92. Методи оцінки ефективності реальних інвестиційних проектів.
Оцінка ефективності реальних ІП — відповідальний етап у процесі прийняття рішень. Від того, наскільки неупереджено та різносторонньо проведена ця оцінка, залежать строки повернення вкладеного Ка, варіанти альтернативного його використання.
Основними методами оцінки є:
а) розрахунок строку окупності інвестицій (t). Він є найбільш простим і найбільш поширеним, і полягає у визначенні строку, необхідного для того, щоб інвестиції окупили себе.
Строк окупності І визнач-ся залежно від рівномірності розподілу Д від проекту за роками. Якщо Д від проекту розподіл-ся рівномірно за роками, то строк окупності І визначається діленням суми інвест В на величину річного доходу. За нерівномірного надходж визначають прямим підрахунком кількості років, протягом яких Д покриють інвест В в проект, тобто Д відповідатимуть В.
б) розрахунок індексу рентабельності інвестицій (ІR), який є зручним при виборі одного проекту з кількох альтернативних, що мають приблизно однакове значення NPV.
ІR= Очікувана ∑ Д / Очікувана ∑ І.
Якщо ІR > 1, то проект слід прийняти;
ІR < 1 — проект слід відхилити;
ІR = 1 — проект не прибутковий і не збитковий.
Індекс рентабельності характеризує дохід на одиницю витрат (грн/грн).
в) визначення чистого приведеного ефекту (NPV) заснований на порівнянні величини вихідних І із заг-ою ∑ дисконт-их грошових надходжень, які генеруються величиною вихідних І протягом прогнозованого терміну.
1. Спочатку изначається поточна вартість В (ІС), тобто обсяг І, який потрібно зарезервувати для проекту.
2. Потім розраховується поточна вартість майбутніх грошових потоків від проекту, для чого Д за кожний рік Рп (кеш-флоу) приводяться до пот дати:
г) визначення
внутрішньої норми дохідності (IRR), що
являє собою таку ставку дисконту, за
якої показник чистої приведеної вартості
за ІП набирає нульового значення, яка
визначає очікувану норму дохідності
або максимально допустимий рівень
інвестиційних В у проект, що оцінюється.
IRR має бути вищим середньозваженої ціни
інвестиційних ресурсів.
93. Управління фінансовими інвестиціями.
ФІ — це форма використання тимчасово вільного капіталу.
Конкретними формами їх здійснення є:
1) вкладення Ка в дохідні фондові інструменти (акції, облігації та інші ЦП, що вільно обертаються на ринку);
2) вкладення капіталу в дохідні види грошових інструментів, наприклад депозитні сертифікати;
3) вкладення капіталу у статутні фонди спільних під-в з метою отримання не тільки прибутку, а й розширення сфери
фін впливу на ін суб'єкти госп-ня.
До основних ФІ відносять акції та облігації. Саме вони є основними інструментами формування Ка одними під-ми і напрямами його розміщення для інших.
Управління ФІ включає наступні етапи:
1. визначення мета та оцінка можливості її реалізації, що залежить від наст факторів: наявності доступного для інвестування Ка, достовірності інфо про фін ринки, строків вкладання коштів, можливостей доступу до тих чи інших ринків, законодавчих обмежень тощо.
2. вибір форми інвестування:
а) самостійне управління; б) передача управління іншим суб’єктам.
3. визначення типу управління І-ми:
а) активний тип; б) пасивний; в)змішани.
4. розміщення Ка в різноманітні види
фін інструментів.
5. оцінка ефективності (співставлення отриманого результату з початково запланованими інвестиційними цілями, у випадку виявлення відхилень – внести відповідні корективи.).