Нещасний випадок при невиробничих виясненнях стосунків (бійці), якщо є відповідні підтвердження правоохоронних органів:

1. не розслідується;

2. розслідується та на облік не береться;

3. розслідується і береться на облік;

4. розслідується на вимогу потерпілого.

Змістовий модуль 2. Гігієна праці та виробнича санітарія

1. Умови праці - це:

1. вимоги, встановлені законодавчими та нормативними актами до робочого місця, виконання яких забезпечує безпеку працюючих;

2. здатність працівника пристосуватись до відповідного класу робіт, що забезпечує високу працездатність;

3. сукупність факторів виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров’я і працездатність людини в процесі її професійної діяльності;

4. комплекс науково обґрунтованих заходів, виконання яких виключає шкідливий вплив на здоров’я працівника.

2. Умови праці поділяються на:

1. 4 групи;

2. 4 класи;

3. 3 категорії;

4. 3 рівні.

3. Категорія робіт – це:

1. вимоги, встановлені законодавчими та нормативними актами до робочого місця, виконання яких забезпечує безпеку працюючих;

2. сукупність факторів виробничого середовища і трудового процесу, по яких можна охарактеризувати працездатність людини в процесі її професійної діяльності;

3. комплекс науково обґрунтованих заходів, щодо виконання певних робіт, які дозволяють забезпечити високий рівень безпеки та працездатності працівника;

4. розмежування робіт за ступенем загальних енерговитрат в ккал/год (Вт).

4. За енерговитратами працівника (за фізичними навантаженнями) всі роботи поділяються на:

1. 4 групи;

2. 4 класи;

3. 3 категорії;

4. 3 рівні.

5. Терморегуляція людини  це:

1. вміння застосовувати технічні засоби для підтримування постійної температури тіла;

2. можливість розподілити температуру тіла за рахунок теплопровідності;

3. здатність організму підтримувати постійну температуру тіла за рахунок регулювання відведення тепла від організму;

4. регулювання температури тіла різними технічними засобами.

6. Які розрізняють класи робіт за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу:

1. клас люкс, перший клас і другий клас;

2. 1 клас (оптимальні), 2 клас (допустимі), 3 клас (шкідливі), 4 клас (небезпечні або екстремальні);

3. класи А, Б, В і Г;

4. клас О (optimum), клас B (bad), клас D (danger).

7. Тяжкість праці – це характеристика людини, яка відображає:

1. перевантаження на центральну нервову систему;

2. фізіологічні затрати внаслідок фізичного перевантаження;

3. емоційність працівника при дії шкідливих виробничих факторів;

4. інтелектуальний рівень працівника при виконанні тяжкої фізичної роботи.

8. Напруженість праці  це характеристика людини, яка відображає:

1. емоційність працівника при дії шкідливих виробничих факторів;

2. інтелектуальний рівень працівника при виконанні тяжкої фізичної роботи.

3. перевантаження на центральну нервову систему;

4. фізіологічні затрати внаслідок фізичного перевантаження;

9. Оптимальні умови праці  це такі умови, за яких:

1. працівник підтримує високий рівень працездатності;

2. працівник не відчуває втоми;

3. на працівника не діють шкідливі виробничі фактори;

4. не лише зберігається здоров'я працюючого, але й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності.

10. Допустимі умови праці  це такі умови, які характеризуються:

1. високим рівнем працездатності працівника;

2. відсутністю шкідливих виробничих факторів;

3. таким рівнем комфортності, що сприяє створенню передумов для підтримання високого рівня працездатності працівника;

4. такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку.

11. Шкідливі умови праці  це такі умови, які характеризуються:

1. наявністю шкідливих речовин або несприятливих факторів у технологічному процесі;

2. наявністю шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та (або) його потомство;

3. такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку

4. високим рівнем працездатності працівника, що спричиняє шкідливий вплив на стан здоров’я працюючого.

12. Шкідливі умови праці додатково умовно поділяються на:

1. 5 видів;

2. 3 рівні;

3. 4 ступені;

4. 6 категорій.

13. Небезпечні або екстремальні умови праці  це такі умови, які характеризуються:

1. наявністю шкідливих речовин або несприятливих факторів у технологічному процесі;

2. наявністю шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та (або) його потомство;

3. такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку;

4. такими рівнями факторів виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни або короткого періоду робочого часу створює високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв, загрозу для життя.

14. Умови праці нормуються за наступними метеорологічними показниками мікроклімату виробничого середовища:

1. температура і швидкість руху повітря;

2. температура і вологість повітря;

3. температура, швидкість руху і вологість повітря;

4. температура, швидкість руху, вологість повітря тепловий нагрів.

15. Нагрівальний мікроклімат - це:

1. сполучення параметрів мікроклімату, що приводить до нагрівання предметів праці та об’єктів праці;

2. сполучення параметрів мікроклімату, при якому має місце порушення теплового балансу між людиною та навколишнім середовищем Кодекс законів про працю України;

3. сполучення параметрів мікроклімату, при якому має місце порушення теплообміну людини з навколишнім середовищем, що виявляється в накопиченні тепла в організмі та(або) у збільшенні частки втрати тепла шляхом випаровування поту;

4. умови, що приводять до підвищення температури тіла працівника.

16. Охолоджувальний мікроклімат - це:

1. сполучення параметрів мікроклімату, що приводить до нагрівання предметів праці та об’єктів праці;

2. сполучення параметрів мікроклімату, при якому має місце порушення теплового балансу між людиною та навколишнім середовищем;

3. сполучення параметрів мікроклімату, при якому має місце порушення теплообміну людини з навколишнім середовищем, що виявляється в накопиченні тепла в організмі та(або) у збільшенні частки втрати тепла шляхом випаровування поту;

4. сполучення параметрів мікроклімату, при якому має місце порушення теплового балансу між людиною та навколишнім середовищем і відбувається тепловіддача від організму до навколишнього середовища, що приводить до зниження температури тіла, до втрати тепла і створення загального чи локального дефіциту тепла в організмі.

17. Не можуть спричинити професійні захворювання наступні виробничі фактори:

1. надвисокочастотні електромагнітні поля з інтенсивністю I = 1 Вт/м² в робочій зоні;

2. використання особливо небезпечних отруйних речовин в технологічному процесі;

3. надмірна запиленість повітря робочої зони;

4. концентрація отруйних та токсичних речовин в повітрі робочої зони вище гранично допустимої.

18. WBGT-індекс – це показник, що дозволяє встановити величину:

1. теплового навантаження середовища;

2. небезпеки впливу електромагнітного поля;

3. надмірного шуму;

4. освітленість робочого місця.

19. WBGT-індекс – показник, що відображає сполучений вплив:

1. температуру, швидкості руху, вологості повітря і теплового нагріву;

2. температури і швидкості руху повітря;

3. температури і вологості повітря;

4. температури, швидкості руху і вологості повітря.

20. Для визначення швидкості руху повітря в приміщеннях використовують:

1. кататермометри і барометри;

2. кататермометри, барометри і барографи;

3. кататермометри і психрометри;

4. кататермометри і анемометри.

21. Кататермометр являє собою:

1. біметалічну спіраль, чутливу до вітрового тиску;

2. закриту ємність з фольги, об’єм якої змінюється від швидкості вітру;

3. спиртовий термометр, капіляр якого розширений вгорі;

4. тонку мембрану, чутливу до вітрового тиску.

22. Анемометри - це:

1. закрита ємність з фольги, об’єм якої змінюється від швидкості вітру;

2. спиртовий термометр, капіляр якого розширений вгорі;

3. тонка мембрана, чутлива до вітрового тиску;

4. механічний пристрій з вітряком, швидкість обертання якого фіксується лічильником обертів.

23. Для визначення параметрів повітря за вологістю використовують:

1. психрометри, кататермометри і барометри;

2. психрометри, барометри і барографи;

3. гігрометри, психрометри та їх автоматичні аналоги;

4. ката термометри, психрометри і анемометри.

24. Вологість повітря характеризується величинами:

1. відносною вологістю і температурою;

2. абсолютною вологістю і електропровідністю;

3. абсолютною вологістю, відносною вологістю, парціальним тиском, густиною вологого повітря, точкою роси;

4. відносною вологістю і швидкістю.

25. Абсолютна вологість  це кількість водяної пари, яка міститься в:

1. 1 м³ повітря;

2. 1 дм³ повітря;

3. 1 л повітря;

4. в закритому об’ємі робочого простору.

26. Відносна вологість  це:

1. умовний показ приладу;

2. процентне відношення абсолютної вологості до тиску;

3. відношення абсолютної вологості до максимальної вологості при цій же температурі, виражене в процентах;

4. процентне відношення абсолютних вологостей повітря на відкритій площадці і у робочому приміщенні.

27. Точка роси – це:

1. температура, за якої пара, що перебуває в повітрі, стає насиченою;

2. точка на діаграмі стану “вода-температура”, що характеризує здатність повітря до насичення парою;

3. температура, яка відповідає одночасному перебуванню води в трьох агрегатних станах – рідкому, газоподібному та твердому (лід);

4. реперна точка при відновленні температурної шкали або градуюванні термометрів.

28. Шкідлива речовина:

1. несприятлива речовина, яка задіяна у технологічному процесі;

2. речовина, концентрація якої перевищує встановлені гігієнічних нормативи для робочих місць;

3. речовина , що при контакті з організмом людини за порушення вимог безпеки може призвести до виробничої травми, професійного захворювання або розладів у стані здоров’я, що визначаються сучасними методами як у процесі праці, так і у віддалені строки життя теперішнього і наступного поколінь;

4. речовина, яка здатна чинити несприятливий вплив на організм працюючого та (або) його потомство.

29. Гігієнічний норматив:

1. показник, який характеризує шкідливий або екстремальний рівень небезпечного виробничого фактору;

2. фізична характеристика, що описує рівень несприятливої дії шкідливого фактора;

3. кількісний показник, який характеризує оптимальний чи допустимий рівень фізичних, хімічних, біологічних факторів навколишнього або виробничого середовищ;

4. проміжок часу, протягом якого праціник може перебувати у виробничому середовищі, де діє несприятливий і шкідливий виробничий фактор.

30. Термін “граничнодопустима концентрація” (гдк) визначає:

1. небезпеку присутності працівника в робочій зоні, повітря якої забруднене небезпечною речовиною;

2. концентрацію речовини в повітрі робочої зони, яка при щоденній роботі протягом 8 годин чи при іншій тривалості, але не більше 40 год. за тиждень протягом усього робочого стажу не може викликати захворювання чи відхилення у стані здоров'я, що виявляються сучасними методами досліджень в процесі роботи чи у віддалені періоди життя сучасного та майбутнього поколінь;

3. концентрація отруйних та токсичних речовин, яку необхідно застосувати технологічному процесі;

4. концентрацію речовини в повітрі технологічної зони, що в належній мірі забезпечує технологічний процес без порушень правил безпеки праці.

31. При вмісті у повітрі робочої зони одночасно декількох шкідливих речовин односпрямованої дії оцінку їх сумарного впливу на працівника здійснюють за наступною формулою:

1. ГДК₁ + ГДК₂ + ГДК₃ + ...+ ГДК_n ≤ 1;

2. ;

3. C₁ + C₂ + C₃ +…+C_n ≤ 1;

4. .

32. Існують шляхи попадання отруйних речовин в організм людини через:

1. руки та ротову порожнину;

2. органи дихання та шлунково-кишечний тракт

3. шкіру та органи дихання;

4. органи дихання, стравохід, шкіру та слизові оболонки.

33. Основними вимогами, що висувають до виробничого освітлення є:

1. яскравість і корисність;

2. достатність та забезпеченість по енергозбереженню;

3. рівномірність, достатність для контрастного розрізнення предметів праці та швидкої і легкої ідентифікації об'єктів праці.

4. корисність та широта охоплення.

34. Освітлення класифікують в залежно від природи його утворення на:

1. природне, штучне і сумісне;

2. робоче, декоративне, сценове.

3. бокове, верхнє і комбіноване;

4. робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне і чергове.

35. За функціональним (за галуззю застосування) призначенням штучне освітлення поділяється на:

1. бокове, верхнє і комбіноване;

2. робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне і чергове;

3. природне, штучне і сумісне;

4. робоче, декоративне, сценове.

36. За геометрією розміщення освітлення поділяють на:

1. робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне і чергове;

2. природне, штучне і сумісне;

3. бокове, верхнє і комбіноване;

4. робоче, декоративне, сценове.

37. Робоче освітлювання – це освітлення:

1. робочих місцях, проходів для людей і проїздів;

2. для уможливлення продовження роботи за раптових відключень робочого освітлення;

3. для полегшення виведення людей з приміщень при аваріях, влаштовується в місцях, небезпечних для проходу людей, на сходових клітках, коридорах;

4. відкритих площадок підприємств і часткового освітлення приміщень в темний час доби.

38. Евакуаційне освітлення – це освітлення:

1. для уможливлення продовження роботи за раптових відключень робочого освітлення;

2. для полегшення виведення людей з приміщень при аваріях, влаштовується в місцях, небезпечних для проходу людей, на сходових клітках, коридорах;

3. робочих місцях, проходів для людей і проїздів;

4. відкритих площадок підприємств і часткового освітлення приміщень в темний час доби.

39. Аварійне освітлення – це освітлення:

1. робочих місцях, проходів для людей і проїздів;

2. для уможливлення продовження роботи за раптових відключень робочого освітлення;

3. для полегшення виведення людей з приміщень при аваріях, влаштовується в місцях, небезпечних для проходу людей, на сходових клітках, коридорах;

4. відкритих площадок підприємств і часткового освітлення приміщень в темний час доби.

40. Охоронне освітлення – це освітлення:

1. робочих місцях, проходів для людей і проїздів;

2. для уможливлення продовження роботи за раптових відключень робочого освітлення;

3. для полегшення виведення людей з приміщень при аваріях, влаштовується в місцях, небезпечних для проходу людей, на сходових клітках, коридорах;

4. відкритих площадок підприємств і часткового освітлення приміщень в темний час доби.

41. Природне освітлення – це освітлення приміщень:

1. світлом, яке має спектр, близький до сонячного;

2. прямим або відбитим денним світлом видимої частини променевої енергії сонця;

3. сумісне використання різних джерел світла, в тому числі і сонячним;

4. з джерел, які по різному просторово розміщені.

42. Коефіцієнт природного освітлення (КПО) визначається як:

1. процентне відношення природної освітленості у будь-якій точці всередині приміщення до нормованої освітленості е = 100%;

2. процентне відношення природної освітленості у будь-якій точці всередині приміщення до одночасно виміряної на тому ж горизонтальному рівні зовнішньої освітленості рівномірно розсіяного дифузійного світла усього небосхилу е = 100%;

3. процентне відношення зовнішньої освітленості рівномірно розсіяного дифузійного світла усього небосхилу до нормованої освітленості е = 100%;

4. процентне відношення нормованої до зовнішньої освітленості рівномірно розсіяного дифузійного світла усього небосхилу е = 100%.

43. Кпо для кімнат з комбінованим освітленням визначається по:

1. середньому значенню;

2. середньоарифметичному значенню;

3. середньо геометричному значенню;

4. по дисперсії.

44. Нормовані значення кпо визначаються:

1. враховуючи коефіцієнт видимості і коефіцієнт сонячності за формулою:

= k/c ;

2. враховуючи коефіцієнт світлового клімату і коефіцієнт сонячності за формулою:

= m c;

3. враховуючи коефіцієнт світлового клімату, коефіцієнт видимості і коефіцієнт сонячності за формулою:

= k m /c;

4. враховуючи коефіцієнт світлового клімату і коефіцієнт видимості за формулою:

= m /k.

45. Шум, як негативний виробничий фактор, приводить до:

1. стомлення слуху, погіршення координації рухів, порушень в роботі вестибулярного апарату;

2. стомлення слуху і шумових травм, пониження рівня мінімальної чутливості, дії на центральну нервову систему та сповільненні реакції на подразнення, зниження уваги, дії на фізіологічні процеси – звуження капілярів, підвищення артеріального тиску, перебоїв у роботі серцево-судинної діяльності;

3. змін в структурі крові, пониженні функціонування ендокринної системи, перебоїв в роботі серцево-судинної діяльності;

4. зниження уваги та сповільненні реакції на подразнення.

46. Логарифмічний рівень звукового тиску визначається з формули:

1. L₁ = 10 lg ;

2. L₂ = 20 lg ;

3. L₁ = 15 lg ;

4. L_p = lg .

47. Логарифмічний рівень звукового тиску визначається у наступних одиницях:

1. дБ;

2. Вт/м²·с;

3. фон;

4. Дж/м.

48. Октава  це частотний інтервал, при якому:

1. різниця між крайніми величинами частот рівна 1000;

2. вища межова частота перевищує нижчу у п’ять раз;

3. крайні межові частоти кратні 100 n (де n = 1, 10, 100...);

4. вища межова частота перевищує нижчу вдвічі.

49. Октаву характеризують:

1. середнім значенням;

2. середньоарифметичним значенням;

3. середньогеометричним значенням;

4. по дисперсії.

50. Діапазон чутливості людини розподілений:

1. 3 октави;

2. 4 октави і 5 пів октав;

3. 9 октав;

4. 12 октав.

51. Нормування шуму здійснюється за:

1. інтенсивністю звукового тиску (Вт/м²·с) та частотами (Гц);

2. логарифмічним рівнем звукового тиску у граничному спектрі або октавних смугах (дБ) та за загальним рівнем шуму з корекцією "А" (дБА);

3. середньогеометричним значенням частот звучання (Гц);

4. логарифмічним рівнем інтенсивності (фон).

52. Санітарними нормами забороняється навіть короткочасне перебування на виробничому місці з рівнем звукового тиску:

1. 100 дБА;

2. 120 дБА;

3. 135 дБА;

4. 80 дБА.

53. Умови праці з рівнем звукового тиску на робочому місці вище 80 дБА відноситься до:

1. допустимих;

2. шкідливих;

3. екстремальних;

4. оптимальних.

54. Умови праці з рівнем звукового тиску на робочому місці 130 дБА відноситься до:

1. оптимальних.

2. допустимих;

3. шкідливих;

4. екстремальних.

55. Вимірювання шуму у виробничому приміщенні проводиться у характерному режимі роботи:

1. не менше ніж 1/2 джерел шуму;

2. всіх джерел шуму;

3. не менше ніж 2/3 джерел шуму;

4. не менше ніж 1/3 джерел шуму.

56. Шумова карта - це

1. план робочого місця з нанесеними рівнями шуму навколо виробничого обладнання;

2. розрахункові значення еквівалентних рівнів шуму на віддалі 1 м від робочого місця;

3. план виробничого приміщення з нанесеною координатною сіткою та нанесеними рівнями шуму по вузлах сітки;

4. план розміщення виробничого обладнання з нанесеними розрахунковими рівнями шуму.

57. Електромагнітні поля низько- та високочастотного (НЧ та ВЧ) діапазону нормуються по:

1. частоті (Гц);

2. напруженості електричної (В/м) або магнітної (А/м) складових поля;

3. інтенсивності (Вт/м) поля;

4. потужності (Вт).

58. Характерними особливостями впливу електромагнітних полів є:

1. порушення зору та слуху, болі в кінцівках, запаморочення;

2. головна біль, підвищення кров’яного тиску, порушення зору, збудженість нервової системи;

3. недомагання, підвищення температури тіла, хрипи в грудях, судоми;

4. підвищена втома, слабкість, порушення роботи серцево-судинної та ендокринної систем, зміна структури крові, зниження тиску, порушення нервової системи.

59. Електромагнітні поля надвисокочастотного (НВЧ) діапазону нормуються по:

1. частоті (Гц);

2. напруженості електричної (В/м) або магнітної (А/м) складових поля;

3. інтенсивності (Вт/м) поля;

4. потужності (Вт).

60. Основними видами захисту від дії електромагнітних полів є:

1. електроізоляція та автоматичне блокування;

2. профілактика та медичні засоби захисту;

3. екранування з обов’язковим заземленням, попередження працівників за допомогою сповісників, індивідуальні засоби захисту;

4. контролювання отриманих доз працівниками, електроізоляція.

Змістовий модуль 3. Види небезпек (вибухо-, пожежо-, електронебезпеки тощо). Розпізнавання небезпечності та шкідливості, захист від них, усунення причин небезпек, ліквідація негативних наслідків

1. Електричний струм - це:

5. вид матерії, що створює небезпечну дію на оточуюче середовище;

6. молекулярний пучок;

7. напрямлене перенесення носіїв заряду;

8. вид взаємодії між вільними електронами та решіткою.

2. Проходячи через тіло людини, електричний струм справляє наступні види дій :

   1. хімічну та біологічну;

   2. термічну, електролітичну, механічну та біологічну;

   3. психологічну та термічну;

   4. електричну, хімічну, теплотехнічну.

3. Термічна, дія струму виявляється в:

   1. психічних розладах;

   2. розкладанні органічної рідини, в тому числі крові та лімфи, порушенням їх фізико-хімічного складу;

   3. опіках окремих ділянок тіла, нагріванні до високої температури органів, котрі знаходяться на шляху струму;

   4. подразненні та збудженні живих тканин організму.

4. Проходження електричного струму через організм людини нерідко приводить електротравм, котрі умовно поділяють на:

   1. термічні, електролітичні, механічні та біологічні;

   2. місцеві та загальні;

   3. I, II, III, IV, V ступенів;

   4. важкі та легкі .

5. Електричний удар –це:

   1. дія струму, що спричиняє опіки окремих ділянок тіла та нагрівання до високої температури органів, котрі знаходяться на шляху струму, викликаючи в них суттєві функціональні розлади;

   2. дія струму, що проявляється через подразнення та збудження живих тканин організму, а також через розлад внутрішніх біоелектричних процесів;

   3. дія, що супроводжується розкладом органічної рідини, в тому числі крові та лімфи, порушенням їх фізико-хімічного складу;

   4. збудження живих клітин організму електричним струмом, що проходить через них, яке супроводжується мимовільним судомним скороченням м’язів.

6. До місцевих електротравм відносять:

   1. пошкодження організму III - V ступенів;

   2. механічні та біологічні пошкодження;

   3. які не вимагають надання клінічної медичної допомоги;

   4. електричні опіки, металізацію шкіри, електричні знаки, механічні пошкодження, електрофтальмію.

7. Головні фактори, що визначають важкість ураження людини електричним струмом наступні:

   1. величина напруги, потужність джерела живлення та індивідуальні особливості людини;

   2. величина (сила) струму, вид струму (змінний чи постійний), частота, індивідуальні особливості організму, мікроклімат в приміщенні, схема підключення працівника в електричне коло;

   3. конструктивні особливості обладнання, величина створюваного електромагнітного поля на робочому місці;

   4. індивідуальні особливості людини, мікроклімат в приміщенні, загальний рівень технологічної оснащеності робочого місця.

8. Невідпускаючий струм – це електричний струм, що:

   1. проявляється через подразнення та збудження живих тканин організму, а також через розлад внутрішніх біоелектричних процесів;

   2. викликає у потерпілого електричний удар I ступеня;

   3. викликає в разі проходження через тіло людини непереборні судорожні скорочення м’язів руки, в якій затиснутий провідник;

   4. супроводжується розшаруванням та розривом тканин організму внаслідок електродинамічного ефекту.

9. Відпускаючий струм - це електричний струм, що:

   1. не викликає під час проходження через тіло людини непереборних судорожних скорочень м’язів руки, в якій затиснений провідник

   2. не проявляється через подразнення та збудження живих тканин організму, а також через розлад внутрішніх біоелектричних процесів;

   3. не викликає у потерпілого електричний удар I ступеня;

   4. викликає спрацьовування реле під час проходження через його обмотки.

10. Відчутний струм - це:

    1. струм, що викликає в разі проходження через тіло людини непереборні судорожні скорочення м’язів руки, в якій затиснутий провідник;

    2. струм, який людина починає відчувати;

    3. струм, який можна виміряти приладами;

    4. струм, що супроводжується розшаруванням та розривом тканин організму внаслідок електродинамічного ефекту.

11. Фібріляційний струм – це струм, що:

    1. викликає розшаруванням та розрив тканин організму внаслідок електродинамічного ефекту.

    2. спричиняє опіки окремих ділянок тіла та нагрівання до високої температури органів, котрі знаходяться на шляху струму, викликаючи в них суттєві функціональні розлади;

    3. викликає під час проходження через організм фібриляцію серця;

    4. проходить через місце замикання на землю.

12. Крокова напруга – це:

    1. напруга на відстані одного метра від джерела струму, що має контакт із землею;

    2. напруга між точками ланцюга струму, що знаходяться одна від одної на відстані кроку, на яких одночасно стоїть людина;

    3. різниця потенціалів між джерелом струму та людиною, яка стоїть біля нього;

    4. різниця потенціалів між двома працівниками, один з яких уражений електричним струмом.

13. Зона розтікання струму на землю - це:

    1. територія, на якій можливо отримати електротравму кроковою напругою;

    2. простір висотою до 2 м над рівним підлоги або майданчика, на яких розташовані місця постійного або тимчасового перебування працівників;

    3. простір від місця контакту струмопровідного предмету з землею до місця постійного або тимчасового перебування працівників;

    4. зона землі, за межами якої електричний потенціал, обумовлений струмами розтікання на землю, може бути умовно прийнятим рівним нулю.

14. В електроустановках застосовуються наступні види ізоляції:

    1. загальна, місцева;

    2. робоча, допоміжна, подвійна, посилена;

    3. одинарна, подвійна, потрійна, посилена;

    4. на пробивні напруги до 360 В, 500 В, 1000 В, вище 1000 В.

15. “Правила безпечної експлуатації електроустановок споживачів” (ДНАОП 0.00.-1.21-98) класифікують всі приміщення по рівню електробезпеки за:

    1. характером довкілля і небезпекою ураження струмом;

    2. типом та класом ізоляції електрообладнання;

    3. параметрами електрообладнання та ступінню вогнестійкості будівельних конструкцій;

    4. справністю та працездатністю електрообладнання.

16. За характером довкілля всі приміщення класифікують на:

    1. сухі, вологі, сирі;

    2. I, II, III, IV, V класів;

    3. сухі, вологі, сирі, особливо сирі, жаркі, пильні, з хімічно активним або органічним середовищем;

    4. оптимальні, допустимі, шкідливі, небезпечні або екстремальні.

17. За небезпекою ураження струмом всі приміщення класифікують на:

    1. I, II, III, IV, V класів;

    2. оптимальні, допустимі, шкідливі, небезпечні або екстремальні;

    3. без підвищеної небезпеки, з підвищеною небезпекою, особливо небезпечні;

    4. I, II, III, IV, V, VI категорій електронебезпеки.

18. Основними заходами захисту від ураження електричним струмом є:

    1. забезпечення недоступності струмопровідних частин, захист людей від ураження електричним струмом у разі ушкодження ізоляції (заземлення, занулення тощо), застосування спеціальних захисних засобів, організація безпечної експлуатації електроустановок;

    2. періодична перевірка стану ізоляції, навчання персоналу правилам електробезпеки, застосування індивідуальних засобів захисту;

    3. зменшення потужності джерел живлення, застосування альтернативних джерел електроенергії, використання спеціальних захисних засобів;

    4. використання автоматичних методів контролю за станом працівників, що задіяні на електронебезпечних роботах, застосування клімат-контролю приміщення.

19. Недоступність струмопровідних частин, що перебувають під напругою, від випадкового дотику забезпечується:

    1. організаційними методами та правильним застосуванням індивідуальних засобів захисту;

    2. застосуванням нових електроізоляційних матеріалів та використанням автоматичних методів контролю за працею працівників, що задіяні на електронебезпечних роботах;

    3. ізоляцією та обгородженням струмопровідних частин; їх розміщенням на недоступній висоті;

    4. захисним розділенням мереж, подвійною ізоляцією, вирівнюванням потенціалів.

20. До методів захисту від ураження електричним струмом у разі ушкодження ізоляції (технічних методів захисту) відносять:

    1. застосування нових електроізоляційних матеріалів та використання автоматичних методів контролю за працею працівників, що задіяні на електронебезпечних;

    2. захисне заземлення, занулення, захисне відключення, застосування малої напруги, захисне розділення мережі, подвійна ізоляція, вирівнювання потенціалів;

    3. блискавковідвід, вирівнювання потенціалів, потрійна електроізоляція;

    4. зменшення потужності джерел живлення, застосування альтернативних джерел електроенергії, використання спеціальних захисних засобів, використання автоматичних методів контролю за станом працівників.

21. Електричне замикання на корпус - це:

    1. випадкове електричне з’єднання струмопровідної частини з землею;

    2. навмисне електричне з’єднання всіх металевих захисних (неструмопровідних) частин електрообладнання між собою;

    3. випадкове електричне з’єднання струмопровідної частини з металевими не струмопровідними частинами електроустановки;

    4. випадкове електричне під’єднання працівника до струмопровідної частини електрообладнання.

22. Захисне заземлення це:

    1. навмисне електричне з’єднання із нульовим провідником металевих захисних (неструмопровідних) частин електрообладнання, які випадково можуть опинитися під напругою внаслідок пошкодження ізоляції;

    2. навмисне електричне з’єднання із землею або її еквівалентом металевих захисних (неструмопровідних) частин електрообладнання, які випадково можуть опинитися під напругою внаслідок пошкодження ізоляції;

    3. навмисне електричне з’єднання всіх металевих захисних (неструмопровідних) частин електрообладнання між собою для загального розподілу потенціалу при випадковій його появі на одній з конструкцій внаслідок пошкодження ізоляції;

    4. навмисне електричне з’єднання всіх заземляючи контурів між собою для загального розподілу потенціалу.

23. Величина електроопору заземлюючих пристроїв в будь-яку пору року не повинна перевищувати:

    1. 10 Ом при потужності джерела живлення більше 100 кВА і 20 Ом при потужності джерела живлення менше 100 кВА;

    2. 4 Ом при потужності джерела живлення більше 100 кВА і 10 Ом при потужності джерела живлення менше 100 кВА;

    3. 5 Ом в будь-яку пору року не залежно від потужності джерела живлення;

    4. 6 Ом при потужності джерела 100 кВА і 12 Ом при потужності джерела живлення менше 100 кВА.

24. Мета застосування захисного заземлення:

    1. забезпечити недоступність струмопровідних частин, щоб уникнути випадкового дотику;

    2. знизити різницю потенціалів (напругу) між корпусом електроустановки і землею при випадковому електричному з’єднанні струмопровідної та захисної металевої частини обладнання (корпусу) до безпечного для працівника значення;

    3. створити такі режими роботи устаткування, щоб при появі напруги в результаті замикання на корпус спрацьовували автоматичні засоби захисту;

    4. підвищити якісні показники електроізоляції установки.

25. Штучними заземлювальними пристроями можуть бути:

    1. алюмінієві труби, стержні круглі або листова мідь;

    2. будь-які струмопровідні матеріали, питомий електроопір  яких менший 0,2 Омм;

    3. стальні труби, стержні круглі або з кутової сталі, смугова або листова сталь;

    4. металеві труби, стержні круглі або листові або смугові заготовки.

26. Занулення - це:

    1. навмисне електричне з’єднання із нульовим провідником (нейтралі) металевих захисних (неструмопровідних) частин електрообладнання, які випадково можуть опинитися під напругою внаслідок пошкодження ізоляції;

    2. навмисне електричне з’єднання із землею або її еквівалентом металевих захисних (неструмопровідних) частин електрообладнання, які випадково можуть опинитися під напругою внаслідок пошкодження ізоляції;

    3. навмисне електричне з’єднання всіх металевих захисних (неструмопровідних) частин електрообладнання між собою для загального розподілу потенціалу при випадковій його появі на одній з конструкцій внаслідок пошкодження ізоляції;

    4. навмисне електричне з’єднання нульового провідника (нейтралі) з заземляючим контуром.

27. Мета застосування захисного занулення:

    1. забезпечити економічність роботи електроустаткування;

    2. знизити різницю потенціалів (напругу) між корпусом електроустановки і землею при випадковому електричному з’єднанні струмопровідної та захисної металевої частини обладнання (корпусу) до безпечного для працівника значення;

    3. перетворити замикання на корпус в однофазне коротке замикання, тобто створити такі режими роботи устаткування, щоб при появі напруги в результаті замикання на корпус спрацьовували автоматичні засоби захисту;

    4. забезпечити недоступність струмопровідних частин, щоб уникнути випадкового дотику.

28. Захисне вимикання - це:

    1. швидкодіюча технічна операція для зупинки технологічного процесу в разі виникнення небезпеки випуску неякісної продукції;

    2. захисний засіб, який усуває небезпеку застосування в електрообладнанні живлення вищого, чим вказаний номінал;

    3. метод регулювання технологічних режимів, що одночасно забезпечує безпеку працівників при появі напруги на металічних захисних частинах;

    4. швидкодіючий захист, що забезпечує автоматичне вимикання електроустановки з мережі в разі виникнення небезпеки ураження електричним струмом.

29. До електрозахисних засобів належать:

    1. гумові рукавиці та взуття, переносні містки, електричні лампочки та переноски, інструменти з гумовим покриттям;

    2. ізолювальні штанги та пристрої, діелектричне взуття (боти, калоші), діелектричні рукавиці та килими, ізолювальні підставки та накладки, покажчики напруги, екрануючі комплекти, переносні заземлення, захисні огорожі, плакати та знаки безпеки;

    3. шанцевий інструмент, гумові рукавиці та взуття;

    4. плоскогубці, кліщі, молоток, захисні огорожі, плакати та знаки безпеки.

30. Електроустаткування вибухозахищене, в якому:

    1. передбачені конструктивні засоби, що унеможливлюють руйнування даного обладнання внаслідок спалаху або вибуху у навколишньому середовищі;

    2. передбачені конструктивні засоби, що утруднюють застосування даного обладнання у вибухонебезпечних місцях;

    3. передбачені конструктивні засоби для усунення або утруднення можливості спалаху навколишнього середовища внаслідок експлуатації цього обладнання;

    4. передбачені конструктивні засоби, що унеможливлюють руйнування даного обладнання внаслідок спалаху або вибуху у навколишньому середовищі;

    5. виробляється, перетворюється, розподіляється або споживається електрична енергія при застосуванні цього обладнання у вибухонебезпечних місцях.

61. Проходячи через тіло людини, електричний струм справляє наступні види дій:

1. хімічну та біологічну;

2. термічну, електролітичну, механічну та біологічну;

3. психологічну та термічну;

4. біологічну, психологічну і механічну.

62. Проходження електричного струму через організм людини нерідко приводить електротравм, котрі умовно поділяють на:

1. біологічну, психологічну і механічну;

2. місцеві та загальні;

3. важкі та легкі;

4. I – III ступенів.

63. Електричний удар – це:

1. пошкодження зумовлені дією електричного струму та віднесені до III – V ступеня тяжкості;

2. травми пов’язані з проникненням в шкіру дрібних частинок металу при його плавленні під дією електричної дуги;

3. пошкодження зумовлені збудженням та судомним скороченням м’язів тіла, що може викликати їх розрив або пошкодження шкіри, вивих суглобів і навіть перелом кісток;

4. збудження живих клітин організму електричним струмом, що проходить через них, яке супроводжується мимовільним судомним скороченням м’язів.

64. Основними заходами захисту від ураження електричним струмом є:

1. контроль величини електричного струму в мережі та запобігання перевищення допустимих значень напруг;

2. забезпечення недоступності струмопровідних частин, що перебувають під напругою, від випадкового дотику, технічні методи захисту людей від ураження електричним струмом у разі ушкодження ізоляції, застосування спеціальних індивідуальних захисних засобів та організація безпечної експлуатації електроустановок.

3. профілактичні та організаційні заходи по забезпеченню електробезпеки (навчання, атестація, інструкції), застосування спеціальних індивідуальних захисних засобів;

4. технічні засоби захисту та проведення профілактичних робіт.

65. Недоступність струмопровідних частин, що перебувають під напругою, для випадкового дотику забезпечується такими способами:

1. обгородженням струмопровідних частин та технічними засобами контролю;

2. технічним засобами контролю та організаційним заходами;

3. ізоляцією струмопровідних частин, обгородженням струмопровідних частин та розміщенням струмопровідних частин електроустановок на недоступній висоті;

4. захисним заземленням, зануленням та захисне відключення.

66. Головні фактори, що визначають важкість враження людини електричним струмом наступні:

1. величина напруги, потужність джерела та індивідуальні особливості людини;

2. величина струму, вид струму, частота, індивідуальні особливості організму, мікроклімат в приміщенні, схема підключення працівника в електричне коло;

3. частота струму і мікроклімат в приміщенні;

4. величина напруги, потужність джерела, наявність захисних засобів.

67. Здійснення пожежного нагляду та забезпечення пожежної охорони населених пунктів і об’єктів в Україні покладається на:

1. Міністерство внутрішніх справ України;

2. Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

3. Кабінет Міністрів України;

4. міністерства та відомства.

68. Основне завдання пожежної охорони є:

1. захистити життя і здоров’я громадян у випадку виникнення пожежі або загрози пожежі;

2. проведення профілактичних робіт;

3. визначити загрозу пожежі для оточуючих;

4. забезпечити підприємства вогнегасячими засобами.

69. Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки в населених пунктах і на об’єктах, незалежно від форм власності здійснює:

1. Міністерство праці та соціального захисту;

2. Держнаглядохоронпраці;

3. Державний департамент пожежної безпеки МНС України;

4. Управління промисловості, транспорту та зв’язку обласних державних адміністрацій.

70. Горіння – це:

1. фізичний процес, що супроводжується виділенням тепла;

2. спалювання горючого матеріалу, що супроводжується виділенням тепла і світла;

3. реакція матеріалу на підвищення температури;

4. швидкопротікаюча хімічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням теплоти і, часто, випромінюванням світла.

71. Для виникнення процесу горіння необхідно:

1. горючу речовину і кисень;

2. горючу речовину, окислювач і джерело запалювання;

3. збіг обставин;

4. джерело запалювання, яке протягом тривалого часу забезпечує високу температуру.

72. Джерелами запалювання можуть бути:

1. хімічні реакції, фізичні процеси або дії;

2. процеси перенесення електроносіїв;

3. теплові виявлення хімічних, фізичних або мікробіологічних реакцій, процесів чи дій;

4. використання відкритого полум’я або матеріалів, нагрітих до високої температури.

73. . Розрізняють наступні види горіння:

1. тління, займання, відкрите полум’я;

2. спалахування, займання, запалення, самозаймання і самозапалення, вибухове горіння;

3. займання, загорання, запалення;

4. запалення, відкрите полум’я, вибухове горіння.

74. Температура спалаху – це:

1. найнижча температура оточуючого середовища, при якій горюча речовина може самозайнятись;

2. найнижча температура джерела запалювання, при якій горюча речовина здатна спалахнути;

3. найвища температура горючої речовини, при якій пара або гази, що утворюються над її поверхнею, не спалахують;

4. найнижча температура горючої речовини, при якій над поверхнею речовини утворюються пара або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння.

75. За температурою спалаху розрізняють наступні речовини:

1. слабогорючі, горючі, самоспалахуємі;

2. самоспалахуємі, спалахуємі, легкозаймисті;

3. легкозаймисті рідини, горючі рідини;

4. горючі, легкозаймисті, самоспалахуємі.

76. Легкозаймисті рідини (лзр) – це:

1. рідини, які спалахують під дією джерела запалювання;

2. рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61 °С (у закритому тиглі) і здатність самостійно горіти після віддалення джерела запалення;

3. рідини, які спалахують під дією джерела запалювання і мають здатність самостійно горіти після віддалення джерела;

4. рідини, які спалахують при температурі до 30 °С.

77. Самозаймання – це:

1. явище горіння речовини при відсутності джерела запалювання;

2. явище різкого збільшення об’єму горючої суміші і спалахування речовини при відсутності джерела;

3. явище спалахування речовини при відсутності джерела запалювання;

4. явище різкого збільшення екзотермічних реакцій, яке приводить до різкого підвищення температури і до виникнення горіння речовини при відсутності джерела запалювання.

78. По горючості речовини і матеріали поділяються на:

1. шість категорій – I, II, III, IV, V, VI;

2. п’ять класів – А, Б, В, Г, Д.;

3. три групи – горючі, важкогорючі, негорючі;

4. чотири ступені – 1, 2, 3, 4.

79. Горючі речовини і матеріали – це такі, що:

1. горять від джерела запалювання;

2. здатні самозайматися, а також займатися від джерел запалювання і самостійно горіти після його видалення;

3. здатні горіти і вибухати при взаємодії з водою, киснем повітря, з іншими речовинами;

4. характеризуються низькою температурою займання.

80. Негорючі речовини і матеріали – це такі, що:

1. характеризуються високою температурою займання;

2. не здатні займатися від джерел запалювання чи самостійно горіти після його видалення;

3. не здатні до горіння у повітрі нормального складу;

4. не горять від джерела запалювання.

81. Під вогнестійкістю будівельних елементів та конструкцій підрозумівають здатність:

1. зберігати свої фізичні та хімічні властивості, незважаючи на дію вогню;

2. не нагріватись під дією полум’я;

3. зберігати несучу спроможність, а також чинити опір нагріванню до критичної температури, утворенню наскрізних тріщин та поширенню вогню;

4. протидіяти дії вогню.

82. Вогнестійкість (Межі вогнестійкості) визначають та нормують в наступних одиницях:

1. м³/К (відношенням об’єму спаленого матеріалу до температури нагрівання);

2. К (максимальною температурою, при якій зразок виконує свою конструктивну та несучу функцію);

3. м/с (швидкістю руйнування зразка при стандартному вогневому випробовуванні);

4. годинах (час від початку вогневого випробовування зразків до виникнення одного з граничних станів елементів та конструкцій).

83. Будівельні конструкції поділяють по вогнестійкості на:

1. чотири категорії( А,Б,В,Г);

2. п’ять ступенів (І, ІІ, ІІІ, ІV, V);

3. сім класів (1,2,3,4,5,6,7);

4. шість розрядів (I, I а, II, II а, III, IV).

84. Пожежа - це:

1. процес горіння поза спеціального вогнища;

2. горіння, що супроводжується виділенням теплоти і випромінюванням світла;

3. неконтрольований процес горіння, який завдає матеріального збитку;

4. швидке згорання горючої речовини, яке супроводжується утворенням стисненого газу.

85. Протипожежна перешкода – це:

1. конструкція у вигляді стіни, перегородки, перекриття або об’ємний елемент будинку, що відділяє технологічна дільниця, де використовують вибухо- та пожежонебезпечні матеріали.

2. приміщення, відстань між протилежними стінами якого більше п’яти метрів;

3. конструкція у вигляді стіни, перегородки, перекриття або об’ємний елемент будинку, призначені для запобігання поширенню пожежі у прилеглих до них приміщеннях протягом нормованого часу;

4. приміщення, обладнане автоматично діючими установками для гасіння пожеж.

86. Пожежонебезпечна зона – це:

1. простір, де можуть знаходитися горючі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при можливих його порушеннях;

2. межі підвищеного протипожежного контролю;

3. площі, де можна розмістити електрообладнання;

4. місце, де можна користуватися відкритим полум’ям.

87. Розрізняють наступні категорії виробництв за вибухо- і пожежонебезпекою:

1. 1, 2, 3, 4;

2. А, Б, В, Г, Д, Е;;

3. 1, 2, 3;

4. I, II, II а, III, III а, IV, IV а.

88. Вибухонебезпечну зони визначають для встановлення:

1. місце, де можна користуватися відкритим полум’ям;

2. межі, де слід одягати вибухозахисні індивідуальні засоби;

3. простору, в якому є або можуть з’явитися вибухонебезпечні суміші;

4. площі, де можна розмістити електрообладнання.

89. Розрізняють наступні класи пожежонебезпечних зон:

1. В-І, В-Іа, В-Іб, В-Іг, В-ІІ, В-ІІа;

2. П-І, П-II, П-IIа, П-III;

3. 1, 2, 3;

4. I, II, II а, III, III а, IV, IV а.

90. Розрізняють наступні класи вибухонебезпечних зон:

1. V-1, V-2, V-3;

2. П-І, П-II, П-IIа, П-III;

3. В-І, В-Іа, В-Іб, В-Іг, В-ІІ, В-ІІа;

4. I, II, II а, III, III а, IV, IV а.

91. Опіки, в залежності від площі та глибини ураження тіла людини вогнем, поділяються на:

1. три категорії – 1, 2, 3;

2. чотири ступені - I, II, III, IV;

3. шість класів – I, II, III, IV, V, VI;

4. п’ять груп – легкі, середньої важкості, важкі, особливо важкі, смертельні.

92. До основних вогнегасник засобів відносять речовини та матеріали:

1. з низькими температурами займання;

2. що припиняють процес горіння;

3. локалізують горючі матеріали або припиняють надходження горючої речовини в зону горіння;

4. знижують концентрацію кисню в повітрі в зоні горіння.

93. Припинення горіння досягається за допомогою вогнегасних засобів при:

1. пониженні температури навколишнього середовища, локалізації джерел запалювання, змочуванні поверхні горючих матеріалів;

2. зниженні концентрації кисню в повітрі в зоні горіння, при припиненні надходження горючої речовини в зону горіння, охолодженні горючої речовини до температури нижчої, ніж температура її спалахування;

3. ізоляції вогнища, пониженні температури окислювача і горючої речовини;

4. вступають в реакцію з горючою речовиною.

94. До ручного пожежного інвентара відносять:

1. всі вогнегасні матеріали (воду, пісок, піни, порошки);

2. молоток, плоскогубці, викрутку;

3. спринклерні та дренчерні установки, стаціонарні та мобільні вогнегасники;

4. шанцеві інструменти, пожежні відра, гідропульти, вогнегасники.

95. Пожежний оповіщувач – це:

1. вимірні блоки з термоелектричними перетворювачами;

2. датчики, робота яких побудована на перетворенні неелектричних величин факторів, що супроводжують процес горіння, в електричний сигнал;

3. спринклерні та дренчерні установки;

4. пірометри з широким діапазоном виірювань.

96. До автоматично діючих систем для гасіння пожеж відносять:

1. шанцеві інструменти та гідропульти;

2. спринклерні або дренчерні установки;

3. пожежні оповіщувачі;

4. все технологічне устаткування, оснащене пожежними оповіщувачами.

97. Закритий масаж серця – це:

1. ритмічне натискання на м’язи серця у розрізаній грудній клітці потерпілого, внаслідок чого відновлюється кровообіг;

2. ритмічне натискання на передню стінку грудної клітки потерпілого, внаслідок чого серце стискається між грудиною і хребтом і виштовхує зі своїх порожнин кров;

3. ритмічне вдихання повітря в рот потерпілого, внаслідок чого відновлюється кровообіг;

4. розтирання кінцівок потерпілого, внаслідок чого штучно підтримується кровообіг в організмі потерпілого і відновлюються нормальні природні скорочення серця.

98. При наданні долікарської допомоги потерпілому і здійсненні штучного дихання та закритого масажу серця необхідно за 1 хвилину проводити:

1. 80 натискань на груди і 40-42 вдувань в легені;

2. 100 натискань на груди і 40-42 вдувань в легені;

3. 50 натискань на груди і 10-12 вдувань в легені;

4. 25 натискань на груди і 20-22 вдувань в легені.

99. Перша допомога при опіках повинна бути спрямована:

1. на захист уражених міст від інфекції і мікробів, накладанні стерильних пов’язок та на боротьбу із шоком ;

2. на змащення уражених місць мазями, жирами, оліями, вазеліном, присипанні питною содою, крохмалем, а також у відновленні водно-питного балансу організму;

3. видаленні мастики, каніфолі, смолистих та інших речовин, що пристали до обпаленого місця;

4. проколювати і розкривати пухирі та відновленні нормальних функціональних здатностей обпечених органів.

100. При наданні долікарської допомоги ураженому електричним струмом необхідно:

1. звільнити потерпілого від контакту струмопровідних частин або проводу, положити або прикопати у землю для відтоку електрики з тіла;

2. звільнити потерпілого від контакту струмопровідних частин або проводу та викликати швидку невідкладну допомогу;

3. повідомити керівництво про подію, що мала місце проводу та викликати швидку невідкладну допомогу;

4. привернути увагу оточуючих до події, звільнити потерпілого від контакту струмопровідних частин або проводу, зробити при потребі закритий масаж серця та штучне дихання, та викликати швидку невідкладну допомогу.

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ

Основні законодавчі та нормативно-правові акти:

1. Закон України «Про охорону праці».

2. Кодекс законів про працю України

3. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я».

4. Закон України «Про пожежну безпеку».

5. Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку».

6. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

7. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

8. Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

9. НПАОП 0.00.-4.12-11 «Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві».

10. Постанова Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 р. № 994. «Перелік заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до валових витрат».

11. НПАОП 0.00-1.28-10 «Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин». Наказ Держгірпромнагляду від 26.03.2010р. № 65.

12. НПАОП 0.00-4.03-04 «Положення про Державний реєстр нормативно-правових актів з питань охорони праці». Наказ Держнаглядохоронпраці України від 08.06.2004 р. № 151.

13. НПАОП 0.00-4.09-07 «Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства». Наказ Держгірпромнагляду від 21.03.2007 р. № 55.

14. НПАОП 0.00-4.11-07 «Типове положення про діяльність уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці». Наказ Держгірпромнагляду від 21.03.2007 р. № 56.

15. НПАОП 0.00-4.12-05 «Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці». Наказ Держнаглядохоронпраці від 26.01.2005 № 15.

16. НПАОП 0.00-4.15-98 «Положення про розробку інструкцій з охорони праці». Наказ Держнаглядохоронпраці від 29.01.1998 р. № 9.

17. НПАОП 0.00-4.21-04 «Типове положення про службу охорони праці». Наказ Держнаглядохоронпраці від 15.11.2004 р. № 255.

18. НПАОП 0.00-6.03-93 «Порядок опрацювання та затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві». Наказ Держнаглядохоронпраці від 21.12.1993 р. № 132.

19. Рекомендації щодо організації роботи кабінету промислової безпеки та охорони праці. Затверджено Головою Держгірпромнагляду 16.01.2008 р.

20. Рекомендації щодо побудови, впровадження та удосконалення системи управління охороною праці. Затверджено Головою Держгірпромнагляду 07.02.2008.

21. ДБН В.2.5.-28-2006. Інженерне обладнання будинків і споруд. Природне і штучне освітлення.

Основна література

1. Основи охорони праці: Підручник. 2-ге видання / К.Н.Ткачук, М.О.Халімовський, В.В.Зацарний та ін. – К.: Основа, 2006 – 448 с.

2. Запорожець О.І., Протоєрейський О.С., Франчук Г.М., Боровик І. М. Основи охорони праці. Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 264 с.

3. Основи охорони праці:. /В.В. Березуцький, Т.С. Бондаренко, Г.Г.Валенко та ін.; за ред. проф. В.В. Березуцького. – Х.:Факт, 2005. – 480 с.

4. Русаловський А. В. Правові та організаційні питання охорони праці: Навч. посіб. – 4-те вид., допов. і перероб. – К.: Університет «Україна», 2009. – 295 с.

5. Охорона праці: навч. посіб. / З.М. Яремко, С.В. Тимошук, О.І. Третяк, Р.М. Ковтун; за ред. проф. З.М. Яремка. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 374 с.

6. Катренко Л.А., Кіт Ю.В., Пістун І.П. Охорона праці. Курс лекцій. Практикум: Навч. посіб. – Суми: Університетська книга, 2009. – 540 с.

7. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці. Підручник –– Львів: УАД, 2006 – 336 с.

Додаткова література

1. Охорона праці та промислова безпека: Навч. посіб. / К. н. ткачук, В. В. Зацарний, Р. В. Сабарно, С. Ф. Каштанов, Л. О. Мітюк, Л. Д. Третьякова, К. К.Ткачук, А. В. Чадюк. За ред. К. н. ткачука і В. В. Зацарного. – К.: ___ 2009 – __ с.

2. Охорона праці (Законодавство. Організація роботи): Навч. посіб. / За заг. ред. к.т.н., доц. І. П. Пістуна. – Львів: “Тріада плюс”, 2010. – 648 с.

3. Охорона праці (практикум): Навч. посіб. / За заг. ред.. к.т.н., доц.. І. П. Пістуна. – Львів: «Тріада плюс», 2011 – 436 с.

4. Сєріков Я. О. Основи охорони праці: Навч. посіб. – Харків, ХНАМГ, 2007. ‑ 227с.

5. Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці. – К.: Каравела, 2004. – 408 с.

6. Лабораторний практикум з курсу «Основи охорони праці»/ В. В. Березуцький, Т. С. Бондаренко, Л. А. Васьковець та ін.; За ред. В. В. Березуцького. — Х.: Факт, 2005. — 348 с.

Інтернет-ресурси

1. http://www.dnop.kiev.ua ‑ Офіційний сайт Держгірпромнагляду.

2. http://www.mon.gov.ua ‑ Офіційний сайт Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

3. http://www.mns.gov.ua ‑ Офіційний сайт Міністерства надзвичайних ситуацій України.

4. http://www.social.org.ua ‑ Офіційний сайт Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

5. http://portal.rada.gov.ua - Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.

6. http://www.iacis.ru ‑ Официальный сайт Межпарламентской Ассамблеи государств–участников Содружества Независимых Государств (МПА СНГ).

7. http://base.safework.ru/iloenc ‑ Энциклопедия по охране и безопасности труда МОТ.

8. http://base.safework.ru/safework ‑ Библиотека безопасного труда МОТ.

9. http://www.nau.ua ‑ Інформаційно-пошукова правова система «Нормативні акти України (НАУ)».

10. http://www.budinfo.com.ua ‑ Портал «Украина строительная: строительные компании Украины, строительные стандарты: ДБН ГОСТ ДСТУ».

Додаток 1

Оцінювання окремих видів навчальних робіт (максимальна кількість балів)

з дисципліни “Основи охорони праці”

*Оцінювання викладачем самостійної роботи студента можуть враховуватись як додаткові бали під час проведення семінарського заняття