- •Питання до колоквіуму
- •Поняття валютний курс.
- •Сутність поняття котирування. Методи котирування.
- •Розрахункові види валютних курсів.
- •Крос-курс та тристоронній арбітраж. Способи розрахунку крос-курсу.
- •Види валютних курсів залежно від ступеня гнучкості. Гнучкі (поняття, переваги та недоліки), компромісні (поняття, способи здійснення.)
- •Попит та пропозиція на іноземну валюту.
- •Залежність цін від зміни валютного курсу.
- •Чинники, що впливають на валютний курс.
- •Прогнозування валютного курсу.
- •Сутність валютних відносин.
- •Сутність валютної політики.
- •Варіанти валютної політики.
- •Вибір валютної політики.
- •Міжнародні розрахунки: суть, особливості та види.
- •Основні форми міжнародних розрахунків: акредитив та інкасо.
- •Платіжний баланс та його структура.
- •Поточні та капітальні трансферти.
- •Балансування статей платіжного балансу.
- •Конвертованість національної валюти
- •Сутність світової валютної системи (свс) та її еволюція.
- •Золотий та золотодевізний стандарт.
- •Бреттон-Вудська валютна система.
- •Ямайська валютна система.
- •Міжнародні фінансові потоки.
- •Світовий фінансовий ринок: структура та еволюція.
- •Основні тенденції, що спостерігаються на світовому фінансовому ринку.
- •Світова фінансова система: поняття, учасники, фінансова глобалізація та міжнародна фінансова інтеграція.
- •Вимір фінансової відкритості за методом Всесвітнього банку.
- •Поняття «офшорна зона» та головні характеристики офшорних зон.
- •Класифікація офшорних центрів.
- •Способи використання офшорних центрів.
- •Сутність міжнародного валютного ринку.
- •Угоди на міжнародному валютному ринку.
- •Валютні операції на умовах спот.
- •Валютні форвардні операції (форвардні та фьючерсні).
- •Валютні опціони.
- •Урядове втручання в діяльність валютних ринків.
- •Факторинг, форфейтинг та лізинг.
- •Сутність фондового ринку та ринку цінних паперів.
- •Інвестиційний капітал.
- •Постачальники та споживачі інвестиційного капіталу.
- •Посередники на ринку цінних паперів та ризик та інвестування.
- •Етапи та тенденції розвитку світового фондового ринку.
- •Класифікація цінних паперів.
- •Міжнародний ринок облігацій.
- •Міжнародний ринок фінансових деривативів.
- •Первинний та вторинний ринок цінних паперів.
- •Принципи формування портфеля акцій інвестора.
- •Принципи, що визначають стратегію поведінки інвестора у випадку продажу своїх акцій.
- •Сот: історія створення, головна мета, організаційна структура та функції.
- •Основні принципи та сфери діяльності сот.
- •Чотири основних правила гатт регулювання міжнародної торгівлі.
- •Юнктад.
- •Регулювання міжнародного технологічного обміну.
- •Угода тріпс та об’єкти інтелектуальної власності, що визначені нею. Об’єкти інтелектуальної власності і міжнародні стандарти щодо наявності, сфери дії та використання прав інтелектуальної власності
- •Регулювання міжнародної міграції робочої сили: моп та мом.
- •Мвф: історія створення, основні цілі, організаційна структура та групи функції.
- •Нагляд за валютною політикою країн-членів.
- •Кредитно-фінансова діяльність.
- •Механізм фінансування.
- •Технічна допомога мвф та випуск сдр.
- •Діяльність Паризького клубу.
- •Діяльність Лондонського клубу.
Класифікація офшорних центрів.
Перший — це власне офшорні території, офіційно визнані у світі, і юрисдикції, які належать до «податкових гаваней». Це переважно країни з невеликою кількістю населення і малою земельною площею. За термінологією, прийнятою в ООН, вони називаються міні- державами. Для них характерна відсутність податку на прибуток для іноземних «пільгових» компаній. Але ця перевага значною мірою знецінюється в очах клієнтів таким серйозним недоліком, як відсутність податкових угод з іншими державами й особливо договорів про уникнення подвійного оподаткування. До цього типу юрисдикцій належить велика кількість офшорних центрів світу, наприклад, острів Мен, Гібралтар, Панама, Багамські острови, Теркс, Кайкос та ін.
До другого типу відносять юрисдикції з «помірним» рівнем оподаткування. Такі держави не вважаються типовими офшорними територіями, хоча деякі з них в окремих випадках включені в «чорні списки» податкових гаваней. Тут найчастіше стягується «помірний» (а часом і досить значний) податок на прибуток. Але такий «недолік» (з погляду бажаючих мінімізувати свої податкові зобов'язання) цілком компенсується тим, що такі юрисдикції пов'язані численними податковими угодами з іншими державами. Крім того, тут надаються значні пільги для компаній певного виду діяльності, насамперед холдингових, фінансових, ліцензійних. Такі компанії використовуються як проміжні пункти для міждержавного переказу доходів і капіталів. При цьому кінцевим пунктом такого переведення виступають офшорні компанії, зареєстровані в загальновідомих податкових гаванях.
Зонами «помірного» оподаткування зазвичай вважають цілком «респектабельні» держави Західної Європи — Швейцарію, Голландію, Австрію, Ірландію, Бельгію.
Способи використання офшорних центрів.
В економічній науці, правознавстві й повсякденній практиці звичайно виділяють чотири способи використання офшорних центрів. Вони включають як цілком легальні способи з точки зору податкового законодавства, так і адміністративно заборонені і навіть злочинні.
По-перше, офшорні центри можуть використовуватися без будь- яких мотивацій фіскального характеру, коли йдеться про операції, які не впливають на виплату національних податків. Прикладом може бути функціонування в офшорному центрі американського банку (чи його відділення), який цілком залишається платником податків у скарбницю США. Зрозуміло, таке використання офшорного центру цілком вкладається в рамки закону.
По-друге, можливе використання офшорних центрів з вигодою для платника податків і одночасно в повній відповідності до закону. Прикладом може стати звільнення від податків, надане в офшорних центрах компаніям на визначений період з метою інвестування ними в промислове виробництво економічно відсталих країн, у яких найчастіше і функціонують ці центри.
По-третє, можна вести мову про використання таких центрів у процесі реалізації міжнародного податкового планування (international tax planning), яке застосовується з метою пошуку оптимальних рішень у сфері оподаткування для корпорацій, фінансових груп чи фізичних осіб. Такі дії спираються на використання дір у податковому чи адміністративному законодавстві або здійснюються в розрахунку на труднощі передачі владою різних країн податкової інформації, а також на заплутаність і тяганину під час проведення такої процедури.
По-четверте, як особливий спосіб використання офшорних центрів визнається податкове шахрайство, яке є злочинним діянням. Це акт, за допомогою якого платник незаконно прагне ухилитися від покладеного на нього обов'язку сплати податків, наприклад, шляхом недеклару- вання своїх доходів. Такі дії переслідуються законом.