2. Причини та наслідки розпаду Київської Русі.

1. Розвиток феодальних відносин, поява вотчинного землеволодіння і як наслідок, феодальна роздробленість.

2. Після розгрому хрестоносцями 1204р. Константинополя та Абасидського халіфату Київ втратив двох найзначніших торгових партнерів. Занепав шлях „з варягів у греки”. Це мало згубні наслідки для економіки Києва.

3. Міжкнязівські усобиці, звернення князів за підтримкою до зовнішніх сусідів, напади кочовиків поступово руйнували і ослабили державу (з 1061-1210р. половці вчинили 46 набігів на руські землі).

4. Надто великі для середньовіччя розміри Київської Русі (від Фінської затоки до Кавказу і від Карпат до Ками.

5. Слабкість державного устрою, невпорядкованість права, успадкування великокнязівського престолу за наявності великої кількості нащадків.

3. Різні теорії походження державності і права Київської Русі.

1. Норманська теорія, яка відмовляє східним слов’янам створити власну державу (започаткували у ХVІІІ ст. німецькі вчені Бойєр і Міллер. У ХІХ ст. їх підтримали М. Карамзін, С. Соловйов, М. Погодін.

Наукову неспроможність норманської теорії довели М. Ломоносов, М. Грушевський та інші. Зараз ця теорія втратила наукове значення.

2. Теорія пантюркізму.

Прихильники цієї теорії вважали, що Давньоруська держава була утворена Хозарським каганатом, а київські князі були, відповідно, тюркського походження. Цю теорію активно відстоює професор Гарвард у-ту (США) О. Пріцак у своїй праці „Походження Русі” 1992р. Він намагався довести ідентичність полян і хозар. Але дані археологічні науки доводять, що матеріальна культура характеризується слов’янською самобутністю. Речі хозарського кола - малий відсоток. Отже, виникнення Давньоруської держави з центром у Києві – закономірний результат внутрішнього соціально-економічного та політичного розвитку східних слов’ян.

Завдання для самоконтролю

1. Розкрийте, у чому полягає основний зміст періодів консолідації, розвитку та занепаду Київської держави?

2. Дайте загальну характеристику реформ Володимира Великого.

Тема: 5. Суспільний та державний лад Київської Русі.

План

1. Князі, бояри, духовенство.

2. Становище вільного населення та феодально залежних людей.

3. Князівська влада на Русі.

4. Адміністративно-територіальна система та судоустрій.

Література:

Література:

[1] ст. 24-36; [3] ст. 32-42; [4] ст. 50-71; 92-113;

[9] ст. 46-70

1. Князі, бояри, духовенство.

Київська Русь була ранньофеодальною державою. Класичне визначення феодал. як соціального ладу передбачає:

1) наявність одноосібної власності виробника на знаряддя праці та її результати;

2) особисту залежність від феодала.

Безпосередньо виробник (селянин) мав клаптик землі наділений йому власником (феодалом або державою), а також обійстя, хату, реманент, худобу. За користування землею він зобов’язаний був відбувати повинності на користь феодала.

Умовно тогочасне суспільство можна поділити на три великі категорії: феодали, особисто вільна верства, феодально залежне населення.

Повинності населення:

- полюддя – збір данини князем та його дружинниками;

- „уроки” – фіксована форма податків на користь київського князя.

- „вири” – штрафи за вчиненні злочини, що йшли на утримання дружини.

- „повоз” – поставка гужової тяги для потреб князя та його адміністрації.

- Верховним власником землі вважався Великий князь київський.

- Залежні від нього удільні князі володіли окремими землями (Чернігівською, Переяславською)

- Волосні князі – земельними округами;

- Бояри – окремими містами і селами; правляча еліта в державі.

- Клас бояр складався у Х-ХІ ст. з бояр земських (старовинного, місцевого походження) і дружинників князя „княжі мужі” (вояцько-лицарських елементів, здебільшого варязького походження). Бояри користувались правом спадкового землеволодіння вотчинами, мали свої військові дружини.

- Старці – це племінна знать, що виконувала адміністративно-судові функції.

- Дрібні феодали – отримували жалувані землі без права успадкування, дарування чи продажу, але могли їх викупити і стати власниками. Окрему групу давньоруського населення становило духовенство („чорне” і „біле”), яке формувалося з різних суспільних верств. Чорне духовенство – ченці і черниці – складалося переважно з вищих верств населення: князів, членів їх родин, бояр. Серед білого духовенства найбільше привілей не положення займали митрополит, єпископи, архімандрити. Церква одержала чималі прибутки від великих земельних володінь, численних підношень парафіян, а також від церковного суду, який займався справами, пов’язаними з порушенням християнських обрядів і церковних норм сімейного права.