86. Ліверидж в управлінні активами підприємства.

Процес управління активами під-ва, який передбачає зростання прибутку, у фін менеджменті характеризується показником «ліверидж». У буквальному розумінні «ліверидж» означає невелику силу (важіль), за допомогою якого можна піднімати важкі предмети з меншими зусиллями. У фін менеджменті «ліверидж» (важіль) означає, що зміна будь-якого фактора (обсягу реалізації, постійних витрат) зумовлює значні зміни рез-ту (ОП, дохідності вкладених коштів).

Існують три види лівериджу:

- операційний;

- фінансовий;

- комбінований.

Операційний леверидж характеризує потенційну можливість впливу на операційний і ЧП під-ва. Тобто його інструментом є співвіднош постійних і змінних ви-т і зміна обсягу реалізації за інших незмінних умов, що зумовлює зміни прибутку.

Ефект операційного лівериджу, або сила його впливу, визнач-ся відсотковою зміною ОП у разі зміни обсягу реалізації.

Ефект фін важеля (лівериджу) — це прирощення до рентаб-ті (збільшення рентабельності) ВК, яке отримано в результаті зміни структури пасиву балансу, тобто використання кредиту, незважаючи на те, що ця складова має планову основу.

Комбінований ліверидж показує зміну ЧП залежно від зміни обсягу вироб-ва продукції (робіт, послуг).

84. Теорії структури капіталу.

Управління структурою Ка представлене в ек літературі різними теоріями і різними точками зору.

Традиційний підхід. Сутність полягає в тому, що вартість Ка під-ва залежить від його структури.

Визнач-ся оптимальна структура Ка, що мінімізує значення СЗВК й одночасно максимізує ринк вартість під-ва.

При цьому підході визначається залежність вартості Ка від вартості його складових, а саме вартості власного і позичк Ка. Залежно від структури Ка вартість кожного джерела змінюється.

Компромісний підхід. Сутність зводиться до того, що під-во встановлює структуру Ка у такий спосіб, щоб гранична вартість Ка і граничний ефект від фін важеля були рівними.

Сигнальний підхід:

Менеджери під-в через прийняття фін рішень немовби подають сигнали ринку. Такі ситуації ураховуються в моделях, які заведено називати сигнальними.

1. До таких моделей належить модель Росса (1977 р.), яка передбачає, що менеджер має можливість прийняттям своїх рішень впливати на дії інвесторів. Менеджер, як монополіст на інфо-ію про майбутні грошові потоки на під-ві, що залежать від прийняття фін рішень, може вибирати сигнали про перспективи розвитку.

2. Сигнальна модель Майєрса—Майлуфа (1984 р.). У моделі передб-ся, що менеджер приймає рішення виходячи з інтересів акціонерів. Модель свідчить, що коли інвестори на фін ринку мають недостовірну інфо про вартість компанії, тоді фінанс-ня деяких інвестиційних проектів за допомогою емісії акцій буде невигідним для акціонерів цього тов.-ва. Інші джерела фінанс-ня, ціна яких меншою мірою залежить від інфо, що надходить від тов.-ва (компанії) (наприклад, боргові зобов'язання), дають змогу прийняти позитивне рішення щодо проекту.