18.Методи і джерела формування доходів бюджету.Доходи бюджету можуть формуватися на основі чотирьох методів централізації грошових коштів:

-пряме вилучення доходів з державного сектора;

- отримання доходів від державних угідь, майна і послуг;

-перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб за допомогою

-податків;

-залучення позик.Податковий метод формування доходів бюджету характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб. На відміну від прямого вилучення доходів в державному секторі, може здійснюватись тільки на підставі законів.

Позичковий метод означає формування доходів бюджету на поворотній основі. За нормальних умов основу доходів бюджету складають податки (95-98%) і позики (2-5%).

Крім реальних доходів, які формуються на основі вказаних методів, держава може використовувати емісійний дохід. Щодо поточного року — це дохід, що забезпечує фінансування поточних видатків. Однак під час емісії внаслідок інфляції збільшується тільки номінальна кількість грошей, а реальна вартість фінансових ресурсів не змінюється.

Джерелами формування доходів виступають:

створений ВВП;

національне багатство (відображає накопичені матеріальні цінності і розвідані природні ресурси). Використовується тоді, коли не вистачає ВВП чи є певний надлишок природних ресурсів.

Найнадійніше джерело — створений ВВП.

Джерела формування доходів бюджету також поділяються на внутрішні і зовнішні. Зовнішні характеризують міжнародний перерозподіл фінансових ресурсів і можуть формуватись на основі таких методів:

1) прямий перерозподіл (наприклад, репарація);

2) міжнародний кредит;

3) оподаткування експортно-імпортної діяльності;

4) валютне регулювання — відхилення встановленого курсу валют від реального їх співвідношення;

5) ціновий механізм — у світі склався певний масштаб цін, який призводить до міжнародного перерозподілу ресурсів.

19.ШЛЯХИ СКОРОЧЕННЯ ДЕФІЦИТУ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ.Бюджетний дефіцит – це фінансове явище, що необов’язково відноситься до розряду надзвичайних подій. В сучасному світі немає держави, яка в ті чи інші періоди своєї історії не зіткнулася б з бюджетним дефіцитом. Однак якість самого дефіциту може бути різною:

- дефіцит може бути пов’язаний з необхідністю втілення крупних державних вкладень в розвиток економіки. В цьому випадку він відображає не кризову течію суспільних процесів, державне регулювання економічної кон’юнктури;

- дефіцити виникають в результаті надзвичайних обставин (війни, великомасштабних стихійних лих і т.п.), коли загальних резервів стає недостатньо і доводиться прибігати до джерел особливого роду;

- дефіцит може відображати кризові явища в економіці, неефективність фінансово-кредитних зв’язків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. В цьому випадку він – явище надзвичайно тривожне, що потребує прийняття не тільки невідкладних економічних заходів, але і відповідних політичних рішень [1].

Вкрай негативні наслідки (фінансові, економічні, соціальні) величезного бюджетного дефіциту потребують здійснення системи заходів для його подолання, проведення активного фінансової політики, використання узвичаєних у світовій практиці методів боротьби з дефіцитом. Прагнення до рівноваги бюджетних доходів і витрат шляхом збалансованості державного бюджету – це сьогодні одна з головних задач. Тільки вирішуючи її, можна проводити цілеспрямовану фінансову політику. .

У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту варто включити і послідовно проводити в життя такі заходи, що, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, а з іншого боку - сприяли скороченню державних витрат. До них відносяться:

- зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривні;

- зниження воєнних витрат;

- зберігання фінансування лише найважливіших соціальних програм, мораторій на прийняття нових соціальних програм, що потребують значного бюджетного фінансування;

- заборона Центральному банку країни надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами

20.Економічна суть та роль державного кредиту. Державний кредит — це специфічний елемент державних фінансів, в якому держава відіграє роль позичальника коштів (найчастіше), кредитора або гаранта повернення коштів. Держава змушена бути позичальником коштів у зв'язку з необхідністю вирішити такі завдання:

✔ збалансованість бюджету;

✔ фінансова підтримка сфери виробництва;

✔ розвиток соціальної сфери.Державний кредит відрізняється від банківського метою і призначенням залучених коштів, джерелами погашення позик, формами га рантій, впливом на грошову масу, функціями, які виконують суб'єкти кредитних відносин.До основних форм державного кредиту належать:

1) державні позики, що надаються на підставі кредитних угод;

2) позики, які залучаються державними органами управління шляхом емісії та розміщення державних боргових цінних паперів;

3) держані гарантії, що надаються урядом підприємствам і установам з метою залучення кредитних ресурсів;

4) вклади громадян в ощадні банки країни;

5) інші форми.

Суб’єктами державно-кредитних відносин з боку держави виступають:

- Кабінет Міністрів України;

- Органи влади АРК;

- Органи місцевого самоврядування;

- Мін.Фін.;

- НБУ.

21.форми державного кредиту та класифікація державних позик.Державний кредит — це специфічна форма кредитних відносин, у яких

позичальником є держава, а кредиторами — юридичні або фізичні особи.Економічним призначенням державного кредиту є акумуляція державою коштів

на основі принципу повернення для фінансування державних видатків.

Державний кредит дозволяє державі як позичальнику використовувати

додаткові грошові ресурси для покриття бюджетного дефіциту без

здійснення з цією метою грошової емісії. Розвиток державної форми

кредиту має тривалу історію. Така форма кредиту виникла з появою

держави, яка почала використовувати одержані в такий спосіб кошти на

покриття військових та інших надзвичайних видатків. Із встановленням

міжнародних зв'язків між різними країнами поруч з внутрішнім державним

кредитом починає розвиватися система міжнародного державного

кредитування.Основною формою державного кредиту виступають державні позики, оформлені

у вигляді державних цінних паперів — облігацій, казначейських

зобов'язань — векселів чи нот (див. п. 4.3). При цьому кошти, залучені

на національному чи міжнародному ринках цінних паперів, мають бути

використані на цілі, передбачені умовами емісії. Залежно від зобов'язань

держави щодо погашення боргу розрізняють позики з правом та без права

довгострокового погашення. При емісії боргових зобов’язань з правом

довгострокового погашення держава отримує можливість більш гнучко

управляти процесом обслуговування та погашення боргу залежно від

ситуації на фінансовому ринку.Джерелами погашення державних позик залежно від економічної ситуації в країні виступають:

• доходи від вкладання позичених коштів у високоефективні інвестиційні

проекти;

• додаткові надходження від сплати податків;

• кошти, заощаджені від зменшення видатків з бюджету;

• додаткова емісія грошей;

• кошти, отримані від розміщення нових державних позик.

22.соціально-економічні наслідки державного боргу. борг класифікується у фінансовій та статистичній звітності на: державний прямий (внутрішній і зовнішній) та державний гарантований (внутрішній і зовнішній). Згідно з прийнятою в світі методологією гарантії оплати боргів підприємств такі борги, а також інші умовні зобов'язання не враховуються до того моменту, поки державні органи не вимушені розпочати виплати з метою погашення боргу. У цьому контексті в англомовній термінології для більш чіткого розмежування державного боргу в розрізі боргів органів центрального державного управління та боргів державного сектора господарства використовують поняття: public debts (суспільний борг) і national debts (національний борг).

При цьому національний борг формують лише борги центрального уряду, як зовнішні, так і внутрішні. Суспільний борг (у вітчизняній термінології — «державний») формується шляхом симбіозу національного боргу і боргу державного сектора господарства.

Борг, гарантований державою, під яким розуміють боргові зобов'язання резидентів в особі державних органів та державних підприємств і організацій, а також сукупність боргів приватних фірм, виконання яких гарантовано державою, має неоднозначну оцінку у фахівців. борг класифікується у фінансовій та статистичній звітності на: державний прямий (внутрішній і зовнішній) та державний гарантований (внутрішній і зовнішній). Згідно з прийнятою в світі методологією гарантії оплати боргів підприємств такі борги, а також інші умовні зобов'язання не враховуються до того моменту, поки державні органи не вимушені розпочати виплати з метою погашення боргу. У цьому контексті в англомовній термінології для більш чіткого розмежування державного боргу в розрізі боргів органів центрального державного управління та боргів державного сектора господарства використовують поняття: public debts (суспільний борг) і national debts (національний борг).

При цьому національний борг формують лише борги центрального уряду, як зовнішні, так і внутрішні. Суспільний борг (у вітчизняній термінології — «державний») формується шляхом симбіозу національного боргу і боргу державного сектора господарства.

Борг, гарантований державою, під яким розуміють боргові зобов'язання резидентів в особі державних органів та державних підприємств і організацій, а також сукупність боргів приватних фірм, виконання яких гарантовано державою, має неоднозначну оцінку у фахівців.

Офіційно визнаний державний борг (іншими словами борг класичного типу) — борг, оформлений кредитними угодами або держаними цінними паперами, що передбачає погашення основної суми боргу та виплату відсотків у чітко визначені строки.До офіційного державного боргу належить заборгованість перед юридичними особами за внутрішніми державними позиками, заборгованість перед Національним банком України за прямими кредитами, зовнішня заборгованість за кредитами міжнародних фінансових інституцій (окрім позик МВФ) та урядів іноземних держав, за товарними поставками країн СНД, заборгованість за позиками іноземних комерційних банків, за міждержавними кредитними лініями та за облігаціями зовнішньої державної позики.Другий тип боргу включає невиконані фінансові зобов'язання держави перед суб'єктами економіки (неоплачені державні замовлення, заборгованість із заробітної плати перед працівниками бюджетної сфери, невідшкодований податок на додану вартість і найбільшою мірою, гарантії держави щодо компенсації знецінених заощаджень громадян в установах Ощадного банку).

23. Фінансове планування: суть, принципи, методи, завдання.Фінансове планування — елемент фінансового механізму, діяльність пов'язана з управлінням фінансами; є процесом формування і використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів. Його особливість — здійснюється тільки у грошовій формі і дозволяє дослідити рух грошової форми вартості, який не співпадає з розподілом вартості в натуральній формі.При визначенні фінансових показників використовуються певні методи планування:

1. Метод коефіцієнтів (екстраполяції) — перенесення на майбутні періоди встановлених у минулому тенденцій або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів, які самі не були досліджені (використовується при індексації вартості основних фондів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей, плануванні прибутку тощо). Перевага — простота у використанні. Недоліки — разом з коефіцієнтами механічно переносяться на майбутнє недоліки попереднього періоду та не вишукуються внутрішні резерви.

2. Нормативний метод — базується на розрахунку фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів (нормативи утворення фондів, амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрачання коштів у бюджетних установах тощо).

3. Балансовий метод — передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття, ув'язує всі розділи фінансового плану, внаслідок чого досягається збалансованість плану (ув'язка доходів і видатків).

Основна мета фінансового планування — найточніше визначення майбутніх витрат і доходів, які б забезпечували нормальну діяльність держави і підприємницьких структур.

24.бюджетне прогнозування .Бюджетне прогнозування - визначення вірогідних показників доходів і видатків бюджету на перспективу. Це науково-аналітична стадія розробки бюджету, в процесі якої формується концепція, шляхи її вирішення і основні цілі, які повинні бути досягнуті

Прогнозування показників бюджету здійснюється у такій послідовності:

- визначення цілей та відповідно завдань для досягнення поставлених цілей;

- збір, опрацювання та аналіз інформації;

- вибір моделі прогнозування;

- розробка рекомендацій для оптимізації рішень, що приймаються за даними прогнозних розрахунків.

В умовах поступової стабілізації фінансової системи, структурної перебудови економіки бюджетний процес став більш відкритим. Задовго до подання проекту бюджету Міністерством фінансів оприлюднюються планові показники місцевих бюджетів. Це дає можливість здійснити відповідні розрахунки, перевірити статистичні показники та фактичні дані за попередні періоди для розрахунків індексів відносної податкоспроможності.

Фінансове планування та прогнозування є важливими інструментами управління і дають реальні переваги органам виконавчої влади, а саме:

- пов'язує політику і бюджет для досягнення довгострокових планів;

- окреслює фінансове майбутнє і залишає час для запобігання несприятливим подіям;

- поліпшує якість прийняття фінансових рішень;

- дозволяє визначити альтернативні шляхи вирішення зазначених проблем;

- удосконалює процес формування бюджету;

- дозволяє краще оцінити бюджетні пропозиції та приймати відповідні рішення;

- сприяє відкритості управління і прозорості прийняття рішень.