31 Теорія закономірностей я.І.Рецкера

Початок серйозному вивченню лінгвістичних аспектів перекладу поклали

радянські мовознавці. У 1950 Я.И. Рецкер опублікував статті, у якій

висловив переконання, що вибір перекладачем того чи іншого варіанта

перекладу часто аж ніяк не довільний, а закономірний і визначається

співвідношенням одиниць двох мов, що беруть участь у процесі перекладу.

Для багатьох одиниць мови оригіналу існують більш-менш регулярні способи

перекладу на мову перекладу. Я.И. Рецкер назвав ці способи

«закономірними відповідностями» і запропонував розрізняти три типи

відповідностей: еквіваленти, аналоги й адекватні заміни. Хоча ця

класифікація виявилася не цілком послідовної, саме поняття

«відповідність» міцно ввійшло в дослідницьку практику. Особливо важливим

було твердження методу зіставлення перекладів з їхніми оригіналами для

виявлення мовних закономірностей перекладацького процесу. У наступні

десятиліття до проблеми перекладацьких відповідностей зверталися багато

авторів стосовно різних комбінацій мов. Для англійської і російської мов

багатий фактичний матеріал про типи і способи застосування

відповідностей міститься в книзі Л.С. Бархударова «Мова і переклад».

У1953 р. вийшла книга А.В. Федорова «Введення в теорію перекладу», у

якій уперше була проголошена необхідність і можливість створення

лінгвістичної теорії перекладу. Книга, у цілому, мала загальфілологічний

характер: у ній значне місце приділялося літературознавчим аспектам

перекладу, але в той же час підкреслювалася важливість мовознавчого

аналізу перекладацької діяльності. А.В. Федоров запропонував розрізн няти

загальну теорію перекладу, що виробляє рекомендації для будь-яких

32 Ситуативна модель перекладу

Ситуативна (або денотативная) модель поширює на процес перекладу лінгвістичні концепції про зв'язок мови і дійсності. Ситуативна модель перекладу виходить з положення про те, що будь-яка ситуація може бути в принципі описана засобами будь-якої мови. Навіть якщо в мові відсутні найменування для якихось елементів дійсності, завжди існує можливість або утворити в цій мові нові одиниці, або описати ці елементи за допомогою сполучень вже наявних одиниць. На основі цих положень передбачається, що процес переведення відбувається наступним чином. Зрозумівши зміст оригіналу, перекладач визначає, яка ситуація в ньому описана, а потім описує цю ситуацію засобами мови перекладу (там же).

Таким чином, ситуативна модель перекладу дає можливість пояснити ті особливості перекладацького процесу, які пов'язані з обігом перекладача до реальної дійсності. У той же час вона охоплює лише деякі способи реалізації процесу перекладу. Не пояснює ситуативна модель і тих випадків, коли в перекладі зберігається не тільки ситуація, описана в оригіналі, але і спосіб її опису, а також основна частина значень мовних засобів.

33. Трансформаційна модель перекладу

Трансформаційна модель перекладу грунтується на положеннях трансформаційної граматики, яка постулює існування в мові рядів взаємопов'язаних синтаксичних структур. У таких (трансформаційних) лавах виділяються ядерні структури, в яких відносини між елементами структури найбільш прозорі, і похідні структури (трансформи), що виводяться з ядерних з певних трансформаційних правил (там же).

Відповідно до цієї моделі процес перекладу здійснюється в три етапи. На першому етапі похідна структура в оригіналі зводиться до її ядерної структурі у вихідному мовою. На другому етапі відбувається перехід від ядерної структури мови оригіналу до аналогічної ядерної структурі мови перекладу. І, нарешті, на третьому етапі ядерна структура в мові перекладу перетворюється в похідну відповідно до норми і узусом цієї мови.

Трансформаційна модель, що встановлює відповідності лише між синтаксичними структурами оригіналу та перекладу, має обмежену пояснювальній силою і не претендує на всебічний опис перекладацького процесу; до певної міри її доповнює семантична модель перекладу.