14) Виникнення українського козацтва та запорозької січі
|
|
Перегляди: 27827
Уперше термін козак згадано в Початковій монгольській хроніці у 1240 році. У перекладі з тюркських мов він означає одинокий, схильний до завоювання. Найбільш уживане сучасне значення слова козак – людина, яка живе за рахунок воєнного промислу, вільна людина. Фактично майже до кінця 16 ст. Термін козацтво вживався не для визначення приналежності до певного стану суспільства, а для визначення способу життя, роду занять.
Чинники, що робили можливим виникнення та формування козацтва:
1. Існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами в порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями. У 14-16 ст. На Півдні України існував досить великий малозаселений район, необжиті осілим населенням степи – Дике поле, яке не належало жодній державі. Тому люди, які там проживали, були дійсно вільними, незалежними від панів і державної влади.
2. Досвід освоєння південних територій ухідниками, бровниками. Надзвичайно сприятливі для господарської діяльності умови Дикого поля приваблювали сміливих, відважних, волелюбних людей (їх називали ухідниками), промислові заняття яких сприяли господарському освоєнню цих земель і поступовому їх втягуванню в економічне життя України. Це закладало міцну основу для подальшого розвитку козацтва.
3. Природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого життя, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.
Основні причини виникнення козацтва:
1. Зростання великого феодального землеволодіння, що розпочалося з 15 ст. І підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізації нових земель (нестача власної орної землі у багатьох селян, які прагнули її здобути на просторах Дикого поля).
2. Посилення феодальної експлуатації, прогресуюче закріплення українського селянства литовськими і польськми магнатами, шляхтою, зростання релігійного та національного гноблення.
3. Зростання зовнішньої загрози, нагальна потреба захисту від нападів турків і татар. Проникнувши на території України татари два-три дні відпочивали неподалік від кордону. Потім орда на три загони, які розходилися в різних напрямках. Ці загони поділялися на більш дрібні й знову розходилися. Татари оточували селище з чотирьох боків, забирали здобич і повільно відступали, уникаючи зустрічі з козаками.
Джерела формування козацтва: у першій половині і середині 16ст. – головне джерело формування козацтва – ухідники. Також у козаки подавалися збіднілі бояри, позбавлені сану священики, шукачі пригод.
Перші достовірні згадки про українських козаків маємо з «Хроніки» польського автора Мартіна Бельського у 1489р. Козаки супроводжували польське військо в поході проти татар; у 1492р. Татарський хан скаржився Великому князю литовьскому Олександру, що українські козаки напали на турецький корабель під Тягинею.
З 80-х років 15 ст. Ватагам козаків-ухідників усе частіше доводилося вступати в збройні сутички з татарами. Щоб утриматися в Дикому полі, в уходах рубали засіки й зводили дерев’яні укріплення – городці, січі. Під їхнім захистом деякі сезонні уходи перетворювалися на стани – добре укріплені господарські пункти з постійним населенням. Чимало таких укріплень виникло на Дніпровському Низу. Поступово козаки освоїли весь Великий Луг. Господарська колонізація у 16ст. Впритул наблизилася до татарських кочів’їв. Козацтво формувалося на грунті взаємодії, взаємовпливу, на стику землеробської та кочової цивілізацій, між слов’янськими і тюркськими етнічними світами, між християнством і магометанством. Протягом останніх десятиліть 15 і в 16 ст. У пониззі Дніпра виникла мережа січей, городців, станів. Козацтво міцно закріпилося в цьому регіоні. Однак організованого зв’язку між першими січами не існувало.
У 40-ві роки 16ст. Православний князь Д.Вишневецький об’єднав козацькі ватаги і близько 1554-1555рр. Побудував на о. Мала Хортиця на Дніпрі укріплене земляними валами і дерев’яним частоколом поселення – Запорозьку Січ, центральне укріплення козаків.У 1557 р. Хортицька Січ була зруйнована татарами. Її перенесли на о. Томаківка. Пізніше ця сама назва стала вживатися на позначення всієї території, контрольованої козаками, яку називали також Запорізькими Вольностями.
Наприкінці 70-х – на початку 80-х років 16 ст. На о. Томаківка виникла військова організація козаків. Оскільки Запорізька Січ виникла на далекій окраїні держави, де не було адміністрації, козаки організовували своє життя так, як вважали за потрібне. Ідеалами козаків біли воля, рівність, братерство. Демократичний устрій запорозької організації заснований на принципах співжиття ватаг ухідників, бойового братерства і вічної мрії будь-якої людини про волю, справедливість, майнову і правову рівність з іншими людьми. Запорозька Січ від самого свого існування була військово-політичною організацією республіканського типу – з виборністю керівників, з рівним правом усіх козаків на участь у виборах, з неможливістю покріпечення козака будь-ким.
Найвищим органом влади була Січова (Військова) рада, яка збиралася тричі на рік, а також у разі потреби будь-який козак міг вимагати скликання ради; вирішувала питання про вйну і мир, відносини з іншими державами, розподіл землі, звільнення з посади гетьмана і старшини, покарання винних. Рада обирала гетьмана (кошового) і січову військову старшину. Гетьман був головнокомандувачем, мав судову і виконавчу владу, політично представляв Військо Запорізьке під час переговорів і у дипломатичних відносинах. На раді кожний козак міг вільно висловити свою думку. Прийняття рішення супроводжувалося вигуками і підкиданням шапок. Думка більшості ставала законом. Тих, хто не підкорявся волі ради, карали смертю.
Важливу роль відігравала кошова система: на коші (у таборі) на території Запорізької Січі козаки жили в куренях. Виборні курінні отамани організовували господарське і військове життя, побут козаків. На коші була військова скарбниця, а також символи військової влади – клейноди.
Січ як центральне укріплення кілька разів переносилася на інше місце, де діставала додаткову назву від річки або місцевості, на якій вона розташовувалася.
15)
Античні Міста-Колонії Північного Причорномор'я |
Схожі матеріали
Значний вплив на громадські стосунки, побут і культуру скіфів та сарматівсправляли античні міста-держави, що почали створюватися у VII ст. до н.е. в Криму та в Північному Причорномор'ї греками-колоністами. На території сучасної України вони проіснували близько тисячі років. Причини їх появи були різні. Найпершими селилися тут греки-пірати, які торгували рабами і грабували купецькі кораблі. їхні поселення були тимчасовими, наїжджали вони до них періодично. У VI ст. до н.е., коли кількість населення в Греції зросла, орної землі було мало, почалася скрута з продуктами. У пошуках землі частина населення покидала батьківщину, знайшовши вільні родючі території, засновувала там поселення. Але зв'язків з рідним містом-матір'ю - метрополісом - не поривала. Колонізація розпочалася в V ст. до н.е. У цей час тривали війни з Персією, а потім міжусобні війни між грецькими державами. У самих містах йшла боротьба між аристократами та демосом. Переможені або люди, які не хотіли брати участь у цих кривавих сутичках, залишали рідні місця і переселялися за море. Виникали колонії і як купецькі факторії - тимчасові укріплення з ринком і складами. Поступово і вони перетворювалися на міста-держави. Освоювали нові землі представники всіх верств населення Еллади. Місцевих жителів вони називали «варварами». У переважній більшості переселенці були вихідцями з малоазійських міст - Мілета, Галікарнаса, Пергама. Перше поселення мілетські колоністи створили на острові Березань і назвали його Борисфенідою. Але воно не розвинулося у сильну державу. Слідом за ним виникли ті колонії, що з часом перетворилися на міцні міста-держави (поліси). Найбільшого розвитку досягли Тіра (на місці сучасного Білгорода Дністровського), Ольвія («щаслива», на Бузькому лимані), Пантікапей («риб'ячий шлях», на місці сучасної Керчі). Місто Херсонес («півострів», у межах сучасного Севастополя) заснували вихідці дорійської колонії Гераклеї Понтійської. Чорне море, що дало їм притулок, греки називали Понт Евксинський, тобто гостинне море. Грецька колонізація мала важливе значення в історії України. Через греків-колоністів праукраїнські племена, які жили північніше, долучалися до здобутків античноїцивілізації. Жителі міст-держав, як і в Греції, займалися землеробством, скотарством, виноградарством, садівництвом. Вони були сміливими рибалками, талановитими ремісниками, заповзятливими купцями. Працею як вільних громадян, так і численних рабів колоністи споруджували житлові будинки, міцні оборонні мури, фортеці - акрополі, господарські споруди та чудові храми. У Херсонесі, Ольвії та Пантикапеї побудували театри і спортивні школи-гімназії. Грецькі майстри кераміки виготовляли прекрасні амфори, піфоси, вази, побутовий посуд. Вони були вправними митцями з виготовлення металевих речей, зброї, а також талановитими ювелірами. їхні вироби зі срібла і золота стали шедеврами золотарства. Колоністи були посередниками у торгівлі Еллади зі скіфами, сарматами та іншими племенами. 3 Греції вони вивозили вироби ремесла, вино, зброю, олію. До Греції везли рибу, хутра, рабів, збіжжя. Важливу роль у житті колоністів відігравав рибний промисел. Рибу споживали самі й вивозили до Греції. У Херсонесі знайдено великі цистерни для її соління. За містами лежали оброблені поля та пасовиська для корів, кіз, овець, свиней, коней, ослів. Центром кожного міста була агора - торгова площа. Карбувалися власні гроші - монети з міді, бронзи, срібла і золота. Ольвія виготовляла гроші для скіфських і сарматських царів. Міста мали бруковані вулиці, каналізацію, водогін. За міськими мурами розташовувалося «місто мертвих», некрополь - міський цвинтар. Ольвія, Тіра, Херсонес та ряд інших полісів розвивалися як рабовласницькі демократичні республіки. Законодавча влада в них належала народним зборам, що обирали архонтів, стратегів та інших урядових осіб. Раби, жінки та іноземці не мали права громадянства. Всі ж громадяни присягалися на вірність місту та його законам. Камінь з текстом такої присяги знайдено в Херсонесі. Як і на батьківщині, колоністи поклонялися олімпійським богам: Зевсу, Посейдону, Афіні, Артеміді, Діонісу та іншим. Вихідці з Мілета шанували Аполлона - покровителя цього міста. Величні храми Аполлона стояли в центрі Ольвії і Пантікапея. Напочатку нашої ери, у III ст., у Пантикапеї з'являються перші християни. Брали участь колоністи і в Олімпійських іграх. А Ольвія влаштовувала в себе спортивні змагання на честь Ахілла- Ахіллеї. Розмовною та писемною була грецька мова. Нею писали твори з історії, філософії, географії, медицини місцеві вчені. У IV ст.до н.е. в Ольвії побував «батько історії» Геродот. У Пантикапеї жив філософ Смікр. Вихідцем з Ольвії був грецький філософ Біон, який сказав про одного жадібного афінянина: «He він володіє багатством, а багатство володіє ним». У цьому ж місті жив філософ Анахарсіс. Його батьком був скіф, матір'ю - грекиня. Анахарсіса, а також царя Скіла вбили скіфи за зраду скіфських звичаїв і захоплення грецькою культурою. Полководець Олександра Македонського Зопіріон хотів завоювати Ольвію. Але з допомогою скіфів ольвіополіти відстояли незалежність. У 480 р. до н.е. навколо міста Пантікапея сформувалася чимала Боспорська держава з монархічним ладом. Боспорське царство об'єднувало 20 грецьких міст і скіфські племена Східного Криму, Таманського півострова і узбережжя Азовського моря. Свого розквіту царство досягло на зламі IV-III ст. до н.е. Але повстання пригноблених на чолі зі скіфом-рабом Савмаком, що спалахнуло в 107 р. до н. е. потрясло монархію: повстанці захопили столицю, вбили царя Персіда і проголосили правителем держави Савмака. Через кілька років виступ придушили війська понтійського царя Мітрідата. Савмака стратили, а Боспорське царство потрапило під владу переможця. Повстання Савмака та інші виступи рабів свідчили про занепад античних міст-держав, становище яких почало поступово погіршуватися разом із погіршенням становища Еллади. У I ст. н.е. Боспорське царство, Ольвію, Херсонес поступово починає завойовувати Рим. У полісах розмістилися легіони, a no берегах Чорного моря вибудовано римські фортеці, з яких стежили за морем і степом. Але влада Риму в Північному Причорномор'ї тривала недовго. Войовничі племена варварів з півночі та сходу своїми навалами витіснили римлян і зруйнували грецькі міста-держави, що остаточно занепали й припинили існування в IV ст. н.е. |