Економіка пропозиції. Ефект Лафера.

Суть концепції прихильників економіки пропозиції в перенесенні зусиль з управління попитом на стимулювання сукупної пропозиції, активізацію виробництва і зайнятості. Назва „економіки і пропозиції” походить від основної ідеї авторів концепції – стимулювати пропозицію капіталів і робочої сили. Як і монетаристи, прихильники економіки пропозиції виступають за ліберальні способи управління економікою. Вони критикують методи прямого безпосереднього регулювання з боку держави.

Найбільше досягнення ця школа має в галузі податкової політики. Економіка пропозиції виступає за скорочення податків з метою стимулювання інвестицій. Пропонується відмовитись від системи прогресивного стимулювання, знизити податкові ставки на підприємство, зарплату, дивіденди. Зниження податків збільшить доходи і збереження підприємців, знизить рівень відсоткової ставки, у результаті чого будуть зростати нагромадження і інвестиції.

У 80-х роках 20 ст. в податковій системі розвинутих країн зазнали значних змін у бік зниження податкових ставок і прогресії оподаткування. Теоретичною основою цих змін була бюджетна концепція американського вченого Лафера, який в середині 70 – х вніс і показав що податкові надходження є одночасно продуктом і податкової ставки і податкової бази. По мірі того, як податкова ставка зростає, база скорочується.

На думку Лафера у вигляді податків не можна вилучати у бюджет понад 30% всієї суми доходів підприємства і населення. Якщо ж вилучається 40-50% доходів то скорочуються інвестиції в приватному секторі.

Існують і деякі інші рекомендації економіки пропозиції. Оскільки скорочення веде до скорочення дохідної частини бюджету. На початковому етапі пропонуються різні способи спасіння від дефіциту. Так рекомендується зменшити соціальні програми, скоротити бюрократичний апарат, позбавившись від малоефективних витрат (субсидії промислових підприємств, витрат на розвиток інфраструктури). Політика заморожування неефективних з точки зору правильних кіл, соц. програм.(провод. в США, Англії і інших країнах) спирається на рекомендації економіки пропозиції і монетаристів.

Варіант4

Державне регулювання цін.

У високорозинутих країнах у більшості людей час від часу складається думка, що механізм попиту і пропозції породжує ціни або несправедливо високі для покупців, або несправедливо низькі для продавців. У таких випадках вважається, що уряд може втручатися у ціноутворення законодавчо встановлюючи межі зростання або зниження ціни.

Межа ціни являє собою законодавчо встановлену максимальну ціну (нижче ціни рівноваги), яку продавцю дозволяється запрошувати за свій товар чи послугу. Цінова межа створює проблеми, які витікають із ринкової рівноваги. Існування значної кількості покупців, які прагнуть купити продукт по ціні, яка перевищила встановлену межу, веде до появи тіньових (чорних ринків). Крім того, зростає бюрократичний апарат і ймовірність появи фальшивих карток.

Встановлення цінової межі створює і більш серйозну проблему – перешкодження зміні цін, що абсолютно необхідно для ефективного розподілу ресурсів. Наприклад: контроль за квартплатою сприяє створенню стійкого дефіциту житлових площ. Суть справи в тому, що такий контроль недозволяє ціні збільшуватися і таким чином сигналізувати про прибутковість перерозподілу ресурсів на користь житлового будівництва.

Нижній рівень ціни – мінімальна ціна, яка встановлюється урядом і перевищує ціну рівноваги. Як правило, використовується у випадках, коли суспільство, уряд вважають, що вільне функціонування ринкової системи не здатне забезпечити достатній рівень доходів певним групам постачальникам ресурсів або виробникам. Законодавство про мінімальну зарплату, а також підтримки цін на с/г продукцію – два нйвідомих приклади встановлення урядом нижнього рівня цін.

Існування ижчого рівня ціни веде до утворення стійкого надлишку продукції. Уряд повинен або викупити цей надлишок або приміняти заходи для його ліквідації шляхом обмеження пропозиції або розширення попиту на даний продукт.Таким чином вільно встановлені ціни автоматично нормують продукт для споживача. Регульовані ціни цього не роблять.

Державне регулювання цін має суперечливі наслідки. Передбачені вигоди відведення цінових меж для споживачів і виробників потрібно співставляти з утратами, які виникають з появою дефіцитів і товарних надлишків. В той же час держава законодавчо підтримуючи конкуренцію між виробниками вводить певні обмеження у роцес ціноутворення. Розумно придумані законодавчі обмеження у ціноутворенні є благом для економіки поскільки підтримується конкуренція між виробниками. Наприклад: законодавчі обмеження у ціноутворенні існують в галузях природних монополій, тобто в галузях, де по технологічним і фінансовим причинам неможлива конкуренція, це комунальне господарство, деякі види транспорту, добування і використання деяких видів ресурсів і т. д.

Монетаризм. Грошове правило М. Фрідмена.

З другої половини 70-х початку 80-х рр 20 ст. Здійснюється інтенсивний пошук нових підходів до регулювання економіки. Головною стала проблема інформації при одночасному зниженні виробництва. Ця ситуація отримала назву стагфляції. Кейнсіанські рекомендації в нових умовах виявились непридатними. Був висунутий лозунг „Назад до Сміта”, що означав відмову від методів активного втручання в економіку. Найбільший вплив отримали рекомендації монетаристів (чикагська школа політ. Економіки – М.Фрідман).

Основні положення концепції Фрідмена і його послідовників:

1. Стійкість приватного ринку господарства. Монетаристи вважали, що ринкове господарство в силу внутрішніх тенденцій прагне до стабільності, саморегулювання. Якщо мають місце диспропорції, порушення то це відбувається перш за все у результаті зовнішнього втручання.

2. число державних регуляторів скорочується до мінімуму, включаючи податкове, бюджетне регулювання (так звані адміністративні методи).

3. в якості головного регулятора впливаючи на господарське життя служить „грошовий імпульс” і „грошова емісія”. Збільшення маси грошей призводить до зростання виробництва, а після повного завантаження потужностей – до зростання цін.

4. постільки зміни грошової системи відбиваються на економіці не зразу, а з деяким запізненням, то це може вести до невиправданих порушень, то слід відмовитись від короткострокової грошової політики. Її слід замінити довгостроковою політикою, розрахованою на довгий, постійний вплив на економіку.

Монетаристи ввели в економічну літературу поняття монетарного базису. Структура монетарного базису складається з агрегатів М1, М2, М3. Фрідмен виходив з того що грошова політика повинна бути направлена на досягнення відносності між попитом грошей і їх пропозицією. Для цього необхідно, щоб відсоток приросту грошей в обігу відповідав росту цін і національного доходу або ВВП. В цьому і полягає так зване „грошове правило Фрідмана”.

Зростання грошової маси повинно бути таким, щоб забезпечити стійкість цін, воно повинно також відповідати темпам росту ВВП. Практично в сучасних умовах темп зростання грошової маси у західних розвинених країнах повинен складати 3-4% в рік. Це приблизно відповідає середнім темпам економічного зростання цих країн

Представниками цієї школи було проведено ряд економічних реформ у світі. Найбільш вдала реформа була проведена в Чилі.

Варіант5

Функціонування і роль ринкової системи у вирішенні фундаментальних питань економіки.

Не існує чіткого і загально прийнятого визначення поняття ринк. системи. Основними елементами ринк. системи:

1)приватна власність – ринкова система починається з приватної власності на ресурси. Вона є базисним елементом ринк. системи.

2)свобода підприємництва і вибору. Свобода підприємництва означає, що немає ніяких перепон для вступу і виходу з якої-небудь конкретної галузі в-ва. Свобода вибору означає, що володар матеріальних ресурсів і грошового капіталу можуть використовувати і реалізовувати ресурси на свій розсуд. В кінцевому рахунку споживач вирішує, що повинна виробляти економіка.

3) мотивація з урахуванням власних інтересів. Мотив власного інтересу придає направленість і упорядкованість функціонувань економіки, яка без такого інтересу виявилась би надзвичайно хаотичною.

4) конкуренція. Свобода вибору служить основою вибору для конкуренції, або економ. змагання, як корінної можливості ринк. с-ми. Конкуренція означ. а)наявність на ринку великого числа незалежно діючих покупців і продавців будь-якого конкретного продукту або ресурсу, які не можуть реальним чином впливати на ціну; б)свободу для покупців і продавців виступати на тих чи інших ринках або покидати їх.

5)система ціноутворення. Основним координуючим механізмом ринк. організації в-ва є система ціноутворень. А.Маршал порівнює ціни з світлофорами, що стоять на вулиці. Світлофори дають напрямок руху транспорту, так і ціни дають напрямок руху економіці.

6)Обмежена, але важлива роль держави (уряду). Суч. ринк. система включає також: 1)використання передової технології і засоби в-ва у великих масштабах; 2) спеціалізацію в-ва, що є передумовою ефективного використання ресурсів будь-якої економіки. 3)використання грошей, що дозволяє здійснювати спеціалізацію, продуктивну технології.

Кожна економ. система повинна знайти відповідь на 5 фундаментальних питань:

1. Скільки потрібно виробляти?

2. Що слід виробляти?

3. Як слід виробляти?

4. Хто повинен отримувати вироблену продукцію?

5. Чи здатна система адаптуватись до змін?

І. Скільки потрібно виробляти?

Виробляти потрібно стільки, щоб найбільш ефективно використати наявні у суспільстві рідкісні ресурси.

ІІ. Що слід виробляти?

Вироблятися будуть лише ті товари виробництво яких може принести прибуток, а ті товари. виробництво яких тягне за собою збитки випускатись не будуть. Для виробничої діяльності підприємства повинні забезпечити себе 4-ма видами ресурсів:

1. капітал;

2. земля;

3. робоча сила;

4. підприємницькі здібності.

Ці види ресурсів роблять підприємства діючими фірмами.

Економічні витрати – це платежі, які необхідно здійснювати, щоб придбати і зберегти у своєму розпорядженні в потрібній кількості цих ресурсів. Плата за виконання функцій підприємцем називається нормальним прибутком. Якщо загальний доход від продажу продукту перевищує всі виробничі витрати включаючи нормальний прибуток, то сума цього перевищення називається чистим або економічним прибутком.

Якщо підприємства певної галузі отримують економічний прибуток, то виникає тенденція до розширення даної галузі. Тут стануть створюватися, або сюди будуть переміщатися фірми з менш прибуткових галузей. Але це поступово знижує ринкову ціну на продукт, поки з часом вона не досягне рівня, при якому економічний прибуток зникає.

Галузі, які приносять збитки, скорочуються. Тут підприємство переміщується в галузі, де можна отримати нормальний або навіть економічний прибуток. У такому випадку ринкова пропозиція продукції буде скорочуватися у порівнянні з ринковим попитом і тим самим ціна продукції стане підвищуватися.

ІІІ. Як слід виробляти?

Це фундаментальне питання складається з трьох підпитань:

1. Як повинні розподілятися ресурси між окремими галузями?

2. Які саме фірми повинні здійснювати виробництво в кожній галузі?

3. Які комбінації ресурсів, яку технологію кожна фірма повинна застосовувати?

Ринкова система направляє ресурси в ті галузі на продукти яких споживачі пред’являють достатньо високий попит, щоб виробництво цих продуктів могло бути прибутковим. 2 і 3 питання тісно пов’язане. В конкурентній ринковій економіці виробництво здійснюють лише ті фірми, які бажають і здатні застосовувати економічно найбільш ефективні технології виробництва. Економічна ефективність технологій означає отримання даного обсягу продукції при найменших витратах рідкісних ресурсів причому як продукція так і застосовані ресурси вимірюються у вартісному вираженні (грн., $). Тобто це та комбінація ресурсів, яка забезпечує виробництво: наприклад продукту Х вартістю 15 грн. при найменших грошових витратах, і є самою ефективною.

Табл.. Технології виробництва продукту Х вартістю 15 грн. (гіпотетичні дані)

Ресурс	Ціна одиниці ресурсу (гривня)	Технологія №1	Технологія №2	Технологія №3
Праця	2	4	2	1
Земля	1	1	3	4
Капітал	3	1	1	2
Підприємницькі Здібності	3	1	1	1
Загальна сума витрат на виробництво продукту Х вартістю 15 грн.		15	13	15

З трьох технологій технологія №2 економічно найефективніша, тому що вона забезпечує самий дешевий спосіб виробництва продукту Х вартістю 15 грн.

ІV. Хто повинен отримувати вироблену продукцію?

Будь-який продукт розподіляється між споживачами на основі їх здатності, бажання заплатити за нього існуючу ринкову ціну. Ціни на ресурси відіграють ключову роль у формуванні розміру доходу, який кожне домогосподарство може запропонувати у обмін на частину суспільного продукту. Ціни на продукти в свою чергу відіграють ключову роль у формуванні структури витрат споживачів. Ринковій системі, як механізму розподілу суспільного продукту не властиві будь-які етичні принципи (справедливість, рівність і т.п.).

V. Чи здатна система адаптуватись до змін?

Як показує історичний досвід розвитку капітал. ринкова система здатна адаптуватися до змін, які відбуваються в суспільному виробництві. Про це свідчать факти функціонування ринкової економіки протягом більш ніж 200 останніх років розвитку найбільш розвинених країн світу. Адам Сміт в 1776 р. ввів поняття “невидимої руки”. Сила конкуренції контролює або направляє мотив особистої вигоди таким чином, що він автоматично і мимовільно сприяє найкращому забезпеченню інтересів суспільства. Концепція “невидимої руки” полягає в тому. що коли фірми максимізують свій прибуток суспільний продукт також максимізується.