Похід Аскольда на Візантію

• Зібравши чимале військо, Аскольд 860 р. пограбував і спустошив передмістя візантійської столиці, а сам Константинополь протримав тиждень в облозі.

• Потужний удар руського флоту змусив Візантію визнати Русь як державу. Як зауважив літописець, відтоді вона стала називатися Руською землею.

• Дослідники припускають, що не всі у князівському оточенні зрозуміли далекоглядність зовнішньополітичних заходів Аскольда й не всі наділені владою русичі погодилися з ними. Проти князя почала визрівати змова.

Утвердження династії Рюриковичів

• Тим часом на північні східнослов’янські племена поширив свою владу войовничий князь-воїн Рюрик. Саме на підтримку Рюрика, як припускають дослідники, сподівалися змовники. Одначе 879 р. той помер.

• Тож щоби завершити наміри, заколотники заручилися підтримкою Рюрикового родича Олега. Він був опікуном малолітнього сина князя Рюрика – Ігоря і, відповідно, мав повноваження правити від імені княжича.

Отож, убивши 882 р. князя Аскольда, княжити в Києві розпочав Олег із роду Рюрика. Цей факт дослідники витлумачують як утвердження в Руській державі династії Рюриковичів. Ті ж, хто вважає Аскольда нащадком полянського князя Кия, твердять, що внаслідок змови прибічники Олега поклали край правлінню династії Києвичів.

3. Правління Олега Розширення меж Київської держави

• За свідченням літописця, Олег княжив у Києві 30 років, виявивши хист мудрого володаря й талановитого полководця.

  • Року 885 він приєднав землі радимичів, пішов у похід проти уличів і тиверців.

  • На початку 10 ст. Олег домовився про участь у його воєнних походах князівхорватів, тиверців і волинян.

  • До складу Київської держави увійшли також племінні союзи словенів ікривичів. Крім того, Олег підкорив і північні неслов’янські народи, зокремамерю, весь, чудь.

• Із варязькими воєводами князь уклав мирну угоду, внаслідок якої впродовж тривалого часу київські князі залучали варязькі дружини до спільних воєнних походів.

• Олег розважливо уникнув протистояння з племенами угрів, які близько 898 р. підійшли до Києва. Князь дав змогу їм безборонно пройти повз свої землі, і вони покочували далі, аж за Карпати, залишивши на згадку про себе неподалік Києва (тепер у межах міста) назву – урочище Угорське.

Походи проти Візантії

• За свідченнями літопису, року 907 Олег здійснив похід проти Візантії. Розповідь літописця про блискучу перемогу Олега сповнена легендарних подробиць і деталей.

• Та найбільшу цінність для істориків має наведений у «Повісті минулих літ» текст договору між русичами та візантійцями.

• Умови угоди були вигідними для Русі.

  • Візантія на відкуп сплатить кожному руському воїну по 12 гривень і чималу данину руському князеві, а також найвпливовішим князям східнослов’янських племен, які корилися Олегові.Умови договору 907 р. були уточнені в 911 р. – після нового Олегового походу.

Укладення Олегом партнерської угоди із Візантією мало виняткове значення, позаяк засвідчило міжнародне визнання Руської держави. Договір підвів риску під тим періодом історії Київської держави, що його називають становленням. Ось чому вчені застосовують назву «Київська Русь» саме від початку 10 ст.

4)Отже, козацько–селянські повстання, що відбулися наприкінці XVI - XVII ст. закінчилися поразками. Основними причинами невдач були: стихійність; неорганізованість; недосконале озброєння повстанців; локальний характер дій; малочисельність лав повсталих; тертя між козацтвом; неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва; нечіткість програмних установок; гнучка політикапольського уряду, спрямована на розкол повстанців тощо. Проте, незважаючи на поразки козацько - селянські повстання відіграли значну роль в Історії України, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення українського народу, прискорювали формування національної самосвідомості.

5) Кіммерійці

Першим народом, ім'я якого зберегла історія на теренах України, були кіммерійці - стародавні кочівники, які жили на території Північного Причорномор'я вX — VII століттях до н.е.. Вони з'являються в українських степах наприкінці бронзового віку. Кіммерійці розселилися у степах Північного Причорномор'я наприкінці II —на початку І тис. до н.е.

У художній творчості кіммерійців слід вирізняти два головні компоненти декоративно-прикладне мистецтво та кам'яне різьбярство. Перше репрезентоване художнім литвом з бронзи та коштовних металів, косторізним мистецтвом та різьбярством, друге - монументальною скульптурою Найтиповішими елементами орнаменту є одинарні та концентричні кола різноманітні спіралі, фігури ромбічних обрисів тощо.

Культура кіммерійців у VII ст. до н.е. була інтегрована в культуру скіфів. . Ще в кіммерійський період складались основні риси скіфського господарського устрою, на які вказує Геродот..

Культура скіфів.

У скіфів збереглися риси попередників. Схожі (але не однакові), наприклад, форми і орнамент кераміки, скіфський обряд поховання тощо. І хоч досі ми мало знаємо про кіммерійську матеріальну культуру, можна припустити, що вона була подібною до скіфської, особливо на ранній стадії, в момент їх злиття.

Поява та проживання однорідної скіфської культури по всьому степу України відбулося в VII –ІІІ ст. до н.е., згодом на території Криму до ІІІ ст.н.е. 

Стародавній історик Геродот (VI ст. до н. е.) описав соціальну диференціацію скіфського суспільства. На його думку, воно поділялось на три суспільні групи: царських скіфів, скіфів-воїнів, що заселяли причорноморські степи і займалися скотарством, та скіфів-землеробів, які жили в основному у лісостеповій зоні Подніпров'я. Укріплені поселення з'явились у скіфів відносно пізно, на межі VI і V ст. до н.е., коли достатнього розвитку набули промисли й торгівля. 

Скіфська міфологія була частиною міфології іранського світу. Відомі міфи про походження пантеону божеств. Греки ототожнювали ці божества зі своїми:Табіті - з Гестією, Папая - із Зевсом, Апі - з Геєю, Гойтосира - з Аполлоном, Аргімпасу - з Афродітою, Тагимасада - з Посейдоном.

Культура скіфів носила воєнізований характер. За описами Геродота, вони поклонялися мечу, який називався акінак, встромляли його в купу хмизу,проводили біля нього ритуальні дії і приносили йому жертву. Акінак нам добре відомий: залізний, короткий, гострий.

Скіфська кераміка зроблена без допомоги гончарного круга, хоч у сусідніх зі скіфами грецьких колоніях круг широко застосовувався. Скіфський посудплоскодонний і різноманітний за формою. Значного поширення набули скіфські бронзові казани висотою до метра, що мали довгу й тонку ніжку та дві вертикальні ручки.

Скіфське мистецтво добре відоме в основному завдяки предметам з поховань - скіфських курганів - культових пам'яток VII – ІII ст. до н.е. У південній Право-і Лівобережній Україні знайдено величезні кургани, де ховали скіфських царів. Це кургани Чортомлик, Куль-Оба, Товста Могила, Солоха, ГаймановаМогила, Братолюбівський курган, могильники скіфів на Полтавщині, Київщині, Поділлі, Херсонщині, в районі Дніпрових порогів та в інших місцях.

Скіфи ховали мертвих у ямах або катакомбах, під курганними насипами. У царських курганах скіфів знаходять золотий посуд, художні вироби із золота,коштовну зброю. Обряд поховання скіфських царів описав Геродот. Коли цар помирав, його тіло протягом тривалого часу возили скіфськими шляхами, і скіфи повинні були всіляко виявляти свою жалобу з приводу смерті володаря. Потім тіло царя привозили в район Герри, який, як вважають археологи, знаходився поблизу Дніпровських порогів, клали його в могильну яму разом з його вбитою дружиною, убитими слугами й кіньми і насипали величезний курган.

Скіфська художня творчість, створила свою неповторну символічно-знакову систему образів, яскраво представлених в особливій течії декоративно-прикладного мистецтва. 

Шедеврами скіфського мистецтва є малюнки на відомих вазах з Гайманової та Чортомлицької могили; гребінь із Солохи та пектораль з Товстої могили. Художній вигляд мають скіфські кам'яні статуї із зображенням воїнів. Оригінальна пам'ятка скіфської скульптури — зображення бога Папая, що знайдене на Лисій горі в Дніпропетровській області. Золота Пектораль

Неперевершеним шедевром елліно-скіфського мистецтва є золота пектораль з Товстої Могили (Дніпропетровська область). Вона масивна, її вага 1 кг, діаметр - понад 30 см. На ній розміщено зображення трьома ярусами, розділеними товстими витими золотими джгутами. На нижньому ярусі символічно-образно показано уявлення скіфів про потойбічний світ. Верхній ярус - світ людей, "космос", що протистоїть хаосу. Середній ярус із чудового сплетіння рослинного орнаменту символізує Світове древо, що поєднує два несхожих світи. У центральній частині верхнього фризу представлено ритуальне дійство - шиття одягу з овчини . У II ст. до н.е. скіфи були витіснені сарматами в Крим та на смугу західного узбережжя Північного Причорномор'я.

Сармати

Панування сарматів у Північному Причорномор'ї відносять до II ст. до н.е. —IV ст.н.е. Сарматам, що жили між Доном та Уралом, античні автори приділяють велику увагу. За Геродотом, вони говорили зіпсованою скіфською мовою, тобто, як і скіфи, були іраномовними. Сарматська культура була подібна доскіфської, але так і не перевершила останню. Схожість відчувається і в міфології, однак з тією відмінністю, що в сарматів верховним божеством вважали, можливо, богиню родючості Астарту, пов'язану з культом Сонця й коня. Сармати, як і скіфи, в мистецтві розвинули звіриний стиль з властивими їм особливостями.

Сарматська кераміка зроблена без допомоги гончарного круга. Існувало ковальське, шкіряне, деревообробне, бронзоливарне виробництва, але рівня ремесел вони ще не досягай. Бронзові казани на високій ніжці були і в сарматів. Культура сарматських племен, які мешкали в II ст. до н.е. - IV ст. н.е. на території сучасної України, - невід'ємна складова стародавньої культури нашої Батьківщини. Яскрава та самобутня сарматська культура існувала не ізольовано. Вона була тісно пов'язана з культурою місцевих племен.

Зброя сарматів відрізняється від скіфської. їхні мечі довгі, пристосовані для рубання з коня - сармати були переважно кінними воїнами. Про одяг сарматів та їх зовнішній вигляд можна судити за боспорськими надгробками і зображеннями в розписних пантікапейських склепах. Знатний сармат носив коротку сорочку, пояс, м'які чоботи і плащ, який на плечі застібувався фібулою.

Скіфи й сармати зробили величезний внесок у розвиток світової культури.