4. Органи державної і місцевої влади та управління

Державний устрій Великого князівства багато в чому був схожий на устрій Київської Русі. Влада концентрувалася в руках Великого князя династії Гедиміновичів. Місцева адміністрація складалася з удільних князів, а з ХV ст. – з державних намісників. При Великому князі діяла так звана „Пані-Рада”. Спочатку це був лише консультативний орган, а з 1492 р. її роль посилюється. До неї входили удільні князі, намісники, ієрархи католицької та православної церков.

Прототипом феодальних з’їздів Київської Русі був Великий вальний сейм.

Центральна адміністрація складалася з урядовців Великого князя:

• маршалок земський (1-а особа при Великому дворі),

• маршалок двірський (заступник і помічник 1-го маршалока Великокнязівського двору),

• канцлер – відав державною канцелярією,

• підскарбій – відав фінансами,

• гетьман – командував військом.

З ХV ст. починає скликатися сейм, у роботі якого брала участь шляхта. Одним з найважливіших повноважень сейму була участь у визначенні суми податків для утримання армії.

Залежність українських земель від центру полягала головним чином у тому, що вони повинні були платити великому князеві литовському данину – так звану „поденщину” і брати участь у військових походах.

За всіма ознаками форма державного устрою Великого князівства мала характер, наближений до федерації.

Тип держави за формою правління – монархія.

Схема 1

Державний лад Великого князівства Литовського

Великий князь

Центральна адміністрація

Пані-рада Великий

Вальний сейм

Завдання для самоконтролю

1. Дайте соціально-правову характеристику основним соціальним верствам.

2. Охарактеризуйте форму правління і систему органів центрального й місцевого управління Великого князя Литовського

Тема: 11. Військова організація та судочинство на українських землях в складі Литви і Польщі (сер. ХІV – сер. ХVІІ ст.)

План

1. Особливості збройних сил Литви та Речі Посполитої

2. Специфіка суду та процесу.

Література:

[3] ст. 75-78; 95-104; [4] ст. 172-201; [7] ст. 66-68

1. Особливості збройних сил Литви та Речі Посполитої

Основою Збройних сил як Польського королівства, так і Великого князівства Литовського було „посполите рушіння”, тобто шляхетське ополчення, яке скликалося у межах усієї держави або окремих воєводств і земель.

Організаційними одиницями шляхетського війська були родові або земські хоругви. Хоругва налічувала 200-600 осіб.

Участь в ополченні вважалася з одного боку обов’язком, з іншого – привілеєм. У міру зростання фільваркової системи посполите рушання дедалі занепадає. Шляхта тепер неохоче береться за зброю, і навіть не з’являється на військові огляди.

Ухилення від участі каралося конфіскацією майна. Шляхта поступово ухиляється від військової служби, хоча принцип за яким „шляхта і кожен розряд шляхетський на війні служити повинні” намагається підтримати.

Монопольське право шляхти на військову службу підтримувалося вимогою поголовної участі в рушінні усіх чоловіків, здатних тримати в руках зброю. (ІІІ Литовський статут). Але значною мірою військові привілеї шляхти підривалися появою найманого війська, яке повністю витісняє поступово посполите рушіння. Вперше наймане військо було застосоване у Польщі у ХV ст. формувалося воно на час війни.

Сейм 1562-1563 рр. – прийняв постанову про утворення „квартцяного війська” для оборони південно-східних кордонів.

Утримувалося воно на відрахування ¼ („кварти”) доходів держателів королівських маєтків.

З метою збільшення війська сейм ухвалив закон про так званих „вибранців”, або „вибранецкую піхоту” (королів. селяни від 20 ланів землі виставляли одного жовніра (рекрута), котрий звільнявся від податків але був зобов’язаний з’являтися на військову службу з придбаною за свій кошт зброєю і амуніцією.

Основну частину коронного (королівського) війська становили:

• шляхетська кіннота (гусари, легка кавалерія);

• іноземна піхота (спочатку угорська, а потім німецька);

• кіннота (драгуни);

• артилерія.

Очолював коронне військо великий коронний гетьман. Пальні гетьмани командували прикордонними військами. Дисципліна підтримувалась завдяки суворим покаранням. Власне добре організоване військо мали окремі магнати. Наймані війська чисельністю понад 4 тис. мали Вишневецькі, Острозькі, Збаразькі та інші магнати.

Складною частиною війська коронного Речі Посполитої було реєстрове козацтво. Королівським універсалом 1572р. був сформований „певний почет” з низових козаків у кількості 300 осіб. Кожний з реєстрових козаків був занесений у список-реєстр і був на королівському утриманні й одержував плату „за квартал” – по 2,5 злотих та сукном на каптан.

У 1578р. реєстр був збільшений до 600 осіб. У різні часи реєстр козаків змінювався залежно від політичної ситуації – від 300 осіб до 1000 – 8000 осіб.

Засновуючи реєстрове військо уряд Речі Посполитої намагався використати його для боротьби з народними масами України, а вже потім для охорони кордонів. Після придушення селянсько-козацького повстання 1637-1638 рр. польський уряд намагався зменшити реєстр (чисельність) і скасувати здобуті козаками права та привілеї. З цією метою у 1638р. була видана „Ординація війська Запорозького реєстрового”.