2. Зміни у суспільному ладі українських земель

Після ординського завоювання основними антагоністичними класами на Русі залишилися клас феодалів-землевласників, пов’язаних між собою поземельними економічними (а відповідно й політико-юридичними) відносинами сюзеренітету-васалітету, і клас феодально залежного селянства, яке ще більше закабалялося.

В умовах золотоординського іга частина феодалів в особі деяких місцевих князів та великих бояр, керуючись прагненням зберегти феодальні повинності, експлуатацію залежного населення і своє привілейоване політичне, а також правове становище, знайшла спільну мову з ординськими феодалами і стала здійснювати про ординську політику, співробітничала з ханами Золотої Орди.

Так, у Куликовській битві (1380 р.), яка мала величезне історичне значення, у складі об’єднаних військ Русі воювали народні ополчення з руських, українських та білоруських земель. Значним феодалом у цей період залишалася церква. Частина ієрархічної верхівки православного духовенства перейшла на службу до золотоординців, закликаючи народні маси до покірності. Але й серед церковних ієрархів були такі полум’яні борці за свободу Русі, як Сергій Радонежський, та інші організатори боротьби з Ордою. Церква і в цей період збільшувала свої земельні володіння, передусім за рахунок князівських пожалувань. Так, на початку ХІV ст. князь галицький Лев Данилович пожалував церкві Святого Спаса село Страшевичі, а перемишльському єпископству – село Рушевичі.

Установлення тяжкого іноземного іга призвело до посилення феодального гноблення.

Сплачуючи золотоординським ханам данину, феодали Русі немилосердно експлуатували залежне селянство. Кількість експлуататорів в Південно-Західних землях поповнювала верхівка міського населення – лихварі, великі та середні купці, власники ремісничих майстерень. Експлуатація трудящих у Південно-Західній Русі посилювалася внаслідок участі в ній колоністів – вихідців з інших країн, які інтенсивно заселяли руські міста. Основним експлуатованим класом було селянство, окремі верстви якого перебували на різних ступенях феодальної залежності. З’явилися нові категорії залежного селянства: кріпаки (закабалені селяни), неповноправні члени общини, наймити, підсусідки, які змушені були через відсутність засобів виробництва виконувати різні повинності на користь багатих сусідів, халупники, котрі не мали навіть своїх господарських будівель і тулилися по дворищах тих самих багатих сусідів, дольники, яким залишалася лише частка виробленого ними продукту, полоненики та данники, чиє правове становище зрозуміле вже з самих їхніх назв. Повноправні члени общини, які прийшли з інших місць, називалися „сябрами”, „товаришами”, „поплічниками”, „потужниками” та ін.

Перебуваючи у тій чи іншій феодальній залежності, селяни зазнавали подвійного гніту: місцевих феодалів та феодалів Золотої Орди. Основним видом податків була грошова рента (подимщина”). Збиралася і данина натурою (медом, воском, хутрами, зерном, сіном, худобою, птицею та ін.). На плечі трудового народу лягло також 14 видів ординських „даней” та повинностей. Основними з них були: „вихід” або „царевна дань”, податок безпосередньо для ординського хана; торгові збори („мит”, „тамка”); візничі повинності („ям”, „підводи”); утримання ханських послів („корм”); різні „дари” та „почесті” хану, його родичам і наближеним. Кожного року з руських земель виходило у вигляді данини багато срібла. Періодично збиралися великі „запити” на військові та інші потреби. Причому збирання данини з населення Русі ординські хани нерідко віддавали на відкуп так званим бесерменам, що означало для населення Русі додаткові побори, кабалу, призводило до ще більшого свавілля, а нерідко й до продажу людини, яка заборгувала у рабство.

До експлуатованих верств населення входили й низи міста: підмайстри, учні майстрів, слуги, нерідко численні позацехові ремісники та усякий інший „чорний” і „дрібний” люд. Це була найчисленніша частина міського населення, становище якої постійно погіршувалося.