21. Аналіз кредиторської заборгованості банку.

При аналізі кредиторської заборг. визначають:частку кред.заборг. в зобов’язаннях та пасиві; структуру кр.заборг.;строки виникнення кр.заборг.; за ким вона врахована; визначаються джерела покриття кр.заборг.; заходи б-ку щодо кр.заборг.; оцінюють оборотність кр.заборг=(дебіт.оборот за кр.заборг)/(сер.залишки кр.заборг.) ; тривалість одного обороту кр.заборг.=К-сть днів у періоді/оборотність кр.заборг

Вся заборгованість поділяється на два види: 1) виправдана (нормальна); 2) невиправдана чи просрочена.

Аналіз кредиторської заборгованості проводиться по такій таблиці:

Таблиця №2

|Розрахунки з кредиторами |Поч.року |Кін.року |відхилення | | | | | | | | | |1.за товари,роботи,послуги. | | | | | | | |2.по виданим векселям. | | | | | | | |3.по отриманим авансам. | | | | | | | |4по майновому страхуванню. | | | | | | | |5.по небюджетним платежам. | | | | | | | |6.З бюджетом | | | | | | | |7.по відрахуванню на соц.нужди | | | | | | | |8.по виплаті праці. | | | | | | | |9.з підзвітними особами. | | | | | | | |10.з іншими кредиторами. | | | | | | | |11.з учасниками. | | | | | | | |12.з внутрішніх розрахунків | | | | | | | |13.по притензіям. | | | | | | |

Далі проводиться порівняльний аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості по такій формі:

|розрахунки |Дебітор.заб |Кредит.заб |привишення | | | | |Дебитор.забор|Кредитор.за| | | | |гов. |бор. | | | | | | |

21. Зміст, завдання, інформаційні джерела та напрями аналізу активів банку.

у бухгалтерському обліку активи трактуються як ресурси, що контролюються банком як результат минулих подій, використання яких, імовірно, сприятиме в майбутньому зростанню економічної вигоди. Іншими словами, це економічні ресурси, що перебувають у розпорядженні банку, використання яких має принести в майбутньому дохід. Активи виступають у вигляді основних засобів, готівки в національній або іноземній валюті в касі банку, заборгованості за позиками, цінних паперів, які перебувають у портфелі банку тощо.

Метою аналізу активів банку та операцій з ними є, з одного боку оцінка раціональності фактичної структури активів з погляду забезпечення прибутковості та стабільності роботи банку, а з іншого — визначення шляхів її оптимізації та узагальнюючої оцінки, прогнозу майбутніх результатів діяльності і фінансового потенціалу банку.

Мета аналізу активів банку конкретизується у таких завданнях:

• дослідження та оцінка динаміки складу, обсягів та структури активів;

• дослідження та оцінка динаміки складу, обсягів і структури дохідних і недохідних активів;

• дослідження та оцінка якості активів;

• дослідження та оцінка якості «кредитного портфеля» за класифікаційними видами кредитів;

• дослідження та оцінка «портфеля цінних паперів»;

• дослідження та оцінка іммобілізованих активів у дебіторську заборгованість, капітальні вкладення та ін.;

• визначення узагальнюючої оцінки активів і способів оптимізації їх структури.

Інформаційне забезпечення аналізу активів складається з:

• правової інформації, що міститься у законах України, які регулюють економічну діяльність банків (Закон «Про банки та банківську діяльність», закон «Про оподаткування прибутку підприємств» тощо);

• директивна інформація, що міститься у постановах Кабінету Міністрів України, Національного банку України, наказах Міністерства фінансів та інших міністерств і відомств (Інструкція НБУ «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків», затверджена постановою Правління НБУ 14 квітня 1998 р. № 141, Інструкція «Про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України», затверджена постановою Правління НБУ 21 листопада 1997 р. № 388 та ін.);

• нормативно-довідкова інформація, що міститься у збірниках галузевих, відомчих, міжгалузевих нормативів, каталогах, проспектах тощо;

• інформація бізнес-планів та прогнозів;

• обліково-економічна інформація, яка є основним видом фактографічної інформації.

В обліково-економічній інформації основне місце посідає поточна інформація бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

Головним джерелом даних для проведення фінансового аналізу банку є його баланс, у якому відображено всю інформацію про наявність фінансового та нерухомого майна, власником якого є банк; обсяг та склад зобов’язань контрагентів перед банком та зобов’язань банку перед контрагентами.

У процесі аналізу слід зважати на те, що загальна вартість активів банку визначається за балансом як різниця між сумою залишків усіх категорій активів та сумою усіх резервів, створених під можливі збитки від кредитно-інвестиційної та інших видів діяльності банку.

У балансовому звіті і примітках комерційного банку активи згруповано за цільовим використанням та ступенем ліквідності. За ступенем використання відображаються валюта, монети і банківські метали, дорожні та інші чеки; кошти на кореспондентських рахунках у НБУ, інші кошти в НБУ; кошти на кореспондентських рахунках в інших банках; депозити та кредити в інших банках; цінні папери у портфелі банку для продажу та інвестицій; кредити та фінансовий лізинг, що надані клієнтам; інвестиції капіталу в асоційовані компанії; інвестиції в дочірні компанії; основні засоби та нематеріальні активи; чисті нереалізовані доходи від похідних фінансових інструментів; нараховані доходи до отримання та інші активи.

За ступенем ліквідності активи комерційного банку підрозділяються на групи: гроші в касі, на кореспондентських рахунках НБУ та інших банків, чеки тощо; депозити та кредити в інших банках; цінні папери; матеріальні оборотні активи; кредити, надані клієнтам; нематеріальні активи, основні засоби, капітальні вкладення та інвестиції капіталу в асоційовані та дочірні компанії.

Аналіз активів банку інколи проводять за таким групуванням: грошові кошти; кошти в НБУ; кошти в інших банках: «Залишки на коррахунках» і «Депозити та кредити»; портфель цінних паперів: «ОВДП», «Інші цінні папери» та «Вкладення капіталу»; кредитний портфель; інші активи.

Грошові кошти та кошти в НБУ показують наявність у банку ліквідних активів для здійснення власних та клієнтських розрахункових операцій. Щодо цього показника не можна застосовувати формулу «чим більше — тим краще», адже ці кошти здебільшого не приносять банкові доходу. Відтак їх надмірний рівень фактично призводить до невикористання банком можливості розширення своїх операцій. Однак у період фінансової нестабільності значні обсяги зазначених активів можуть вважатися позитивною ознакою стабільності банку.

Кошти на кореспондентських рахунках в інших банках також виконують роль миттєво ліквідних активів для проведення розрахунків. За ними банк не отримує доходів, тому їх питома вага в сумарних активах, як правило, є незначною. Ще однією причиною цього є відносна ризикованість операцій за коррахунками.

Натомість за депозитами і кредитами в інших банках комерційний банк отримує доходи. Але слід пам’ятати, що основним завданням банківської діяльності є залучення тимчасово вільних коштів та їх вкладення в реальні операції, тобто надання іншим небанківським установам.

Казначейські облігації внутрішньої державної позики характеризують обсяг вкладень банку в державні цінні папери. Інші цінні папери вказують на загальний обсяг вкладень банку в торгові та капітальні цінні папери, випущені недержавними емітентами, а також вкладення банку в асоційовані та дочірні компанії.

Кредитний портфель відображає залишки всіх наданих кредитів, за винятком міжбанківських.

Основні фонди характеризують операційні та неопераційні основні засоби та капітальні вкладення в них. Вкладення значних коштів у недохідні активи погіршує структуру активів та їх дохідність.

Балансовий звіт формується на основі інформації, що міститься на синтетичних рахунках, і разом з примітками всебічно відоб­ражає активи, зобов’язання та капітал на конкретну дату.

Крім того, важливим джерелом інформації для аналізу діяльності банку є допоміжна фінансова звітність, до якої належить звітність про кредитну, депозитну діяльність, формування резервів під активні операції та дотримання економічних нормативів, а також звіт про діяльність банку з цінними паперами.

Інші активи відображають дебіторську заборгованість, господарські матеріали тощо, тобто ті активи, які здебільшого не приносять банкові доходу і не можуть бути віднесені до будь-якої іншої категорії активів.