3. Голод 1921—1922 рр. В україні

Внутрішнє становище України на поч. 20-х рр. характеризувалося глибокою кризою:

        економічною розрухою;

        політичною нестабільністю, яка була результатом незадоволення селян продрозкладкою;

        збройним опором селянства, селянським повстанським рухом.

 

Причини голоду:

       катастрофічна посуха 1921 р., яка різко загострила ситуацію з хлібом у південних районах України;

       голоду в південних губерніях можна було  уникнути, якби республіка мала право перерозподіляти лишки продуктів з Лівобережжя та Правобережжя на користь півдня.

 

Голод охопив Катеринославську, Донецьку, Запорізьку, Одеську, Миколаївську губернії, а також південь Харківської. В цих регіонах склалося катастрофічнестановище: кількість голодуючих лавиноподібно збільшувалася, до сер. 1922 р. вона вже становила по всіх губерніях 5,6 млн. чол., що становило 25 % населення УСРР. Деякі дослідники називають різні цифри голодуючих — від 4 до 7 млн. чол.

В Україні епіцентром лиха стала Запорізька губернія: тут голодувало майже  100 % населення. В Одеські губернії — 90 %. Особливої гостроти голод набув1922 р. Водночас з голодом влітку 1921 року в Поволжя, яке теж голодувало, спалахнула епідемія холери. Взимку 1921—1922 рр. вона розповсюдилася в Україні, зокрема в південних губерніях.

Поведінка радянського керівництва щодо ситуації, яка склалася в голодуючих районах України. У травні 1922 р. голова ВУЦВК Г. Петровський звернувся доВЦВК з проханням припинити вивіз продовольства УСРР, аргументуючи це тим, що на фронті боротьби з голодом в Росії відбувся перелом в кращий бік. На Україні ж ситуація катастрофічна: на Херсонщині зафіксовані випадки канібалізму і продажу людського м'яса в Миколаєві, Маріуполі, Нікополі, Таганрозі та ін. робітничих районах — вимирання робітників важкої індустрії та їх сімей. В той же час Петровський в листі до голови ВЦВК повідомляв, що Україна відіслала до голодних губерній РСФРР 960 вагонів продовольства, тобто в 4 рази більше, ніж своїм голодуючим губерніям, яким надіслано всього 232 вагони.      

Військові підрозділи перекривали всі шляхи, що зв'язували північні області України з південними. Продукти, які будь-хто намагався провезти на південь своїм родичам чи на продаж, конфісковувалися. Незважаючи на неврожаї, в південних губерніях України продовжували хлібозаготівлі. Розмір продподатку з України в голодний 1922 р. планувався страшенно високий — 95 млн. пудів хліба. Жодна з голодуючих губерній України не була звільнена від продподатку. На к. 1922 р. тут, із застосуванням насилля, було зібрано 80,6 млн. пуд. хліба.

Трагедія повторилася взимку 1922—1923 рр.: у цей час на Україні тільки дітей голодувало 2 млн. Ряд істориків вважає, що головною причиною повторного голоду, як і в 1921—1922 рр. був інтенсивний вивіз хліба за межі республіки: було вивезено 18 млн. пудів хліба 2.5 млн. до РСФРР і більше 15 млн. пудів пішло на експорт.

Допомога голодуючим. Підступні удари голоду були значною мірою пом'якшені міжнародною благодійною діяльністю; допомогу голодуючим надавали: Міжнародна комісія допомоги голодуючим Росії, створена у Берліні за участю Комінтерну, Американська Адміністрація Допомоги (АРА), фонд Ф. Нансена, ін. організації, які тільки в 1922 р. ввезли в Україну 2,3 млн. пудів продовольства.