1 Пере́клад — відтворення оригіналу засобами іншої мови із збереженням єдності змісту і форми. Ця єдність досягається цілісним відтворенням ідейного змісту оригіналу в характерній для нього стилістичній своєрідності на іншій мовній основі. Шлях до досягнення такої єдності не лежить через встановлення формальних відповідників. Зіставлення засобів різних мов, навіть найбільш віддалених, можливе лише шляхом зіставлення функцій, які виконують різні мовні засоби. Звідси точність перекладу полягає у функціональній, а не формальній відповідності оригіналу.

Переклад є однією з важливих форм міжкультурних взаємин. Оскільки знання іноземних мов і в давні часи, і сьогодні не можна назвати масовим, перекладачі виступають посередниками між народами, які спілкуються в найрізноманітніших сферах життя. Окрім посередницької функції, перекладні твори виконують і творчу, продуктивну місію, бо завжди були важливим стимулом розвитку національних мов, літератур, культур.

- Розрізняють такі форми перекладу:

усний (послідовний і синхронний, з аркуша),,письмовий,

опосередкований (здійснений не з оригіналу, мовою якого перекладач не володіє, а з посередника — перекладу цього тексту на третю мову),, авторизований — переклад, переглянутий і схвалений автором або зроблений за згодою автора

автоматичний (машинний).

2 Історія перекладу

Говорячи про історію перекладу, варто згадати теорії та імена, які з'являлися в різні епохи. Дійсно, кожен історичний період вносив у процес перекладу певні зміни, і в різних регіонах цей процес мав свої особливості. Таким чином, розвиток перекладу в західному світі відрізняється від його розвитку в східних країнах, а поява тієї або іншої теорії в кожних націй супроводжувалася певними історичними подіями.

З розвитком перекладацької науки біблійна легенда поступово забувалася, зате фіксувалися певні дати та імена, що належать до різних періодів історії перекладу. Цицерон і Горацій (І століття до н.е.) були першими теоретиками, які провели паралель між буквальним (дослівним) і значеннєвим перекладом. нша знаменна віха в розвитку перекладу пов'язана зі святим Ієронімом (ІV століття н.е.). "Його підхід до перекладу Септуагінти на латинську мову, безсумнівно, вплинув на наступні переклади Священного Писання" (Munday, 2001). Далі протягом понад тисячу років переклад Біблії був предметом численних розбіжностей у західних теоріях та ідеологіях перекладу. Сімнадцяте століття стало свідком народження багатьох впливових теоретиків, таких як сер Джон Денхем, Джон Драйден ы т.д. Дев'ятнадцяте століття було періодом розвитку романтизму, що привело до зародження численних теорій і видів літературного перекладу, зокрема з'явився поетичний переклад. Як приклад можна взяти переклад Едварда Фіцджеральда. Таким чином, переклад у західному світі має дуже багату історію. З моменту зародження він був об'єктом численних досліджень і суперечок між теоретиками. Кожен підходив до перекладу зі своїх позицій і розробляв свою область дослідження, що й зумовило розвиток науки перекладу.

Сучасний переклад

У сучасних дослідженнях сформувалося бачення двох течій в історії українського перекладу.

Перша, «класична», походить від Старицького і Франка і, сягнувши вершин у неокласиків, виявляється сьогодні у практиці більшості провідних майстрів — від Гр. Кочура до М. Москаленка. Її представникам притаманне тяжіння до вироблених літературних норм, орієнтація на новітню європейську й національну традицію, обережне ставлення до експерименту в галузі форми й лексики, прагнення відтворювати стильові риси оригіналу переважно засобами нормативної мови.

Другу, «фольклорну», течію, що спирається на усну творчість і традиції бароко, репрезентують П. Куліш, І. Костецький, Василь Барка, М. Лукаш. Представникам цієї течії властива схильність до експериментів, використання фольклорного й діалектного матеріалу для відтворення стильових особливостей першотвору.

4 Історія становлення перекладознавства як науки.

Перекладознавство — самостійна галузь прикладної лінгвістики, присвячена найважливішим поняттям, проблематиці, термінології перекладознавства. Мета перекладознавства — створити теоретичну основу для подальшого набуття нами практичних умінь і навичок у галузі перекладу та вивчення моделей і закономірностей процесу перекладу і перекладацьких відповідностей, а також способів перекладу текстів різних жанрів і стилів.

Основні завдання перекладознавства:

ознайомити нас із сучасним станом науки про переклад у нашій країні та за кордоном;

допомогти нам здобути початкові знання з різних аспектів і типології перекладу;

сформувати вміння використовувати при перекладі двомовні та тлумачні словники різних типів;

сприяти створенню словника постійних міжмовних відповідників у певній галузі мов;

виробити початкові навички спостереження мовних явищ і наукового аналізу

Сучасне українське перекладознавство може пишатися своїми здобутками та вченими-теоретиками та перекладачами-практиками. Варто згадати таких вітчизняних корифеїв перекладознавства: Роксолану Зорівчак, В’ячеслава Карабана, Тараса Кияка, Ладу Коломієць, Віктора Коптілова, Ілька Корунця, Марину Новикову, Віталія Радчука, Олександра Фінкеля, Олександра Чередниченка, Леоніда Черноватого, Світлану Швачко.

Найвідомішими українськими перекладачами є Юрій Андрухович, Микола Бажан, Іван Дзюб, Сергій Жадан, Григорій Кочур, Пантелеймон Куліш, Микола Лукаш, Микола Зеров, Олександр Ірванець, Василь Мисик, Дмитро Паламарчук, Анатоль Перепадя, Юрій Покальчук, Андрій Содомора, Максим Стріха, Василь Стус, Борис Тен, Костянтин Тищенко, Мойсей Фішбейн, Іван Франко.