Основні види лімітів та нормативів

Нормативи НБУ:

Максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н8):

де З_с — сукупна заборгованість за позичками, міжбанківськими кредитами та врахованими векселями одного позичальника та 100 % суми позабалансових зобов’язань, виданих стосовно цього позичальника, К — капітал банку. Нормативне значення Н8 не повинно перевищувати 25 %.

Норматив «великих» кредитних ризиків (Н9) установлюється як співвідношення сукупного розміру великих кредитних ризиків та капіталу комерційного банку:

де С_к — сукупний розмір «великих» кредитів, наданих комерційним банком з урахуванням 100 % позабалансових зобов’язань банку. Максимальне значення нормативу Н9 не повинно перевищувати 8-кратного розміру капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н10):

де Р_кI — сукупний розмір наданих банком позик (у тому числі і міжбанківських), поручительств, урахованих векселів та 100 % суми позабалансових зобов’язань щодо одного інсайдера комерційного банку.

Максимальне значення Н10 не повинно перевищувати 5 %.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н11):

де Р_к — сукупний розмір наданих банком позик (у тому числі і міжбанківських), поручительств, урахованих векселів та 100 % суми позабалансових зобов’язань щодо одного інсайдера комерційного банку. Максимальне значення Н11 не повинно перевищувати 40 %.

Норматив максимального розміру наданих міжбанківських позик (Н12):

де МБ_н — загальна сума наданих комерційним банком міжбанківських позик. Максимальне значення нормативу Н12 не повинно перевищувати 200 %.

Норматив максимального розміру отриманих міжбанківських позик (Н13): Н 13 = ((МБ0 + ЦК)/ К) * 100

де МБ₀ — загальна сума отриманих комерційним банком міжбанківських позик,

ЦК — сума залучених централізованих коштів.

Максимальне значення нормативу Н13 не повинно перевищувати 300 %.

Штрафи за порушення норм перелічених нормативів застосовуються на кожний випадок порушення.

51. Аналіз і управління валютним ризиком.

Валютний ризик — це ризик потенційних збитків від зміни валютних курсів. Розрізняють операційний, трансляційний та економічний валютні ризики. На жаль, в економічній літературі не існує загальновизнаних визначень цих типів ризиків, особливо стосовно економічного валютного ризику.

Операційний валютний ризик визначають як можливість неотримання прибутку в результаті впливу зміни валютного курсу на грошові потоки. Природно, що негативні зміни у прибутковості банку призведуть до зміни у його вартості.

Трансляційний валютний ризик виникає у разі невідповідності між активами та пасивами, вираженими у різних іноземних валютах.

Економічний валютний ризик визначають як можливість несприятливого впливу зміни валютного курсу на економічний стан банку.

Політика банку щодо управління валютним ризиком охоплює такі напрями: вибір певних операцій в іноземній валюті, які проводитиме банк; установлення лімітів для валютних позицій; установлення правил бухгалтерського обліку для переоцінки валютних позицій; організацію аналітичної роботи.

Операції комерційних банків з іноземною валютою залежно від ініціатора проведення операцій можна поділити на три групи: Операції, які здійснюються з ініціативи банків-кореспон­дентів (зовнішні операції). Операції, які здійснюються з ініціативи клієнтів (клієнтські операції).

Операції, які здійснюються з ініціативи самого банку (внутрішні операції) Успіх проведення операцій з іноземною валютою залежить від наявності валютної позиції кожного банку. Валютна позиція — це співвідношення вимог та зобов’язань банку в іноземній валюті. Стан валютної позиції є головним чинником виникнення валютного ризику.

У банківській практиці виділяють такі позиції:

Закрита валютна позиція — позиція, яка виникає у разі збігу вимог та зобов’язань, виражених в одній валюті з урахуванням позабалансових операцій

Відкрита валютна позиція — позиція, яка виникає у разі незбігу вимог у певній валюті та зобов’язань у тій самій валюті. Коли вимоги перевищують зобов’язання, виникає довга валютна позиція, або позитивна (+). Коли зобов’язання перевищують вимоги, виникає коротка валютна позиція, або негативна (–)

Комерційний банк набуває право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати відкликання ліцензії Національним банком та/або припинення дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями.

Головним в аналізі валютного ризику є рух грошових коштів (а саме чітке розмежування їх надходження і відплив) через кореспондентські рахунки «ностро» та «лоро» банку. Аналіз сальдо цих рахунків є джерелом інформації про валютний ризик. Коли банк має незбалансоване сальдо на рахунках «ностро», це є свідченням про наявність відкритої валютної позиції у цій валюті.

В умовах нестійкості фінансового ринку найбільш дієвим методом управління валютною позицією є лімітування. Під лімітом відкритої валютної позиції розуміють установлення кількісних обмежень на співвідношення між відкритою валютною позицією і власним капіталом. Ліміти обмежують обсяг ризику, пов’язаного зі зміною валютного курсу. Уперше в Україні встановлення ліміту відкритої валютної позиції було запроваджено у травні 1995 р. (до цього часу банкам було заборонено мати відкриті позиції) постановою Правління НБУ «Про заходи щодо лібералізації валютного ринку України» за № 119 від 16 травня 1995 р. Тоді ліміти відкритої валютної позиції встановлювалися кожному банку у від­сотковому відношенні до загального обсягу власних коштів у доларовому еквіваленті.

Тепер норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку визначається як відношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

Н = В_п / К · 100 %, де Н — норматив ризику загальної відкритої валютної позиції банку; В_п — загальна відкрита валютна позиція банку за балансовим та позабалансовими активами та зобов’язаннями банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті; К — регулятивний капітал банку.

Розраховуючи норматив ризику загальної відкритої валютної позиції, уповноважений банк бере за основу суму регулятивного капіталу, яка обчислена за балансом станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку цих нормативів.

Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами. При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгих відкритих валютних позицій та коротких відкритих валютних позицій банку.

51. GAP-менеджмент як метод управління % ризиком

Cеред способів зниження процентного ризику слід окремо виділити натуральне хеджування (аналіз Duratіon), методику GAP-менеджменту, а також методи структурного балансування операції з деривативами (штучне хеджування). Окремо зупинимося на методиці GAP-менеджменту.

Так, GAP-менеджмент використовують для оцінювання ризику на короткострокових інтервалах — до 2—5 років. Ця методика концентрує увагу на управлінні чистим доходом у вигляді процен­тів у короткостроковій перспективі і спрямована на стабілізацію або оптимізацію чистого доходу банку.

У процесі аналізу активів та зобов’язань для встановлення контролю над рівнем процентного ризику необхідно всі активи і пасиви банку розділити на чутливі до змін процентної ставки та нечутливі до таких змін.

Актив чи пасив слід оцінити як чутливий до зміни процентної ставки за таких умов:

• дата перегляду плаваючої процентної ставки належить до чітко визначеного часового інтервалу;

• строк погашення настає в цьому інтервалі;

• термін проміжної або часткової виплати основної суми належить до чітко визначеного часового інтервалу;

• протягом визначеного часового інтервалу прогнозується зміна базової процентної ставки (нею може бути, наприклад, облікова ставка центрального банку), яка береться за основу ціноутворення активів чи зобов’язань.

Відповідно до нечутливих активів та зобов’язань відносять такі видатки та доходи, які не залежать від зміни ринкових процентних ставок протягом визначеного часового інтервалу.

Терміном GAP визначають різницю (розрив) між величиною чутливих активів (ЧА) та величиною чутливих зобов’язань (ЧЗ) у грошовому виразі: GAP = ЧА – ЧЗ.

Якщо чутливих до змін процентних ставок активів за кожний період більше пасивів відповідної якості, банк буде мати позитив­ний GAP.

У випадку, коли розмір чутливих до змін пасивів перевищить розмір активів з відповідними характеристиками, банк матиме від’ємний GAP.

На практиці аналіз і оцінювання процентного ризику в межах GAP-менеджменту здійснюються за таким алгоритмом:

• баланс банку поділяється на процентну і непроцентну частину. У першу частину потрапляють усі активи, за якими нараховуються проценти, і всі пасиви, за якими нараховуються (і сплачуються) проценти. При розрахунках використовують тільки процентну частину балансу;

• групування процентних активів і пасивів за строками переоцінки чи погашення, а також за певними часовими інтервалами (доцільно виділити періоди до 1 міс.; 1—3 міс.; 3—6 міс.; 6 міс. — 1 рік; більше одного року);

• розрахунок GAP на різних інтервалах; обчислення показника GAP (як різниці чутливих активів та величини чутливих зобов’я­зань), коефіцієнта GAP (як відношення чутливих активів до чутливих зобов’язань), індексу процентного ризику.

За результатами розрахунків готується звіт про чутливість банку до зміни процентних ставок. Проведемо розрахунки процентного ризику за наведеним алгоритмом для комерційного банку, який має такі показники балансу (табл. 13.16).

Показники GAP нескладно розрахувати, якщо відомі характеристики фінансових інструментів, які формують статті активів і зобов’язань.

Загалом, якщо активи, чутливі до зміни процентних ставок, перевищують чутливі зобов’язання, GAP має додатне значення, у противному разі (тобто якщо чутливі зобов’язання перевищують чутливі активи) — GAP має від’ємне значення.

У ситуації, коли чутливі активи дорівнюють чутливим зобо­в’язанням, маємо нульовий GAP. У цьому випадку маржа банку буде стабільною і не залежатиме від змін процентних ставок на ринку. Відповідно, процентний ризик буде мінімальним, але разом з тим підвищити прибуток внаслідок сприятливих коливань ринкового процента стає також неможливим. Отже, як додатний GAP, так і від’ємний GAP дають банку більший потенціал для зростання маржі порівняно з нульовим GAP.

З іншого боку, за умови, коли процес прогнозування процентної ставки ускладнений або взагалі неможливий, банку варто використати стратегію нульового GAP, відповідно знизивши й процентний ризик.

У випадку, що розглядається нами для конкретного комерційного банку згідно з даними його балансу на першому етапі визначаємо величину дисбалансу (розриву) активів і зобов’язань:

GAP = Чутливі активи  Чутливі зобов’язання.

РОЗРАХУНОК ПРОЦЕНТНОГО РИЗИКУ ДЛЯ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ СТАНОМ НА 1.01.2002 р., тис. грн

Стаття балансу	Строки повернення						Усього
	до питання	до 1 місяця	1—3 місяці	3—6 місяців	6—12 місяців	понад 1 рік

Професіоналами банківської справи у випадку, коли аналіз доводить, що GAP — позитивний, пропонується кілька варіантів заходів: не робити нічого, очікуючи зростання ринкового проценту; збільшити обсяг пасивів з перемінними ставками; придбати цінні папери з фіксованими ставками або збільшити обсяги кредитування.

За негативного GAP рекомендуються такі заходи: не робити нічого в очікуванні падіння процентних ставок; додатково залучити пасиви зі змінними ставками; не робити вкладень у цінні папери з фіксованими ставками або з фіксованим купонним доходом, зменшити частку таких цінних паперів у портфелі активів.

Головна ідея GAP-менеджменту полягає в тому, що розмір та вид GAP мають бути адекватними змінам процентних ставок: — якщо значення GAP додатне, зі зростанням процентних ставок маржа зростатиме, і навпаки, у разі зниження процентних ставок маржа зменшуватиметься; — якщо значення GAP від’ємне, зі зростанням процентних ставок маржа зменшуватиметься, а з їх зниженням — збільшуватиметься.

На другому етапі аналізу необхідно проаналізувати співвідношення чутливих активів і зобов’язань як на певний момент часу (статичний аналіз), так і врахувати певний часовий інтервал (динамічний аналіз). Для цього в кожному з виділених нами інтервалів зіставимо чутливі активи і чутливі зобов’язання і обчислимо коефіцієнт GAP: Коефіцієнт GAP = Чутливі активи / Чутливі зобов’язання.

Кумулятивний GAP вираховується як алгебраїчна сума GAP у кожному з періодів. Іншими словами, він являє собою різницю між загальним обсягом чутливих активів і зобов’язань, які протягом часового інтервалу можуть бути переоцінені.

Відношення кумулятивного GAP у кожному періоді до розміру працюючих активів дає змогу розрахувати індекс процентного ризику у відсотках:

Індекс процентного ризику = Кумулятивний GAP / Працюючі активи Ч 100.

Індекс процентного ризику показує, яка частина активів (якщо GAP > 0) чи пасивів (якщо GAP < 0) наражається на ризик зміни процентної ставки, може змінити свою вартість і вплинути на розмір банківського прибутку. За рахунок установлення граничного значення індексу процентного ризику банк може обмежити рівень процентного ризику до прийнятних розмірів.