1.Суть і функції фінансів.Фінанси - це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу ВВП і національного доходу.

Отже, фінанси безпосередньо пов'язані з грошовими відносинами, але не тотожні їм.

Функціонування фінансів забезпечується через фінансову систему.

На практиці ця система включає різноманітні фінансові інститути, які суспільство використовує з метою забезпечення кругообігу фінансових ресурсів різної цілеспрямованості, і поділяється на: державні фінанси; фінанси підприємств і організацій; фінанси населення.

Фінанси виконують наступні функції: регулюючу, розподільчу та контрольну.

Регулююча функція фінансів базується на правовій регламентації грошових відносин у суспільстві. Для забезпечення регулюючої функції застосовується набір фінансових інструментів, передусім податків. З їхньою допомогою держава впливає на різні сторони фінансово-економічного розвитку.

Розподільча функція фінансів пов'язана передусім з розподілом та перерозподілом суспільного продукту й національного доходу для задоволення різних потреб народного господарства й населення.

Контрольну функцію фінанси виконують у процесі утворення й використання грошових ресурсів. Цей контроль має встановлюватися за пропорціями в розподілі й раціональним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів шляхом з'ясування відповідності розміру фондів наміченим цілям.

2.поняття принципи і структура побудови фінансової системи.Фінансова система держави є відображенням форм і мето­дів конкретного використання фінансів в економіці і відповід­ною до задіяної моделі економіки та значною мірою визна­чається нею.Фінансові системи деяких держав можуть відрізнятися за своєю структурою, але у всіх у них є загальна ознака — це різ­номанітні фонди фінансових ресурсів, які різняться за метода­ми мобілізації та напрямками використання, однак тісно по­в'язані між собою, мають прямий і зворотний вплив на економічні й соціальні процеси в державі, а також на форму­вання й використання фондів фінансових ресурсів у розрізі окремих ланок.Фінансова система — це сукупність окремих її ланок, що ма­ють особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, нефінансово­го сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогоспо-дарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, гос­подарських структур, окремих громадян.

3.Історичні умови виникнення фінансів.Термін "фінанси" з'явився у XIII столітті. Він походить від середньовічного латинського терміна "financia", що означає обов'язкову сплату грошей. Ця сплата пов'язувалася з передачею частини доходу громадянина в розпорядження монарха, короля або іншого правителя на його утримання та на інші витрати державного змісту. Так тривало майже до початку XVIII століття. Під фінансами розуміли державне публічне господарство або господарство будь-якого державного утворення нижчого рівня, як-от: земство, міська община тощо.

У цей же період у деяких державах, наприклад у Німеччині, слово "фінанси" мало негативне значення. Його пов'язували зі здирництвом, хабарництвом, вимаганням тощо. Вперше у сучасному тлумаченні термін "фінанси" став застосовуватися у Франції, де під фінансами розумілася сукупність коштів, необхідних для задоволення потреб держави та різних суспільних груп.

У XVIII столітті трактування поняття фінансів як державного господарства мало подальший розвиток. Державні утворення різного рівня стали називатися союзами публічного змісту, а фінанси — формами та методами добування коштів і їх витрачання цими союзами при виконанні покладених на них функцій. Форми та методи мобілізації коштів постійно змінювалися й удосконалювалися, що пов'язано з розвитком економіки держав.У XIX столітті спостерігається бурхливий економічний розвиток. Поглиблюється і саме розуміння фінансів. Від спрощеного поняття фінансів як державного господарства переходять до розуміння фінансів як самостійної галузі знань, що охоплює нові сфери їх функціонування і впливу. Це, зокрема, фінанси сфери виробництва, виконання робіт і надання послуг. Виникають фінансові ринки, набуває розвитку державний кредит й інші фінансові інститути. Фінанси перетворюються на вагомий фактор політичного та економічного життя в державі.Призначення фінансів — забезпечити необхідні умови для створення, розподілу та використання валового внутрішнього продукту в країні. Це досягається завдяки організації різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємницьких структур і кожного громадянина. Фонди фінансових ресурсів, що обслуговують економічні 4їроцеси, різняться методами створення, напрямками використання, інтересами суб'єктів економічної діяльності, методами виробничої й суспільної інтеграції та кінцевими цілями відповідного виду діяльності.

4.сутність фінансової політики та її види.фінансова політика — сукупність розподільних і перерозподільних заходів, які держава здійснює через фінансову систему, щодо організації та використання фінансових відносин з метою забезпечення зростання валового внутрішнього продукту країни і підвищення добробуту всіх членів суспільства.

Залежно від рівня економічної системи виділяють:

— фінансову політику держави (макрорівень);

— фінансову політику суб'єктів господарювання — підприємств, установ, організацій та домогосподарств (мікрорівень);

— фінансову політику міжнародних організацій і фінансових інституцій (рівень світового господарства).Сутність фінансової політики виявляється у поєднанні конкретних цілей та відповідних засобів, за допомогою яких вирішуються поставлені завдання. Цілі фінансової політики зумовлені потребами економічного розвитку і досягненням високого рівня індивідуального й суспільного добробуту. Основний вектор фінансової політики — забезпечення економічного зростання в країні через механізми фінансового впливу на попит і пропозицію, споживання, заощадження та інвестиції. Фінансова політика неодмінно має конкретне спрямування, а її реалізація завжди пов'язана зі знаходженням компромісу між певними потребами і реальними можливостями.Фінансова стратегія — основні напрями використання фінансів на тривалу перспективу.Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку країни.

6.фінансові ресурси суспільства суть класифікація .Фінансові ресурси — це кошти, виділені з тієї частини сукупного суспільного продукту, яка без порушення об'єктивної (природної) пропорційності суспільного виробництва може бути спрямована на розширення соціально-економічної системи в цілому.

Фінансові ресурси залежно від рівня, на якому проходить їх формування і використання, поділяють на:

1) централізовані — утворюються на рівні держави, окремих адміністративно-територіальних одиниць, галузевих об'єднань;

2) децентралізовані — створюються окремими суб'єктами підприємництва.

Основним джерелом формування фінансових ресурсів є ВВП (рис. 1.6).

Основні елементи фінансових ресурсів у складі ВВП

- Прибуток

- Амортизаційні відрахування

- Відрахування на соціальні заходи

- Податок на додану вартість, акцизний збір

- Податок на прибуток

- Ресурсні платежі до бюджету

- Доходи від зовнішньоекономічної діяльності

- Резервні фонди

- Доходи від зовнішніх і внутрішніх позик

- Інші

За економічним призначенням (напрямами використання) державні фінансові ресурси мають галузеве і цільове спрямування, що дозволяє точно врахувати об'єкти державного фінансування і своєчасно забезпечити їх необхідними грошовими коштами.

7.фінансові резерви .Одним з елементiв фiнансових ресурсiв є фiнансовi резерви — це особлива група фондів грошових коштів, в яких нагромаджуються кошти, що на деякий час вилучаються з обороту, а використовуються у випадках збоїв у процесi суспільного виробництва.

Фiнансовi резерви створюються у грошовiй формi i виступають необхiдною умовою стабiльного i збалансованого розвитку. Важливою є проблема наукового обгрунтування розмiрiв таких фондiв. Тому що необгрунтоване збiльшення чи зменшення фiнансових резервiв веде за собою негативнi наслiдки: значне вiдволiкання коштiв i сповiльнення їх обороту або нестачу коштiв при необхiдностi фiнансування непередбачених потреб.Фiнансовi резерви мають всi риси, якi притаманнi фондам грошових коштiв. В залежності від рівня, на якому проходить їх формування, вони подiляються на 2 групи:

1) централiзованi;

2) децентралiзованi.

Формування фінансових резервів може відбуватися наступними методами:

бюджетний — який передбачає створення у складi кожного бюджету резервiв, одним з видiв яких є оборотна касова готiвка;

галузевий — передбачає створення за рахунок вiдрахувань з прибутку пiдприємств фінансових резервiв на рівні певної галузі. Широко використовувався даний метод у командно-адміністративній системі господарювання, в ринковій економіці госпрозрахунковий — формування фiнансових резервiв пiдприємств, органiзацiй, установ;

страховий — утворення фондiв страхових органiзацiй.

8.форми та методи фінансового контролю.Форми фінансового контролю:

В залежності від часу здійснення:

- Попередній

- Поточний (оперативний)

- Наступний

В залежності від суб'єкта контролю:

- Внутрішній

- Зовнішній

За формами проведення:

- Ініціативний

- Обов'язковий

Залежно від цільової спрямованості контрольних дій:

- Стратегічний

- Тактичний

Методи фінансового контролю - це прийоми, способи його здійснення

Спостереження - загальне ознайомлення із станом фінансової діяльності об'єкта контролю

Перевірка - проводиться на місці з використанням балансових, звітних, витратних документів

Обслідування - здійснюється щодо окремих сторін фінансової діяльності і спирається на широке коло показників

Аналіз - проводиться на базі поточної або річної звітності і характеризується використанням аналітичних прийомів

Ревізія - метод документального контролю підприємства, установи, організації, дотриманням фінансового законодавства, спосіб документального виявлення фінансових зловживань.

9.суть причини і завдання фінансового планування.Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими й маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Основними завданнями фінансового планування є:

• забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

• установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями тощо;

• визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;

• виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

• здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.Економічний аналіз – це комплекс досліджень діяльності підприємства, при якому використовуються відповідні джерела інформації.

Принципи фінансового планування:

1. Наукова обґрунтованість — проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик з урахування передового досвіду, використання ПЕОМ, економіко-мате-матичних методів, що передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого з них.

2. Єдність фінансових планів — проявляється в єдності фінансової політики, єдиному розподілі ВВП, єдиній методології фінансових розрахунків тощо.

3. Безперервність — взаємозв'язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів.

4. Стабільність — незмінність показників фінансових планів.

10.суть податку.Пода́тки — це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у терміни, передбачених законодавством.Суб'єкт оподаткування — юридична або фізична особа, яка зобов'язана згідно з чинним законодавством сплачувати відповідні податки або платежі.платник податку — юридична чи фізична особа, яка володіє певним майном або отримує відповідні доходи і безпосередньо зобов'язана сплачувати податки до бюджетів різних рівнів. Платник здебільшого є транзитною, посередницькою ланкою під час проходження доходів. Він не стільки сплачує податки до бюджету, скільки перераховує туди частину отриманих коштів від покупця;

суб'єкт оподаткування — один із учасників податкового процесу, який в межах своєї компетенції здійснює певні податкові процедури: держава в особі парламенту приймає податкові закони з питань оподаткування; органи податкової служби впроваджують це законодавство у фіскальну практику; платники податків виконують покладені на них податкові зобов'язання;

носій податку — кінцевий споживач матеріальних благ; особа, яка виступила реальним платником нагромаджених на всіх стадіях товаропросування податків.

Об'єкт оподаткування — обігові кошти з продажу продукції, товарів, робіт і надання послуг.

Податкова ставка — розмір податку на одиницю оподаткування, встановлений в законодавчому порядку.Одиниця оподаткування — одиниця виміру об'єкта господарювання.

Податковий період — період часу, за який відбувається сплата податку

Податкова система — сукупність податків і зборів, механізмів і способів розрахунку та сплати, а також суб'єктів податкової роботи, які забезпечують адміністрування і надходження податків і зборів до бюджету та інших державних цільових фондів. Система оподаткування — система форм і методів стягнення різних форм податків з юридичних та фізичних осіб.

11.Елементи системи оподаткування.До елементів системи оподаткування належать:

суб'єкт оподаткування або платник податків, зборів та обов'язкових платежів;

об'єкт оподаткування;

база оподаткування (оподатковуваний оборот);

одиниця оподаткування;

джерело сплати податку, збору та обов'язкового платежу;

податкова ставка (норматив);

податкова пільга;

податкова квота;

строки сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів.Суб'єкти оподаткування або платники податків, зборів та обов'язкових платежів — це особи, на яких Конституцією України та податковим законодавством покладено обов'язки:

а)сплачувати податки, збори та обов'язкові платежі;

б)нараховувати, утримувати та перераховувати податки, збори та обов'язкові платежі до бюджетів і до державних цільових фондів.

12.Податкова система та принципи її побудови.

Податкова система України визначена Законом «Про систему оподаткування», який був прийнятий уперше в 1991 р. У 1994 р. цей Закон був ухвалений у новій редакції з урахуванням змін та доповнень, які мали місце в 1992—1993 рр. Нині діє редакція з доповненнями до Закону, прийнята в 1997 р. Він містить перелік податків та інших обов’язкових платежів, що стягуються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві.Принципи побудови 1) загальність оподаткування;

2) рівність усіх платників перед законом;

3) невідворотність;

4) презумпція правомірності рішень платника податку;

5) фіскальна достатність;

6) соціальна справедливість;

7) економічність оподаткування;

8) нейтральність оподаткування;

9) стабільність;

10) рівномірність та зручність сплати;

11) єдиний підхід до встановлення податків та зборів.Структура податкової системи не є сталою. Залежно від пріоритетів стратегії розвитку країни, стану національної економіки та інших

чинників структура системи протягом часу зазнавала суттєвих змін.

Виходячи з природи і призначення окремих складових елементів податкової

системи, з’являється можливість дослідити здатність створеної системи

виконувати певні функції у їх органічній єдності. Саме через таку

єдність стає можливим і управління нею, і введення її у розвиток

суспільства.

13.види податків та їх класифікація.

Класифікація податків.

Податки можна класифікувати так:

1. За формою оподаткування - прямі та непрямі;

2. За об’єктом оподаткування - на доходи на споживання (сплачуються не при отриманні, а при використанні) і на майно;

3. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, загальнодержавні та місцеві;

4. За способом стягнення - розкладні (вони встановлюються спочатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні-між платниками) та окладні (передбачають встановлення спочатку ставок, а потім розміру податку для кожного платника; загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників).

14.соціально-економічна сутність та призначення податкової системи.Податки — це особлива сфера виробничих відносин, своєрідна не лише економічна, а й фінансова категорія, а також найважливіший економічний важіль, що регулює взаємовідносини юридичних і фізичних осіб з державою в умовах ринку.Сутність податків (платежів) як економічної, фінансової категорії полягає в тому, що вони є обов'язковими внесками в бюджет відповідного рівня чи в державні цільові фонди, які здійснюють платники в порядку і на умовах, зазначених у відповідних законодавчих актах України про оподаткування.

За економічним змістом податки — це фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, що необхідні державі для виконання своїх функцій.Податки мають суспільний зміст і матеріальну основу. Суспільний зміст податків виявляється в перерозподілі національного доходу, у тому, що вони є частиною єдиного процесу відтворення, специфічною формою виробничих відносин. Матеріальною основою податків є грошові кошти, мобілізовані державою у платників податків.Призначення податків і податкових платежів у бюджет полягає в тому, щоб покривати витрати держави з утримання держуправління, оборони країни, вирішення економічних і соціальних завдань, а також створювати умови для підвищення ефективності виробництва і регулювання споживання в суспільстві.

Сплата податків і податкових платежів пов'язана з перерозподілом новоствореної вартості. Таким чином, вони є частиною єдиного процесу відтворення, специфічною формою виробничих відносин. Реалізація цих відносин здійснюється через функції, які виконують податки.

15.бюджетна система та її структура.Сукупність всіх бюджетів країни утворює її бюджетну систему. В Україні бюджетна система складається з:

1) Державного бюджету України;

2) республіканського бюджету Автономної Республіки Крим;

3) місцевих бюджетів.

Організація функціонування бюджетної системи включає:

· зведений (консолідований) бюджет;

· законодавчу і нормативну базу;

· органи управління;Бюджетний устрій — організація і принципи побудови бюджетної системи. Бюджетний устрій визначається державним устроєм та адміністративно-територіальним поділом.Можливі три підходи до структурної побудови бюджету:

1) створення єдиного для всієї країни бюджету;

2) формування регіональних бюджетів;

3) поєднання централізованих і децентралізованих ланок.

В Україні застосовується третій підхід.

16. бюджетний процес. Бюджетний процес - це регламентована нормами права діяльність, пов'язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Бюджетний кодекс України визначає 4 стадії бюджетного процесу:

1) складання проектів бюджету;

2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України та рішень про місцеві бюджети;

3) виконання бюджету та внесення в разі необхідності змін до закону про Державний бюджет, чи рішень про місцеві бюджети;

4) підготовка га розгляд зніту про виконання бюджету та прийняття рішень щодо нього.

Стадії бюджетного процесу можна розділити на дві групи: 1) бюджетне планування (складання, розгляд, затвердження); 2) виконання бюджету.

Розрізняють такі методи бюджетного планування:

• балансовий (метод узгодження між джерелами надходжень та джерелами);

• метод коефіцієнтів (за базу планування беруться показники, яких досягнуто в минулому періоді і коректуються на відповідний коефіцієнт, який враховує зміни. Що передбачаються в наступному періоді);

• нормативний (доходи і видатки підлягають нормуванню; при плануванні кошторисів застосовуються нормативи видатків і доходів);

• предметно-цільовий (застосовується при фінансуванні окремих державних програм економічного і соціального розпитку).Рахункова палата Верховної Ради України с постійно діючим вищим органом державного фінансово-економічного контролю; створюється Верховною Радою країни на підставі Закону України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» уповноважений Рахункової палат Верховної Ради України:

- здійснює контроль за своєчасним виконанням дохідної і видаткової частин державного бюджету;

- здійснює контроль за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього державного боргу;

17.бюджетний устрій і принципи його побудови.Бюджетний устрій - організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Б. у. України визначається з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу України.Основи бюджетного устрою:

— виділення видів бюджетів;

— установлення принципів побудови бюджетної системи;

— розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи;

— організація взаємовідносин між бюджетами.Принципи побудови бюджетної системи є визначальною основою бюджетного устрою. Вони визначають характерні ознаки і риси бюджетної системи кожної країни. За основу побудови бюджетної системи прийнято принцип поєднання централізованих і децентралізованих ланок, що дає змогу враховувати як загальнодержавні, так і регіональні потреби. При цьому взаємозв’язок різних ланок бюджетної системи може встановлюватися на основі двох альтернативних принципів:

— єдності всіх бюджетів;

— автономності кожного бюджету.