6. Осн. Етапи проведення аналізу д-сті банку та їх х-ка

Для одержання об’єктивних результатів, які сприяють підвищен­ню ефективності функціонування банку, у комплексному аналізі банківської діяльності доцільно виділити такі етапи його проведення:

1. уточнюються об’єкти, мета і завдання аналізу, складається план аналітичної роботи;

2. розробляється система різних показників, за допомогою яких характеризується об’єкт аналізу;

3. збирається і підготовлюється до аналізу необхідна інформація (перевіряється її точність, приводиться до порівнянного вигляду та ін.);

4. фактичні результати порівнюються з показниками плану звітного періоду, фактичними даними минулих років (періодів), основними показниками банків-конкурентів тощо;

5. зібрана інформація детально аналізується різними методами економічного аналізу банківської діяльності;

6. виявляються відхилення фактично отриманих результатів від планових або нормативних, а також причини цих відхилень і можливості їх усунення;

на підставі результатів аналізу пропонуються рекомендації щодо вдосконалення управління активно-пасивними операціями (зміна структури активів і пасивів із мінімальним рівнем різних банківських ризиків).

10. Основні напрями аналізу пасивів банку.

Зміцнення ресурсної бази комерційних банків — одна з голов¬них передумов подолання кризи української економіки, оскільки від цього великою мірою залежить розв’язання проблеми підвищення інвестиційної активності.

Дослідження діяльності комерційних банків необхідно починати з пасиву балансу, який характеризує джерела коштів і природу фінансових зв’язків банку, оскільки саме пасивні операції значною мірою визначають умови, форми і напрямки використання банківських ресурсів, тобто склад і структуру активів. Тому головною метою аналізу пасивних операцій комерційного банку є визначення ефективності формування ресурсної бази банку за зниження її вартості та підвищення фінансової стабільності.

Для досягнення цієї мети перед аналітиком постають такі завдання: аналіз структури пасивів за джерелами формування ресурсів (співвідношення власного капіталу та зобов’язань); визначення розміру власного капіталу, його структури та достатності; аналіз дотримання основних нормативів достатності капіталу; аналіз зміни статутного капіталу банку. дослідження та оцінка обґрунтованості розподілу прибутку; аналіз структури зобов’язань з позиції витратності та стабіль¬ності ресурсної бази; розроблення стратегії розширення клієнтської бази з метою здешевлення ресурсів; оцінка ділової активності банку щодо залучення ресурсів; розроблення прогнозу конкурентоспроможності та фінансового потенціалу банку.

11. Суть і функції власного капіталу банку. Аналіз структури власного капіталу банку.

Власний капітал банку являє собою грошові кошти та виражену у грошовій формі частину майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку.

Функції, які виконує власний капітал банку:

Сутність захисної функції власного капіталу полягає у тому, що він слугує насамперед для захисту інтересів вкладників і кредиторів банку, для покриття можливих збитків від банківської діяльності. Ця функція включає гарантування вкладів, яке захищає інтереси вкладників банку у разі його ліквідації чи банкрутства, а також забезпечує функціонування банку у випадку виникнення збитків від його поточної діяльності. Зазначені збитки, як правило, покриваються за рахунок поточних прибутків. Якщо їх для цього, а також для покриття непередбачених витрат недостатньо, то використовується частка власного капіталу. Тому, коли банк має достатній резервний капітал та інші подібні резерви, він тривалий час може вважатися надійним та платоспроможним навіть за наявності збитків від поточної діяльності. Використання залученого та позиченого капіталу для покриття поточних збитків з економічного погляду неприпустимо, оскільки вони самі є боргом банку перед кредиторами і вкладниками.

Наступна функція власного капіталу — забезпечення оперативної діяльності банку. Порівняно з іншими сферами підприєм­ницької діяльності зазначена функція в банківській діяльності є другорядною (порівняно із захисною функцією) для власного капіталу банку. Однак недооцінювати чи ігнорувати її не слід, особливо на перших кроках створення та діяльності банку, коли за рахунок власного капіталу формується його інфраструктура та розгортається банківська діяльність. Відчутна роль цієї функції власного капіталу у процесі подальшого розширення та структурного розвитку банку, розроблення і впровадження нових банківських технологій та продуктів.

Сутність регулювальної функції полягає в тому, що через фіксацію розміру власного капіталу (або окремих його складових) регулювальні та наглядові органи впливають на діяльність банку в цілому. Зокрема, встановлення нормативу адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності) має на меті недопустити надмірної мінімізації банками власного капіталу заради максимізації отримуваних доходів, знизити ризик банкрутства банків та підвищити рівень захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Краще зрозуміти сутність власного банківського капіталу дає змогу його класифікація за різними ознаками

Залежно від організаційно-правової форми діяльності банку його власний капітал поділяється на акціонерний і пайовий. Акціонерний власний капітал формується початково від випуску та розміщення акцій. У разі продажу акцій за ціною вищою, ніж номінальна вартість, засновники (акціонери) банку одержують емісійний дохід, який є складовою власного капіталу. Подальше зростання акціонерного капіталу відбувається як за рахунок капіталізації частки прибутку й деяких інших коштів, так і через додаткову емісію акцій. Зауважимо, що іноді акціонерним називається власний капітал, який належить акціонерному банку на правах власності, а значить, і його акціонерам. Іноді акціонерний капітал в економічній літературі розглядається у вузькому значенні — як мобілізований шляхом емісії акцій.

Пайовий власний капітал початково формується за рахунок внесків коштів та майна (паїв) у статутний капітал банку.

За формою інвестування виокремлюють формування власного капіталу в грошовій, матеріально-речовій формі та у формі фінансових активів. Чинним законодавством України передбачено формування власного капіталу банків лише у грошовій формі в національній та вільно конвертованій іноземній валюті (для заснов­ників чи учасників банків-нерезидентів). Грошова форма найбільш поширена, універсальна і ліквідна, тобто легко трансформується в інші форми. Власний капітал у матеріально-речовій формі формується у вигляді будівель, споруд, обладнання тощо. Власний капітал у формі фінансових активів складається з акцій, облігацій тощо. У вітчизняній банківській практиці формування власного капіталу банків за рахунок фінансових активів не здійснюється.

Залежно від форми власності розрізняють такі види власного капіталу банку: приватний, заснований на власності фізичної особи; колективний — заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств та підприємств; державний, який на правах власності належить державі.

За ознакою резидентності розрізняють власний капітал національний, що сформований та належить за правом власності юридичним та фізичним особам-резидентам України, та іноземний, який сформований та належить на правах власності юридичним та фізичним особам-нерезидентам.

За характером використання розрізняють власний капітал, що нагромаджується, та власний капітал, що споживається. Перший використовується для виробничих потреб, тобто для здійснення банківських операцій та надання послуг, а другий — споживається, тобто використовується, зокрема, на матеріальне стимулювання та соціальний розвиток колективу банку.

Залежно від характеру використання в банківській діяльності власний капітал банку поділяється на робочий та неробочий. Робочим є власний капітал, який приносить банкові дохід, а неробочим — капітал, вкладений в активи, які не тільки не приносять банкові доходів, а іноді й спричинюють збитки.

Залежно від способу розрахунку виокремлюють балансовий та регулятивний власний капітал. Балансовий власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобо­в’язань банку. Регулятивний власний капітал використовується органами банківського нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності банків та деяких інших потреб. Обчислення регулятивного власного капіталу проводиться за досить складною формулою, яка постійно коригується Національним банком України. За основу беруть показник балансового власного капіталу, який потім коригується (як правило, зменшується) на різноманітні статті балансу, що характеризують банківські ризики.

Виходячи з порядку і джерела формування розрізняють: статутний капітал; резервний капітал та інші спеціальні фонди і резерви; нерозподілений прибуток; субординований капітал