2. Суспільний лад на Україні в другій половині хvіі ст.

Економіка України після 1654р. така ж як і в Росії. Царський уряд використовував господарство України для обслуговування потреб Росії. Оскільки економіка України стала частиною всеросійського ринку, царський уряд не міг не турбуватися про її розвиток. Через це розвиток господарства України відбувався нерівно, але загалом успішно.

Контраст між господарством становлення Лівобережних українських земель і Правобережних, що були в складі Речі Посполитої, був разючим. Сучасники називали останнє руїною: загальний економічний занепад, явне запустіння, родючі землі перетворювались у пустища. Населення щоб вижити, втікало з Правобережжя. На таке Правобережжя вже ніхто не зазіхав. Польський уряд на початку 70-х років був згодний відмовитися від Правобережної України.

Правовий статус класів України був таким:

Феодали – земельні володіння збільшуються – пожалування земель гетьманом. Старшина отримувала рангові маєтності (володіння). Це були землі, які урядовці одержували за службу згідно з їхніми посадами. До рангової маєтності належав Батурин – гетьманська резиденція. Гадяч з рангової маєтності перетворився у спадкову землю родини Брюховецького. Козацька верхівка прагнула зміцнити владу над селянами, закріпачити їх. Великими кріпосниками були гетьман І. Самойлович (20 тисяч селянських дворів), І Мазепа (100 тисяч селян в Україні і 10 тисяч у Росії).

Особистими привілеями феодалів були заборона арештовувати їх без санкцій суду і суворі покарання за посягання на їхнє життя та гідність.

Феодали України прагнули і юридично зрівнятися з російськими феодалами. За Глухівськими статтями цар пообіцяв надавати дворянське звання за поданням гетьмана.

Реєстрове козацтво. У ХVІІ ст. то збільшується кількість то зменшується. За Березневими статтями реєстр – 60 тисяч, за Глухівськими – 30 тисяч. Реєстровці звільнялися від податків і військових постоїв.

Селяни-посполиті.

Становище селян погіршилося. Феодально залежні селяни сплачували ренту феодалам та податок у військову казну – „общевойсковую скарбницу”. Податки йшли на утримання адміністрації та війська, частина до царської скарбниці. Масові антифеодальні повстання селян у 1687-1689 рр. і в 1691-1692 рр. нерідко селяни України та Росії виступали разом. Запорожці І. Сірка брали участь у повстанні С. Разіна.

3. Особливості цивільного права

Центральне місце посідав інститут права власності на землю.

• Православна шляхта закріпила право на землі на підставі як старого права так і договірних статтей – одержували землі „на вічність” за типом вотчині землі з правом необмеженого розпорядження. Таких самих прав набула і родова козацька верхівка, перетворювали рангові землі у вічну власність. Джерело одержання нових земельних володінь – пожалування їх як гетьманом так і царем.

• Джерело розширення земельних володінь були освоєння нових земель („займанщина”), купівля-продаж, спадкоємство, рангові землі старшинам у повну та неповну власність.

Рядові селяни і козаки користувалися правом освоєння нових земель, правом розпорядження землею (державні селяни) – з правом купівлі-продажу, заповіту, дарування, застави).

Діє система договорів, які регулюють товарно-грошові відносини (договір купівлі-продажу, обміну, позики, оренди). Укладання договорів засвідчувалося записом у активних книгах.

Шлюбно-сімейні відносини регулюються нормами церковного права, а також звичаями. Звичаєве право визначало шлюбний вік. Шлюб між родичами по прямій лінії включно до восьмого коліна, а по боковій лінії – до четвертого – заборонявся. Згода молодих на шлюб була необов’язковою, але на практиці її враховували. Згода ж батьків на шлюб була обов’язковою. Шлюб вважався законним, якщо крім вінчання додержувався обряд весільного процесу. Іноді укладалися шлюбні контракти.

На Правобережній Україні існував шлюб „на віру”, громадський шлюб. Дозвіл на розлучення давали приходські священики або світські суди, складалися так звані „розлучні листи”.

Відомим було успадкування за законом і заповітом (документ про заповіт називався „духівниця” або „тестамент”). Спадкоємцями були і сини і дочки померлого. Спадкоємні частки визначав закон. Якщо законних спадкоємців не було, майно називалось виморочним і находило до скарбниці.

На Правобережній Україні право жінок на спадкове майно обмежувалось. Дочки одержували тільки чверть батьківського майна, решта розподілялася між синами. Майно матері передавалось дочкам і синам порівну.

У разі успадкування за заповітом укладалося духівниця у письмовій формі, підписувався спадкодавцем і його повіреним, або парафіяльним священиком.