичай;

• міжнародні договори з греками, договори князів між собою, договори князів з народом і дружиною;

• княжі устави та уроки;

• церковні устави;

• рецепція візантійського права, яка позначилася, головним чином на церковному законодавстві;

„Руська правда” – перший кодифікаційний збірник правових норм Київської Русі, який поклав початок формуванню інституту права.

2. „Руська правда” – походження та основні редакції

Руську правду було відкрито відомим російським істориком Татіщевим у 18 ст.

Найважливішою пам’яткою давньоруського права справедливо вважається „Руська правда”, в якій вміщено давні норми звичаєвого права та „княжі устави” (термін „правда” тут означає закон).

Оригінал „Руська правда” не зберігся. До наших часів дійшли численні (близько 106, а за деякими даними майже 300) списки „Руська правда”, складені у ХІ-ХІІІ ст. Списки називали за іменем їх власника або за місцем знаходження: Синодальний (бібліотека Синоду), Троїцький (Троїце – Сергієва Лавра), Академічний (бібліотека Академій наук), Карамзінський (вперше відкритий Карамзіним) тощо.

„Руська Правда” має три редакції – коротку, розширену та скорочену, в кожній з яких відображені певні періоди розвитку феодалізму в Київській Русі.

Коротка редакція „Руська Правда” – найдавніша (ХІ ст). Вона складається з „Правда Ярослава” (або „Найдавнішої Правди”, статті 1-18), „Правди Ярославичів” (або Уставу (статуту) Ярославичів”, ст. 19-41), „Покону вирного” („покон” – визначена міра покарання, „закон” у юридичному значенні) (ст 42) та „Уроку мостникам (ст. 43).

У Правді Ярослава подано найстарішу норму про порядок кровної помсти. Предметом правового захисту виступає життя та тілесна недоторканість феодальних і князівських дружинників, вона регулювала питання власності, володіння, спадкоємства.

Дослідники вважають, що сини Ярослава Ізяслав, Всеволод, Святослав в 50-60 рр. ХІ ст. доповнили „Правду Ярослава”. Всі зміни і доповнення стосувались захисту князівського маєтку та князівської земельної власності. Найголовнішим досягненням „Правди Ярослава” були, з одного боку, скасування кровної помсти і заміна її системою грошових стягнень, з іншого – спрямування штрафу не до потерпілих, а до державної скарбниці.

У кінці короткої редакції розміщений „Покон вирний та „Урок мостникам”. „Покон вирний” – це статті „Правди”, що стосуються розподілу надходжень від продажу та вир між князем, мечниками, вирниками, церквою, а також натуральної чи грошової винагороди, яку повинен отримати вирник помічник посадника при вилученні вири. (грошового штрафу). В „Уроці мостників” міститься „урок”, тобто табель про оплату міських мостових.

Розширена редакція склалася у ХІ – ХІІ ст. в період князювання Володимира Мономаха та його сина Мстислава. Вона складається з двох частин. Перша – „Суд Ярослава Володимировича (к. ХІ – п. ХІІ ст). Друга частина називається „Устав Володимира Мономаха” (початок ХІІІ ст).

„Устав” був спрямований на пом’якшення суспільних суперечностей, що загострилися в умовах занепаду Київської держави. Розширена редакція містить норми кримінального і спадкового права, визначає юридичний статус категорій населення (феодалів, вільного люду, холопів), подає своєрідний статут банкрутства. Отже, за рівнем розвитку правового інституту це вже достатній розвиток пам’ятки права.

Третя редакція „Руська Правда” – скорочена – розглядається дослідниками як переробка у ХV-, чи, навіть у ХVІІ ст. одного зі списків Розширеної редакції.

Різні точки зору на походження і джерела „Руська Правда”

• Норманісти (Щепкін, Карамзін) – пов’язане її виникнення із законодавством Швеції і Данії;

• Гетц та інші вважаються джерела „Руська Правда” – німецькі варварські правди;

• Максименко вважає, що джерелом короткої редакції було законодавство Юстиніана;

• Більшість вчених вважають, що „Руська Правда” виникла на місцевому ґрунті і була результатом розвитку юридичної думки Київської Русі.