Розділ 2. Специфіка дипломатичної служби як складової державної служби в Україні

Дипломатична служба як невід’ємна складова державної служби України за своєю об’єктивною природою є явищем державно-правовим. При цьому як сам соціально-правовий статус працівника дипломатичної служби, так і статус посади, яку він обіймає, порядок проходження дипломатичної служби та її припинення – усе це загалом потребує правового регулювання та реалізується за допомогою норм права. Однак зведення поняття дипломатичної служби лише до розкриття її характерних організаційно-правових норм робить її характеристику досить обмеженою, адже не включає в себе основні закономірності та прояви цього соціального явища.

Відповідно, процес правової регламентації дипломатичної служби в Україні передбачає не тільки цілеспрямовані, а й організаційні дії на процеси та відносини, що відбуваються як у державній службі в цілому, так і в дипломатичній службі зокрема.

Дипломатична служба України – це професійна діяльність громадян України, спрямована на практичну реалізацію зовнішньої політики України, захист національних інтересів України у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном. Дипломатичний працівник є державним службовцем, який виконує дипломатичні або консульські функції в Україні чи за кордоном та має відповідний дипломатичний ранг.

Відносини, що виникають у зв’язку з проходженням дипломатичної служби, регулюються Конституцією України, Законом України «Про дипломатичну службу», Законом України “Про державну службу”, Кодексом законів про працю України, Консульським статутом України та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також чинними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (згадані вище).

Основними завданнями дипломатичної служби є:

- забезпечення національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права;

- проведення зовнішньополітичного курсу України, спрямованого на розвиток політичних, економічних, гуманітарних, наукових, інших зв’язків з іншими державами, міжнародними організаціями;

- захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном;

- сприяння забезпеченню стабільності міжнародного становища України, піднесенню її міжнародного авторитету, поширенню у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера;

- забезпечення дипломатичними засобами та методами захисту суверенітету, безпеки, територіальної цілісності та непорушності кордонів України, її політичних, торгово-економічних та інших інтересів;

- координація діяльності інших органів виконавчої влади щодо забезпечення проведення єдиного зовнішньополітичного курсу України;

- вивчення політичного та економічного становища у світі, зовнішньої та внутрішньої політики іноземних держав, діяльності міжнародних організацій;

- забезпечення органів державної влади України інформацією, необхідною для здійснення ефективної зовнішньої та внутрішньої політики;

- здійснення інших завдань відповідно до законодавства України.

Система органів дипломатичної служби:

1) Міністерство закордонних справ України (центральний орган виконавчої влади, який забезпечує проведення зовнішньої політики держави і координацію діяльності у сфері зовнішніх зносин України);

2) представництва Міністерства закордонних справ України на території України;

3) закордонні дипломатичні установи України (дипломатичні представництва та консульські установи України за кордоном) є постійно діючими установами України, основними завданнями яких є представництво України в державі перебування та підтримання офіційних міждержавних відносин, захист інтересів України, прав та інтересів її громадян і юридичних осіб за кордоном.

Дипломатичними працівниками можуть бути громадяни України, які мають відповідну фахову вищу освіту, необхідні професійні та ділові якості, володіють державною та іноземними мовами і за станом здоров’я можуть бути направлені у довготермінове відрядження.

Прийняття на дипломатичну службу здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли призначення на дипломатичні посади здійснює Президент України. Порядок проведення конкурсу для прийняття на дипломатичну службу визначається Кабінетом Міністрів України.

Для дипломатичних працівників, які працюють у закордонних дипломатичних установах України, встановлюються такі посади: Надзвичайний і Повноважний Посол України; Постійний представник України при міжнародній організації; Генеральний консул України; Радник-посланник; радник; консул України; перший секретар; віце-консул; другий секретар; третій секретар; аташе.

Однією із особливостей проходження дипломатичної служби – є ротація дипломатичних працівників.

Ротація – це планове заміщення працівників дипломатичної служби у закордонних дипломатичних установах України в порядку, визначеному Міністерством закордонних справ України.

Ротація здійснюється при направленні працівників дипломатичної служби у довготермінове відрядження. Довготермінове відрядження дипломатичних працівників триває, як правило, до чотирьох років у держава з нормальними кліматичними умовами та стабільною політичною ситуацією і до трьох років у державах з важкими кліматичними умовами або складною політичною ситуацією.

Працівники дипломатичної служби після закінчення попереднього довготермінового відрядження направляються у наступне довготермінове відрядження не раніше ніж через півтора року.

Після закінчення довготермінового відрядження працівникам дипломатичної служби надається попередня посада, а в разі неможливості цього – рівноцінна їй посада в системі органів дипломатичної служби.

Принципи дипломатичної служби. Як окремий соціально-правовий і державний інститут дипломатична служба поряд із загальними принципами у своїй діяльності керується і притаманними саме її діяльності спеціальними принципами, на які спирається і чинне законодавство в регламентації її діяльності. Ці принципи, насамперед, мають міжнародний характер і закріплені у відповідних міжнародно-правових актах, зокрема: у Статуті ООН, а також у загальних положеннях Віденської конвенції про дипломатичні зносини [30, c. 4]. До них належать такі:

- принцип суверенної рівності держав;

- підтримка міжнародного миру і безпеки;

- сприяння розвитку дружніх відносин між державами тощо.

Крім того, виходячи з аналізу перелічених принципів, необхідно запропонувати такий принцип, як прозорість організації та діяльності органів зовнішніх зносин, існування якого дозволить зовнішньополітичному відомству України працювати відкрито, передбачено та контрольовано як з боку міжнародної спільноти, так і з боку української громадськості. Це, на нашу думку, значно підвищить авторитет України в очах міжнародної громадськості, зробить її більш зрозумілою для західноєвропейської спільноти.

Таким чином, в Україні, як і в будь-якій правовій державі, дипломатична служба повинна складатися (як системний правовий інститут) із законів та нормативних актів.

Розробляючи їх, законодавець перш за все повинен робити акцент на таких принципах, як законність, несумісність посад, підконтрольність і підзвітність державних органів і діяльності службових осіб, позапартійність дипломатичної служби, доступ до неї відповідно до здібностей, професійної підготовки та компетентності людини, відповідальність працівників дипломатичної служби за невиконання та неналежне виконання службових обов’язків, соціальна та економіко-правова захищеність працівників дипломатичної служби, стабільність дипломатичної служби.

Характеризуючи принципи, якими у своїй діяльності керується державна дипломатична служба України, треба зазначити, що Українська держава намагається орієнтуватися на західноєвропейські стандарти у проведенні своєї зовнішньої політики.