Завдання для самоконтролю

1. Яке становище різних верств населення на західноукраїнських землях у другій половині 17 ст. – другій половині 18 ст.?

2. Відтворіть таблицю адміністративного поділу і державного устрою на західноукраїнських землях.

3. Дайте загальну характеристику правовим відносинам

4. Яка специфіка судів на західноукраїнських землях другої половини 17 ст. – першої половини 18 ст.?

Розділ VІІ. Суспільно-політичний лад та особливості права на українських землях в складі Російської та Австрійської імперії (ХІХ – п. ХХ ст.).

Тема: 20. Державно-політичний лад на українських землях в складі Російської імперії (ХІХ – п. ХХ ст.).

План

1. Центральні органи управління

2. Місцеві органи управління

3. Судова система.

Література:

[3] ст. 151-162; [4] ст. 350-357; 431-480; [7] ст. 122-148;

[9] 113-120

1. Центральні органи управління

Територія України на поч.. ХІХ ст. (що входила до складу Росії), складалася з 9 губерній Російської імперії: Київської, Подільської, Волинської, Полтавської, Харківської, Чернігівської, Катеринославської, Таврійської, Новоросійської. Перші три з них складали генерал-губернаторства південно-західного краю. Всі губернатори призначалися особистим царем. Губернатор очолював губернську адміністрацію, до складу якої входили: казенна палата, рекрутське присутствіє, присутствіє поліції, суду та інших органів, підпорядкованих губернатору.

Губернське державне управління здійснювалося за участю станових органів – дворянських зборів на чолі з предводителями дворянства.

У підпорядкуванні губернського апарату знаходився повітовий апарат управління. Система повітового управління включала: земський суд, повітове казначейство митні установи, повітове управління державних маєтностей. Земський суд відігравав головну роль в управлінні, був одночасно адміністративно-поліцейським і судовим органом, виконував функції нагляду за станом громадського порядку та здійснював правосуддя.

Вся система повітових установ „увінчувалася” повітовим предводителем дворянств і повітовими дворянськими зборами, які обирали чиновників на деякі адміністративні та судові посади.

На початку ХХ ст. в царській Росії проводилася політика зміцнення влади адміністративно-поліцейських органів. Для цього розширювалася компетенція генерал-губернаторів шляхом надання їм особливих і надзвичайних повноважень. Так 1881р. вийшло Положення про заходи з охорони державного порядку та громадського спокою.

2. Місцеві органи управління

Значні зміни в системі управління відбулися після проведення реформ 60-70 рр. наслідком цих реформ можна вважати введення органів місцевого самоврядування. наприклад, у зв’язку з реформою 1861р. було запроваджено селянське громадське управління. А земська 1864р. І міська 1870р. реформи утворили органи місцевого самоврядування в повітах, губерніях.

Відповідно до земської (1864р.) реформи органами селянського самоврядування були: сільський сход і обраний ним сільський староста, волосний сход, волосний старшина, волосний суд. Причому функції цих органів обмежувалися. Вони розв’язували тільки деякі земські справи (розкладка повинностей, перехід землі, яка була общинною власністю, тощо). Земська реформа обмежувалася територіально: вводилась лише в шістьох з дев’яти українських губерній (Харківська, Полтавська, Чернігівська, Херсонська, Катеринославська, Таврійська). У губерніях і повітах створювалися виборні установи (на 3 роки), які мали дві ланки: земські збори і земські управи. В них провідне місце посідали поміщики-дворяни.

Земства відали господарськими і культурно-освітницькими питаннями, не мали політичної влади, і вся їхня діяльність перебувала під наглядом губернатора та міністра внутрішніх справ. 1914 року для допомоги царському уряду у веденні війни був створений Всеросійський земський союз допомоги хворим і пораненим воїнам. 1917р. Тимчасовий уряд утворив земства також у волостях. Міська реформа (1870р.) була проведена в містах царської Росії та України. у містах, таким чином, створювалися при наявності майнового цензу виборні міські думи (на 4 роки) з розпорядчими повноваженнями і міські управи як виконавчі органи. Органи міського самоврядування розв’язували дрібні господарські питання (ремонт шляхів, вулиць, освітлення тощо) і підлягали губернаторові.