52) Індустріалізація урср 1920—30-их

'Індустріалізація УРСР 1920-1930-х рр.'— форсований процес будівництва промислових підприємств важкої і легкої промисловості на території Української РСРз кінця 1920-х років до 1941 р.

Індустріалізація України кардинально змінила соціально-економічні процеси, а також у великій мірі менталітет українського народу в ХХ столітті.

[Ред.]Причини індустріалізації в Українській рср

• Відхід від Нової економічної політики

• Загальна індустріалізація СРСР;

• Курс на «прискорене соціалістичне будівництво»

• Сталінський курс «великого перелому»

Політика «соціалістичної індустріалізації» України відповідала загальносоюзному курсу.

«Ми відстали від передових країн на 50-100 років. Ми повинні пробігти цю відстань за десять років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть».

Товариш Сталін у доповіді 1931 р.

Курс на індустріалізацію був узятий на XІV з'їзді ВКП(б) (1925 р.), який затвердив директиви першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства на 1928/29 — 1932/33 роки. XI з'їзд більшовиків України пройшов під знаком повної підтримки сталінського курсу на форсовану індустріалізацію. З'їзд затвердив п'ятирічний план для України.

Україна визначалася як основний плацдарм проведення індустріалізації в СРСР, оскільки саме в Україні знаходилися основні вугільні родовища і підприємства металургії.

У 1 п'ятирічці 400 з 1500 промислових підприємств передбачалося спорудити саме в Українській РСР.

Ставилася основна мета — забезпечити перевершуючий і першочерговий розвиток галузей групи А (паливна, енергетична, хімічна, машинобудівна і т. ін.).

[Ред.]Хід і методи індустріалізації урср

Індустріалізація України, як і всього Радянського Союзу, проходила за рахунок крайнього перенапруження трудових і промислових ресурсів. Матеріальні стимули часто замінювалися моральними, політико-ідеологічними.

Індустріалізація супроводжувалася активним інформаційним забезпеченням. Одним із аспектів такої політики стало «соціалістичне змагання» у всіх галузях народного господарства.

Методи індустріалізації:

• підвищення продуктивності праці;

• вдосконалення розподілу праці (вугільна промисловість, машинобудування)

• поліпшення організації робочих місць (легка промисловість, машинобудування);

• інтенсифікація роботи машин і агрегатів (машинобудування, залізничний транспорт, текстильна промисловість);

• інтенсифікація технологічних процесів (чорна металургія) і т. ін.

Протиріччя індустріалізації:

• поступове збільшення норм вироблення на 35-45 %;

• нещадна експлуатація трудових ресурсів;

• експлуатація і деградація села;

• участь у «сталінській індустріалізації» тисяч репресованих «ворогів народу».

Також разом з будівництвом нових промислових підприємств була істотно реформована система освіти: збільшена технічна письменність кадрів, розширена номенклатура професій.

[Ред.]Результати індустріалізації урср 1920-1930-х років

В кінці першої п'ятирічки в Українській РСР підприємства союзного підпорядкування виробляли 69,8 % продукції, республіканського — 20,3 %, місцевого — 9,9 %. З середини 1930-х років все більше виявлявся курс на мілітаризацію народного господарства, створення ВПК.

Кардинально змінилося співвідношення між промисловістю і сільським господарством в структурі економіки Української РСР. Різко скоротилися всі види приватної власності. Ліквідовувалися іноземні концесії.

• у 1940 році рівень промислового виробництва збільшився в 7 разів в порівнянні з 1913 р.;

• за обсягами виробництва важкої промисловості Україна обігнала низку розвинених європейських країн: друге місце в Європі з випуску машин (після Великобританії) і друге місце з виплавки чавуну (після Німеччини);

• Україна з аграрної країни перетворилася на індустріально-аграрну. Було ліквідовано безробіття, з'явилися тисячі нових робочих місць

53)

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

Сподівання більшості населення України на еко­номічне процвітання, підкріплені оцінками західних експертів, були однією з головних причин голосуван­ня за незалежність на референдумі. Однак, роки незалежності принесли багатьом роз­чарування. Добробут погіршувався. Екологічні пробле­ми, незадовільний стан охорони здоров'я і соціальної сфери призвели до скорочення населення у державі. Соціально-економічна ситуація в Україні значно за­гострилася після того, як Росія на початку 1992 р. за­провадила лібералізаціюцін. Це призвело до їх різко­го підвищення і напливу грошової маси з Росії та інших держав колишнього СРСР в Україну. Запровад­ження з 10 серпня 1992 року українських купонів ба­гаторазового використання лише деякою мірою пом'якшило ситуацію. Стрибок цін на різні товари коливався у межах від 3 до 50 разів. Підвищення заробітної пла­ти, стипендій та пенсій не компенсувало значного зни­ження життєвого рівня населення. Особливо постраж­дали від «лібералізації» малозабезпечені верстви. У таких умовах Україні довелося робити перші ре­альні кроки до ринкової економіки. Щоб зламати не­ефективну командно-адміністративну систему госпо­дарювання, необхідно було роздержавити економіку, зробити її багатоукладною. Правовою основою форму­вання приватного сектора економіки стали прийняті Верховною Радою Закони «Про приватизацію невели­ких державних підприємств (малу приватизацію)» (6.3.92.). «Про приватизацію майна державних під­приємств» (4.3.92) та прийнятий того ж дня Закон України «Про приватизаційні папери». 13 березня 1992 р. був прийнятий Закон України «Про іноземні інвестиції». Ці та деякі інші закони сформували, в ос­новному, правову базу для приватизації. Однак темпи і якість ринкових перетворень в Україні лишаються вкрай незадовільними. Економіка перебуває у стані глибокої кризи. Виступаючи у Верховній Раді Украї­ни з програмою соціально-економічних реформ, Пре­зидент Л. Кучма констатував фактичний провал аг­рарної політики. Сільське господарство і досі є най­більш невпорядкованою сферою економіки. Правда, указ Президента України від 3 грудня 1999 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» був тим стимулом, що прискорив приватизацію землі. Згідно з офіційною статистикою, в Україні фактично не за­лишилось ні колгоспів, ні колективних сільськогоспо­дарських підприємств (КСП). Серед причин катастрофічного стану господарсько­го життя спеціалісти називають наступні. Структура виробництва в Україні була підпорядкована імперсь­ким інтересам. Лише третина виробничо-технологіч­них циклів промисловості брала початок і завершувалась у республіці. Частка проміжного продукту в 1,5 рази переважала частку кінцевого. Коефіцієнт залеж­ності України від імпорту становив 41%, тоді як Японії — 14%, а СІЛА —9,5% . Науково-технічна і технологічна відсталість україн­ської важкої промисловості, її величезна енергоємкість призвели до низької конкурентоспроможності про­дукції. Ресурси нафти, газу, лісу і дешевого вугілля внаслідок інтенсивної експлуатації в часи СРСР май­же повністю вичерпались. Негативно позначились на економіці України її повна залежність від кредитно-фінансової політики Росії, збереження «прозорих» кор­донів. Важке економічне становище не дає можливості ре­алізувати декларовані соціальні програми. Рівень жит­тя основної маси населення продовжує падати, не змен­шується заборгованість держави з заробітної плати.