2. Селянство та міське населення

У становищі селян відбувалися значні зміни. Якщо після 1654р. правове становище селян і козаків було майже однаковим, навіть дозволявся перехід з одного стану до іншого, то поступово селяни закріплювались за землями і виконували повинність на користь власника. Гетьманській універсальній козацькій старшині, монастирям надавалися земельні володіння разом з селянами. Універсали підтверджувалися царською адміністрацією і зобов’язували селян віддавати або частину врожаю, або сплачувати податки („чинні”) за користування землею. 1701р. Мазепа видав універсал, яким поряд з існуючим порядком вводилася вже панщина. Селяни мусили також сплачувати податок на користь державі – „стацію”, - який йшов на утримання війська і сплачувався або грошима або в натуральній формі. Окремо сплачувались податки на утримання гетьманської адміністрації – „показенщина”. Це – встановлене мито на виробництво і продаж горілки, продаж тютюну, дьогтю тощо.

У ІІ половині ХVІІ ст. закріпачення селян поширилося з Російської імперії в Україну 1721р. в універсалі гетьмана Скоропадського селянські переходи заборонялись. Фактично в цьому універсалі, підтвердженого царським указом 1763р. в Україні затверджувалось кріпацтво. Повне і остаточне закріпачення селян закріплювалось указом Катерини ІІ від 3 травня 1783р.

Правове становище жителів міст було близьким до становища державних селян. В окремих випадках подушний податок з міщан перевищував податок з селян. Міщани магістратських міст користувалися податковим і судовим імунітетом, пільгами на заняття ремеслом, торгівлею, промислами. В ратушних містах населення сплачувало податки до гетьманської скарбниці і виконувало ряд повинностей. У містах обох типів міщани за власні кошти утримували міську адміністрацію, сплачували податки духовенству, на ремонтні роботи в місті.

3. Козацтво

Для козацтва правовою основою його стану була військова служба. Постійну службу несли реєстрові козаки, якими почали вважати всіх козаків після 1654р.

Рядові козаки також мали певні привілеї: звільнення від податків, військових постоїв, підлягали тільки козацькій адміністрації, а також мали права на промисли, на виготовлення алкогольних напоїв для власного споживання. У ХVІІІ ст. почалося інтенсивне розшарування козацького стану. З’явились такі категорії: підпомічники – козаки, які втратили своє господарство. Вони виконували повинності, як і селяни хоча й менші. Підсусідки – вихідці із збіднілих козаків, селян, городян. Вони не мали власності і наймитувались в заможних козаків. У Запорізькій Січі також відбувалась майнова диференціація козацтва. Старшина перетворювалась на великих землевласників. Козацькі низи – голоту, і сіромах – після ліквідації Запорізької Січі було переведено в розряд селян-однодворців, на яких покладався подушний податок і яким заборонялося переселятися з місця на місце.

4. Гетьманська влада

1. На чолі Української держави – гетьман, якого обирала Генеральна Рада.

2. Початок 18 ст. – кандидат на посаду гетьмана визначав царський уряд.

3. Невдала спроба деяких гетьманів перетворити гетьманську владу на спадкову (Б. Хмельницький, І. Самойлович, К. Розумовський).

4. Вибори гетьмана.

5. Зміст і повноваження гетьманських статтей.

6. Обмеження повноважень гетьмана після смерті Б. Хмельницького.

7. Введення у 1709р. посади царського резидента.

8. Остаточна ліквідація гетьманства у 1764р. указом Катерини ІІ.