2. Виникнення Української Центральної Ради,її керівництво, партійний склад і політична програма.

Українська Центральна Рада виникла 4 (17) березня 1917 р. як національне представництво українського наро­ду в результаті угоди між ТУП (яке стояло на позиціях автономії України в складі Росії)і Братством самостій­ників на чолі з Миколою Міхновським (котре проголосило курс на повну державну незалежність України).

Завдан­ням Центральної Ради було проголошено об'єднання всіх українських сил.

Головою Ради був обраний професор М. С. Грушевський, його заступниками — Дмитро Анто­нович і Дмитро Дорошенко.

Центральна Рада звернулася з відозвою «До українського народу», у якій закликала збері­гати спокій, обрати нових людей в органи самоврядування, будувати вільне життя.

1. Найбільш численною в Центральній Раді стала Україн­ська партія соціалістів-революціонерів (УПСР), яка оста­точно сформувалася в квітні 1917 р.

За своїм характером вона була селянською революційно-демократичною партією, що виступала за «соціалізацію» землі (тобто перехід її в руки народу і поділ земельних ділянок серед селянства за тру­довою нормою).

Восени 1917 р. у ній перебувало близько 75 тис. чоловік.

Лідери партії -Г. Ковалевський, П. Христюк, М. Шраг, О. Севрюк - були молодими людьми.

До УПСР офі­ційно вступив і М. Грушевський. Під впливом УПСР знахо­дилася Українська селянська спілка(«Спілка») - досить впли­вова організація сільських кооператорів.

2. Другою за чисельністю партією в Центральній Раді була Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), котра стояла на правосоціалістичних позиціях бли­зькихдо російських меншовиків.

Програма УСДРП передба­чала

- соціалістичну перспективу розвитку,

- перетворення Росії на демократичну федеративну республіку,

- автоно­мію України в її складі,

- соціальні гарантії з боку держави,

- націоналізацію землі і створення великих державних госпо­дарств і т.д.

Лідерами партії були В. Винниченко, І. Мазепа, С. Петлюра, М. Порш.

Позиції УСДРП у керівництві україн­ським визвольним рухом істотно послабляло взаємне супер­ництво її лідерів - В. Винниченка, який неодноразово схилявся до співробітництва з більшовиками і більш правого С. Пет­люри.

У цей період у складі партії було близько 5 тис. чоловік.

У червні 1917 р. на конгресі Товариства Українських поступовців(ТУП) була відновлена його діяльність, перервана після революції 1905-1907 рр. Партія прийняла більш «модну» назвуУкраїнської партії соціалістів-федералістів,

однак, насправді вона мала буржуазно-ліберальний характер і була близькою до російських кадетів.

Її «соціалістична» програма обмежувалася вимогою розвитку кооперації, а «федералізм» передбачав не автономію України в складі федеративної Росії, а лише «вільні» міжрегіональні зв'язки».

Лідерами партії були С. Єфремов, А. Шковський, Д. Дорошен­ко.

Партія була нечисленною, але досить впливовою, оскільки об'єднувала у своїх лавах більшість представників національно орієнтованої культурної й економічної еліти України.

Основними напрямками своєї політичної програми Цент­ральна Рада проголосила:

1. боротьбу за національно-територіальну автономію із 9 ук­раїнських губерній і етнічних земель;

2. підготовку до виборів до Установчих зборів із метою вирі­шення питання про автономію України в складі Російської республіки;

3. співробітництво з Тимчасовим урядом;

4. надання національним меншинам рівних політичних прав.

Одночасно з утворенням Центральної Ради і масових організацій на місцях - Просвіт, Селянської спілки, національ­них клубів і рад військових, студентських, жіночих та інших організацій - відбувалася консолідація українських сил.

Уліт­ку 1917 р. пройшли українські станові з'їзди - селянський і робітничий, на яких були представлені національно налаштовані представники цих суспільних верств.

Деле­гати цих з'їздів увійшли до складу Центральної Ради (після цього склад Ради перевищив 800 чоловік).

Підтримали Центральну Раду також І і II Всеукраїнські військові з'їзди, делегати яких заявили, що виступають від імені «2 млн. організованих українських солдатів і офіцерів» фронту і тилу.

Таким чином, у період весни і літа 1917 р. зріс авторитет Центральної Ради серед широких верств українського населен­ня.

Українські партії різних політичних напрямків об'єдна­лися навколо національної ідеї побудови Української держави.