59. Аналіз показників фін-ї рівноваги (стійкості) банку

Розглянемо першу групу коефіцієнтів, що характеризують фінансову стійкість банку. Для цього спочатку визначимо, з нашого погляду, найважливіші з них, приведемо алгоритм їх розрахунку та розкриємо їх економічний зміст (табл. 14.2). Після цього на основі даних балансу, наведеного в табл. 14.1, розрахуємо вибрані показники, проаналізуємо їх рівень, тенденції і зробимо висновок про рівень фінансової стійкості банку.

Отже, як свідчать дані таблиці, основними коефіцієнтами, які характеризують фінансову стійкість банку, є:

• коефіцієнт надійності;

• коефіцієнт фінансового важеля;

• коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів;

• коефіцієнт захищеності дохідних активів власним капіталом;

• коефіцієнт мультиплікатора капіталу.

АЛГОРИТМ РОЗРАХУНКУ Й ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ПОКАЗНИКІВ, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ФІНАНСОВУ СТІЙКІСТЬ

1. Коефіцієнт надійності Співвідношення власного капіталу (К) до залучених коштів (З_к). Рівень залежності банку від залучених коштів

2. Коефіцієнт фінансового важеля Співвідношення зобов’я­зань банку (З) і капіталу (К), розкриває здатність банку залучати кошти на фінансовому ринку

3. Коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів  — достатність капіталу Розкриває достатність сфор­мованого власного капіталу (К) в активізації та покритті різних ризиків

4. Коефіцієнт захищеності власного капіталу Співвідношення капіталізованих активів (А_к) і власного капіталу (К). Показує, яку частину капіталу розміщено в нерухомість (майно)

5. Коефіцієнт захищеності дохідних активів , де НА_Д — недохідні активи; А_д — дохідні активи; З_Б — збитки Сигналізує про захист дохідних активів (що чутливі до зміни процентних ставок) мобільним власним капіталом

6. Коефіцієнт мультиплікатора капіталу Ступінь покриття активів (А) (акціонерним) капіталом (К_а)

51. Суть та різновиди рейтингової оцінки д-сті банку.

Проблема забезпечення фінансової стійкості, надійності та стабільності банківської системи в цілому та кожного її суб’єкта не є суто вітчизняною проблемою. Особливо актуальною вона стала в останні два десятиліття. За даними досліджень Міжнарод­ного валютного фонду (МВФ), у період з 1980 р. більше двох третин країн — членів МВФ зіткнулися з економічними труднощами, пов’язаними з проблемами у банківському секторі. Криза ощадно-позикової системи США мало не підірвала економічний потенціал цієї країни і потребувала величезних ін’єкцій державних коштів. Від гострих банківських криз потерпали країни Скандинавії, Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Це вказує на те, яке велике значення має фінансова стійкість і надійність банківського сектору для макроекономічної стабільності економіки країни.

Для прийняття економічно обґрунтованих рішень щодо здій-снення активних операцій із банками, тобто рішень, які відповідають обраному співвідношенню прибутковості й ризику, суб’єкти господарської діяльності, приватні особи й самі банки потребують об’єктивної інформації про фінансовий стан своїх банків-парт­нерів. Для задоволення саме цієї потреби і слугують публічні рейтинги, що присвоюються банкам рейтинговими агенціями. Такі рейтинги дають можливість будь-якому користувачеві рейтингу здійснювати порівняльну оцінку різноманітних банків без проведення детального аналізу їх фінансового стану. Перші рейтинги банків з’явилися в США, порівняно з рейтингами компаній вони більш молоді. Це було пов’язано із включенням таких банківських інструментів, як векселі, деривативи та інші цінні папери, в розряд ринкових або таких, що пропонуються широкому колу інвесторів, котрі не обов’язково є клієнтами банку. Перший рейтинг був опублікований у 1973 р. агенцією Moody’s Investors Service, а згодом був опублікований рейтинг агенції Standard & Poor’s.

Основний принцип складання рейтингу полягає в тому, щоб відбити стан учасника ринку серед йому подібних за допомогою у певний спосіб обробленої інформації. У суспільстві з ринковою економікою банківський рейтинг — це насамперед інструмент демонстрації інвестиційної привабливості банку через уміння його менеджменту професійно і прибутково працювати в такій складній сфері, якою є фінансовий бізнес. Банки аналізуються з трьох позицій: по-перше, з позиції кредитоспроможності або надійності комерційних паперів, термінових боргів, значних депозитних сертифікатів, кредитних угод, документарних акредитивів та інших інструментів, емітованих банками; по-друге, інвестиційної надійності для потенційних покупців акцій банку; по-третє, страхової надійності для корпорацій зі страхування депозитів та ризиків банку, що стало особливо актуальним після кризи страхування депозитів у 1984—1985 рр. Оцінці підлягає кожен комерційний банк або банківський холдинг, котрий працює на ринку і є залеж­ним від ринку, тобто має бажання отримати кошти на ринку або акцепти на акредитиви. При цьому зовнішній аналіз необхідний навіть за умови чітко організованої системи регулювання та банківського нагляду, оскільки він має інші цілі й нерідко приводить до інших висновків відносно діяльності банку.

Методика обробки інформації для визначення рейтингу, як правило, є професійною таємницею, тобто «ноу-хау» спеціалізованих рейтингових агенцій. Мірилом її якості є авторитет тієї або іншої рейтингової агенції. Інформація, що надходить від банків і про банки від третіх осіб, піддається фаховому первинному опрацюванню і перетворюється в групу показників. Основне завдання банківського рейтингу полягає в тому, щоб дати компле-ксну оцінку становищу банку на ринку, на підставі котрої приват­ний вкладник або юридична особа — клієнт банку зможе при­йняти те або інше рішення.