- •98. Місце ризиків у фінансовому менеджменті.
- •99. Політика управління фінансовими ризиками.
- •100. Концепції організації управління ризиками.
- •101. Модель управління фінансовими ризиками та її сутність.
- •102. Структура моделі управління изиками.
- •103. Ідентифікація ризиків.
- •104. Хеджування як інструмент нейтралізації ризиків.
- •105. Зовнішнє страхування фінансових ризиків.
- •106. Механізм диверсифікації фінансових ризиків.
- •107. Кількісні показники, що використовуються в моделі управління фінансовими ризиками.
- •108. Сутність, цілі та завдання аналізу фінансових звітів.
- •109. Звіт про фінансові результати та його роль у фінансовому менеджменті.
- •110. Бухгалтерський баланс, його характеристика як об’єкта фінансового менеджменту.
- •111. Аналіз звіту про рух грошових коштів в управління фінансами суб’єктів господарювання.
- •112. Аналіз основних показників консолідованої фінансової звітності.
- •113. Фінансове планування як основа фінансового механізму управління.
- •114. Методи фінансового планування та їх класифікація.
- •115. Сутність і цілі внутрішньофімового фінансового прогнозування і планування.
- •116. Роль прогнозів у фінансовому плануванні. Стратегічне планування на підприємстві.
104. Хеджування як інструмент нейтралізації ризиків.
Одним із напрямів нейтралізації фінансових ризиків є активна стратегія нейтралізації із використанням похідних цінних паперів або введенням певних застережних умов до господарських договорів, що забезпечують прив'язку зміни результуючого показника до певного індикатора — хеджування ризиків.
Механізм хеджування фінансових ризиків зміни цін на базові активи полягає в обґрунтуванні управлінських фінансових рішень щодо стратегії здійснення зустрічних торговельних операцій з купівлі-продажу базових активів на основі сукупності похідних фінансових інструментів. До таких інструментів відносять:
• форвардні контракти;
• ф'ючерсні контракти;
• опціони;
• своп-контракти;
• варранти та ін.
Аналізуючи особливості формування стратегій хеджування фінансових ризиків на основі зазначених вище похідних цінних паперів, необхідно наголосити на наявності функціонально- організаційних відмінностей у порядку використання похідних інструментів для цілей нейтралізації ризиків зміни цін на базові активи та отримання спекулятивного прибутку. Ідентифікація та структурування господарських операцій суб'єкта господарювання із похідними цінними паперами як складових елементів стратегії хеджування передбачає дотримання певних критеріїв, у тому числі:
• по-перше, ідентифікація носія фінансового ризику — базового активу, щодо якого існує достатньо високий рівень імовірності зміни масштабу цін, що, відповідно, формує загрозу негативного впливу на фінансово-господарську діяльність СГ і, відповідно, вимагає її нейтралізації (хеджування);
• по-друге, обгрунтування типу інструменту хеджування ідентифікованого фінансового ризику та однозначне визначення ринкової позиції стосовно такого інструменту;
• по-третє, оцінка адекватності абсолютної величини хеджу та її достатності для попередження (або покриття) потенційних збитків підприємства в результаті зміни масштабу цін на базові активи.
Невідповідність особливостей використання похідного фінансового інструменту визначеним критеріям дає змогу ідентифікувати його як спекулятивний.
Варіантом хеджування ризиків при обґрунтуванні емісійної стратегії суб'єкта господарювання на ринку корпоративних
облігацій може вважатися введення застережень щодо визначення відносної величини регулярного купону, що виплачується
підприємством власнику такої облігації. Отже, підприємство може випустити та розмістити такі види корпоративних облігацій:
• корпоративні облігації із фіксованим купоном . Дана форма фіксації величини купона за облігаціями дає змогу уникнути різкого зростання вартості залучення капіталу на ринку, однак підприємство повністю несе ризики, пов'язані з різким падінням процентної ставки і, відповідно, необхідністю «переплачувати».
• корпоративні облігації із плаваючим купоном. За такого варіанта фіксації величини купона за корпоративними облігаціями (прив'язка до фінансового індикатора) підприємство має можливість у певний спосіб перерозподілити ризики із власником такої
облігації шляхом періодичного перегляду величини регулярного купонного платежу;
• корпоративні облігації із плаваючим купоном, із установленим максимумом величини купона дають змогу суб'єкту господарювання суттєво зменшити (залежно від величини встановленого максимуму) втрати, пов'язані із ризиком зростання вартості
обслуговування залученого капіталу;
• корпоративні облігації із плаваючим купоном, із установленим мінімумом величини купона. Дана форма фіксації величини купонного платежу емітента використовується з метою підвищення інвестиційної привабливості облігацій, оскільки гарантує певний мінімальний рівень доходу власників таких облігацій;
• корпоративні облігації із плаваючим купоном, із установленим коридором зміни (мінімумом та максимумом) величини купона.
Це робиться для управління ризиком зміни процентних ставок на ринку капіталу, оскільки плаваючий купон прив'язується до певного індикатора.
