Завдання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте джерела права на Україні у 18 ст.

2. Що спричинило кодифікацію українського права у 18 ст.? Охарактеризуйте основні пам’ятки українського права даного періоду.

3. Охарактеризуйте процес розвитку цивільного права.

4. Охарактеризуйте процес розвитку кримінального права.

5. Розкрийте характерні риси процесуального права на Україні у 18 ст.

Тема: 19. Суспільно-політичний лад і право на західноукраїнських землях (друга пол. ХVІІ – друга пол. ХVІІІ ст.)

План

1. Суспільний лад

2. Державний устрій

3. Судоустрій та право.

Література:

[4] ст. 317-336

1. Суспільний лад

західноукраїнські землі в ХVІІ – ХVІІІ ст., як і колись, залишились у складі різних держав і мали різний юридичний статус. Нагадаємо що в 1349р. землі колишнього Галицько-Волинського князівства захопила Польща (Руське князівство), Північна Буковина з початку ХІV ст., перебувала у складі Молдавського князівства яке в 1564р. визнало залежні від османської Туреччини. Закарпаття ще наприклад ХІ ст. захопила Угорщина, яка наприклад ХІІІ ст. – на поч. ХІV ст. розпалася на ряд самостійних князівств. Закарпаття входило до складу Трансильванського (Семиградського) князівства, що теж перебувало під протекторатом Туреччини. Наприклад ХVІІ ст. угорські землі повністю опинилися під владою австрійських Габсбургів.

Національне піднесення під час Визвольної війни (загін Семена Височана близько 15 тисяч осіб приєднався до полку І. Богуна).

Панівний клас – феодали. Правлячу верхівку становили князі і панство, утворюючи могутній прошарок магнатів, аристократії. На праві власності їм належали великі земельні володіння.

Основну групу феодалів становила шляхта. шляхетський титул був спадковим або присвоювався королем. Верхівка шляхти володіла вотчинами, а основна її маса – удільними землями. Шляхта звільнялася від податків і повинностей, за винятком так званої земської служби, тобто, обов’язку служити у війську і виконувати деякі повинності, пов’язані з обороною країни.

Особа шляхтича вважалася недоторканою, конфіскувати шляхетську власність можна було тільки за рішенням суду. У Східній Галичині переваги в усіх сферах життя надавалися польській шляхті, у Північній Буковині - румунській, в Закарпатті – угорському та австрійському дворянстві.

Для православних шляхтичів у 1676р. під погрозою смертної кари був заборонений виїзд за межі Польщі або в’їзд на її територію без дозволу властей. Дедалі більше представлення української шляхти сприймали католицтво, ополячувались, мадяризувалися. Дрібні шляхтичі пауперизувалися, часто потрапляли у феодальну залежність від вельмож. А магнатські роди Браницьких, Вишневецьких, Любомирських, Потоцьких, Яблоновських та інших. Створювали свої держави в державі, правили в них як повновладні правителі. Дрібні шляхтичі зобов’язані були підтримувати своїх протекторів, служити у їхньому війську. Шляхта була основною опорою королівської влади. Схожа картина спостерігалась і на Закарпатті, з тією лише різницею, що на Закарпатті серед дворянства переважали угорці. У Північній Буковині було мало великих феодальних маєтків (фільварків), серед феодалів майже не було українців, але значним був прошарок вільних селян-резешей (до 30%).

Селянство. У ХVІІ – ХVІІІ ст., основну масу населення західноукраїнських земель становило селянство. У Східній Галичині вільних селян майже не залишилось. Усі вони стали залежними людьми, кріпаками шляхти, церкви, короля. Селянське самоврядування було ліквідовано. Феодали мали повну владу над селянами.

Інша група селян – тяглові – державні селяни, церковні, приватновласницькі. Як правило мали будинок, робочу худобу, інвентар, земельні наділи. Відробляли панщину 6-7 людино-днів за тиждень з лану (20-21 га). Сплачувати податки (прямі та непрямі), постачати державі і феодалам продукцію с/г, брати участь у шарварках (дорожніх повинностях, громадських роботах: будівництво, ремонт доріг, мостів тощо).

Халупники і підсадки, за городники – володіли тільки присадибними ділянками, інк. мали будинки, дрібний інвентар.

Коморники і захребетники – взагалі не мали землі, свого господарства, жили на чужих дворах, працювали як наймити.

Кмети, чиншові – особисто вільні селяни. Виконували феодальні повинності на користь держави.

Закарпаття

Удворники, лібертіни, сабодамі – мали своє господарство, користувались земельним наділом, виконували натуральні та грошові повинності на користь феодалу та держави.

Желяри і такса літи – мали присадибне господарство, але не володіли орною землею, виконували різні повинності.

Феодальні повинності селян законом не регламентувалися. В Ужгородській Домінік в кінці ХVІІ ст. існувало 5 видів прямих податків-платежів і стільки ж різних селянських повинностей.

Північна Буковина

Вечини – найчисленніша категорія залежних селян, ним ставав кожний безземельний селянин, який працював на землях феодалів 12-15 років. Вечинів можна було вільно купувати-продавати.

Латураші – селяни другої категорії – зберігали право переходу, відбували 12-денну річну панщину у монастирі і 6-денну у боярських вотчинах, сплачували різні натуральні побори. Трудящі маси західноукраїнських земель зазнавали дедалі більшого соціального, національного, релігійного гноблення. Вони були політично безправними, вважалися людьми нижчого ґатунку, до них презирливо ставились як свої так і чужі господарські феодали. Західноукраїнська знать у переважній своїй більшості зрадила своєму народові, перейшла на бік панівних класів державних загарбниць.