4. Специфіка кримінального права

Кримінальним злочином у матеріальному розумінні вважалася дія, яка спричинила шкоду і збитки майну, здоров’ю людини, честі, життю а також шкоду й збитки суспільству, державі. Розширюється формальне поняття злочину як діяння, вчиненого на шкоду громадськості, державним інтересам, навіть якщо це діяння не було передбачене законом. Останнє створився грунт для адміністративної і судової сваволі.

Суб’єктом злочину могла бути особа будь-якого стану, яка досягла 16-річного віку.

Злочини: умисні і випадкові. Психічно хворі не звільнялись від кримінальної відповідальності, але суд враховував обставини і пом’якшувальну відповідальність.

• Притягнення до кримінальної відповідальності і покарання за відсутністю вини (дружина, діти, прихильники і родичі злочинця).

• Зрадництво – один із найнебезпечніших злочинів. З середини 17 ст., поняття розширюється (перехід на бік ворога, дії гетьмана або інших посадових осіб, які порушували договори України і Росії, не підкорялися царю (зрадником був проголошений І. Виговський).

• Політичний злочин з середини 60р 17 ст. - посягання на життя і здоров’я царя, його сім’ї, осудження дій царя.

• Військові злочини (порушення правил несення служби, дезертирство)

• Злочини проти порядку управління і суду (фальшивомонецтництво, підроблення печаток, документів, лжеприсяга і т.д.)

• Вбивство – найтяжчі злочини проти особистості.

Система покарань була складною, допускалася множинність покарань. Визначаючи міру покарань, суди, як правило, спиралися на писані закони. З другої половини ХVІІ ст. набуває сили новий вид покарання – заслання, котре замінило стару форму – вигнання („виволання”).

Серед видів покарання практикувалося і позбавлення волі. В’язниць, як правило не було, засуджених тримали в сараях, будинках при військовій адміністрації, пушкарях, у камерах при ратушах. Ув’язнення часто поєднувалось з „заковуванням у залізо”, приковуванням до стовпа або гармати. Засуджені мусили самі себе утримувати, випрошувати милостині у населення. Строк в ув’язненні визначався від 4 тижнів до року.

5. Суд і процес

Домінує обвинувачення – змагальний процес. Уві мешканці України вважалися правоздатними. Дієздатні наставники з певного віку.

Недієздатними – визнавалися малолітні діти, марнотрати, психічно хворі, німі, жінки без чоловіків або опікунів.

Позови та інші заяви укладалися як правило усно. Дізнання, попередження, слідство провадив сам позивач, або потерпілий за сприяння громадськості, родичів. З кінця ХVІІ ст. слідчі дії у справах особливої важливості і про тяжкі злочини виконує адміністрація або органи.

• Суд здебільшого був гласний, відкритий. Великий вплив на судочинство мало звичаєве право Суди мали широку компетенцію.

• Застосування тортури у вигляді так званої „спроби”, „квестії”, „муки” . Судовий процес завершувала судова постанова – „декрет”. Сторони мали право на апеляцію у суди вищої інстанції.

• Особливість судових органів України ІІ пол. ХVІІІ ст. – це не тільки широка компетентність в межах судочинства, а й виконання функцій нотаріату, адміністративних органів і поліції.

• Примирлива функція суду. Особи які мали суперечку зверталися з так званою „угодою” до суду або за „добровільним прощенням”. Суд без порушення справи приймав документ, вписував його в актову книгу, встановлював „заруку” (штраф за порушення миру) і одержував плату за працю. Така процедура дозволяла уникати тривалих, виснажливих процесів, які розоряли сторони.