- •1.Вибір системи водопостачання і визначення розрахункових витрат води
- •1.1. Вибір системи водопостачання і схеми живлення мережі вм
- •1.2. Визначення розрахункових витрат води
- •1.3. Вибір графіка роботи насосів іі підняття
- •2. Трасування і гідравлічний розрахунок вм
- •2.1 Трасування водопровідної мережі
- •2.2 Визначення вузлових витрат води
- •2.3 Потокорозподіл і ув’язка квм
- •2.4 Визначення п’єзометричних позначок у вузлах водопровідної мережі і необхідної витрати вб
- •2.5 Проектування споруд спрв
- •2.5.2 Схеми рчв.
- •2.6.3 Визначення економічно вигідного діаметра водовода
- •2.6.4 Підбір насосів другого підняття.
- •Проектування водозабірних споруд
- •Вибір майданчика для розміщення свердловини
- •Вибір способу буріння свердловини
- •Тип і розрахунок фільтра свердловини
- •Визначення кількості свердловини і їх розміщення на майданчику
- •Підбір водопідйомника та розробка конструкції свердловини
- •Зони санітарної охорони
- •4. Проектування водоочисних споруд.
2.3 Потокорозподіл і ув’язка квм
Задача гідравлічного розрахунку мережі полягає у визначенні витрат води на ділянках мережі, діаметрів і матеріалу труб, витрат напору на ділянках.
Найбільший простий спосіб призначення витрат води по ділянках такий: починають від вузла підключення водоводів. Від витрат води, що поступають в цей вузол віднімають вузловий відбір, а витрата що залишилась, приблизно однаково розподіляються по ділянках, які приймають до вузла і задають напрямок від вузла. Потім проходять із розрахунком вузли, в яких одна ділянка підключається із невідомими витратами води. Витрати води по цій ділянці визначають як різницю між витратами, що втікають, і витратами, що витікають із вузла, в тому числі із вузловим відбором. Якщо ця різниця позитивна, то вказують напрямок – від вузла, якщо негативна, то до вузла. При наявності вузлів з двома невідомими ділянками необхідно задатись ще одним вузлом, звичайно з найбільшими витратами, де призначити, що в цей вузол з двох боків втікають приблизно однакові потоки води. Після цього прораховують всі вузли і визначають витрати води по ділянках.
Якщо мережу передбачено вкладати із азбестоцементних труб, то діаметри визначаємо на основі витрат води по ділянках.
В даному курсовому проекті передбачено прокладання із чавунних труб: марки ЛА. Діаметри труб по ділянках визначаємо по першому та по другому розрахунковому рівні з перевіркою швидкостей. Швидкості вираховуємо за формулою:
(2.8)
де
– витрата води на ділянці, л/с;
– діаметр.
Економічно найвигідніші діаметри наводимо в таблиці 2.2.
Таблиця 2.2
Економічно найвигідніші діаметри труб на ділянках
Ділянка |
І р.в. |
ІІ р.в. |
dек , мм |
||
q, л/с |
d, мм |
q, л/с |
v, м/с |
||
1-2 |
7,44 |
125 |
12,44 |
1,014 |
125 |
2-3 |
6,06 |
100 |
7,56 |
0,962 |
100 |
3-4 |
0,58 |
100 |
4,08 |
0,519 |
100 |
5-4 |
3,50 |
100 |
10 |
1,273 |
100 |
6-5 |
5,50 |
100 |
10,5 |
1,337 |
100 |
1-6 |
7,40 |
125 |
12,4 |
1,01 |
125 |
2-5 |
0,60 |
100 |
2,1 |
0,267 |
100 |
Наносимо прийняті діаметри на безмасштабні розрахункові схеми рис. 2.2.
Втрати напору визначаємо за таблицями Шевельова:
(2.9)
де
– гідравлічний ухил;
– геометрична
довжина ділянки.
Ув'язка
– це перерозподіл потоків по ділянках
кільцевої водопровідної мережі з метою
виконання ІІ закону Кіргофа або зменшення
нев'язки до допустимої величини
Послідовність виконання ув'язки:
1. Визначаємо нев'язки в кожному замкнутомі контурі;
2. Вибираємо ув'язочний контур (якщо знаки однакові в І-му турі приймаємо кільця з найбільшим модулем значення нев'язки);
3. Для ув'язочного контура вираховують так звану попвочну втрату, на яку треба змінити на всіх ділянках зв'язочного контура:
(2.10)
– кількість
ділянок в контурі;
– арифметична
сума втрат напору на ділянках ув'язочного
контура, м;
– сума
втрат на контурі, л/с.
4.Змінюємо
витрати на ділянках ув'язочного контура
на величину
.
Якщо знак ділянки співпадає із знаком нев’язки в кільці, на цій ділянці витрата зменшиться на .
Якщо знак не співпадає із знаком нев’язки, то витрата збільшиться на .
5. Визначаємо за допомогою таблиць Шевелєва відповідні втрати напору.
6. Підраховуємо нову нев’язку ув’язочного контуру.
7. Визначаємо автоматично утворену нев’язку в суміжному кільці.
8. Порівнюємо значення нев’язок з допустимими значеннями і робим висновок:
якщо знаки в допустимих межах – приймаємо нев’язку;
якщо не в допустимих – продовжуємо розрахунки.
