Тема 6. Проблематика правового регулювання транснаціональних корпорацій у міжнародному економічному праві.

Структура лекції:

1. Поняття і види транснаціональних корпорацій;

2. Роль транснаціональних корпорацій у міжнародних економічних відносинах;

3. Міжнародно-правове регулювання діяльності транснаціональних корпорацій.

1. Поняття і види транснаціональних корпорацій.

Транснаціональна компанія (корпорація)— компанія (корпорація), що володіє виробничими підрозділами в декількох країнах.

За визначенням Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), транснаціональні корпорації (ТНК) — це «підприємства, що складаються з материнського підприємства та його закордонних філіалів», при цьому ТНК можуть як набувати статусу корпорації, так і не мати цього статусу.

ТНК створює систему міжнародного виробництва, розподілену між кількома країнами, але контрольовану з одного центру — материнської компанії.

ТНК являють собою інтегральні науково-промислові комплекси, в рамках яких відбуваються процеси технологічного створення товару, його виробництва, продажу та обслуговування, а також фінансове забезпечення всіх цих операцій. Концентруючи значні обсяги матеріальних та фінансових ресурсів, ТНК сприяють швидкому розвитку передових галузей економіки, а також об’єднанню виробничих та науково-технічних потенціалів різних країн без уніфікації національних законодавств і внутрішніх систем господарських розрахунків.

Країна базування — це країна, у якій знаходиться штаб-квартира материнської компанії ТНК. Наприклад, штаб-квартира корпорації Nestlé розміщується у швейцарському місті Вевей, отже її країною базування є Швейцарія. Країною базування корпорації Toyota є Японія, а корпорації Philips — Нідерланди.

Приймаючі країни — це іноземні країни, в яких ТНК розміщує власні дочірні підприємства або філіали на основі здійснення прямих іноземних інвестицій.

За існуючою методологією ЮНКТАД, до ТНК належать ті міжнародні фірми, показники діяльності яких задовольняють наступним двом критеріям:

1) наявність материнської компанії і підрозділів за кордоном не менше ніж у двох країнах світу. Закордонні підрозділи можуть засновуватися компанією на основі прямих іноземних інвестицій через створення виробничих потужностей або через злиття та поглинання інших підприємств;

2) контроль активів закордонних підрозділів — передбачає, що частка акціонерного капіталу в дочірньому підприємстві, що належить материнській компанії в іншій країні, становить 10% або більше. У деяких країнах цей поріг може бути вищим, наприклад, у Великобританії частка іноземного капіталу має становити 20% і більше.

Макроструктура ТНК визначає характер відносин між її структурними елементами: головною компанією та підпорядкованими їй підприємствами. Як правило, у центрі ТНК знаходиться материнська компанія, яка здійснює централізоване планування, управління та контроль за діяльністю інших підрозділів ТНК.

Згідно з методологією ЮНКТАД, закордонні підрозділи транснаціональних корпорацій можуть бути трьох видів:

1) Дочірнє підприємство — це акціонерне підприємство у приймаючій країні, більше половини акцій якого «перебуває у власності іншого підприємства, яке має право призначати або усувати більшість членів адміністративних, управлінських або наглядових органів». Таким чином, дочірнє підприємство повністю контролюється материнською компанією ТНК.

2) Асоційована компанія — це акціонерне підприємство у приймаючій країні, у якому «від 10 до 50% акцій належить іноземному інвестору». При цьому материнська компанія отримує лише частковий контроль за діяльністю асоційованої фірми у межах частки капіталу, що їй належить.

3) Філіал — неакціонерне підприємство, що «повністю або частково перебуває у власності інвестора, при цьому може набувати таких форм: а) постійне представництво іноземного інвестора у певній країні; б) неакціонерне спільне підприємство, сформоване іноземним інвестором і третіми сторонами; в) земельні ділянки та/або нерухоме майно, що прямо належить іноземному резиденту»

ТНК здійснюють свою діяльність, ґрунтуючись на кількох важливих принципах:

1. Здійснення прямих іноземних інвестицій з метою створення виробничих потужностей за кордоном;

2. Використання різних форм міжнародного поділу праці (предметна, подетальна, технологічна спеціалізація), яка дозволяє розміщувати різні ланки виробничого процесу у різних країнах світу;

3. Розробка, передача та використання передової технології у рамках замкнутої корпоративної структури, що дозволяє максимально ефективно використовувати витрати на дослідження і розробки;

4. Внутрішньокорпоративна торгівля, яка здійснюється між окремими підрозділами ТНК із застосуванням трансфертних цін. Трансфертні ціни встановлюються ТНК на рівні, що істотно відрізняється від ринкових цін, тобто є значно більшим або меншим за ціни на ті самі товари на світовому ринку;

5. Глобальний підхід до управління — оптимізація діяльності корпорації у цілому, а не окремих її складових. Цей принцип означає необхідність субсидувати розвиток окремих підрозділів з метою досягнення максимального прибутку у довгостроковому періоді.

Функціонування транснаціональних компаній — основа економічного зростання та технологічного прогресу у будь-якій країні. Разом із тим ТНК самі суттєво впливають не тільки на світову економіку, а й на політику держав.

За даними Доповіді X сесії Конференції ООН з торгівлі та розвитку, що присвячувалась темі «Стратегія розвитку у все більш взаємозалежному світі: врахування уроків минулого для перетворення глобалізації в ефективний інструмент розвитку всіх країн та народів», у 2000 р. у світі налічувалося приблизно 37 тис. ТНК, що мають більш ніж 206 тис. філій по всьому світу. Із 100 найбільших ТНК 38 базують­ся у Західній Європі, 29 — у США, 16 — у Японії, інші — в Австралії, Канаді, Фінляндії та інших індустріальних країнах. На сьогодні ТНК контролюють до половини світового промислового виробництва, 63 % зовнішньої торгівлі, 80 % патентів і ліцензій на нову техніку та технології. Під контролем ТНК перебувають 90 % світового ринку пшениці, кави, кукурудзи, тютюну, залізної руди, 80 % — чаю та олова, 75 % — сирої нафти та натурального каучуку. Така економічна могутність дозволяє компаніям істотно впливати на внутрішню та зовнішню політику держав, а також уникати контролю з їхнього боку.

Країни, що розвиваються, стурбовані тим, що за допомогою ТНК країни-експортери капіталу встановлюють контроль за видобуванням природних ресурсів та управлінням ключовими галузями виробництва, іноді така стурбованість переростає у відкриті конфлікти. Тому проблема правового регулювання діяльності ТНК — одна з найактуальніших у МПП.

Ознаки ТНК: це економічно єдина система; група самостійних, взаємно відокремлених підприємств; вони діють на території декількох держав; їх структурні підрозділи діють у строкатому правовому полі, оскільки є суб'єктами національного права тощо.

У зарубіжній літературі та практичній діяльності пропонуються більш конкретизовані критерії віднесення компаній до транснаціональних. Так, за визначенням Комісії з транснаціональних корпорацій ООН, ТНК — це компанія, яка:

1) включає одиниці (підрозділи) у двох або більше країнах, незалежно від юридичної форми і сфери діяльності;

2) оперує у рамках системи прийняття рішень, що дає змогу проводити узгоджену політику і загальну стратегію через один або більше керівних центрів;

3) має окремі одиниці (підрозділи), пов'язані спільною власністю таким чином, що одна (або більше) із них може впливати на діяльність інших (зокрема, розподіляти інтелектуальні та інші ресурси, від­повідальність за результати функціонування тощо).

Класифікація ТНК.

1. Інтернаціональна корпорація — це національна домінуюча компанія з іноземними активами. Правовий режим цього типу ТНК передбачає господарську діяльність, що здійснюється в різних країнах за допомогою утворення в них іноземних філій, структурних підрозділів (представництв) і дочірніх компаній. Вони становлять великий виробничо-збутовий комплекс, де право власності на акціонерний капітал мають виключно представники країни-засновника. Філії за кордоном створюються головним чином для забезпечення надійних постачань дешевої сировини або ринків збуту. Для цього типу ТНК характерне прийняття управлінських рішень переважно в материнській компанії, надання переваги співвітчизникам в іноземних філіях (до цього типу належить переважна більшість російських ТНК).

2. Багатонаціональна (мультинаціональна) корпорація — це міжнародна корпорація, що об'єднує національні компанії низки держав на виробничих та науково-технічних засадах. Багатонаціональна ТНК передбачає великий ступінь незалежності під час проведення операцій у кожній із країн (прикладом такої ТНК є англо-голландський концерн «Royal Dutch Shell» зі співвідношенням капіталу 60:40). З позиції міжнародного права прикметними ознаками цього типу ТНК є орієнтація у першу чергу на іноземні ринки, наявність багатонаціонального акціонерного капіталу, створення багатонаціонального керівного центру, комплектування адміністрації іноземних філій кадрами, що знайомі з місцевими умовами.

3. Глобальна корпорація — це корпорація, що інтегрує господарську діяльність, здійснювану в різних країнах. Така компанія проектує виріб чи схему надання послуг стосовно визначеного сегмента світового ринку або виготовляє в різних країнах складові частини одного виробу. Найбільше до глобалізації тяжіють хімічна, електротехнічна, електронна, нафтова, автомобільна, інформаційна, банківська і деякі інші галузі промисловості та види діяльності. Глобальні корпорації є найбільш новітнім типом ТНК.

Інколи, можна зустріти інакшу класифікацію. Наприклад:

1. Національні компанії – монополії, що є національними за капіталом, але міжнародними за сферою діяльності.

2. Міжнародні ТНК за сферою економічної діяльності та за капіталом;

3. Формально не визнані юридичними особами об’єднання виробничого та науково-технічного характеру, які являють собою просту сукупність юридичних осіб (картелі, синдикати).

Картель - форма монополістичного об'єднання або угоди. На відміну від інших, більш стійких форм монополістичних структур (синдикати, трести, концерни), кожне підприємство, яке увійшло в картель, зберігає фінансову і виробничу самостійність. Об'єктами угоди можуть бути: ціноутворення, сфери впливу, умови продажів, використання патентів, регулювання обсягів виробництва, узгодження умов збуту продукції, наймання робітників. Діє, як правило, в рамках однієї галузі. Ускладнює функціонування ринкових механізмів. У ряді країн (де картелі заборонені) потрапляє під дію антимонопольного законодавства; в інших країнах, навпаки, створення картелів заохочується з метою реструктуризації промисловості, стандартизації матеріалів і комплектуючих, обмеження конкуренції між дрібними фірмами.

Синдикат (від гр. Syndikos - діючий спільно) - термін, спочатку належав до трейд-юнионів (професійним спілкам). У більш пізній час синдикат - це організаційна форма монополістичного об'єднання, при якій увійшли до нього компанії втрачають комерційну збутову самостійність, але зберігають юридичну і виробничу свободу дій. Іншими словами, в синдикаті збут продукції, розподіл замовлень здійснюється централізовано.

Були широко поширені в дореволюційній Росії. Виникли міжнародні синдикати. Класичним прикладом є алмазний синдикат "Де Бірс", що зосередив у своїх руках реалізацію практично всіх видобуваються у світі необроблених алмазів. Росія, так само як і багато інших країн, змушена співпрацювати з цим синдикатом. Поки він в своєму розпорядженні можливості тиску на аутсайдерів, що намагаються вести торгівлю алмазами самостійно, аж до їх повного витіснення з ринку. У багатьох країнах світу прийняті закони, спрямовані проти будь-яких форм монополістичних об'єднань, що надають гальмівний вплив на розвиток економіки.

[Самостійне опрацювання: організаційно-правові форми об’єднання підприємств; значення для Світової економіки та економіки конкретних країн; консорціуми, трести, концерни, холдинги]

У незалежності від того, яку організаційну структуру має ТНК, головними її рисами є жорстка вертикальна підпорядкованість підприємств, які входять до складу материнських компаній, а також інтернаціональна сфера їх діяльності.

Для визначення організаційно-правових форм важливим є поділ ТНК на холдингові (засновані на акціонерній формі контролю) та прості, де взаємовідносини в об'єднанні будуються на засадах спеціальних угод.