Моральна свідомість

Моральна свідомість – стрижнева складова формування моральної вихованості людини , яка визначається як відображення в свідомості людини принципів , норм поведінки , що регулюють ставлення людей один до одного й до суспільства.

Моральні знання – основа розвитку моральної свідомості людини , основний її компонент, це засвоєння і формування певного ставлення особистості до моральних явищ, до самої себе.

Моральна оцінка і самооцінка – складові моральної свідомості.

Моральні ідеали – специфічне відображення дійсності у вигляді задач, цілей, уявлень про майбутнє. Це ідеальна модель бажаного, критерій оцінки сучасного щодо майбутнього. Ідеал – це не тільки об’єктивна етична категорія, але й емоційно забарвлений, внутрішньо сприйнятий особистістю образ , який стає регулятором її власної поведінки та критерієм поведінки інших людей; наявність позитивних моральних ідеалів. Це одна з необхідних умов виховного процесу.

Морально свідома людина – самостійна людина, якій притаманні такі риси: незалежність, творча ініціатива й критичність , трудова активність , ентузіазм, вимогливість до себе.

Рівень сформованості вимогливості – це критерій дієвості критичного ставлення до себе; наявність потреб і мотивів вимогливого ставлення до себе без контролю.

Натовп.Психологія натовпу

Деякі дослідники вважають, що натовп — це особливий біологічний організм. Він діє за своїми законами і не завжди враховує інтереси окремої людини, в тому числі і її безпеку. Вивчення психології натовпу заклав французький вчений Густав Лебон (Психологія юрби, Париж, 1895). Основою його поглядів є теза, що людина, яка опинилася в юрбі та стала її складовою, певним чином змінюється. Людина вхо­дить у специфічний стан і набуває схильності до таких реакцій та вчинків, які їй ціл­ком не притаманні поза юрбою. Натовп передає людині, за словами Лебона, різновид «колективного духу», який починає керувати її переживаннями та вчинками

Психологічні закономірності поведінки натовпу дуже мало залежить від освітнього чи культурного рівня людей, що утворюють натовп.

„ Їх перетворення у натовп досить , аби сформувалася свого роду колективна душа , що змушує їх відчувати, думати і діяти зовсім інакше, ніж думав би, діяв і відчував кожен з них окремо”, писав французький соціолог і психолог ХІХ ст. Г.Лебон.

Натовп – це народ, що вийшов на вулицю, це особлива спільність людей,

яка живе єдиним настроєм, швидко радикалізується, змінює характер і спрямованість дій. Людська психіка в натовпі швидкозмінна і нестійка, веде до трагічних наслідків.

Натовпи розрізняються чотирма основними різновидами: натовп випадковий, експресивний , конвенційний і діючий.

Випадковий натовп - чималий гурт людей, чию увагу привернула надзвичайна подія.

Експресивний натовп утворюється з людей, згуртованих спільним прагненням висловити свої почуття радості, горя, протесту, солідарності тощо ( весілля, похорон, мітинг, маніфестація).

Конвенційний натовп – учасники масових розваг, глядачі на стадіоні, що об’єднується ніби за домовленістю – конвенцією (вигуки „Браво”, „Слава”, „Ганьба”). Їх об’єднує не тільки цікавість до масового дійства, але й готовність реагувати на нього згідно з ритуалами або нормами, що не мають офіційного характеру.

Діючий натовп –натовп в процесі досягнення поставленої мети.Характеризується агресивністю,збудливістю,некерованістю і невиправданою жорстокістю, особливо,під час відступу.

Спільні риси натовпу:

• натовп – завжди велика група людей.

• натовп існує протягом досить короткого часу .

• люди в натовпі розміщуються дуже щільно на невеликій площі, у безпосередній близькості, що дає можливість підтримувати між собою зоровий і слуховий контакти, постійно отримуючи інформацію про реакції одне одного на слова оратора, який виступає на мітингу.

Людська психіка в натовпі.

1. У натовпі особистість „розчиняється”, нівелюється.

2. Натовп – найчутливіший барометр корінних інтересів народу, класів, колективів, проте „глухий” до інтересів окремої особистості.

3. Втрата індивідуальності в натовпі; люди однаково відчувають і думають , схильні до однакових рішень і вчинків.

4. „Колективна душа” натовпу владна, авторитетна.

5. Людина з натовпу позбавлена самобутності і незалежності.

6. Натовп – підсвідомий рівень вчинків, дій, поведінки.

7. Людина натовпу позбавлена індивідуальності, але дістає ту психологічну захищеність, якої їй бракує у звичайному щоденному житті. Адже натовп стає силою нездоланною, що несе в собі надійний захист особистості. Принаймі нам так здається.

8. Люди натовпу через те – безвідповідальні, з домінуючим почуттям безкарності і вседозволеності.

Мислення натовпу.

Умовою утворення „колективної душі” натовпу є спрощення всього, що здатне спрощуватись і посилення всього, що здатне посилюватись.

Запорукою утворення „колективної душі” натовпу є одержання людьми інформації про реакції одне одного на певні події чи явища. У цій величезній інформаційній системі виникає безліч збоїв, перешкод, „шумових ефектів”.

Спрощення і посилення – дві взаємопов’язані тенденції – визначають психологічний профіль натовпу.

Натовп мислить не логічними категоріями, а цілісними образами, що вільно асоціюються між собою.

Образ, викликаний оратором, котрий виступає перед натовпом, повинен збуджувати нові емоції, пов’язані з наступними, ще не виголошеними твердженнями, закликами.

Оратори з логічним мисленням бездоганні з огляду на формальну логіку. Особливості мислення натовпу вимагають також простоти, лаконічності, завершеності висловлювань.

Категоричність оратора –лідера – найважливіше. Натовп не визнає напівтонів, двозначності, нечесності. Натовп любить прямі дороги без перехресть і не визнає стежок до доріг.

Натовп сприймає лише ті орієнтири, що відтворюють цілісний образ якості подій чи явище.

Слід говорити десять разів те, що хоче почути натовп і сказати після цього те , що хоче оратор, хоч один раз; натовп вже підтримує хоч це і проти лежить його бажанню і піде за промовцем , або відкине, змете його, якщо сказане буде непереконливим. Тому спілкування з натовпом – велике мистецтво. „Натовп не може вчити мислити”, він ні в кого не питає ні дозволу, ні поради.

Навіювання і зараження. Навіювання – спосіб впливу на людину, який ,на відміну від переконання , зводиться до засвоєння людиною певної інформації на віру , без критичного аналізу.

З.Фрейд вважав що історичний феномен натовпу завжди утворювався з появою ватажка ,який має над натовпом нічим необмежену владу, в якому натовп вбачає мужність , силу , стійкість, волю до боротьби і перемоги , тобто всі найкращі риси , які хотіли б мати в собі , володіти ними.

Ватажок – це власне „Я” натовпу, герой натовпу.

З ускладненням суспільних відносин і внутрішнього світу людей на місці ватажків постають знеособленні абстрактні ідеї. І сьогодні натовп об’єднується саме довкола них.

Навіювання супроводжуються процесом зараження. Якщо навіювання це цілеспрямований вплив, то зараження – це мимовільна, спонтанна передача емоційного стану однієї людини іншій.

Це атрибут повсякденного людського спілкування із особливо сприйнятливими умовами в натовпі. Бо люди в натовпі відчувають взаємну близькість на підставі однакового ставлення до ідеалу , ідеї. Виникає так звана циркулярна реакція - обопільно спрямоване, зростаюче емоційне зараження, яке посилює навіювання. Найбільш „ заразливі” психічні стани – бажання і прагнення, любов і ненависть , довіра і недовіра , надія і страх.

Але найбільше заражають натовп переконаність і сміливість. Коли людина опиняється поза натовпом , то за браком власних переконань і за низького рівня самосвідомості натовп може надовго або назавжди деформувати психіку особистості.

Моральність натовпу

Натовп може виявити іноді дуже високу моральність.

Діючи на індивіда в натовпі і викликаючи в нього почуття слави, честі, релігії і патріотизму, легко можна змусити його пожертвувати навіть своїм життям. Історія багата прикладами, подібними до хрестових походів і волонтерам 93-го року. Тільки натовп здатен до прояву найбільшої безкорисливості і найбільшої відданості. Як багато разів натовп героїчно вмирав за яке-небудь вірування, чи слова ідеї, що він сам ледь розумів. Натовп, що влаштовує страйки, робить це не стільки для того, щоб домогтися збільшення свого убогого заробітку, яким він задовольняється, скільки для того, щоб коритися наказу. Особистий інтерес дуже рідко буває могутнім двигуном у натовпі, тоді як в окремого індивіда він займає перше місце. Ніяк не інтерес, звісно, керував натовпом в багатьох війнах, частіше усього недоступних його поняттям, але він йшов на смерть і так само легко приймав його, як легко дають себе убивати ластівки, загіпнотизовані дзеркалом мисливця.

Якщо вважати моральними якостями безкорисливість, покірність і абсолютну відданість химерному чи реальному ідеалу, то треба визнати, що натовп дуже часто володіє цими якостями в такій степені, у якій вони рідко зустрічаються навіть у самого мудрого з філософів. Ці якості натовп пропонує до справи бессозна­тельно, натовп головним чином управляється несвідомими інстинктами і зовсім не міркує. Якби він міркував іноді і справлявся б зі своїми безпосередніми інтересами, то, бути може, ніяка цивілізація не розвилася б на поверхні нашої планети і людство не мало би історії.

Висновок

Свідома особистість зникає, причому почуття і ідеї всіх окремих одиниць, які базують ціле, яку називається натовпом, приймають один і той же напрямок. Утворюється колективна душа, яка має, звісно, тимчасовий характер, але й досить певні риси.

Натовп в інтелектуальному відношенні завжди коштує нижче ізольованого індивіда, але з погляду почуттів і вчинків, викликуваних цими почуттями, він може бути чи краще,чи гірше його, залежно від обставин. Усе залежить від того, якому вселянню кориться натовп. Натовп часто буває злочинним

Ї це правда, але часто також він буває героїчним.

У числі спеціальних властивостей, що характеризують натовп, ми зустрічають такі як: імпульсивність, дратівливість, нездатність обмірковувати, відсутність міркування і критики, перебільшену чуттєвість і т.д..

Натовп не в змозі стримати емоції - вони настільки сильні, що їх не може стримати навіть інстинкт самозбереження. Натовп часто спонтанний, легковірний, для нього не існує неймовірного отож це й вражає його найбільше. Оскільки натовп не може стримувати інстинкти, і чисельність індивідуумів породжує у присутніх відчуття могутності, для натовпу відсутні уявлення про перешкоди, про щось неможливе. Ще один феномен: захоплення натовпу, збудники, котрі діють на нього, перемінливі отож натовпу властиві непостійність, зміна настроїв. Несподівано натовп може переходити від жадоби крові до благородства і навпаки.

Театральні видовища завжди мають великий вплив – часто натовп перестає відчувати різницю між подіями на сцені та реальністю отож спритні вожді завжди поспішають цим скористатися.

Натовп не знає відтінків – він усе бачить у чорно-білому кольорі. Підозра відразу набирає риси очевидності, антипатія – ненависті. Звідси й агресивність, котра відразу виливається в насильство. Оскільки натовп постійно впадає в крайнощі, він може або прийняти ідею в цілому й відноситись до неї як до абсолютної істини, або ж її повністю відкинути. Іншими словами, натовп не аналізує, а вірить, йому не властиві сумніви. Саме тому натовп авторитарний та нетерпимий, він не переносить сумнівів, заперечень. Відповідно й авторитарність та нетерпимість з боку організаторів він легко, радісно сприймає.

Всі знають: без вожака не може існувати зграя, отара, табун худоби, диких звірів. Так само й людська спільнота.

Лідери не обов’язково повинні мати фізичну силу, володіти інтелектом чи здатністю передбачення. Їм іноді досить бути обмеженими, тому що інтелект примушує задумуватись, вагатись. Лідери же зазвичай є людьми дії, фанатиками ідеї. Переслідування лише стимулюють їх, інстинкт самозбереження руйнується й часто вони навмисне прагнуть мучеництва ради високої мети. Часто саме такі гіпнотично "заводять" натовп. Особистий магнетизм (харизма) вождя значить дуже багато й без цього неможливо досягнути омріяної мети.

Безликий, безвільний натовп інстинктивно тягнеться до людини наділеної сильною волею. Роль вожаків заключається у створенні віри. І не важливо якої – релігійної, соціальної чи політичної. Оскільки народні маси за рамками своєї спеціальності ні про що інше не мають чітких уявлень, ними завжди будуть керувати вожді.

На натовп не діють звичні, "замусолені" слова отож лідер повинен придумувати нові визначення набридлих, заїжджених понять та явищ. Потрібно спочатку вловити настрої натовпу, підлеститись й, увійшовши в довіру, змінювати його переконання, поведінку. У виступах не можна нахрапом йти проти вікових звичок народу, потрібно намагатись знайти компроміс між традиціями та новаціями. Публіці потрібні ілюзії й лідер має їх створювати а не руйнувати. Потрібно натхненно малювати "сяючі висоти", сипати словами "демократія", "рівність", "воля", "добробут", щастя", обіцяти реформи, викривати ганебні явища, звинувачувати ворогів, й при тому не дати можливості їм виправдатись й весь час виступу тримати натовп у піднесенні. Давно помічено: виступи ораторів часто не логічні, не читабельні, але саме такі виступи діють на натовп.

Якщо потрібно примусити натовп кинутись на барикади чи пограбувати палац, то кращим тут буде особистий приклад. Якщо ж необхідно примусити слідувати якимсь ідеям, то не слід їй довго пояснювати, аргументувати, переконувати. Тут інший універсальний рецепт – короткий, безапеляційний лозунг, гасло, заклик. Багато разів повторена думка являється доказаною, істинною й, врізавшись глибоко у підсвідомість, примушує діяти по закладеній програмі.

Натовп завжди бажає створити ідола, кумира, божество й беззаперечно йому поклонятись отож, якщо зникне один лідер, маси радісно підкориться іншому, сильнішому. Маси поважають силу, а доброту вважають ознакою слабкості. Натовпу характерні обожнювання, страх, підкорення божеству, тверда віра в його ідеї та бажання їх поширити, ненависть та нетерпимість до його ворогів. Усі вожаки бажають покори, слави, почестей отож кожен прагне за будь яку ціну стати кумиром натовпу. Будь для народу божеством або будеш ніким, тому що натовп слабких не любить й повстає проти слабкої, бездіяльної влади. Іншими словами: не можеш бути божеством – йди геть.

Вшановуючи нового тирана натовп топче відкинутого, (свого вчорашнього улюбленця) тому, що той виявився слабшим. Якщо ж сила влади міняється, натовп переходить від рабства до анархії і навпаки…

Натовп консервативний, отож зроблені ним переміни ефемерні, часто пов’язані лише з перейменуваннями, зміною вивісок. Насправді натовп відчуває жах перед кардинальною зміною традицій. Усі в натовпі бажають змінити все, при цьому не змінюючи власного, часто аморального способу життя! Із-за цього технічний прогрес при правлінні натовпу неможливий. Поволі анархія набридає й натовп інстинктивно прагне рабства (сильної руки).

Натовп не може породити жодної ідеї. Ідея зароджується в вищому середовищі, оволодіває якимсь індивідуумом, той створює групу й стає вожаком, (дисидентом). Група (секта, партія) переносить ідею в народ. Народ підхоплює її, робить загальновідомою істиною й вимагає від верхів перемін, реформ. Настає момент коли низи не можуть жити по-старому, а верхи керувати по-новому, і…

Натовп буває різноликим: анонімний (випадкові перехожі, покупці), не анонімний (депутати, делегати).

Однорідний: секти (політичні, релігійні та інші), касти (військові, духовенство, робітники тощо), класи (буржуазія, селянство тощо)

Натовп буває пасивним та активним. Пасивний збирає цікавість до якогось явища, активний – досягнення певної мети. Активний характеризується яскраво вираженим емоційним зарядом. Найбільш небезпечним із активних натовпів є агресивний. Цей натовп намагається вирішити проблеми силовим шляхом й при цьому втрачає раціональну основу, розряджає гнів на випадкових людях та об’єктах. Утікаючий натовп перетворюється у панічний й змітає усе на шляху.

Натовп завжди має кільцеподібну форму із найбільш активними в центрі.

Підсумок: Знаючи причини утворення агресивного, невдоволеного натовпу можна його створювати й, очоливши, використовувати для досягнення власної мети. Досягнувши омріяної влади, варто робити все, щоб не допустити утворення невдоволених твоєю владою груп людей. Для цього потрібно окупувати (підкупити) усі засоби масової інформації, щоб унеможливити появу нових лідерів, поширення нових ідей. Непокірних слід підкуповувати, убивати. Якщо ж агресивний натовп все ж утворився, слід, знаючи вищеописану кухню, діяти на нейтралізацію невдоволення…

Доволі часто натовп стає небезпечнішим за будь-яке стихійне лихо чи навіть ава­рію, які його викликали. Істотною рисою некерованого натовпу є паніка. Згадайте хоча б події в кінотеатрі м. Червонограда, коли в натовпі загинули 4 школярі. Паніка проявляється так: панічна втеча завжди спрямована в бік від небезпеки (не робиться намагань уникнути небезпеки); напрям втечі під час паніки не є випадковим (вибір за знайомою дорогою, туди куди біжать усі), людина, охоплена панікою, погано розмір­ковує, її думки шукають альтернативних рішень. Наприклад, пригадайте, як вистрибували із хмарочосів люди від пожежі Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку, після терактів 11 вересня 2001 р.

Як уціліти в натовпі? Найкраще правило — здалеку оминати його. Коли це немо­жливо, у жодному разі не йти проти натовпу. Якщо натовп вже захопив, слід намага­тися уникнути його центру і краю — небезпечного сусідства вітрин, ґрат тощо. Ухи­лятися від усього нерухомого — стовпів, тумб, стін, дерев, інакше до них можуть притиснути і розчавити. Не слід чіплятися ні за що руками, коли несе натовп — мо­жуть поламати руки. Обов'язково застебнути одяг, зняти окуляри, сережки, краватки, шарф. Дорого може коштувати вибір взуття на високому підборі або розв'язаний шнурок. Якщо є сумка чи парасолька, потрібно їх викинути, якщо щось випало, не намагатися підняти.

Головне завдання в натовпі — не впасти. Але якщо вже так сталося, потрібно не­гайно захистити голову руками і якнайшвидше вставати. Для цього слід підтягнути ноги до себе, згрупуватися та рвучко спробувати встати.

Якщо натовп нерухомий, з нього можна спробувати вийти, використовуючи при­йоми психологічного впливу, наприклад, прикинутися п'яним або божевільним, ска­зати, що нудить і не можна втриматись — натовп розступатиметься, щоб випустити.